Спецможливості
Архів

Зависла в Україні Райдуга

05.06.2008
333
Зависла в Україні Райдуга фото, ілюстрація
Зависла в Україні Райдуга

Зависла в Україні Райдуга

Думка про те, що якісні засоби хімізації можуть створюватися виключно на Заході або ж у Японії, є дещо упередженою. В Україні залишилося доволі багато цікавих розробок і винаходів, які могли б дати економіці чималий ефект. З-поміж таких варто відзначити створення в середині дев’яностих гербіциду суцільної дії на основі гліфосату — рідного брата добре відомого аграріям Раундапу. З автором цієї розробки кандидатом хімічних наук зі Львова Орестом Сип’яком розмовляв Павло Коротич.

— Свого часу в Україні постало питання розробки гербіцидів власними силами, і керівництво нашого інституту (тоді це був Всесоюзний державний інститут “Сірка”) доручило мені взятися за ресинтез гліфосату. Бо ж я хімік-органік, завідував тоді лабораторією і певні уявлення про діючі речовини гербіцидної дії мав. І хоча фінансування цих робіт тривало недовго, але до 1994 року ми встигли розробити усі стадії синтезу гліфосату і технологічний регламент.
— Технології синтезу гліфосату існували і до вашої. Навіщо ж було створювати щось нове?
— Справді, такі технології були, але вони мали істотні недоліки. Вони передбачали досить тривалий процес дезалкилювання — 12–14 годин і низький вихід цільового продукту — не більше 65%. Крім того, у процесі утворювалося багато побічних продуктів, які технологічно ускладнювали виділення гліфосату з реакційної маси. Таким чином, фактичний його вихід не перевищував 42%.
Наприклад, на території СРСР існувала уфімська технологія одержання гліфосату. Я її уважно вивчив і дійшов висновку, що вона непрацездатна: вихід гліфосату — низький, продукт утворюється аморфний, гліфосат дуже важко виділити з розчину. Уфімці пропонували: давайте, мовляв, працювати разом — Україна з Росією. Але то була б біда. Я писав листи, пояснював, попереджав, виступав на колегії Мінпромполітики, і уфімську технологію врешті було відкинуто.
Перед собою я поставив завдання: удосконалити технологію шляхом зміни режиму і параметрів основних стадій технологічного процесу, а також з огляду на наявну в Україні сировину. Йдеться передусім про формальдегід, який є і в Калуші, і в Сєвєродонецьку, аміак, вапно та деякі інші компоненти.
— У чому ж полягало зроблене вами вдосконалення?
— Відповідно до розробленої нами технології, процес має відбуватися у дві стадії. Спочатку в реактив-автоклав, покритий зсередини кислотостійкою емаллю та обладнаний перемішуючим пристроєм і термометром, завантажують воду, імінодіоцтову кислоту, 37%-ний розчин формальдегіду, трихлористий фосфор та каталізатор. Реакційну масу нагрівають до 90°С і витримують протягом двох годин. Потім утворений дрібнокристалічний осад відділяють від реакційної маси фільтрацією. На другій стадії відфільтрований осад завантажують у реактор-автоклав на дезалкилювання, сюди ж подають концентровану соляну кислоту і каталізатор. Реакційну масу нагрівають до 140–160°С, витримують 6–8 годин, після чого хлористий водень відганяють, а осад, що утворився, відфільтровують. Причому усі одержані продукти відфільтровуються легко. Ця технологія забезпечує високий вихід гліфосату — на рівні 90–92%.
Сам гліфосат у воді нерозчинний. Щоб його можна було застосовувати як діючу речовину у створенні гербіциду, треба взяти якусь азотисту основу і утворити водорозчинну сіль. Та сіль вже здатна проникати судинами рослин, зв’язувати кальцій, залізо, мідь, марганець тощо, унаслідок чого процеси фотосинтезу в рослині руйнуються і вона гине. Тож я замінив ізопропіламін, що його застосовує як азотисту основу “Монсанто”, на наш аміак. Бо аміак виробляють в Україні, він дешевший та екологічно безпечніший. Причому і Західна Європа, і США теж застосовують Раундап на аміаку, хоча все те, що потрапляє до нас, зроблене на ізопропіламіні.
Ціна нашого продукту, як я порахував, виходила доволі низькою: на рівні 3–3,5 $/кг. А з одного кілограма можна зробити три літри розчину товарного гербіциду — такого, як випускає “Монсанто”. І уряд прийняв був рішення мою технологію впроваджувати у виробництво, але, як я вже казав, через зупинку фінансування усе впало.
— Чи багато гліфосату було синтезовано у вашому інституті в процесі розробки технології?
— Це були невеликі дослідні партії, зроблені на нашому лабораторному обладнанні. Вихід продукту там дуже незначний: за тиждень можна було синтезувати грамів сто речовини, не більше. Тому вкрай потрібно зробити дослідну установку. Тоді можна було б відпрацьовувати режими, бачити реальний вихід продукту і його якість. І то буде переконливо, а без установки важко когось у чомусь переконати.
Той гліфосат, що був нами синтезований, ми передали для досліджень в Оброшино — в Інститут землеробства і тваринництва Західного регіону УААН. На підставі отриманих результатів було встановлено, що для знищення бур’янів створена нами гербіцидна композиція не поступається відомому препаратові Раундап фірми “Монсанто”. З цього приводу є офіційний висновок.
— Як урядові структури реагували на ваші старання щодо створення дослідної установки?
— Була колегія Міністерства науки, у ній брав участь тодішній міністр Семиноженко. Заслухали низку робіт, у тому числі і мою, і, як підсумок, створили державну програму. Але потім, може, вони її призупинили, принаймні, та програма зависла, і я не знаю, в якому стані вона зараз. А не маючи фінансів, дуже важко щось робити.
Проте я у це й досі вірю: щоб захистити права на розробку, зробив ось патент — заплатив 200 гривень зі своєї кишені. Жінка ще й не знає! Але авторство оформлено на сина і ще на двох людей, які мені тоді допомагали — може, їм колись знадобиться. Мене ж серед авторів навіть і немає: я чоловік вже старий і тепер можу в них бути хіба що консультантом.
— Чи зверталися до вас з діловими пропозиціями комерційні структури?
— Багато зверталися. Але всі хотіли швидкої віддачі. Я їм пояснював, що спочатку треба налагодити синтез, а тоді вже буде й результат. Тож далі розмов справа не просувалася. Наприклад, “Украгробізнес” — що їм було цікаво, вони від мене дізналися: добре, кажуть, будемо мати на увазі. І я зрозумів, що в них є свої комерційні інтереси, що їм цього не треба, а може, й навпаки — навіть не вигідно. Тому що з “Монсанто” йде Раундап, вони мають на ньому свій бізнес.
— Якби сьогодні розпочати створення установки, то коли б справа могла дійти до випуску продукції?
— Думаю, за бажання протягом кварталу усе можна було б зробити. Там єдина складність — автоклав, який треба або купити за кордоном, або виготовити нестандартний. Я так вважаю, що цей апарат мав би бути об’ємом на півкуба: протягом місяця він міг би синтезувати десь тонну гліфосату.
— А якою була б собівартість такої установки?
— На мою думку, тисяч 50 доларів вистачить. У тому числі й на закупівлю мінімальної кількості сировини.
— З погляду сьогоднішніх тенденцій захисту прав інтелектуальної власності, чи не був ваш ресинтез зазіханням на чужу власність? Адже гліфосат — це розробка фірми “Монсанто”.
— Як був Союз, усе було інакше. Існував паркан. Тепер, звісно, так робити не можна: мусиш мати патент. І якби ми патент не оформили, тоді фірма “Монсанто” могла б заявити претензії щодо того, що ми взяли їхню розробку. Але тепер ми можемо сказати: ось наш патент, і нехай патентне відомство України веде дискусію з патентним відомством іншої держави.
В мене є п’ять авторських свідоцтв СРСР на різні продукти органічної хімії, на технологію одержання особливо чистої сірки тощо. Тобто досвід захисту інтелектуальної власності маю, і я включив у заявку на одержання патенту такі нюанси, які свідчать про істотну відмінність моєї розробки від інших.
— Чи пробували ви включити свій препарат до Державного реєстру пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні?
— Так, минулого року були перші спроби одержати українську реєстрацію препарату. Заявку подавав я — як фізична особа. А назву дав йому — “Райдуга”. Але знов постало те саме питання: гроші. Ми сподівалися на одного спонсора, та виявилося, що марно. А без цієї реєстрації виробляти і реалізовувати свій продукт ми не маємо права.
З реєстрації Райдугу поки що не знято, це питання зависло. Бо без грошей зараз ніхто нічого робити не хоче.

Інтерв'ю
Ірина Чернишова
Зараз стрімкі зміни, передусім у технічній сфері, охопили навіть аграрний сектор, який має репутацію чи не найконсервативнішої галузі економіки. Не дивно, що часто зусилля власників господарств, спрямовані на впровадження змін, зустрічають... Подробнее
Голова асоціації «Укрцукор», голова ГС «Всеукраїнська аграрна рада», а також лідер низки громадських асоціацій Андрій Дикун у ході І Міжнародного конгресу для виробників і переробників цукрових

1
0