Ворог сіє смерть, ми — пшеницю та кукурудзу

В Україні вже засіяно понад 12,5 мільйона гектарів ярих культур. Із зернових аграрії, як і торік, найбільше налягають на кукурудзу. Королева ланів, свідчать оперативні дані Мінагрополітики, вже зростає на 3,8 млн га. За площами передує Полтавщина (498,4 тис. га станом на 23 травня), яка і торік була рекордсменом за кількістю посіяної (510,5 тис. га) та серед лідерів за обсягами незібраної до настання холодів кукурудзи. Можливо саме через універсальність цю експортну культуру і обирають для вирощування у господарствах — не обов’язково рахуватися з агротехнологічними строками збирання, та, як показав досвід, можна зберігати качанисту на засніженому полі, відклавши обмолот до самої весни. Треба погодитись, що це важливий чинник в умовах відсутності стабільності під час воєнного стану.

Врожаювання із розмінуванням

У господарствах розуміють, що сіють на свій страх і ризик, особливо у прикордонних з державою-агресором областях.

Так, на Сумщині, де польові роботи часто тривають під обстрілами, з планованих цьогоріч під ярі 704,5 тисячі гектарів вони вже зростають на більш як 625 тис. Під ранні зернові та зернобобові, повідомляє ОВА, віддали 51,5 тис. Кукурудзу на зерно посіяли на майже 242,3 тис. га, що становить 97,1 % до прогнозу. У пріоритеті й соняшник — під ним майже 220 тис. га.

Про ту непросту ситуацію, в якій працюють хлібороби Харківщини, де планують зібрати понад два мільйони тонн зерна, повідав під час брифінгу заступник начальника ХОВА Євген Іванов. Звісно, прогнози врожаю сільгоспкультур попередні та будуть коригуватися залежно від обставин, впливу погоди та військової обстановки. Очікується, що під урожай-2024 сільгоспкультури загалом займатимуть 1,3 мільйона гектарів. Порівняно з ситуацією до повномасштабного вторгнення, спостерігається скорочення посівних площ на 30 відсотків, уточнив посадовець.

Структура посівів традиційна: переважатимуть соняшник, пшениця та кукурудза. Популярною залишається соя, а далі горох, ячмінь, гречка, просо тощо.

«Нині по всіх категоріях господарств області ярі, зернові та зернобобові посіяні на 273,4 тисячі гектарів, що становить 96% від прогнозу. Посівна триває», — наголосив Євген Іванов. За попередніми даними, цьогоріч аграрії зможуть зібрати 2,3 млн т зернових та зернобобових. Торік було близько 2,5 млн. Серед олійних прогнозується збільшення обсягів ріпаку – передбачається виробництво 57,2 тисячі тонн. Урожай соняшнику очікується на рівні мільйона тонн, сої – понад 64 тисячі.

Як змалював очільник ХОВА ситуацію на полях краю, загальна площа ріллі Харківської області дорівнює 1,9 мільйона гектарів, з них 574 тисячі є ймовірно забрудненими вибухонебезпечними предметами. На понад 72 тис. га земель сільгосппризначення тривають активні бойові дії, після їхнього завершення ці угіддя теж потребуватимуть розмінування.

У надскладних умовах повномасштабної війни господарники Херсонщини посіяли ярі зернові та зернобобові (за оперативними даними Мінагрополітики — на 14,2 тис. га).

Висадили картоплю та овочі. Соняшник зростає на майже 50 тис. га. А херсонських кавунів, обіцяють, буде впʼятеро більше, ніж торік. Роботи часто перериваються обстрілами, майже 270 тисяч гектарів потенційно засмічені російською вибухівкою, розповів під час брифінгу перший заступник начальника ОВА Дмитро Бутрій.

Багатообіцяючий соняшник вирвався вперед

З олійних культур передбачувано у господарствах загалом віддають перевагу соняшнику. За посівними площами він уже на 1,1 мільйона гектарів обійшов кукурудзу. Хоча були часи, коли їх вирощували приблизно однаково. Але тепер головна олійна культура помітно вирвалася уперед. Аграрні аргументи на користь: якщо щось не складеться з експортом, стратегічну сировину можна вигідно продати на переробні підприємства всередині країни. Заводи досить добре платять, адже значні обсяги олії реалізується на зовнішніх ринках. Чого не скажеш про кукурудзу. Її переробка всередині країни в рази менша, тож у разі експортних збоїв у портах або суходолом аграрії можуть залишитися з нереалізованим урожаєм, як кажуть, «на бобах».

Соя у господарствах теж у пошані. Торік ціни на неї радували. Але питання: на світовій карті виробників цієї культури Україна посідає непровідні позиції. Це значить, що ціна на сою визначатиметься не в нашій державі. Якщо, приміром буде гарний врожай у Бразилії, не факт, що вітчизняні сіячі зароблять на цій культурі багато. Хоча її залюбки купує ЄС, а особливо «до смаку» – органічна.

З буряками теж поки що все складається. Відведених під цукристі 250 тисяч гектарів – це більше, ніж у 2022-му (коли мали «мінімальні» 178 тис. га), і торік. Достатні площі, щоб забезпечити внутрішнє споживання солодким піском, вистачить й на експорт. Тож гучні заяви від профільної організації що, буцімто, треба терміново обмежити обсяги його реалізації до ЄС, аби захистити вітчизняного споживача від дефіциту — складається враження – такий собі маркетинговий хід перед початком сезону. Мабуть цукроварів 27–28 гривень, які нині вартує кілограм їхньої продукції у магазинах, не дуже влаштовує. Та все ж передумови подорожчання, з огляду на запаси солодкого піску в країні, відсутні.

Треба згадати й гречку, якої за цифрами посіяли поки обмаль. Але панікувати, бігти у гастроном і робити запаси, думається, не варто. Час для коригування у бік збільшення ще є. Якщо інформацію про ячмінь, горох, овес на полях можна вже підсумовувати, а пшеницю – навіть готуватися збирати, то гречка може стати пожнивною культурою, з’явитися на окремих ланах услід за ранніми зерновими. Передумови для цього є. Звісно, жителі багатьох країн не так, як ми, шанують знамениту в Україні кашу. Але вимушена міграція наших співвітчизників на Захід потягнула і експортний попит на цей товар.

Для українського зерна з’явився ціновий шанс. Потрібна якість

Шанс для наших аграріїв полягає у тому, що ключові гравці на світовому ринку зерна вже зараз почуваються не надто впевнено через негативні прогнози у їхніх країнах щодо майбутніх урожаїв. Винна тут, здебільшого, негода. На тлі несприятливих очікувань ціни, приміром, на пшеницю, на біржах почали повзти угору. Тож українське зерно, якщо воно визріє якісним, буде затребуваним і платитимуть за нього дорожче. Залишилося таке лиш зростити і зібрати у більших обсягах. Обнадійливу перспективу вимальовує і ситуація в рф. Повені та заморозки, які вдарили навесні по північному сусіду, дають підставу говорити про недобір у росії пшениці до 9 мільйонів тонн. Плюс, хочеться вірити, на Заході прислухаються й до наших закликів не купувати у рф зерно, нерідко вирощене на окупованих українських територіях, а простіше кажучи — крадене.

Не все гаразд на полях Індії, населення якої «з’їдає» мільйони тонн сільгосппродукції на тиждень. Тамтешній уряд ще наприкінці минулого року дав добро на імпорт до країни гороху. Не виключено, закуповуватимуть і пшеницю у значних обсягах. З неї, а також рису нині заборонено робити етанол. Тож у нашої держави з’являється додаткова економічна мотивація – є стимули для аграріїв підживлювати вже посіяне, вкладатися у якість майбутнього зерна. Бо саме продовольче, а не фураж насамперед буде затребуваним на зовнішніх ринках.

Водночас, варто розуміти і негативні моменти для споживачів від такої тенденції. Пересічним покупцям треба бути готовим до подорожчання на полицях українських крамниць хліба, який, на жаль, не має властивості дешевшати, коли пшениця в Україні та світі зростає в ціні.

Валерій Друженко. Малюнок Олексія Кустовського