Спецможливості
Архів

З козлятником — до Піднебесної

05.06.2008
500
З козлятником — до Піднебесної фото, ілюстрація
З козлятником — до Піднебесної

З козлятником — до Піднебесної

Перш ніж остаточно пристати до сільського господарства, Олександр Гонтар тридцять два роки пропрацював у Києві. Фінальним місцем його міської роботи був автотрест Головкиївміськбуду, де майбутній фермер головував в об’днаному комітеті профспілок. Тоді Олександр Федорович дозволив собі “гратися” у небезпечне хобі. У рідному селі Шандра, що в Миронівському районі Київської області, він тримав пасіку. Для українця ж аграрні вправи так само небезпечні, як і горілка: звикаєш швидко, а кинути потім неможливо. Отак воно й вийшло. Бджоли змусили Гонтаря пильніше придивитися до медоносів, через що Олександр Федорович став частим відвідувачем Київського ботанічного саду ім. Гришка. Там він спостерігав вирощувані науковцями культури, здебільшого багаторічні трави. І думки про долю рідного села й аромати трав спліталися в мозку голови профкому в мереживо мрії, якій судилося збутися.

Стрімкий поворот
“Голова нашого колгоспу під час моїх відвідин Шандри не раз бачив, — розповідав Олександр Гонтар, — як я на схилах пагорбів саджаю для своїх бджіл трави. Тож він і запропонував мені переїхати до села. Я погодився. І ось за постановою ЦК КПУ і Ради Міністрів України мене було переведено, як тоді формулювали, для підсилення села промисловими кадрами. Це був 1988 рік. У колгоспі я очолив бригаду з семи працівників, яка почала виробляти насіння амаранту, козлятнику та інших трав. Мішками й контейнерами відправляли те насіння до Алма-Ати, Ташкента, Челябінська, Тюмені — для тамтешніх колгоспів.
А як Горбачов видав наказ про малі підприємства, я створив МП сільськогосподарського напряму — із вирощування насіння нових і малопоширених кормових культур. До цієї фірми забрав усю свою бригаду. Техніку викупив, адже вона була старою: сівалці й трактору — по 10 років. Згодом купив бульдозер і вантажівку.
Коли ж на Україні з’явилося фермерство, своє мале підприємство я перереєстрував як фермерське господарство. Але спеціалізація залишалася, від трав я не відмовився. З Ботанічним садом підтримую контакти понині. Коли вони проводять якийсь семінар чи конференцію на тему трав — завжди беру участь. У нас є договір: вони безкоштовно дають мені насіння, а я його наступного року повертаю. А якось їздили ми до Ботсаду аж утридцятьох: цілий день копали там кореневища сильфії. Потім тут у полі за допомогою плуга — як ото раніше картоплю — ці кореневища висаджували.
Крім кормових трав, вирощую на своїх полях зернові культури. А для удобрення грунту використовую сидеральні рослини: олійну редьку, гірчицю, фацелію. Вони також, до речі, є чудовими медоносами.
Спеціалісти Ботанічного саду щороку приїздять у моє господарство, роблять апробацію рослин, контролюють їхній розвиток.
Допомога
дружньому Китаю
У китайському посольстві Ботанічний сад влаштував показ відеороликів про кормові культури. Перегляд цих роликів підштовхнув китайців до того, аби спробувати побачені рослини вирощувати в себе. Звернулися до Ботанічного саду з проханням про допомогу. Провідний спеціаліст Ботанічного саду з кормових трав Олексій Абрамов, автор сортів козлятнику, запросив узяти участь у переговорах і мене. І оскільки я вже був певною мірою обізнаний з технологіями сівби і вирощування, знав техніку, то мене було запрошено до Китаю, аби показати на практиці, як ці трави сіяти.
Ми й поїхали. У Китаї політичний устрій комуністичний, а економіка — капіталістична. Проїхали ми дуже багато — 800 кілометрів від Пекіна у бік Монголії — і переконалися: Китай уже не той, яким ми його знали 30 чи 40 років тому. Дуже велике в них іде будівництво, а будівництво — це життя. Вони нагодували народ, а тепер хочуть створити надійну кормову базу для тваринництва. Може, деякі країни, такі як США, і вирішили для що не вистачає.
Китайці дуже скрупульозні, дисципліновані і хазяйновиті люди. У них немає такого, як у нас: прийти на роботу й сидіти, а можливо, — ще й чарчину вдень. Горілки вони взагалі не п’ють, хіба що символічно. Роботі віддаються повністю.
По селах багато ручної праці: всюди в полях зігнуті чоловіки й жінки, за спинами висять кошики; вирве бур’янець — у нас би викинув, а в них — кидає в кошик. А потім це з’їсть або коза, або овечка. Бо немає у них і такої зелені, як у нас, і землі такої в них немає.
Корумпованість державних службовців, як вони нам самі говорили, існує, але в Китаї з цим ведуть сувору боротьбу. У Пекіні є музей, де висять фотознімки чиновників з підписами, що кожен з них скоїв. А найбільш великих злодіїв і хабарників приводять у цей музей, аби показувати людям “вживу”.
Отож, сіяли ми там на полях інститутів і у двох фермерських господарствах. Проте у фермерів справа не пішла, а в інститутах вийшло непогано. Потім запросили мене вдруге — восени, щоб посіяти сильфію, бо вона сіється під зиму. А вже втретє поїхав для того, щоб налагодити їм комбайн “Сампо”. Налагодили, помолотили румікс. І китайці були від усього цього в захваті”.
v v v
А тепер пропонуємо до уваги читачів короткі характеристики пропагованих Олександром Гонтарем культур, складені зі слів самого фермера.
Козлятник. Багаторічна бобова культура. За параметрами поживності не поступається люцерні й конюшині. У Ботанічному саду є ділянки, де він росте без пересіву 20 років. Цінний тим, що у скошеної на сіно культури при висиханні (на відміну від люцерни та конюшини) не осипається листя: завдяки цьому його можна навіть тюкувати, і кращого сіна, ніж з козлятника, годі й шукати.
У насіння козлятника дуже міцна оболонка, тому перед сівбою його треба скарифікувати: оббити оболонку або ж зробити в ній тріщину. Потім насіння треба обробити ризотрофіном, а як його немає, то слід зробити так: викопати кущ старого козлятника, відділити від його коріння землю (у ній містяться бульбочкові бактерії) і обробити у ночвах цією землею насіння. Потім насіння треба завантажити у сівалку і висіяти. Грунт перед сівбою треба добре підготувати й удобрити.
Першого року рослина козлятника іде в корінь і формує розетку. У цей період посів потребує ретельного догляду: йому треба дати гербіцид і принаймні двічі за літо обробити міжряддя. На другий рік козлятник можна вже косити і на корм, і на насіння. Росте кущем: де спочатку була одна рослина, на третій-четвертий роки буде десяток. Тому, якщо вирощувати козлятник на насіння, посів треба щороку проріджувати. Раз на три роки треба вносити калійно-фосфорне підживлення.
З першого укосу поле козлятника дає до 90 т/га зеленої маси, а з двох — до 150. У 100 кг зеленої маси міститься 20—28 к. о. Також козлятник є дуже добрим медоносом: цвіте він протягом усього червня. У козлятника дуже потужний корінь, завдяки якому він добре тримає схили і не дає розвиватися грунтовій ерозії. Відзначається високою морозо- і посухостійкістю.
Сильфія. Рослина з родини айстрових, походить з Латинської Америки. У Ботанічному саду виведено сорт, придатний для вирощування в умовах України. На вигляд нагадує соняшник, але має чотиригранне стебло. Формує кущ. На добрих грунтах виростає до 4 м заввишки, дає врожай зеленої маси до 200 т/га з двох укосів. Перший укіс зазвичай роблять на силос, а другий, у жовтні-листопаді, — на зелену масу. Силосувати сильфію треба із додаванням сухих компонентів (соломи тощо), оскільки вона надзвичайно соковита.
Дуже добрий медонос. Цвісти починає наприкінці червня — у липні, закінчує — наприкінці вересня і навіть пізніше. Пік цвітіння сильфії припадає на серпень, тоді як бджоляри годують бджіл на зиму. Витримує паморозки до мінус 6°С.
Сіють під зиму, бо її насіння має пройти стратифікацію — відлежатися у вологому грунті. Навесні посів треба обробити гербіцидом або ж прополоти міжряддя. Першого року, як і козлятник, сильфія формує корінь і розетку; у цей період посів потребує ретельного догляду, щоб не допустити забур’янення. А потім сильфії бур’яни не страшні, бо вона їх легко пригнічує.
Раз на три-чотири роки слід провести мульчування поля бороною з одночасним підживленням мінеральними або органічними добривами. Без пересіву росте 10—15 років. Як і козлятник, добре захищає схили від грунтової ерозії.
Чина. Однорічна бобова кормова культура. За вмістом поживних речовин схожа з іншими бобовими травами. Має м’які пагони завдовжки до 3 м, які стеляться уздовж землі. Тому чину краще вирощувати у травосумішці зі злаковими культурами. У 100 кг зеленої маси чини міститься 15,8 к о. і 3,6 кг перетравного протеїну (у сіні, відповідно, 27,3 і 6,2). Рослина маловимоглива до грунтів, посухостійка, витримує зниження температури повітря до мінус 6—8°С. Висівають одночасно з ранніми ярими або ж на зиму, бо її насіння потребує стратифікації. Насіння чини перед висівом слід скарифікувати.
Румікс. Дає дуже добру зелену масу, але найважливішою його особливістю є ранній початок вегетації — одразу після розтавання снігу. Тому румікс з-поміж кормових трав дає зелений корм найпершим.
v v v
Замість епілогу
Після війни на зелений корм сіяли в нас жито. Сіють його і тепер — за звичкою. А такі чудові культури, як козлятник та сильфія, які до 20 років ростуть без пересіву і дають високопоживний корм, у нас не в традиції. Бо ж клопоту з ними багато — у перший рік. А якщо зазирнути трохи далі, то побачимо: клопіт цей себе повністю виправдовує. Свідченням цьому є досвід господарювання фермера з Шандри Олександра Гонтаря.

Записав Павло Коротич

Інтерв'ю
Каролін Спаанс, радник із питань сільського господарства Посольства Королівства Нідерланди в Україні
Каролін Спаанс із серпня 2016-го обіймає посаду радника з питань сільського господарства в Посольстві Королівства Нідерланди в Україні. Ми вирішили поцікавитися найбільш перспективними напрямками
Коротенька замітка на propozitsiya.com про бажання компанії Nestle купувати в Україні сушені овочі досі утримує абсолютний рекорд переглядів на сайті. Прояснити специфіку цього ринку і застосовуваних тут технологій ми попросили... Подробнее

1
0