Спецможливості
Архів

Зависла в Україні Райдуга

05.06.2008
271
Зависла в Україні Райдуга фото, ілюстрація
Зависла в Україні Райдуга

Зависла в Україні Райдуга

Думка про те, що якісні засоби хімізації можуть створюватися виключно на Заході або ж у Японії, є дещо упередженою. В Україні залишилося доволі багато цікавих розробок і винаходів, які могли б дати економіці чималий ефект. З-поміж таких варто відзначити створення в середині дев’яностих гербіциду суцільної дії на основі гліфосату — рідного брата добре відомого аграріям Раундапу. З автором цієї розробки кандидатом хімічних наук зі Львова Орестом Сип’яком розмовляв Павло Коротич.

— Свого часу в Україні постало питання розробки гербіцидів власними силами, і керівництво нашого інституту (тоді це був Всесоюзний державний інститут “Сірка”) доручило мені взятися за ресинтез гліфосату. Бо ж я хімік-органік, завідував тоді лабораторією і певні уявлення про діючі речовини гербіцидної дії мав. І хоча фінансування цих робіт тривало недовго, але до 1994 року ми встигли розробити усі стадії синтезу гліфосату і технологічний регламент.
— Технології синтезу гліфосату існували і до вашої. Навіщо ж було створювати щось нове?
— Справді, такі технології були, але вони мали істотні недоліки. Вони передбачали досить тривалий процес дезалкилювання — 12–14 годин і низький вихід цільового продукту — не більше 65%. Крім того, у процесі утворювалося багато побічних продуктів, які технологічно ускладнювали виділення гліфосату з реакційної маси. Таким чином, фактичний його вихід не перевищував 42%.
Наприклад, на території СРСР існувала уфімська технологія одержання гліфосату. Я її уважно вивчив і дійшов висновку, що вона непрацездатна: вихід гліфосату — низький, продукт утворюється аморфний, гліфосат дуже важко виділити з розчину. Уфімці пропонували: давайте, мовляв, працювати разом — Україна з Росією. Але то була б біда. Я писав листи, пояснював, попереджав, виступав на колегії Мінпромполітики, і уфімську технологію врешті було відкинуто.
Перед собою я поставив завдання: удосконалити технологію шляхом зміни режиму і параметрів основних стадій технологічного процесу, а також з огляду на наявну в Україні сировину. Йдеться передусім про формальдегід, який є і в Калуші, і в Сєвєродонецьку, аміак, вапно та деякі інші компоненти.
— У чому ж полягало зроблене вами вдосконалення?
— Відповідно до розробленої нами технології, процес має відбуватися у дві стадії. Спочатку в реактив-автоклав, покритий зсередини кислотостійкою емаллю та обладнаний перемішуючим пристроєм і термометром, завантажують воду, імінодіоцтову кислоту, 37%-ний розчин формальдегіду, трихлористий фосфор та каталізатор. Реакційну масу нагрівають до 90°С і витримують протягом двох годин. Потім утворений дрібнокристалічний осад відділяють від реакційної маси фільтрацією. На другій стадії відфільтрований осад завантажують у реактор-автоклав на дезалкилювання, сюди ж подають концентровану соляну кислоту і каталізатор. Реакційну масу нагрівають до 140–160°С, витримують 6–8 годин, після чого хлористий водень відганяють, а осад, що утворився, відфільтровують. Причому усі одержані продукти відфільтровуються легко. Ця технологія забезпечує високий вихід гліфосату — на рівні 90–92%.
Сам гліфосат у воді нерозчинний. Щоб його можна було застосовувати як діючу речовину у створенні гербіциду, треба взяти якусь азотисту основу і утворити водорозчинну сіль. Та сіль вже здатна проникати судинами рослин, зв’язувати кальцій, залізо, мідь, марганець тощо, унаслідок чого процеси фотосинтезу в рослині руйнуються і вона гине. Тож я замінив ізопропіламін, що його застосовує як азотисту основу “Монсанто”, на наш аміак. Бо аміак виробляють в Україні, він дешевший та екологічно безпечніший. Причому і Західна Європа, і США теж застосовують Раундап на аміаку, хоча все те, що потрапляє до нас, зроблене на ізопропіламіні.
Ціна нашого продукту, як я порахував, виходила доволі низькою: на рівні 3–3,5 $/кг. А з одного кілограма можна зробити три літри розчину товарного гербіциду — такого, як випускає “Монсанто”. І уряд прийняв був рішення мою технологію впроваджувати у виробництво, але, як я вже казав, через зупинку фінансування усе впало.
— Чи багато гліфосату було синтезовано у вашому інституті в процесі розробки технології?
— Це були невеликі дослідні партії, зроблені на нашому лабораторному обладнанні. Вихід продукту там дуже незначний: за тиждень можна було синтезувати грамів сто речовини, не більше. Тому вкрай потрібно зробити дослідну установку. Тоді можна було б відпрацьовувати режими, бачити реальний вихід продукту і його якість. І то буде переконливо, а без установки важко когось у чомусь переконати.
Той гліфосат, що був нами синтезований, ми передали для досліджень в Оброшино — в Інститут землеробства і тваринництва Західного регіону УААН. На підставі отриманих результатів було встановлено, що для знищення бур’янів створена нами гербіцидна композиція не поступається відомому препаратові Раундап фірми “Монсанто”. З цього приводу є офіційний висновок.
— Як урядові структури реагували на ваші старання щодо створення дослідної установки?
— Була колегія Міністерства науки, у ній брав участь тодішній міністр Семиноженко. Заслухали низку робіт, у тому числі і мою, і, як підсумок, створили державну програму. Але потім, може, вони її призупинили, принаймні, та програма зависла, і я не знаю, в якому стані вона зараз. А не маючи фінансів, дуже важко щось робити.
Проте я у це й досі вірю: щоб захистити права на розробку, зробив ось патент — заплатив 200 гривень зі своєї кишені. Жінка ще й не знає! Але авторство оформлено на сина і ще на двох людей, які мені тоді допомагали — може, їм колись знадобиться. Мене ж серед авторів навіть і немає: я чоловік вже старий і тепер можу в них бути хіба що консультантом.
— Чи зверталися до вас з діловими пропозиціями комерційні структури?
— Багато зверталися. Але всі хотіли швидкої віддачі. Я їм пояснював, що спочатку треба налагодити синтез, а тоді вже буде й результат. Тож далі розмов справа не просувалася. Наприклад, “Украгробізнес” — що їм було цікаво, вони від мене дізналися: добре, кажуть, будемо мати на увазі. І я зрозумів, що в них є свої комерційні інтереси, що їм цього не треба, а може, й навпаки — навіть не вигідно. Тому що з “Монсанто” йде Раундап, вони мають на ньому свій бізнес.
— Якби сьогодні розпочати створення установки, то коли б справа могла дійти до випуску продукції?
— Думаю, за бажання протягом кварталу усе можна було б зробити. Там єдина складність — автоклав, який треба або купити за кордоном, або виготовити нестандартний. Я так вважаю, що цей апарат мав би бути об’ємом на півкуба: протягом місяця він міг би синтезувати десь тонну гліфосату.
— А якою була б собівартість такої установки?
— На мою думку, тисяч 50 доларів вистачить. У тому числі й на закупівлю мінімальної кількості сировини.
— З погляду сьогоднішніх тенденцій захисту прав інтелектуальної власності, чи не був ваш ресинтез зазіханням на чужу власність? Адже гліфосат — це розробка фірми “Монсанто”.
— Як був Союз, усе було інакше. Існував паркан. Тепер, звісно, так робити не можна: мусиш мати патент. І якби ми патент не оформили, тоді фірма “Монсанто” могла б заявити претензії щодо того, що ми взяли їхню розробку. Але тепер ми можемо сказати: ось наш патент, і нехай патентне відомство України веде дискусію з патентним відомством іншої держави.
В мене є п’ять авторських свідоцтв СРСР на різні продукти органічної хімії, на технологію одержання особливо чистої сірки тощо. Тобто досвід захисту інтелектуальної власності маю, і я включив у заявку на одержання патенту такі нюанси, які свідчать про істотну відмінність моєї розробки від інших.
— Чи пробували ви включити свій препарат до Державного реєстру пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні?
— Так, минулого року були перші спроби одержати українську реєстрацію препарату. Заявку подавав я — як фізична особа. А назву дав йому — “Райдуга”. Але знов постало те саме питання: гроші. Ми сподівалися на одного спонсора, та виявилося, що марно. А без цієї реєстрації виробляти і реалізовувати свій продукт ми не маємо права.
З реєстрації Райдугу поки що не знято, це питання зависло. Бо без грошей зараз ніхто нічого робити не хоче.

Advertisement

Інтерв'ю
Ірина Кухтіна
Про необхідність об’єднання виробників ягід, левова частка яких в Україні вирощується одноосібниками й домогосподарствами, говорять уже давно. Минулого року така асоціація – «Ягідництво України» - була зареєстрована. Редакція вирішила... Подробнее
Про перспективи вирощування не ГМО сої в Україні, а також потенційно цікаві ніші соєвих продуктів для українських виробників у інтерв’ю рropozitsiya.com розповіла представник  Асоціації

1
0