Відповіді з мережі

Написати цю статтю нас спонукали листи читачів. Точніше, запитання, з якими вони до нас звертаються.
Та все по порядку. Насамперед, хотілося б подякувати читачам за увагу, яку вони виявляють до “Пропозиції”. Для нас кожний лист із господарства, від фермера чи аграрного науковця — це своєрідне “віконце” у світ, де працює реальне аграрне виробництво. Правду кажучи, через ті віконця частіше доводиться бачити проблеми й чути прохання допомогти. Бажань спілкуватися ми в своїй пошті, на жаль, знаходимо значно менше, незважаючи на те, що редакція регулярно закликає аграріїв разом із проблемами ділитися ще й своїми думками, досвідом, баченням перспектив, нарешті, — критичними зауваженнями щодо наших матеріалів. Ми переконані: українським аграріям є що сказати редакційному колективу й один одному зі сторінок нашого журналу.
Однією з найпопулярніших тем у читацьких листах є прохання дати інформацію на кшталт “де купити” або “як реалізувати”. Запитують люди й про різні сільгоспкультури, які не набули великого поширення в Україні, але, на думку читачів, потенційно можуть бути цікавими в бізнесовому плані. Проте, зізнаємося, відповіді на ці запитання ми даємо не завжди. І причини тому різні.
Тема купівлі/продажу є прерогативою нашого відділу реклами: розміщення оголошень комерційного характеру із зазначенням адрес і номерів телефонів — це “хліб щоденний” “Пропозиції”, наш основний засіб для існування. Ми не маємо якоїсь окремої “таємної” інформації про покупців та продавців на аграрному ринку, вся вона — на рекламних сторінках нашого видання. Тому уважний читач із цих сторінок може дізнатися про комерційні моменти рівно стільки, скільки знаємо ми самі, й додати щось іще — нам важко.
Про сільгоспкультури і напрями аграрного виробництва “Пропозиція” намагається розповідати якнайширше, проте перевагу віддає все ж таки найпоширенішим і найприбутковішим. Адже висвітлення саме цих тем чекає переважна більшість наших читачів. Також ми намагаємося робити акцент на тих напрямах, які, на думку редакції (і з погляду на світовий досвід), є перспективними, а отже, їх треба пропагувати й серед наших сільгоспвиробників. Зважаємо й на те, що наш журнал орієнтовано на товарне виробництво, тобто якщо якийсь напрям цікавий, але його можна запровадити хіба що в умовах городу, — ми цю тему оминаємо.
Нарешті, як і в будь-якому виданні, у нас діє принцип, згідно з яким редакція не веде листування з читачами, а реагує лише на ті дописи, які є цікавими з погляду підготовки певної статті. Тому, знов-таки, закликаємо читачів ділитися з редакцією (а за її посередництвом — і один з одним) своїми думками, досвідом, баченням перспектив, і такі листи були б чудовим приводом для наших подальших публікацій.

v v v

А тепер — до суті цього матеріалу. Все сказане на початку було потрібне тільки для того, щоб підкреслити обмеженість можливостей редакції у наданні читачам усієї потрібної їм інформації. Водночас ми бачимо, що відповіді на більшість спрямованих до нас запитань є, і вони легкодосяжні: треба лиш уміть їх узяти. Адже в нашу інформаційну епоху завдання кожної освіченої людини — вміти орієнтуватися в потоках інформації й вихоплювати з них потрібні “шматки”.
Ідеться передусім про інтернет. Пошукові системи глобальної мережі дають змогу навіть старшокласникові швидко знаходити потрібні йому контакти, а для людини бізнесу — зокрема, сільгоспвиробника — ігнорування цього ресурсу є неприпустимим. Утім, не варто думати, що інтернет — панацея від усіх незнань: він тільки потужний пошуковий інструмент, користування яким у будь-якому разі принесе користь.
Вдамося до простого прикладу. Ось, скажімо, фермер має намір продати вирощене насіння гірчиці й шукає у зв’язку з цим покупців, а також хоче дізнатися про ціни. У разі, якщо він ще не встиг напрацювати бодай якихось ділових контактів, йому можна порадити зайти на веб-сторінку однієї з пошукових систем. З-поміж них можна згадати одну з найпопулярніших у світі “Гугл” — Google (її адресу в інтернеті записано так — www.google.com.ua), а також потужні вітчизняні ресурси, скажімо, www.meta.ua, www.BigMir.net тощо. Увійшовши на сторінку, фермер побачить рядочок із курсором, в якому зможе набрати потрібні ключові слова, наприклад, “насіння гірчиці”. І натиснути кнопку “пошук”.
На “Гугл” зовнішній вигляд цієї стрінки буде таким:
Як бачимо, система видала результати пошуку на десяти сторінках (про це свідчить останній рядок даних) і запропонувала для перегляду першу з них. На цій першій сторінці відображено дев’ять посилань на інтернет-ресурси, де було знайдено слова “насіння гірчиці”. Коротко їх прокоментуємо.
Перше посилання стосується інтернет-ресурсу Верховної Ради і показує ставки мита для зовнішньоекономічної діяльності.
Друге дає кулінарні рецепти, до яких входить, зокрема, і насіння гірчиці.
Третє веде користувача на сторінку Української аграрної біржі, де подано результати торгів сільгоспкультурами. На цьому ж ресурсі можна побачити й інші цікаві для фермерів розділи, а саме: “Аналітика”, “Новини”, “Статистика”, “Ціни”, “Довідник”.
Четверте вказує на одну з публікацій журналу “Пропозиція”.
П’яте виявилося безрезультатним — сторінка не відкрилася (очевидно, власник ресурсу її видалив).
Шосте посилання стосується агромагазину Ассоціації фермерів України. Зокрема, розділ “Насіння” цього магазину містить великий список оголошень із купівлі/продажу продукції із зазначенням телефонів та електронних адрес. Тут же можна залишити й власне оголошення.
Сьоме — безрезультатне.
Восьме веде до новин компанії “АгріЮкрейн”. Щоправда, ці новини давно не оновлювалися, але торговий майданчик виявився чинним.
Дев’яте вказує на ресурс freemarket — “вільний магазин”, який містить, зокрема, і розділ “Сільгосппродукція”, а також надає змогу розмістити своє оголошення.

v v v

На перший погляд, результати цієї розвідки не надто багаті, проте певні зачіпки тут є. Принаймні, з наведених посилань можна дізнатися про рівень цін, деякі закупівельні фірми, а також розмістити власне оголошення щодо продажу. Слід також пам’ятати, що на більшості веб-сторінок є посилання (так звані лінки — своєрідні електронні містки) на інші близькі за тематикою ресурси, тобто в пошуках відповіді на своє запитання можна “блукати” зі сторінки на сторінку, аж поки не знайдеш щось цікаве. І в цьому блуканні є цілком реальний шанс натрапити на приємні несподіванки, яких і не шукав, однак будеш їм вельми радий.
Корисно також розширити ареал пошуку, змінюючи ключові слова. Наприклад, замість “насіння гірчиці” написати “гірчиця, купуємо”, або ж російською — “семена горчицы”. У цьому разі система запропонує зовсім інші посилання, які можуть виявитися кориснішими. Також варто скористатися ще й іншими пошуковими системами: вони теж підкажуть щось нове. Одне слово, пошук в інтернеті є процесом творчим, цікавим і завжди залишає надію на успіх.
v v v
Прочитавши ці поради, дехто з фермерів, напевно, скаже: “Отакої! Та де ж я вам візьму той комп’ютер, а тим більше — інтернет!” Однак не поспішайте з висновками. У наш час дорожчають газ, бензин, м’ясо, молоко, ще багато чого, але комп’ютерна техніка і інтернет-послуги, навпаки, засвідчують тенденцію до подешевшання. Скажімо так: за одного товарного кабанчика нині можна купити два-три комп’ютери, здатних виходити в глобальну мережу. Звісно, не нових, але якщо з фінансами скрута, то цей нюанс навряд чи є принциповим.
Інша справа — підключення до мережі. На жаль, доступ до цієї послуги є гарантованим лише в обласних центрах і містах. Що ж до райцентрів-селищ, а тим більше — сіл, то тут треба розглядати кожен випадок окремо. Для виходу в інтернет користувачеві потрібна, щонайменше, телефонна лінія з чітким сигналом. Крім того, бажано, щоб у межах місцевої (міської або районної) телефонної мережі діяв провайдер, тобто фірма, яка надає інтернет-послуги. Таких фірм нині дуже багато, і з кожним роком стає дедалі більше. Вони пропонують послуги на різних умовах, з різними тарифами; за не дуже частого “ходіння” в інтернет користувач цілком реально може вкластися в два-три десятки гривень на місяць.
Якщо ж місцевого провайдера немає, то до інтернету можна підключитися і через провайдера з іншого міста, але в цьому разі користувач змушений буде оплачувати разом із послугою ще й вартість міжміського телефонного з’єднання.
Провайдером є й сам “Укртелеком” — та сама компанія, яка забезпечує усіх нас стаціонарними телефонними лініями. Але інтернет-послуги вона чомусь надає не в усіх містах, а лишень у Києві, Львові, Кіровограді, Ужгороді, трьох містах Полтавської області та тринадцяти райцентрах Київської.
Урешті, якщо є бажання, то вихід до мережі знайти нескладно. Мабуть, кожен житель села має друзів, родичів або партнерів із постійним доступом до інтернету і може розраховувати на їхню допомогу. На крайній випадок можна скористатися інтернет-клубами, що існують в усіх містах.
Серйознішою перешкодою в користуванні інтернетом є банальне невміння або небажання наздоганяти час і змінювати свої звички. Та хочемо вас, шановні читачі, запевнити, що оволодіння комп’ютерною грамотністю — наука зовсім не важка, не дорога, проте дуже цікава й корисна.