Спецможливості
Архів

З козлятником — до Піднебесної

05.06.2008
806
З козлятником — до Піднебесної фото, ілюстрація
З козлятником — до Піднебесної

З козлятником — до Піднебесної

Перш ніж остаточно пристати до сільського господарства, Олександр Гонтар тридцять два роки пропрацював у Києві. Фінальним місцем його міської роботи був автотрест Головкиївміськбуду, де майбутній фермер головував в об’днаному комітеті профспілок. Тоді Олександр Федорович дозволив собі “гратися” у небезпечне хобі. У рідному селі Шандра, що в Миронівському районі Київської області, він тримав пасіку. Для українця ж аграрні вправи так само небезпечні, як і горілка: звикаєш швидко, а кинути потім неможливо. Отак воно й вийшло. Бджоли змусили Гонтаря пильніше придивитися до медоносів, через що Олександр Федорович став частим відвідувачем Київського ботанічного саду ім. Гришка. Там він спостерігав вирощувані науковцями культури, здебільшого багаторічні трави. І думки про долю рідного села й аромати трав спліталися в мозку голови профкому в мереживо мрії, якій судилося збутися.

Стрімкий поворот
“Голова нашого колгоспу під час моїх відвідин Шандри не раз бачив, — розповідав Олександр Гонтар, — як я на схилах пагорбів саджаю для своїх бджіл трави. Тож він і запропонував мені переїхати до села. Я погодився. І ось за постановою ЦК КПУ і Ради Міністрів України мене було переведено, як тоді формулювали, для підсилення села промисловими кадрами. Це був 1988 рік. У колгоспі я очолив бригаду з семи працівників, яка почала виробляти насіння амаранту, козлятнику та інших трав. Мішками й контейнерами відправляли те насіння до Алма-Ати, Ташкента, Челябінська, Тюмені — для тамтешніх колгоспів.
А як Горбачов видав наказ про малі підприємства, я створив МП сільськогосподарського напряму — із вирощування насіння нових і малопоширених кормових культур. До цієї фірми забрав усю свою бригаду. Техніку викупив, адже вона була старою: сівалці й трактору — по 10 років. Згодом купив бульдозер і вантажівку.
Коли ж на Україні з’явилося фермерство, своє мале підприємство я перереєстрував як фермерське господарство. Але спеціалізація залишалася, від трав я не відмовився. З Ботанічним садом підтримую контакти понині. Коли вони проводять якийсь семінар чи конференцію на тему трав — завжди беру участь. У нас є договір: вони безкоштовно дають мені насіння, а я його наступного року повертаю. А якось їздили ми до Ботсаду аж утридцятьох: цілий день копали там кореневища сильфії. Потім тут у полі за допомогою плуга — як ото раніше картоплю — ці кореневища висаджували.
Крім кормових трав, вирощую на своїх полях зернові культури. А для удобрення грунту використовую сидеральні рослини: олійну редьку, гірчицю, фацелію. Вони також, до речі, є чудовими медоносами.
Спеціалісти Ботанічного саду щороку приїздять у моє господарство, роблять апробацію рослин, контролюють їхній розвиток.
Допомога
дружньому Китаю
У китайському посольстві Ботанічний сад влаштував показ відеороликів про кормові культури. Перегляд цих роликів підштовхнув китайців до того, аби спробувати побачені рослини вирощувати в себе. Звернулися до Ботанічного саду з проханням про допомогу. Провідний спеціаліст Ботанічного саду з кормових трав Олексій Абрамов, автор сортів козлятнику, запросив узяти участь у переговорах і мене. І оскільки я вже був певною мірою обізнаний з технологіями сівби і вирощування, знав техніку, то мене було запрошено до Китаю, аби показати на практиці, як ці трави сіяти.
Ми й поїхали. У Китаї політичний устрій комуністичний, а економіка — капіталістична. Проїхали ми дуже багато — 800 кілометрів від Пекіна у бік Монголії — і переконалися: Китай уже не той, яким ми його знали 30 чи 40 років тому. Дуже велике в них іде будівництво, а будівництво — це життя. Вони нагодували народ, а тепер хочуть створити надійну кормову базу для тваринництва. Може, деякі країни, такі як США, і вирішили для що не вистачає.
Китайці дуже скрупульозні, дисципліновані і хазяйновиті люди. У них немає такого, як у нас: прийти на роботу й сидіти, а можливо, — ще й чарчину вдень. Горілки вони взагалі не п’ють, хіба що символічно. Роботі віддаються повністю.
По селах багато ручної праці: всюди в полях зігнуті чоловіки й жінки, за спинами висять кошики; вирве бур’янець — у нас би викинув, а в них — кидає в кошик. А потім це з’їсть або коза, або овечка. Бо немає у них і такої зелені, як у нас, і землі такої в них немає.
Корумпованість державних службовців, як вони нам самі говорили, існує, але в Китаї з цим ведуть сувору боротьбу. У Пекіні є музей, де висять фотознімки чиновників з підписами, що кожен з них скоїв. А найбільш великих злодіїв і хабарників приводять у цей музей, аби показувати людям “вживу”.
Отож, сіяли ми там на полях інститутів і у двох фермерських господарствах. Проте у фермерів справа не пішла, а в інститутах вийшло непогано. Потім запросили мене вдруге — восени, щоб посіяти сильфію, бо вона сіється під зиму. А вже втретє поїхав для того, щоб налагодити їм комбайн “Сампо”. Налагодили, помолотили румікс. І китайці були від усього цього в захваті”.
v v v
А тепер пропонуємо до уваги читачів короткі характеристики пропагованих Олександром Гонтарем культур, складені зі слів самого фермера.
Козлятник. Багаторічна бобова культура. За параметрами поживності не поступається люцерні й конюшині. У Ботанічному саду є ділянки, де він росте без пересіву 20 років. Цінний тим, що у скошеної на сіно культури при висиханні (на відміну від люцерни та конюшини) не осипається листя: завдяки цьому його можна навіть тюкувати, і кращого сіна, ніж з козлятника, годі й шукати.
У насіння козлятника дуже міцна оболонка, тому перед сівбою його треба скарифікувати: оббити оболонку або ж зробити в ній тріщину. Потім насіння треба обробити ризотрофіном, а як його немає, то слід зробити так: викопати кущ старого козлятника, відділити від його коріння землю (у ній містяться бульбочкові бактерії) і обробити у ночвах цією землею насіння. Потім насіння треба завантажити у сівалку і висіяти. Грунт перед сівбою треба добре підготувати й удобрити.
Першого року рослина козлятника іде в корінь і формує розетку. У цей період посів потребує ретельного догляду: йому треба дати гербіцид і принаймні двічі за літо обробити міжряддя. На другий рік козлятник можна вже косити і на корм, і на насіння. Росте кущем: де спочатку була одна рослина, на третій-четвертий роки буде десяток. Тому, якщо вирощувати козлятник на насіння, посів треба щороку проріджувати. Раз на три роки треба вносити калійно-фосфорне підживлення.
З першого укосу поле козлятника дає до 90 т/га зеленої маси, а з двох — до 150. У 100 кг зеленої маси міститься 20—28 к. о. Також козлятник є дуже добрим медоносом: цвіте він протягом усього червня. У козлятника дуже потужний корінь, завдяки якому він добре тримає схили і не дає розвиватися грунтовій ерозії. Відзначається високою морозо- і посухостійкістю.
Сильфія. Рослина з родини айстрових, походить з Латинської Америки. У Ботанічному саду виведено сорт, придатний для вирощування в умовах України. На вигляд нагадує соняшник, але має чотиригранне стебло. Формує кущ. На добрих грунтах виростає до 4 м заввишки, дає врожай зеленої маси до 200 т/га з двох укосів. Перший укіс зазвичай роблять на силос, а другий, у жовтні-листопаді, — на зелену масу. Силосувати сильфію треба із додаванням сухих компонентів (соломи тощо), оскільки вона надзвичайно соковита.
Дуже добрий медонос. Цвісти починає наприкінці червня — у липні, закінчує — наприкінці вересня і навіть пізніше. Пік цвітіння сильфії припадає на серпень, тоді як бджоляри годують бджіл на зиму. Витримує паморозки до мінус 6°С.
Сіють під зиму, бо її насіння має пройти стратифікацію — відлежатися у вологому грунті. Навесні посів треба обробити гербіцидом або ж прополоти міжряддя. Першого року, як і козлятник, сильфія формує корінь і розетку; у цей період посів потребує ретельного догляду, щоб не допустити забур’янення. А потім сильфії бур’яни не страшні, бо вона їх легко пригнічує.
Раз на три-чотири роки слід провести мульчування поля бороною з одночасним підживленням мінеральними або органічними добривами. Без пересіву росте 10—15 років. Як і козлятник, добре захищає схили від грунтової ерозії.
Чина. Однорічна бобова кормова культура. За вмістом поживних речовин схожа з іншими бобовими травами. Має м’які пагони завдовжки до 3 м, які стеляться уздовж землі. Тому чину краще вирощувати у травосумішці зі злаковими культурами. У 100 кг зеленої маси чини міститься 15,8 к о. і 3,6 кг перетравного протеїну (у сіні, відповідно, 27,3 і 6,2). Рослина маловимоглива до грунтів, посухостійка, витримує зниження температури повітря до мінус 6—8°С. Висівають одночасно з ранніми ярими або ж на зиму, бо її насіння потребує стратифікації. Насіння чини перед висівом слід скарифікувати.
Румікс. Дає дуже добру зелену масу, але найважливішою його особливістю є ранній початок вегетації — одразу після розтавання снігу. Тому румікс з-поміж кормових трав дає зелений корм найпершим.
v v v
Замість епілогу
Після війни на зелений корм сіяли в нас жито. Сіють його і тепер — за звичкою. А такі чудові культури, як козлятник та сильфія, які до 20 років ростуть без пересіву і дають високопоживний корм, у нас не в традиції. Бо ж клопоту з ними багато — у перший рік. А якщо зазирнути трохи далі, то побачимо: клопіт цей себе повністю виправдовує. Свідченням цьому є досвід господарювання фермера з Шандри Олександра Гонтаря.

Записав Павло Коротич

Інтерв'ю
Статуя кохання в Батумі "Алі та Ніно"
Нещодавно Україну відвідав заступник директора «Агросервіс центру» при Міністерстві сільського господарства Аджарії Леван Болгвадзе. Користуючись нагодою, propozitsiya.com поспілкувалась із
экспорт
Після підписання Угоди про зону вільної торгівлі з Канадою українські аграрії отримали шанс вийти на канадський ринок. Втім, позитивний ефект буде відчутним не відразу. 

1
0