Спецможливості
Новини

З думкою про майбутнiй урожай

05.06.2008
458
З думкою про майбутнiй урожай фото, ілюстрація
З думкою про майбутнiй урожай

Перші два тижнi 2ООО року. Працівники Міністерства агропромислового комплексу України з хвилюванням чекають на нові призначення. Коридорами будинку по вулиці Хрещатик, 24 ходять різні чутки, здогадки, версії. Серед тих, хто міг би стати новим міністром, називають різні імена... Аж ось 10 сiчня. Михайло Гладiй, тодішній віце-прем’єр-міністр з питань АПК, збирає в залі колегії міністерства керівників центрального апарату і представляє щойно призначеного мiнiстра — Iвана Кириленка. Його поява, звісно, викликає в колективі МiнАПК чимало дискусiй. Та єдине, у чому нiхто не сумнiвається: з приходом Кириленка, доктора економiчних наук, досвiдченого організатора, пов’язують активiзацiю економiчної полiтики в аграрному секторi. Цього вимагає i час. Нинi на календарі — сiчень 2002-го.
Про вчорашній і завтрашній дні сiльського господарства — наша розмова з мiнiстром аграрної полiтики України Iваном Григоровичем Кириленком.

— Iване Григоровичу, у масштабах iсторiї два роки — мить. У масштабах людського життя це — певний відтинок часу, інколи щасливий, а інколи й не дуже. Для керiвника вашого рiвня — це 730 днiв напруженої роботи, iноді по 18–20 годин на добу...
— Це так. 2000-й був для мене дуже складним роком. Адже потрiбно було, з одного боку, знаходити пiдтримку серед тих, хто працював у рiзних керiвних ланках АПК, а з другого, — активно втручатися в механiзм проведення реформи сiльського господарства, залучивши до цiєї роботи фахiвцiв самого мiнiстерства. Певна річ, було важко.
Першi результати ми вiдчули, коли закінчувався 2000 рiк. Нам здавалося, що все чудово: безболiсно пройшла юридично оформлена аграрна реформа, зафiксовано приватну власнiсть на землю через угоди оренди, ця земля та колишнє колгоспне майно почали працювати на приватного власника. Новi господарники на селi дуже швидко збагнули: держава нiчого “за так” не даватиме. Натомiсть вона створила дуже пристойнi правила гри. Селяни сплачували у вісім разiв менше податкiв, нiж промисловiсть. Ми — єдина галузь, яка отримала пiльговi кредити. Єдина галузь, якiй було списано та реструктуровано борги. Єдина галузь, для якої поблажливо лiбералiзували всi цiни на продовольчому ринку. Село дякувало i Президентовi, i бiльшостi у Верховнiй Радi, i урядові, якi створили механiзми реалiзацiї всiх задумiв, i мрiяло: дай Боже, аби такi правила гри збереглися якнайдовше.
Уже 2001 рiк показав, який потужний потенцiал має наше сiльське господарство. Воно, немов пружина, що довгий час була стиснута, заблокована. “Зняли пута” — i пружина ця “вистрiлила”: було отримано неймовiрний приріст валової продукцiї. Сьогодні є прирiст у тваринництвi, у цукровiй галузi, є істотне просування по iнших напрямах. І не тимчасове, а солiдний рух уперед. Особливо у виробництвi зерна. 2000 рiк з доволi бiдним урожаєм ми прожили, як то кажуть, впроголодь, але з настроєм, близьким до ейфорiї. Нинi Україна отримала величезну кiлькiсть зерна (такого не зiбрала жодна країна свiту), i ми вперше за останнi кiлька рокiв їмо якiсний хлiб. Якiсний хлiб їмо, але настрiй у селян набагато гiрший, нiж був у неврожайному 2000-му. Як мовиться серед спортсменiв: виграє команда — програє тренер. Так от “команда” — селяни — виграла. Вона зробила все можливе: виростила цей щедрий урожай. А “тренер” — програв. Нам не вдалося утримати сприятливого цiнового паритету, не вдалося допомогти селянам розпорядитися врожаєм так, щоб їм було вигiдно. Тому ми зрозуміли: створення сприятливих правил гри на стартi не означає, що він забезпечить успіх на всiй дистанцiї. Нiчого подiбного. Життя багатше за будь-які правила гри. Тому i на стартi, i на дистанцiї, хоч якою б вона була, потрiбно вдосконалюватися.
— А чому так сталося?
— Зробімо невеличкий полiтичний екскурс. Згадайте, яу у 2000 році у Верховнiй Радi близько семи мiсяцiв пропрацювала парламентська бiльшiсть. I саме завдяки їй прийнято набагато бiльше доленосних для України законiв, нiж під час усiх попереднiх скликань ВР разом. Це саме тодi ми вжили заходів, про якi йшлося вище. Коли буквально ввечерi збиралися глави держави, уряду, Верховної Ради, керiвник парламентської бiльшостi й вирiшували, що для України є нагальною потребою. Проблеми розв’язувалися блискавично, якщо мати на увазі iсторичний масштаб. Практично за нiч народжувався той закон, який був конче потрiбен. На ранок його вже вносили в порядок денний, протягом дня обговорювали й ухвалювали в першому та другому читаннях. I пiшла робота. Сьогоднi вся економiка України, передусім аграрна, пожинає тi плоди роботи парламентської бiльшостi. Та цієї більшості вже немає. Через це заблоковано будь-якi дiї, що супроводжували б подальшу аграрну реформу. Вiзьмiмо Земельний кодекс. Понад рік тому парламентська бiльшiсть прийняла його в першому читаннi. За регламентом вiд першого до другого читання вiдведено термін у два-три тижнi. Проте до наступного голосування i прийняття буквально пiд шаленим тиском нашої “земельної Конституцiї” минуло цілих пiвтора роки. А це ж — втрачений час.
Або iнший приклад. В Указi Президента про зерно та зерновий ринок передбачено механiзм заставної закупiвлi зерна. Вдруге його не пiдтримують у стiнах парламенту, бо, знов-таки, бiльшостi немає тепер уже пiд час голосування бюджету на 2002 рiк. Не спрацювали заставнi цiни на зерно торiк, не приймаються пропозицiї i на рiк нинішній.
— А що означає для селян відсутність цих законiв?
— Україна як зернова держава завжди матиме надлишок хлiба на внутрiшньому ринку. Цей надлишок тиснутиме на ринок, збурюватиме його, збиватиме цiну (нічого не вдієш: це — життя). Що й сталося. А якби восени 2—3 млн т зерна нового врожаю було закуплено за заставною цiною й покладено на зберiгання, а селянам виплатили аванс за це зерно, скажiть, якi були б проблеми? Однак треба чiтко розрiзняти: зерно куплене за кредитнi ресурси компанiї “Хлiб України” чи за заставною цiною. Якщо за рахунок кредитiв, то дорожчає ресурс. Це не є заставна цiна. Заставна ціна в указi Президента передбачає кошти держбюджету. Причому це грошi, що обов’язково повертаються. Держава закуповує зерно, наприклад, по 430–450 грн/т (чи за іншою визначеною цiною). Наголошую: держава закуповує. Зерно це кладуть на зберiгання, але воно не є власнiстю держави. А виплаченi грошi починають працювати на виробника: вiн користується ними пiд час осiннього комплексу робіт, витрачає їх на вирiшення господарських питань. Минає певний час, і селянин знаходить вигiднішу для себе цiну. Тодi вiн забирає своє зерно і повертає заставну цiну (430–450 грн). Продаючи хлiб за сприятливішою цiною на момент купiвлi-продажу, виробник заробляє певну дельту до свого прибутку. Ось у чому полягає суть заставної цiни. Навiть якщо селянин вирiшив не викуповувати свого зерна, то в заставнiй цiнi вже закладено певний рiвень рентабельностi. Це йому теж вигiдно. У цьому разі вигоду має i держава: вона купила зерно за цiною, нижчою від ринкової, а це вже механiзм забезпечення стабiльності цiни хлiбобулочних виробiв.
— В умовах будь-якої держави це важiль соцiальної стабiльностi...
— Саме так. До речi, в Українi нiколи не траплялося, щоб два роки поспiль були врожайні. Нiколи. На моїй пам’ятi — хiба що 73-й та 74-й. А це майже 30 рокiв тому. Рiк наступний, я вже бачу, дуже врожайним не буде. По озимині це видно. Якщо частина зерна лежить, як кажуть, у державних засiках, воно може будь-якої митi чи в разі загрозливої ситуації піти на ринок з Держрезерву. До того ж, держава ще й дельту заробляє до бюджету. Дiятиме чи нi цей механiзм — вирiшується переважно на Грушевського. Бо в тiй залi приймається бюджет. Тому сьогоднi я впевнено кажу селянам: наскiльки економiчно стабiльним буде 2002 рiк, залежить вiд того, який парламент ми оберемо 31 березня. Чи оберемо парламентську бiльшiсть, чи не оберемо. Коли буде бiльшiсть — ви досить швидко вiдчуєте вiддачу. Ви станете свiдками цих потужних крокiв уперед. Бо спiльною буде робота всiх гiлок влади. Це — безсумнiвно.
— Iване Григоровичу, за схiдним гороскопом символ нинiшнього року — благородна сiльськогосподарська тварина кiнь. Якого плуга, образно кажучи, йому доведеться тягнути?
— Гадаю, тим, хто вмiє працювати, буде знову нелегко. Та селяни нашi нiколи й не шукали легкого хлiба. I нинi, коли розпочато безпрецедентну за масштабами аграрну реформу, зупинятися на пiвдорозi не можна. Дякувати Богові, ухвалено Земельний кодекс. Це прекрасний фундамент реформи, але ще слід розкрити його потужний потенцiал. На часi невiдкладне прийняття щонайменше десяти цілком нових визначальних законiв (а взагалi їх понад тридцять): про реєстрацiю прав нерухомостi, про iпотеку, про кадастрову оцiнку земель, про створення аграрного банку — спецiальної установи, у якiй головним капiталом є земля... Ця законодавча робота й називається поглибленням аграрної реформи. Адже Земельний кодекс єдиний на сьогоднi узаконює заходи попереднього перiоду — орендну плату, яку селяни вже отримують за власний земельний пай. Це вiдповiдає указові Президента i зафiксовано законом на найвищому правовому рiвнi. Виданi Державнi акти на право приватної власностi на землю — теж яскраве тому свiдчення. Ухваливши Земельний кодекс, ми створюємо величезне соцiальне підгрунтя для захисту селян. Але земля має працювати як капiтал, навколо якого рухалися б гроші, і у свою чергу спонукати до фiнансової активностi банкiвський капiтал. I не тiльки вiтчизняний, а й iнвестицiйний. Ось головне завдання. Для цього й потрiбнi оті десять законiв. Три з них уже у Верховній Раді: про реєстрацiю нерухомостi, про iпотеку, про створення аграрного банку. Менi як мiнiстрові дуже хочеться, аби ще нинiшній парламент ухвалив їх у першому читаннi, а наступний — у другому. Якщо нам пощастить прийняти всi десять законiв, спрацює той стимулюючий чинник, який поки що стримує рух землi як капiталу. Якщо вона стане об’єктом правових та фiнансових відносин, буде знято мораторiй, почне працювати механiзм застави. Новiй бiльшостi у ВР це до снаги. На сьогоднi це — завдання номер один.
Завдання номер два — реалiзацiя технiчної полiтики. Воно випливає з першого. Щойно земля стає заставою, селяни одразу ж дістають можливiсть брати кредит, а отже, купувати потрібну для роботи технiку. Ви знаєте, скiльки коштує гектар українського чорнозему? За рiзними оцiнками, вiд 7 до 50 тисяч доларiв залежно вiд мiсцезнаходження, родючостi тощо. Переоцiнка вiдбудеться пiсля ухвалення закону про кадастрову оцiнку земель. Адже нам потрiбно оцiнити, що є що, аби на цьому ринку не виникало зловживань. Бодай назвати стартову цiну. Бо ж банкiвську установу не цiкавить сама земля — банк цiкавить, що дає, наприклад, ферма на цiй землi, прибуткова вона чи нi. I нiхто й нiколи вам не дасть кредиту пiд заставу землi, якщо ви погано господарюєте. Банк даватиме потужний кредит доброму господареві. Сьогоднi фiнансового ресурсу замало, бо заставити нiчого. Iз запровадженням руху капiталу навколо землi вiдшлiфовуватиметься схема: застава — довгостроковий кредит — придбання технiки.
— Але, погодьтеся, сiльгоспвиробник нинi теж порозумнiшав i абищо, тобто неякiсну технiку, не купуватиме.
— Поміркуймо разом. Сьогоднi сiльськогосподарське машинобудування представлене Держдепартаментом Мiнiстерства промислової полiтики. Цiна цього питання, наприклад, для сiльського господарства: аби вийти на рiвень технiчного забезпечення 90-го року, потрiбно 38 млрд грн (не будемо коментувати цю цифру). Важелiв реалiзацiї технiчної полiтики, окрiм органу, який би цим опiкувався, — кiлька. Господарства нескладну технiку вже купують. Та головне питання — складна технiка: комбайни і трактори. Отже, власнi кошти сiльгоспвиробника, довгострокові кредити. А що це таке? Пiд який відсоток банк дасть такий кредит? Ясна річ, краще отримати пiльговий. Сьогоднi здешевлення кредиту таке, що товаровиробник платить 20%. Довгостроковий кредит, хоч би яким довгим вiн був, все одно компенсуватиме щороку тiльки частину ставки, весь кредит — нi. А тому довгостроковий кредит може бути навiть дорожчим. Такий варiант фiнансування тiльки тодi матиме сенс, коли у нас буде добре розвинена, розгалужена банкiвська система з низькими вiдсотками.
Широку перспективу з часом матиме лiзинг: мiжнародний, iнвестицiйний, лiзинг машинобудiвних пiдприємств. Та підприємствам спершу треба зіп’ястися на ноги, щоб почав працювати конвеєр, налагодилося серiйне виробництво i щоб одиниць технiки було стiльки, аби завод мiг чiтко органiзувати свiй лiзинг, персональний: чи то Харкiвський тракторний, чи концерн “Лан”, чи Херсонський комбайновий завод. А лiзинг — це всього 6,4% на рiк. Проте, як то кажуть, нам поки що це не загрожує. То як вирiшуватимемо технiчну полiтику? Реставрацiєю наявної технiки, адже це вдесятеро дешевше, нiж купити нову. Ми цю роботу розпочали ще в листопадi. Заїдьте до будь-якої, навiть маленької, сiльської майстерні i побачите там уже вiдремонтованi зернозбиральнi комбайни. Спецiалiстiв не треба переконувати: 120 тисяч комбайнiв у 1990 роцi — це не 50 тисяч, що працювали торiк (до того ж, ніде правди діти, 80% із них — металобрухт). Отже, реставрацiя 22 тисяч одиниць технiки — по-перше. Закупiвля за власний кошт — по-друге. Вiтчизняна складна технiка закуповується поки що тiльки завдяки лiзингу, бо сьогоднi вона дорога. Дешевшою вона стане, коли на конвеєрi її буде багато. А ще ми завозимо з-за кордону технiку, що була в користуванні.
На жаль, питання реалiзацiї технiчної полiтики залишається ахiлесовою п’ятою сучасного сiльського господарства України. I впродовж кількох наступних рокiв державi буде важко щось зробити, аби запровадити радикальнi змiни. Але ми пробуємо. Навiть до бюджету’2002 вносили пропозицiю стосовно дотацiй сiльгоспвиробникові, аби тiльки заохотити його купувати вiтчизняну технiку.
Третє завдання, що його ми неодмiнно розв’язуватимемо цього року, — ринки. Я називаю завдання за їхньою значущістю, i менi важко поставити щось на другий план. Отже, ринки. Минулий рiк дуже гостро показав, що паралельно з розробкою правил гри, паралельно з тим, що ми запроваджуємо диктатуру технологiй, мобiлiзуємо для цього науку, займаємося iншими поточними справами, надаємо бюджетнi преференцiї визначальним галузям (насiнництву, племiнній роботі), переважну більшість часу слід присвячувати ринкам. Ми повинні дуже серйозно лобiювати ринки збуту нашої продукцiї. Думати над цим спiльно з фахiвцями Мiнiстерства закордонних справ, Мiнiстерства економiки. Україна має величезний потенцiал переробки сiльгосппродукцiї та сировини. Тим часом у свiтi iснують ринки i сировини, i сiльгосппродукцiї, і ми маємо обстоювати на них iнтереси українських виробникiв.
Ще один напрям, четвертий, — запровадження диктатури технологій. Публічно, через науку, неадміністративно. Ми відзначаємо надто великий різнобій в затратах на один гектар, що їх здійснюють українські виробники. Наприклад, зерно. Собівартість однієї тонни його — 200—300 грн. Якщо ринкова ціна, скажімо, фуражного зерна — 320—340 грн/т, то як його продати, коли склалася собівартість у 340 грн? “Кінчайте, батьку, торгувать, бо вже нічим здачі дать!” — пригадується відома народна приказка. А тим часом той, хто виробив по 200 грн/т, спокійно продає й робить неконкурентоспроможним того, хто виробив зерно по 340 грн/т. Селяни, за великим рахунком, не знають, що таке конкурентна боротьба. Для них дивина: хліб виростили, а куди його продати — невідомо. Собівартість продукції має й інше коріння. З одного боку, це конкуренція із зовнішнім ринком. З другого — ми маємо занадто місткий ринок внутрішній. Порівняно з 1990 роком ми вдвічі відстали від науково обгрунтованих норм споживання продуктів харчування. Хліба, хлібобулочних виробів ми споживаємо стільки, скільки й споживали. Але ж не самим лише хлібом потрібно годувати націю. Слід думати і про її майбутнє. Ми мусимо дати людям, а надто підростаючому поколінню, повноцінний раціон. Передусім — білок тваринного походження.

Сьогодні сало по 15 грн/кг — ціна для населення нереальна . А дешевшим воно не буде, адже на одиницю приросту, на центнер приросту ваги, в нас використовується 16 ц кормових одиниць. Тим часом норма — 5–6 ц. Маємо приклади згодовування і по 4 ц, трапляється й по 18. І якщо сало коштує 15 грн, то, напевне, тих, хто витрачає по 18 ц, більше. Нарощуючи виробництво, знижуючи його собівартість, ми робимо товар доступнішим для широких верств населення. На це спрямовує нас і Програма боротьби з бідністю, оголошена Президентом України. Ми чомусь думаємо, що боротися з бідністю потрібно лише підвищенням зарплатні та соціальних виплат. Це неправильно. У сільському господарстві закладений величезний потенціал зниження собівартості продукції, а це відповідно сприяє зниженню ціни реалізації товару. Ось чому, міркуючи про зовнішні ринки збуту, для того щоб заявити про себе там і втримати позиції, ми маємо дуже серйозно працювати і на внутрішній ринок, аби нагодувати країну.
— Які чинники, на ваш погляд, насамперед можуть і повинні впливати на собівартість сільськогосподарської сировини?
— Візьмімо для прикладу питання впровадження технологій. Підприємство “Агро-Союз”, Синельниківський район Дніпропетровської області. Багато хто з фахівців, напевне, чув про нього або побував там особисто. Нині це університет світового значення просто неба. Його керівник сам їздить по світу, дивиться, вивчає досвід і привозить у господарство сучасні новинки. Запроваджені не емпірично, а на глибоко обгрунтованій наукою основі. І не просто привозить усе унікальне, а запроваджує його на землях “Агро-Союзу”. Потім запрошує фахівців з усієї України: дивіться, навчайтеся. Оце є у світі. Це можна робити і у нас. Міркуйте, яка з цього може бути вигода, пробуйте, запроваджуйте в себе. В “Агро-Союзі” використовують 35 л паливно-мастильних матеріалів на 1 га оранки за сезон. А поруч господарства витрачають на гектар ріллі 180 л. Ось вам і собівартість! Чому ж так? Тому, що працює суперсучасна потужна техніка, яка за один прохід робить стільки операцій, що відпадає потреба щось коментувати. А у нас у більшості господарств — благенький трактор, що лишився від колгоспу, і до нього — невеличкий культиватор. Потім цей самий тракторець борону тягне, а потім окремо ще якесь знаряддя. Я не критикую своїх колег, бо сам працював так і знаю це. Отже, диктатура технологій конче потрібна навіть за наявної технічної бази. Саме вона дасть при мінімумі затрат максимум продуктивності полів і ферм. Черкаська область — ще один приклад. Причому — всього регіону. Запроваджено диктатуру технології на посівах кукурудзи. Використано досвід підприємства “Маїс”. Почали з насіннєвого матеріалу: не фуражне зерно сіють, а насіння. Фахівці не запитують, який сорт, який гібрид, скільки коштує, а цікавляться передусім енергією проростання. Торік навесні: на початку — холодно, дощі, кукурудза по Україні “сидить” у фазі 4–6 листків, а в Черкасах — росте просто на очах. Ніде по Україні не застосовували безводного аміаку та аміачної селітри, крім господарств Черкаської області. І сьогодні, ви знаєте, є поля, де отримують зерна по 90 ц/га. Це вже приклад не окремого підприємства, а макроструктури, цілого регіону. Кукурудза ж за валу 70—80 ц/га дає грошей набагато більше, ніж пшениця врожайністю 30—40 ц.
Ось головні напрями аграрної роботи цього року. Звісно, ми не забудемо й про кадрову роботу.
— Гадаю, ви зі мною погодитеся, що аграрна політика потребує широкої інформаційної підтримки, адже селяни мають отримувати фахову, наукову інформацію. Наприклад, як, де, за якою ціною купити чи продати товар, на яких умовах отримати кредит, як запровадити ту чи ту технологію... Що ви передбачаєте в цьому напрямі?
— У мене задум такий. Ми зберегли в себе систему освіти, ми її не передавали в Міносвіти, бо, поки не здійснимо реформу на селі, не маємо права передавати освітянські заклади. Тому плануємо близько 200 кращих викладачів аграрних вузів зібрати на кущові семінари, навчання і якнайдетальніше розтлумачити кожну статтю Земельного кодексу. А потім кожен з них виступить по селах, перед аудиторіями в кілька сотень чоловік. Сьогодні в Україні 6,5 млн пайовиків. За нашими підрахунками, від 4 до 6 млн ми охопимо цією пропагандистською роботою за 3—4 місяці. Ми не маємо права програти основний земельний Закон. Перемога в залі Верховної Ради — локальна перемога. Перемогти потрібно у свідомості людей, довівши їм, що це — задля їхнього добра. Пробні виїзди вже зроблено: повсюди дрімуче незнання того, що відбувається із землею. І ми це будемо долати. До цього додадуться пропагандистські заходи Аграрної партії. З другої половини листопада чотири агітавтобуси з фахівцями юридичного профілю, землевпорядниками та ін. виїжджають до сіл України, до особливо резонансних населених пунктів, де є проблеми. Адже до осередків АПК, до Міністерства аграрної політики, до обласних центрів реформування надійшло близько 50 тисяч звернень від селян. Люди звертаються також до Президента, до Верховної Ради. Ці листи у нас на контролі, нам відомі резонансні адреси. Туди й виїдуть автобуси, аби безпосередньо на місці роз’яснити, допомогти. Аграрна партія взяла на себе відповідальність за проведення реформи, отже, й відповідатиме за цю справу до кінця.
Ще в листопаді проведено Всеукраїнську радіонараду. Ми збирали на неї найширшу аудиторію: сільських активістів, керівників найнижчої ланки, фермерів, голів селищних рад. Ми не допустимо, аби ті, хто блокував прийняття Земельного кодексу в стінах Верховної Ради, дезорієнтували людей. Мовляв, заберуть землю, ошукають селян. Наша мета — найпростішою мовою пояснити тим, хто не має вищої освіти, що дає їм, їхнім сім’ям, дітям та онукам “земельна конституція”.
— Які ваші побажання на новий, 2002, рік?
— Мені дуже хотілося б, аби ми, всі ланки управління АПК, так врегулювали наші стосунки (а це значить — і держава, і місцеві органи самоврядування, і наші інституції, які займаються зовнішніми ринками), щоб у нас цього року не було прикрощів тоді, коли ми виростимо високий урожай, чи надоїмо багато молока, чи виробимо багато м’яса. Щоб були прибутки. А взагалі знову бажаю врожайного року. Хоч би як прикро було нам сьогодні від того, що, отримавши багато зерна, недорого його продали, але краще все-таки, коли багато. Бажаю вигідних ринків для врожайного 2002 року. Здоров’я всім аграріям, сімейного благополуччя. І якнайбільше сонячних днів тоді, коли врожай зріє на наших нивах. І рясного дощу саме тоді, коли він конче потрібен.

Інтерв'ю
Про глобальне потепління говорять уже кілька десятиліть. Які конкретні практичні наслідки від нього вже відчуло сільське господарство України і на що ще очікувати розповідає найавторитетніший в
Бакуменко
Голова Верховної Ради Андрій Парубій підтримав продовження мораторію на продаж сільськогосподарських земель в Україні. За продовження мораторію виступають фракції "Народного фронту", "Батьківщини" і

1
0