Спецможливості
Агробізнес

Во­се­ни го­ри спа­ла­ху­ють по­вним міся­цем Як по­вер­та­ють радість жит­тя ко­рейці

14.01.2016
832
Во­се­ни го­ри спа­ла­ху­ють   		  по­вним міся­цем Як по­вер­та­ють радість жит­тя ко­рейці фото, ілюстрація

— А те­пер по­чи­нається кра­са, — ска­за­ла пе­ре­кла­дач.
Ми пе­ре­зир­ну­ли­ся.
— Як, а те, що ба­чи­ли по обид­ва бо­ки 200-кіло­ме­т­ро­вої тра­си від Се­у­ла — не кра­са?..
— Ні-ні, за­раз пе­ре­ко­наєте­ся.

— А те­пер по­чи­нається кра­са, — ска­за­ла пе­ре­кла­дач.
Ми пе­ре­зир­ну­ли­ся.
— Як, а те, що ба­чи­ли по обид­ва бо­ки 200-кіло­ме­т­ро­вої тра­си від Се­у­ла — не кра­са?..
— Ні-ні, за­раз пе­ре­ко­наєте­ся.

М. За­во­рот­на,
М. Пу­го­ви­ця,

Спеціаль­но для «Про­по­зиції» із Се­у­ла
В’їжджаємо в го­ри Со­рак­сан, що тяг­нуть­ся до ку­рорт­но­го міста Согчхо на бе­резі Східно­го мо­ря. Як з’ясу­ва­ло­ся, це треті за ви­со­тою го­ри в Ко­реї — пік Тег­хон­бан ся­гає 1708 м. Ви­щи­ми на півос­трові є Пек­ту­сан (2744 м) — на межі між КНДР і Ки­таєм та Хал­ла­сан (1950 м) на «ко­рейсь­ких Га­вай­ях» — ос­т­рові Чеч­жу­­­до між Ко­реєю та Япо­нією. Дві ос­­тан­­ні — згаслі вул­ка­ни, по­бу­ва­ти там, на жаль, не вда­ло­ся, а от ко­ли ка­нат­ною до­ро­гою підня­ли­ся на Со­рак­сан… Дух пе­ре­хо­пи­ло, ко­ли вдив­ля­ли­ся в на­вко­лишні пей­зажі з ог­ля­до­во­го май­дан­чи­ка. Але він ще не був най­ви­щою точ­кою! Аби діста­ти­ся вер­ши­ни, до­ве­ло­ся спер­шу пішки підніма­ти­ся вго­ру східця­ми, потім ка­раб­ка­ти­ся го­ли­ми ске­ля­ми. За­те який вид на го­ри від­крив­ся пе­ред очи­ма! Що ще вра­зи­ло — ма­са лю­дей. Ду­же ба­га­то ста­рень­ких, котрі, спи­ра­ю­чись на па­лич­ки, крок за кро­ком ідуть до ме­ти, не мен­ше й мо­ло­дих батьків з ма­лю­ка­ми, міцно прив’я­за­ни­ми до спин…
Ко­рейці найбільше люб­лять відпо­чи­ва­ти в го­рах. Во­но й не див­но.
По-пер­ше, при­ро­да в гу­с­то­на­се­леній країні, яка до то­го ж пе­ре­жи­ла стільки спу­с­то­ш­ли­вих війн, най­кра­ще збе­ре­гла­ся у гірських рай­о­нах. По-дру­ге, в них здав­на душі не чу­ють, ад­же ту­ди йшли від­люд­ни­ки, там хо­ва­ли­ся пар­ти­за­ни, бу­ду­ва­ли ски­ти ченці, праг­ну­чи схо­ва­ти­ся від мирсь­кої суєти і в усамітненні роз­ду­му­ва­ти про ду­хов­не. Не ви­пад­ко­во біль­шість ко­рейсь­ких мо­на­с­тирів роз­та­шо­вані се­ред вер­шин і уще­лин, за кру­ти­ми пе­ре­ва­ла­ми, на бе­ре­гах чи­с­тих і хо­­лод­них річок. У наш час го­ри ста­ли ві­­дігра­ва­ти й но­ву роль — за­повідників, які так потрібні країні. На рівнин­них зем­лях їх не вла­ш­туєш, бо во­ни вже дав­но пе­ре­тво­рені на по­ля і са­ди, а ліси там зни­щені століття то­му. На сьо­годні в краї­­­­­ні — 20 національ­них парків, із них 16 роз­та­шо­вані в го­рах, три — на при­бе­реж­них ос­т­ро­вах і один парк, істо­ри­ко-куль­тур­ний, роз­ки­нув­ся на те­ри­торії стародавньої сто­лиці — міста Кен­ч­жу. Всі во­ни ство­рені у 70–80-х ро­ках ХХ ст. — са­ме тоді дер­жа­ва взя­ла під охо­ро­ну ку­точ­ки ди­кої при­ро­ди, які за­ли­ши­ли­ся.
І містя­ни, і се­ля­ни ма­со­во відвіду­ють го­ри в усі по­ри ро­ку — кож­на має свою «род­зин­ку». «На­весні го­ри спа­ла­ху­ють квіта­ми, во­се­ни — по­вним міся­цем», — пи­сав у ХVІ ст. по­ет Лі Хван. Вод­но­час ко­рейці ма­со­во відвіду­ють ліси. В Ук­раї­ні їх теж де­далі шир­ше ви­ко­ри­с­то­ву­ють з ре­к­ре­аційною та куль­тур­но-оз­до­ров­чою ме­тою: з’яв­ля­ють­ся спеціальні зо­ни для відпо­чин­ку, ре­к­ре­аційні пунк­ти вздовж ав­то­доріг, про­кла­да­ють­ся еко­логічні стеж­ки, мар­ш­ру­ти. Ос­тан­нім ча­­сом не­одмінним ат­ри­бу­том та­ких ку­точ­ків ста­ли торгівельні точ­ки «Лісо­ви­­чок» — од­но­типні, стан­дартні бу­ди­ноч­ки по всій країні (і це за вра­жа­ю­чо­го роз­маїття архітек­тур­ної палітри регіонів — від Кар­пат до Чор­но­го мо­­ря!). У Се­улі ж зовсім по-ін­шо­му підхо­дять до ор­га­ні­­за­ції «зе­ле­но­го» ту­риз­му, відпо­чин­ку се­ред при­ро­ди. Звернімо­ся до однієї з йо­го форм, чи не най­по­пу­ляр­нішої нині — при Мінліс­гос­­пі (Ко­­рейсь­ка служ­ба лісу) ство­ри­ли Уп­рав­ління на­­ціональ­них при­род­них ре­к­ре­аційних лісів.

В ото­ченні без­мов­них гір
Що та­ке при­родні ре­к­ре­аційні ліси «країни ран­ко­вої свіжості»? Аби дізна­ти­ся про них, як і про ме­ре­жу націо­наль­них парків з усіма об’єкта­ми інфра­­­­­­с­т­рук­ту­ри, про гірські пішохідні стеж­ки, ве­ло­си­педні доріжки в містах і се­лах то­що, вар­то зай­ти на сайт Ко­рей­сь­кої служ­би лісу, який відне­дав­на став ко­ор­ди­наційним цен­т­ром на­дан­ня ши­­ро­ко­го спе­к­т­ра інфор­мації. Для при­к­ла­­­ду, ось де­які з ку­точків, що їх ре­ко­мен­ду­ють для відвіду­ван­ня.
Ре­к­ре­аційний ліс Тег­ва­нен — пер­ший з ку­рорт­них лісів, які дер­жа­ва ще 1988 р. взя­ла під своє уп­равління для ор­ганізації відпо­чин­ку гро­ма­дян. Зна­хо­дить­ся в Кан­нині (провінція Кан­вон). Це один із трьох най­кра­сивіших зе­ле­них ма­сивів країни, де гу­с­то рос­туть ко­рейські кле­ни та со­сни. Де­я­ким з них уже по 200 років. Тут об­лад­на­но май­дан­чи­ки для спо­с­те­ре­жен­ня за при­ро­дою, звідки відкри­ва­ють­ся й пре­крас­­ні ви­ди на Східне мо­ре; мандрівни­кам для оз­до­ров­чих про­гу­ля­нок, по­хо­дів, пізна­валь­них ек­с­курсій, відпо­чин­ку про­по­ну­ють­ся лісові стеж­ки, бігові до­­ріжки, бо­танічні са­ди, ко­теджі з чер­во­ної гли­ни під со­лом’яни­ми да­ха­ми в на­вко­лишніх се­лах, во­дяні мли­ни, печі, в яких ко­жен охочий мо­же спро­бу­ва­ти тра­диційним ме­то­дом ви­па­ли­ти де­рев­не вугілля з ду­бо­вих полін…
Ре­к­ре­аційний ліс Чон­ван­сан (про­вінція Півден­на Чол­ла) — це пе­ре­ду­сім май­же 10 тис. ка­мелій віком від 30 до 200 років. По­ба­чи­ти, як во­ни цвітуть, у лю­то­му зби­рається ма­са лю­дей.
Підніма­ю­чись уго­ру ше­с­тикіло­ме­т­ро­вою доріжкою, обіруч якої бу­я­ють квіти, ту­ри­с­ти ми­лу­ють­ся ни­ми, за­хоп­лю­ють­ся ба­га­тим роз­маїттям, а потім, десь за кіло­метр від вер­ши­ни, про­хо­дять ще й че­рез по­ле «срібної» тра­ви…
Ре­к­ре­аційний ліс Нам­хе­пен­бек (провінція Півден­на Кьон­сан) — місце, де схо­дять­ся ти­сячі ки­па­ри­со­вих де­рев, які слав­лять­ся своїми фітон­ци­да­ми, що по­слаб­лю­ють на­пру­гу та стрес, зміцню­ють сер­це­во-ле­ге­неві функції ор­ганізму, ліку­ють за­хво­рю­ван­ня шкіри. Тим, хто вто­мив­ся від по­всяк­ден­них тур­­­бот або страж­дає від пев­них хво­роб, ре­ко­мен­дується ви­ру­ша­ти са­ме сю­ди…
Ми на­ве­ли ли­ше ко­роткі ви­тя­ги з ба­га­тої ха­рак­те­ри­с­ти­ки кож­но­го із 36 ре­к­ре­аційних лісів — са­ме до та­кої кількості збільши­ло­ся їх від 1988 р. (до речі, всі во­ни вхо­дять до сотні най­кра­щих лісів країни). Як­що в по­чат­ко­вий період подібні при­родні ком­плек­си відвіду­ва­ло за рік близь­ко 50 тис. ко­рейців, то 2011 р. це чис­ло зрос­ло у 25 разів і ста­но­ви­ло ре­кордні 2,86 млн осіб. Та­ку фор­му від­по­чин­ку на да­ле­ко­му півос­трові ми від­кри­ли для се­бе че­­рез жур­нал «Ко­ре­а­на», про­чи­тав­ши стат­тю під за­го­лов­ком «По­­вер­нен­ня ра­дості жит­тя» пись­мен­ни­ка-мандрів­ни­ка Ю Чжонй­о­ля. Про­ци­туємо кілька рядків із неї:
Отож Національ­не уп­равління ре­­кре­аційних лісів у кож­но­му з цих, по суті, ку­рорт­них ма­сивів ство­рює так зва­ний ліку­валь­ний ліс, в яко­му вра­хо­ва­но особ­ли­вості кон­крет­но­го при­род­но­го ком­плек­су, й ор­ганізує різні ре­абі­літа­ційні та ліку­вальні про­гра­ми, ши­ро­ко про­па­гу­ю­чи ліку­вальні вла­с­ти­вості, яки­ми во­лодіють ліси. Од­не сло­во: ство­рює простір для відпо­чин­ку та ліку­ван­ня.

Щас­ли­вий кви­ток до зе­ле­но­го раю
Що то за простір, ми ма­ли змо­гу по­­ба­­чи­ти на власні очі, по­бу­вав­ши в ре­к­ре­аційно­му лісі, а та­кож у національ­но­му пар­ку в го­рах Со­рак­сан. Не бу­де­мо пе­ре­повіда­ти відчут­тя від «зе­ле­но­го ду­шу», під який по­тра­пи­ли ра­но вранці в ке­д­ро­во­му гаї, від ку­пан­ня в га­ря­чо­му дже­релі, від мандрівки спеціаль­ним мар­ш­ру­том для поціно­ву­вачів «тин­са­ну» (гірсько­го ту­риз­му), від… Ні, все те тре­ба ба­чи­ти, пе­ре­жи­ти. Звісно, й Ук­раїна ба­га­та на при­родні ди­ва, на кра­су, що­прав­да, в ба­га­ть­ох місцях ду­же виц­ві­­лу та сплюн­д­ро­ва­ну (в Ко­реї ж скрізь і всю­ди чи­с­то — і не то­му, що при­би­ра­ють, а то­му, що не смітять, але то те­ма іншої роз­мо­ви). По­вер­не­мо­ся до Ко­реї: як же ор­ганізо­ва­но відпо­чи­нок у там­теш­нь­о­му ре­к­ре­аційно­му лісі, який, між іншим, зна­хо­дить­ся по­бли­зу сіл, що дає мож­ливість пра­цев­ла­ш­ту­ван­ня се­ля­нам.
На­сам­пе­ред вас зустрінуть у гос­тьо­во­му центрі, що скрізь має од­на­ко­ву на­зву «Бу­ди­нок у лісі». Але ті бу­ди­ноч­ки не од­но­типні, не «інку­ба­торні», як ук­раїнські «Лісо­вич­ки», а ко­жен мов квіт­ка з де­ре­ва, справжній витвір та­лан­ту май­ст­ра — з особ­ли­вим ко­ло­ри­том, з де­та­ля­ми місце­во­го зод­че­ст­ва. На нічліг мож­на зу­пи­ни­ти­ся в індивіду­аль­но­му бу­дин­ку, мож­на в ту­ри­с­тич­но­му на кіль­ка осіб чи сімей, або про­сто в на­ме­ті. Звісно, за­пла­тив­ши відповідну су­му, але ціни до­ступні. Пе­ред­ба­че­но всі зруч­ності: є май­дан­чи­ки для ав­то­кем­пінгу, об­лад­на­но спеціальні місця для при­го­ту­ван­ня їжі на свіжо­му повітрі, у пунк­тах про­ка­ту про­по­ну­ють ман­га­ли, шам­пурі, по­суд і т. д.
А от про лісові бібліоте­ки — тро­хи де­тальніше. Відкриті во­ни бу­ли 2012 р. у рам­ках за­галь­но­дер­жав­ної кам­панії «Національ­ний рік чи­тан­ня». Ме­та її — спри­я­ти зро­с­тан­ню інте­ре­су ко­рейців до ху­дож­ньої літе­ра­ту­ри, аби во­ни чи­та­ли що­­най­­­­мен­ше 12 книг за рік. Лісові бібліоте­ки зовні на­га­ду­ють ве­ли­ку те­ле­фон­ну буд­ку з по­ли­ця­ми, книж­ко­вий фонд кож­ної — по­над 300 най­ме­ну­вань різних жанрів як для до­рос­лих, так і для дітей. Ви­би­рай на смак і чи­тай під кро­на­ми лісу. Про­чи­тав­ши, кни­гу по­вер­ни на місце. Кам­панія закінчи­ла­ся, а тра­диція при­жи­ла­ся, і те­пер такі бібліоте­ки мож­на ба­чи­ти біля підніжжя ба­га­ть­ох гір.
Пе­ред­ба­чаємо за­пи­тан­ня чи­та­ча: а як з охо­ро­ною довкілля за знач­но­го на­пли­ву на­се­лен­ня? Чи ви­т­ри­му­ють на­са­д­жен­ня пре­синг лю­ди­ни? Ви­черп­ну відповідь знай­ш­ли у пись­мен­ни­ка
Ю Чжонй­о­ля. Ось що він пи­ше у статті, яку ми вже ци­ту­ва­ли: «Зви­чай­но, зі зро­с­тан­ням по­пу­ляр­ності ре­к­ре­аційних лісів зро­с­тає й кількість ба­жа­ю­чих їх відвіда­ти, то­му те­пер для то­го, щоб здійсни­ти та­ку поїздку, тре­ба не ли­ше на­пе­ред за­бро­ню­ва­ти її, а й ви­тяг­ну­ти щас­ли­вий кви­ток. Спра­ва в то­му, що в усіх ре­к­ре­аційних лісах об­лад­на­но ли­ше 750 кімнат, і роз­та­шо­вані во­ни в 300 приміщен­нях для ночівлі. А як­що по­ра­ху­ва­ти всі спальні місця (від кімнат для двох осіб до кімнат для груп, роз­ра­хо­ва­них на 18 осіб), то вий­де, що в 36 лісах за до­бу мо­же зу­пи­ни­ти­ся ли­ше 4300 чо­ловік, що на­ба­га­то мен­ше, ніж кількість ба­жа­ю­чих ско­ри­с­та­ти­ся та­ки­ми зруч­но­с­тя­ми. То­му нині ор­ганізу­ва­ти поїздку мож­на ли­ше шля­хом оформ­лен­ня за­мов­лен­ня че­рез інтер­нет. Влітку, над­то в період із 14 лип­ня по 25 серп­ня, ко­ли по­пит над­зви­чай­но ви­со­кий, відпо­чи­ти в лісах мо­жуть тільки ті щас­лив­чи­ки, ко­т­рих комп’ютер об­рав ви­пад­ко­вим чи­ном із лю­дей, що офор­ми­ли за­мов­лен­ня. При цьо­му для то­го, аби яко­мо­га більше охочих змог­ли відвіда­ти ре­к­ре­аційні ліси, вста­нов­ле­но об­ме­жен­ня, які доз­во­ля­ють за­бро­ню­ва­ти поїздку для однієї осо­би не більше ніж на три ночі і чо­ти­ри дні».
Ось так. Здо­ров’я Homo sapiens — не за ра­ху­нок здо­ров’я при­ро­ди. Ли­ше в здо­ро­во­му, а не ви­топ­та­но­му, засміче­но­му, без­го­ло­со­му лісі ми мо­же­мо от­­ри­­­ма­ти справжнє за­до­во­лен­ня від від­по­­­чин­ку.

Хто во­на, «лю­ди­на ре­к­ре­аційно­го лісу»?
А й справді, хто? І що за термін та­кий не­звич­ний ви­га­да­ли на півос­трові?
Ви­яв­ляється, це не термін, а по­чес­не зван­ня. Як роз­повіли в Уп­равлінні національ­них при­род­них ре­к­ре­аційних лісів, сво­го ча­су бу­ло роз­роб­ле­но спе­ціаль­ну си­с­те­му бо­нусів. Те­пер під час відвіду­ван­ня будь-яко­го з ре­к­ре­аційних лісів ви от­ри­муєте штамп, який засвідчує, що ви по­бу­ва­ли в цьо­му лісі. От ко­ли в спеціаль­ну бро­шу­ру збе­ре­те штам­пи, що  підтвер­д­жу­ють про відпо­чи­нок у всіх 36 лісах, то вам при­сво­ять по­чес­не зван­ня «Лю­ди­на ре­к­ре­аційно­го лісу». І це ще не все. Ви ав­то­ма­тич­но здо­бу­ваєте пра­во без­ко­ш­тов­но відвіду­ва­ти про­тя­гом двох років будь-який ре­к­ре­аційний ліс країни. По­годь­те­ся, сти­мул ман­д­ру­ва­ти не­ма­лий.
30 трав­ня 2012 р. у Ко­реї з’яви­ла­ся пер­ша лю­ди­на, ко­т­ра от­ри­ма­ла та­кий привілей — Ха Йон­ч­жу з Пу­са­ну. Щас­ли­вий во­ло­дар по­чес­но­го зван­ня роз­повів, що після ви­хо­ду на пенсію про­дов­жує відпо­чи­ва­ти в ре­к­ре­аційних лісах ра­зом із дру­жи­ною.
А ко­гор­та мандрівників-щас­лив­чиків зро­с­тає. Ко­рейці ка­жуть про свої зе­лені го­ри: «Де ще мож­на кра­ще відчу­ти при­ро­ду, на­со­ло­ди­ти­ся свіжим повітрям, ніж у ре­к­ре­аційно­му лісі?». То­му й ото­чені ці ліси ува­гою та тур­бо­тою. Їх бе­ре­жуть, на них мо­лять­ся. Ос­таннім ча­сом там (і не ли­ше там) ор­ганізо­ву­ють ще й спеціальні еко­логічні зо­ни для піших ту­ристів. Са­ме так: ко­рейців де­­далі більше за­хоп­лює ходь­ба як про­ста й ко­рис­на впра­ва. Це но­ва тен­денція в «зе­ле­но­му» ту­ризмі, то­му уряд країни за­охо­чує ство­рен­ня но­вих і но­вих мар­ш­рутів ти­хи­ми стеж­ка­ми. Се­ред них — стеж­ки Ка­рам, які про­хо­дять уз­довж найбільших річок, там, де пе­репліта­ють­ся історія, куль­ту­ра, при­род­на кра­са.
— «Ка­рам», — просвіти­ли нас у міністерстві куль­ту­ри, яке ор­ганізо­вує й відповідає за еко­логічні зо­ни, — за­ста­ріле сло­во в нашій мові, що оз­на­чає «ріка». Річки завжди відігра­ва­ли важ­ли­ву роль у роз­вит­ку людсь­ко­го жит­тя, оскільки се­ла фор­му­ва­ли­ся на­вко­ло річок, да­ю­чи змо­гу цивілізації процвіта­ти в давні ча­си. От­же, похід стеж­ка­ми Ка­рам — це не про­сто фізич­на впра­ва, а куль­тур­на та істо­рич­на мандрівка до­ро­га­ми предків. Уже роз­роб­ле­но більше двох де­сятків мар­ш­рутів Ка­рам, і ко­жен має свої особ­ли­вості. Для при­кла­ду візьме­мо стеж­ку Та­мян на­вко­ло верх­ньої течії Йон­сан­га­на. Стар­тує во­на з лісу — при­род­ної пам’ят­ки, де збе­рег­ло­ся чи­ма­ло де­рев віком по­над 200 років. По­са­д­жені во­ни під час правління ди­настії Чо­сон, аби за­хи­с­ти­ти річку Та­мян, що впа­дає в Йон­сан­ган. Після пе­ре­хо­ду че­рез міст відкри­вається вид на ме­та­сек­войї та річку з про­ти­леж­но­го бо­ку. Ще тро­хи ча­су і по­трап­ляєте до лісу, в яко­му рос­туть кілька видів бам­бу­ка, а відповідно, є різні бам­бу­кові стеж­ки, кож­на з яких має свою те­му: «ве­ли­ку уда­чу», «ста­ру друж­бу», «вічне ко­хан­ня» то­що. На­прикінці стеж­ки ту­ристів че­ка­ють ре­с­то­ран­чи­ки, де по­да­ють різні стра­ви з лок­ши­ною (про­давці бам­бу­ка зда­вен їдять суп-лок­ши­ну). Прав­да ж, ціка­во?..
Ще б пак. Зем­ля ко­рейсь­ка ба­га­та на істо­ричні, куль­турні, при­родні пам’ят­­­ки, ко­рейці ста­ра­ють­ся в най­кра­що­му ви­гляді підне­с­ти їх ту­ри­с­там — своїм і чис­лен­ним гос­тям з інших країн. Це в них пре­крас­но ви­хо­дить. Скажімо, на ос­т­рові Чеч­жу­до навіть про­ве­ли між­­на­род­ний фе­с­ти­валь пішо­го ту­риз­му. Кож­но­го дня про­по­ну­вав­ся но­вий мар­ш­рут, і учас­ни­ки ма­ли змо­гу по­­знай­о­­­ми­ти­ся з не­по­втор­ни­ми краєви­да­ми. Аби до­по­мог­ти їм знай­ти се­бе і спо­кій в душі під час про­гу­лян­ки, ор­га­нізу­ва­ли міні-фе­с­ти­валь на те­му «Знай­ди лю­бов на стежці». Для кож­но­го мар­ш­ру­ту підго­ту­ва­ли спеціальні за­хо­ди, такі як: ви­с­ту­пи ар­тистів на відкри­тих сце­нах, ви­ко­нан­ня вправ гімна­с­ти­ки Оле з лег­ких тан­цю­валь­них рухів під швид­ку му­зи­ку, знай­ом­ст­во з місце­вою кух­нею, а та­кож спек­таклі, кон­цер­ти фоль­к­лор­них ан­самблів і ін.
…У не­ве­лич­ко­му при­морсь­ко­му селі Тонпхіран («Східний об­рив») біля скром­но­го ка­фе, роз­ма­ль­о­ва­но­го місце­ви­ми май­ст­ра­ми настінно­го жи­во­пи­су, ми по­ба­чи­ли де­рев’яний стільчик, який оси­ротіло сто­яв не­по­далік, а над ним на­пис по-ко­рейсь­ки. Пе­ре­кла­дач пе­ре­клав: «При­сядь на хви­лин­ку і по­ди­ви­ся на внутрішнє мо­ре».
Щас­ли­ва нація, яка зна­хо­дить час і має ба­жан­ня про­сто по­сидіти на стільчи­ку та по­слу­ха­ти го­ло­си мо­ря.

Інтерв'ю
КАБП
Завдяки проведенню реформ, Україна сьогодні має найбільший за останній час інвестиційний потенціал. До найважливіших міжнародних партнерів України належить Канада.
Ця мо­ло­да краси­ва дівчина гордо на­зи­ває се­бе донь­кою ферме­ра. Їхнє госпо­дарст­во «Геліос-1», що розта­шо­ва­не по­близу Каховки на Хер­сонщині, два ро­ки займається ви­ро­щу­ванням черво­ної квасолі, а торік стало навіть ліде­ром... Подробнее

1
0