Спецможливості
Новини

Якщо не відстоїмо азотну галузь, знову її не запустимо

05.06.2008
320
Якщо не відстоїмо азотну галузь, знову її не запустимо фото, ілюстрація
Природний газ є сировиною для виробництва азотних міндобрив. Тому газова криза вдарила й по підприємствах, що їх виробляють. Докладніше про це розповідає президент Союзу хіміків України Олексій Голубов.

— Олексію Григоровичу, як позначиться на роботі хімічних підприємств ситуація з поставками природного газу в Україну й нова ціна на нього?
— Газова криза торкнулася всіх наших підприємств, і насамперед тих, що виробляють азотну групу: аміак, карбамід, аміачну селітру, азотну кислоту. Йдеться про такі підприємства, як Одеський припортовий завод, дніпродзержинське ВАТ “ДніпроАзот”, черкаське ВАТ “Азот”, ЗАТ “Сєвєродонецьке об’єднання “Азот”, ВАТ “Рівнеазот” та горлівський “Концерн “Стирол”.
Особливо важко було в Рівному. Кабінет Міністрів довів до областей ліміти споживання газу, місцева ж влада повинна вирішувати, кому цей газ давати. Тож керівництво Рівненської області вирішило повністю забезпечити газом склозаводи, а вже потім — “Рівнеазот”. Я розмовляв із керівниками “ДніпроАзоту”, черкаського “Азоту”: виробництво розвантажено на 23%. А недозавантаження агрегатів впливає на собівартість кінцевої продукції. Адже витратні коефіцієнти залишаються ті самі: в башту дме той самий вентилятор, і він як брав 1200 кВт/год, так і бере — що порожня башта, що повна. Аналогічна картина і з випарним апаратом. Черкащани порахували, що нинішній рівень недозавантаження дасть підвищення собівартості селітри на 15–17%, а підвищення собівартості спричинить і підвищення ціни готової продукції.
За інформацією з ВАТ “ДніпроАзот”, ціна газу для них сьогодні (2 лютого 2006 р. — Ред.) становить 604 грн/1000 м3 з доставкою. А його витрата на 1 т карбаміду — 900 кубів, 1 т аміачної селітри — 700, 1 т аміаку, в середньому по українських підприємствах, — 1230 м3. Причому, якщо інші галузі промисловості використовують природний газ як паливо, то ми, споживаючи його в рік близько 8,5 млрд м3, на три чверті використовуємо як сировину. І якщо газ-паливо можна замінити мазутом, вугіллям тощо, то нам замінити його нічим.
Отже, кажучи про перспективу цін на продукцію хіміків, мушу зазначити, що вона поки що незрозуміла. Нині черкащани продають селітру за 984 грн/т на заводі. Хоча це груднева ціна, вона трималась і в січні. Але подорожчав не лише газ, дорожчають усі ресурси: з травня 2005 р. вартість електроенергії зросла на 12,5%, тарифи на залізничні перевезення — на 50%. А потім почнеться: зберуться уряд, аграрії, директори хімзаводів, “намалюють” меморандум і почнуть “пресувати” хіміків: “Скиньте ціну!”. Проте населенню уряд ціну на газ підвищувати не хоче, навіть при тому — це слова Путіна, — що в Україні газ для населення дешевший, ніж у Росії. Самі розумієте, вибори... Хоча міністр економіки Яценюк — прихильник підвищення.
Ось, він доручив нам підрахувати, яким буде виробництво аміаку, якщо ціна газу для підприємств: 110, 122, 182, 255 дол./1000 м3. Ми ці підрахунки зробили: за 110 дол. аміак коштуватиме в порту Південний 203,3 дол./т. За 122 — 244 дол./т. Тут ми ще житимемо, адже на 2006 р. ціна на зовнішньому ринку прогнозується до 240–280 дол./т (а Україна весь товарний аміак відправляє на експорт). Щоправда, під сумнівом залишається сєвєродонецький завод, тому що там велика транспортна складова: він найвіддаленіший і від споживачів в Україні, і від портів.
За 182 дол./1000 м3 — собівартість “захмарна” — 318 дол./т: таких цін на аміак не було ніколи. За 255 — понад 407 дол./т.
— Напевно, тепер підвищуються шанси російських виробників міндобрив господарювати на українському ринку?
— Безумовно. “Поховати” суперника — це стратегія. Адже вони мають право на безмитне ввезення своєї продукції на територію України. Ми ще за Хорошковського (колишній міністр економіки. — Ред.) ініціювали антидемпінгове розслідування, зібрали матеріал такий, що — вводь антидемпінг, та й усе! Особливо щодо аміачної селітри й фосфорних добрив. Але тоді це так нічим і не скінчилося. Проте Яценюк налаштований рішуче.
Якщо ми не відстоїмо свою азотну галузь, то знову її вже не запустимо. Сьогодні росіяни продають добрива на 10–20 дол./т дешевше, але щойно ми “впадемо”, — згадаєте мої слова: ціна їхніх добрив різко зросте, порівняно зі світовими цінами, — відсотків на тридцять.
— Які важелі може застосовувати хімічна галузь, аби встояти в нинішній газовій кризі?
— Ми поки що не готові до стрімкого підвищення ціни на газ. Хоча вже знаємо, що робити в найбільш газоємних виробництвах. Передусім це аміак, якого торік вироблено 5,2 млн т. У 2004 р. витратний коефіцієнт на виробництво тонни аміаку становив 1230 кубів газу. Росія має приблизно 1250. Ми вже розробили проект реконструкції, що дасть змогу знизити цей коефіцієнт до 1000, як на Заході. Але для цього потрібно щонайменше два роки, і на кожний агрегат затратити від 20 до 25 млн дол. А всього таких агрегатів в Україні — дев’ять.
Друга “болячка” — це азотна кислота, що є сировиною для виробництва аміачної селітри. В 2004 р. азотної кислоти було випущено 2,2 млн т на 26 агрегатах. Існує проект реконструкції агрегатів із заміною газотурбінної установки. Нині в Україні створили нову таку установку та дещо змінили технологічний процес. Отож, якщо сьогодні на 1 т азотної кислоти витрачається в середньому 135–140 м3 газу, то після реконструкції потреба в сировині зменшиться до 70 м3. Значно скоротяться також витрати електроенергії, на 50% — споживання води. Але знов-таки, на реконструкцію одного агрегату потрібно близько 4 млн дол.
Торік інвестор Рівненського “Азоту” вклав близько 28 млн дол. у реконструкцію цього підприємства. Відремонтували два агрегати, третій мають зробити нинішнього року. І знизили витратний коефіцієнт на аміаку з 1240 кубів до 1051 і 1025. Цим шляхом треба іти й іншим заводам.
Сьогодні ми сподіваємося тільки на те, що влада прийме рішення, які дадуть нам можливість за короткий термін здійснити реконструкції. Ми просимо Президента й уряд, щоб для підприємств, які витрачають свій прибуток на заходи з енергозбереження, на час проведення реконструкції робили податкові канікули.
Утім, мушу сказати, для хіміків були й гірші часи. У 1996–1998 рр. стрімко впали ціни на аміак і азотні добрива. В лютому 98-го газ коштував 83 дол./1000 м3 з доставкою, а аміак у порту Південний — всього 59 дол./т. Для хіміків це був жах. Ми зібралися з усіма директорами заводів і довго радились, що ж робити. Вирішили працювати якийсь час зі збитками, навіть мати борги, бо десь через рік прогноз обіцяв поліпшення ситуації. І навіть такий завод, як Одеський припортовий, який жодної копійки не витрачає на транспортування, за дев’ять місяців заборгував “Нафтогазу України” 110 млн грн. А що вже казати про інші заводи!
На сьогодні ситуація дещо легша, але наскільки довго вона залишатиметься такою — незрозуміло. Начебто, в 2006 р. ціна на аміак триматиметься на рівні, і в першій половині 2007 теж. А от потім... Нині дуже бурхливо розвивається азотне виробництво на Тринідаді, де собівартість газу становить 12 дол./1000 м3. А це, вважайте, весь ринок Північної Америки.
— Чи не можна полегшити долю нашої хімічної промисловості за рахунок внутрішнього видобутку природного газу? Яка його собівартість?
— Краще спитайте про це у газівників. Я знаю лише, що в 1998 р. собівартість українського газу на свердловині становила 16 дол./1000 м3. Росіяни тоді продавали нам його за 48 дол., а ринкова вартість для заводів була 83. Тобто тут своя політика.
Проте ми це питання порушували неодноразово. І до 2000 р. уряд перед кожною посівною готував постанови, де зазначалося, що хімікам газ дати на 30% дешевше, тариф на перевезення знизити на 50%, на електроенергію — на 30. І так, за участі уряду, формувалася ціна. Хоча робилося все це не без “скрипу”. А з 2000 р. ми цілком перейшли на ринкові відносини, і питання щодо здешевлення газу для виробництва добрив на внутрішній ринок стали “непробивними”.
Однак у нашій промисловості багато робиться для того, щоб газ витрачати ощадливіше. У пресі часто звучить така думка, що найбільші споживачі газу — це українці. Хочу сказати, що за обсягами споживання ми на восьмому місці, на душу населення — теж на восьмому: 1,5 тис. м3 на одну людину. Скажімо, такі економічно розвинуті країни, як Канада, США, споживають більше. У 2004 р. — це статистика “Брітіш петролеум” — ми спожили 70,7 млрд м3 газу. Хоча, за даними Держкомстату, — понад 76 млрд. Хто ж тут правий? Виявляється, зайшло в Україну справді понад 76 млрд м3, а спожито — 70,7 млрд; решта пішла на реекспорт. І це дратувало росіян: адже Україна брала газ дешево, а перепродувала його дорожче.
За тими ж таки даними “Брітіш петролеум”, з 1994 по 2004 рр. три країни в Європі, а також США, Канада, Японія та Південна Корея мали приріст споживання газу, і тільки три країни — Болгарія, Румунія й Україна — мали зниження. За цей період ми зменшили споживання газу не мало не багато — на 16%. Напевно, не так уже й погано працювала наша промисловість!
До речі, в Україні багато й інших джерел енергетичної сировини. Тільки запаси метану у вугільних басейнах оцінюються обсягами від 12 до 22 трлн м3: це приблизно четверте місце в світі. Але його потрібно вміти взяти й зробити прийнятним для використання. Поки що метан випускають в атмосферу під час дегазації шахт мільйонами кубів, і цим тільки підсилюють парниковий ефект. А якщо його зібрати й довести концентрацію до 97%, то він перетвориться на сировину для хімічних підприємств.
— Зважаючи на укладені з Росією газові договори, чи зможуть наші хімічні підприємства втримати обсяги виробництва на торішньому рівні?
— На жаль, договори нам не зовсім зрозумілі. Ми не бачимо обсягів, балансу газу в цілому по країні. Проте знаємо, що зима закінчиться, населення витрачатиме газу менше. І якщо нас не обділятимуть, то ми втримаємо ті обсяги, що мали в 2005 р. А ми їх тоді дуже наростили: аміак — 109%, карбамід — 103, селітра — 117, фосфорні добрива — 121%. На експорт відвантажили товарів на 2,4 млрд дол. США.
Ми сподіваємося, що все владнається й промисловість запрацює в нормальному режимі. Заводи готові брати ту саму кількість газу, що й торік, і випустити навіть більшу кількість продукції. Але чи дадуть їм таку можливість — поки що не ясно.
— А чи не махнуть селяни на вітчизняних виробників рукою і не скажуть: та нехай вже буде дешевша російська селітра?
— Завжди в одні ворота грати не можна. У селян уже ввійшло в звичку: щойно починається весна — дай дешевші добрива, дай те, дай інше. Але я ще раз повторюю: зруйнуємо галузь, тоді селяни купуватимуть селітру в невеликих кількостях і значно дорожчу. Не треба жити тільки сьогоднішнім днем. Тут має бути солідарність.

Інтерв'ю
Директор Сквирської сільськогосподарської дослідної станції Юрій Терновий
15 червня на Сквирській сільськогосподарській дослідній станції проводився щорічний День поля. Він був присвячений органічному землеробству, адже це єдина в Україні дослідна станція, спеціалізацією якої є органічне землеробство. Сайт «... Подробнее
экспорт
Після підписання Угоди про зону вільної торгівлі з Канадою українські аграрії отримали шанс вийти на канадський ринок. Втім, позитивний ефект буде відчутним не відразу. 

1
0