Віце-прем’єр Віктор Слаута: “Уряд буде народ від спекулянтів рятувати — хто б що не казав”

У битві за недопущення зростання цін на хліб напередодні дострокових парламентських виборів — знову зміни. Точніше, нові доповнення до адміністративних методів регулювання на кшталт обов’язкового декларування оптово-відпускних цін на хлібобулочний асортимент. Цього разу в уряді вирішили забезпечити пекарські та борошномельні виробництва дешевим електрострумом.

КабМін розглядає можливість переведення таких підприємств на перший клас споживання. “Ми подивилися, — прокоментував ситуацію віце-прем’єр з питань агропромислового комплексу Віктор Слаута, — чому потужні підприємства, наприклад, концерн “Стирол”, оплачують електроенергію за першим класом, знаходячись біля мереж. А борошномельні та хлібопекарські, які забезпечують стабільну вартість на соціальні сорти хліба, платять як споживачі другого класу”.
За інформацією віце-прем’єра, різниця в тарифах між цими категоріями користувачів досить істотна: “Сьогодні перша група платить 31 копійку за кіловат-годину, друга — 42–43 копійки. І хто ж ви думаєте попав у другу групу? Промислові гіганти, які біля ліній електропередач — і так багаті, платять менше. А сільгоспвиробник потрапив до другої групи. Перед прем’єром поставив питання — це ж хліб”.
У собівартості хліба електроенергія займає 1,2 відсотка. Але якщо знати, що у виробництві борошна — коли зерно мелють — цей показник доходить до 30 відсотків, “електричний” крок уряду цілком логічний. Адже, якщо пригадати, червневе зростання цін розпочалося саме з подорожчання борошна. Інше питання — чи вдасться урядову ініціативу реалізувати оперативно? Щоб перейти на перший клас споживання електроенергії, підприємство має отримати відповідний дозвіл Національної комісії регулювання електроенергетики. А це — і час, і додаткові затрати. Однак, якщо врахувати, що життя триває й після виборів, то, як кажуть, варта справа заходу. Адже, за оцінками експертів, ринок борошна в Україні становить 3,7–4 мільйони тонн за рік, тому на потужних підприємствах “струмова” морока себе окупить.
Віце-прем’єр Віктор Слаута розповів і про інші кроки уряду та про загальну ситуацію в сільгоспвиробництві.

Про м’ясо й посередників
Уряд обіцяє стабілізувати ціни на м’ясо. Не виключено, що їх “приборкуватимуть” за рахунок імпорту. Бо, каже В. Слаута, “коли прорахували м’ясний ресурс, з’ясувалося: Україна своїм м’ясом ще не забезпечена у достатній кількості, адже зарплата додалася, й люди пішли в магазин. А Київ і область в останні місяці на третину купують більше яловичини, свинини...” Насамперед йдеться про постачання якісної яловичини і, можливо, свинини з Білорусі. Польща теж готова допомогти. За словами віце-прем’єра, “вони тільки й чекають, коли ми скажемо, що потрібне їхнє м’ясо. І якщо треба буде врегулювати ситуацію, щоб знизити ціни, ми готові це зробити”. У низці регіонів України, зокрема в Києві і Донецьку, діють робочі групи, які вивчають механізми ціноутворення на м’ясопродукти. В. Слаута наголосив, що вважає неприпустимим, коли за закупівельної ціни у дев’ять гривень за кілограм свинину в магазинах продають по 45 гривень. “Уряд буде народ від спекулянтів рятувати — хто що б не казав, — наголосив В. Слаута. — Створили дві потужні контролюючі групи — почали з Києва і Донецька. Хто жирує на сільгоспвиробнику? Якщо ще місяць тому закупівельна ціна за кілограм свинини була 5–6 гривень, а в серпні вона вже — 9–10 гривень, і сільгоспвиробник почав одержувати хоч якийсь прибуток, то чому м’ясо коштує 45 гривень за кілограм уроздріб. Хто в кілька разів підйом робить? І вже перші результати показали — це посередники й ті, хто сидить у торгівлі, витворяють такі речі. Подивіться, що робиться? Щоб потрапити в потужну торговельну мережу, перше, заплати вхідний бонус від 500 до 1000 доларів за здійснення наміру продажу продукції в даному маркеті. Друге — заплати за вартість послуг за транспортування продукції з їхнього розподільчого центру по їхній торговельній мережі — 0,2 гривні за кілограм товару. Третє. Заплати за розміщення товару на акційних столах: за місяць — 500–1000 гривень за одну товарну позицію. Далі: вартість послуг за введення одного найменування товару в комп’ютер — 9 тисяч гривень. Ще одне — розміщення в холодильному обладнанні — за місяць 1 250 гривень. Бонус торговельній мережі в розмірі 3–6 відсотків з повернених сум за реалізовану продукцію. І останнє — термін розрахунку, тобто віддає гроші за взяту на реалізацію продукцію, в кращому разі, через 60 днів. Роздивилися, аж тут не один посередник, мінімум ланцюг — три-п’ять. Посередник реалізує посереднику, посередник — посереднику, на кожному кроці — 10-відсоткова надбавка. Ще й торгівля — 12 відсотків бере, якщо совість є. Усе лягає на оту ціну — і пальцем показують на виробників, вічно зігнутих і з граблями, що це вони когось ошукують. Ми розробляємо закон про торгівлю, бо вочевидь свавілля в цьому питанні”.
Водночас в урядових кабінетах дбатимуть не лише про кількість, а й про якість м’ясопродукції. Давальницька сировина часто-густо цим критеріям не відповідає, а нерідко, наголошують контролюючі служби, це загроза здоров’ю населення. До того ж, м’ясопродукція, завезена за “сірими” схемами, переходить дорогу вітчизняним тваринникам, збиває ціну на їхню сировину. Іноді структури реалізують м’ясокомбінатам закордонний м’ясо-кістковий фарш по 4 гривні за кілограм (можна собі лише уявити, з чого він зроблений). Вітчизняні виробники тваринницької продукції з такою ціною змагатися не можуть. “Щодо давальницького м’яса, — сказав Віктор Слаута, — то прикрили цю лавочку: уряд ще в квітні заборонив ввезення м’яса і субпродуктів до України за давальницькими схемами до 1 вересня і планує подовжити термін дії цієї заборони до кінця року. Притисли й імпорт через вільні економічні зони та території пріоритетного розвитку. Якщо ввозили 40–60 тисяч тонн за місяць, тепер — 10–11 тисяч. Уряд звернувся до суду і Вищої ради юстиції, бо суд дозволив м’ясопереробникам не виконувати постанови про заборону ввезення м’яса за давальницькими схемами. Незважаючи на заборону, ввезенням сировини за давальницькими схемами й досі займаються дві продовольчі компанії. Зокрема, одна з них через суд на підставі нібито договорів, які вона уклала до прийняття постанови про заборону, відновила право ввозити м’ясо за давальницькими схемами”.

Про підтримку тваринництва
КабМін надасть тваринникам пільгові кредити на закупівлю фуражного зерна. За словами В. Слаути, потреба такого кредитування спричинена бажанням уряду допомогти виробникам молока й м’яса запастися фуражним зерном у такий несприятливий за врожайністю рік. Віце-прем’єр зазначив, що можливість є: з 667 мільйонів гривень, виділених у бюджеті для пільгового кредитування аграріїв, використано тільки 150 млн. Тому частину коштів, які залишилися, планують спрямувати на пільгове кредитування тваринників. Адже через дефіцит кормів унаслідок посухи існує загроза, що чималу частину корів доведеться відвезти на м’ясокомбінати. Подолати скорочення поголів’я великої рогатої худоби, на думку В. Слаути, можна лише за рахунок збільшення бюджетних дотацій: “Коли я прийшов в уряд, птахівники добивалися дотацій у розмірі однієї гривні на кілограм живої маси. Я відстояв рівень дотацій 50 копійок на кіло. Розумію, що їх теж потрібно підтримувати, але сьогодні в них і так є рентабельність. Тому всі наявні ресурси треба спрямувати саме на підтримку молочного тваринництва. Нині вона ще не є достатньою”.
— Ми прорахували всі напрями продовольства, — розповів віце-прем’єр. — Хлібобулочний, м’ясний, цукровий. На цей маркетинговий рік проблем із продовольством у державі не буде. Ми “виловимо” і посередника, і того, хто торгує та оці “накрутки” робить. Виявимо і всіх поставимо в однакові рамки — буде економічно вигідно і відгодовувати худобу, і переробляти вітчизняне м’ясо. Уряд не дозволить жирувати на сільгоспвиробникові, який стоїть на землі.

Про врожай нинішній і прийдешній
Оптимістична ситуація щодо валового виробництва зерна, зокрема пшениці. За оцінками віце-прем’єра, ранніх зернових і зернобобових намолочено 23 мільйони тонн за середньої врожайності 20,6 центнера з гектара. В регіонах, які найбільше постраждали від посухи — в господарствах Миколаївської, Одеської, Херсонської, Кіровоградської областей, — кожен гектар у середньому дав по 13–16 центнерів збіжжя. Але в державі ситуація дуже строката. А ситуація з кукурудзою стане вирішальною. Її прогнозують зібрати 6,4–6,5 мільйона тонн. Таким чином, валовий збір зернових цього року становитиме майже 30 мільйонів тонн у вазі без доробки. Раніше звучали менш оптимістичні прогнози саме через неясність з кукурудзою, бо складно було оцінити, скільки качанистої буде зібрано в регіонах, які пережили посуху. Пшениці, в цілому по країні, намолочено 14,6 мільйона тонн. Плюс два мільйони тонн — перехідний запас. 60–65 відсотків — пшениця продовольча, зазначає Віктор Слаута. За потреби у 6,5–7 мільйонів тонн продовольчого зерна закриваємо тему забезпечення населення хлібом. Ще 5–6 мільйонів тонн зерна буде як експортний потенціал. Україна має активний експорт в олійно-жировому комплексі, технічних культурах — це й соя, і ріпак, яких дедалі більше продають за кордон.
Якісне зерно — посівний матеріал — закуповують для державного насіннєвого фонду, щоб ним надати позику тим господарствам, які не мають можливості забезпечити себе посівним матеріалом. Якщо в інших південно-східних регіонах частково збереглися ранні та пізні зернові культури — кукурудза, соняшник, просо, горох, — то в цих трьох областях взагалі все посохло.
Господарствам, які постраждали від посухи, видають насіння з насіннєвого фонду. Запроваджено “подвійну” компенсацію процентної ставки за кредит: якщо раніше компенсували з бюджету 8, то тепер — 16 відсотків.
Разом з тим, наближається час сівби озимих. І, звичайно, господарствам областей, що найбільше постраждали від посухи, відшукати гроші для проведення робіт надто складно. “Напевно, буде ще якась пряма фінансова допомога для господарств, які зазнали найбільших збитків”, — зазначив віце-прем’єр.
За його словами, під урожай’2008 буде висіяно близько 7–7,5 мільйона гектарів озимини, зокрема: півмільйона — озимого жита, півмільйона — озимого ячменю. Це значно більше, ніж торік. Розширення площ вигідне сільгоспвиробникам, і вони це розуміють. Адже ціни на зернові нинішнього року достатньо високі.

Про державні закупівлі
— Держкомрезерву цього року зерно дозволили закуповувати за ринковими цінами на біржі, а не через тендер — як було торік. Бо торги призначалися через 45 днів, коли вже ні продавця немає та й ціна змінилася… Тепер, — зазначив Віктор Слаута, — у Держкомрезерві (враховуючи “освіження” зерна — не називатиму цифру) — повна норма. Але варто, щоб держава мала додатково ще більше зерна, — можливо, і два мільйони тонн. І ми працюємо над цим питанням.
 Цього сезону на таку цифру не вийдемо. Але в перспективі два мільйони в Держрезерві повинно бути.
А от у Агрофонді, за словами віце-прем’єра, заковики. По-перше, відповідно до нормативних документів, Держкомрезерв під час закупівлі зерна оплачує сільгоспвиробникові транспортні витрати, тоді як Аграрний фонд такої можливості не має, тому вимушений купувати зерно за дорожчою ціною. Фактично купують обидва за однаковою ціною, але Держкомрезерв платить і за доставку. “Відпрацьовуємо таку ситуацію: зерно з Агрофонду рано чи пізно однак піде на переробку Держкомрезерву, — сказав віце-прем’єр. — Тож Держрезерв одразу нехай і проплачує транспортні витрати за зерно, яке закуповуватиме Агрофонд. Тобто уряд розглядає можливість спільних дій Держрезерву і Аграрного фонду під час закупівлі зерна, щоб мінімізувати транспортні витрати сільгоспвиробників.
Щодо звільнення попереднього керівника Аграрного фонду Теофіла Бауера, то воно пов’язане з недоліками в роботі установи, зазначив В. Слаута: “Проводжу апаратну нараду. Заносять телеграму: керівник 12 липня здав зерно до Агрофонду на суму 55 тисяч гривень, минуло 22 дні — нема нічого… Тоді керівник Агрофонду сам написав заяву й пішов… Як з’ясували, у Агрофонду боргів — 10 мільйонів гривень. Зерно забрали, а не проплачують. Більше півсотні осіб в апараті було, з них на роботі — 25. А решта, то у відпустках, то ще десь… Справді, були труднощі з оформленням документів, бо існували суперечності й непорозуміння між працівниками Аграрного фонду та інспекціями з якості зерна в регіонах, які на регіональному рівні вирішують долю тієї чи іншої партії зерна… Агрофонд якщо й мав борги за зерно, до нього привезене, вже закрив цю тему. Новий керівник борги за тиждень пороздавав. Агрофонд нарощуватиме закупки й своє завдання виконає. Відповідно до закону про державну підтримку сільського господарства, 12 відсотків від споживання — 710 тисяч тонн — він має закупити”.
— Головне, — сказав Віктор Слаута, — в Україні є і м’ясний, і зерновий ресурси. У цілому, держава має 1–1,2 мільйона тонн відбірної пшениці в інтервенційному фонді. Інтервенція триватиме і з ДАК “Хліб України”, і з Держрезерву у вигляді борошна за фіксованими цінами для хлібопекарських підприємств, доки сталим стане ринок продовольчого зерна. Місяць-два це ще буде. Регіональний контракт виконують: 1,8 мільйона тонн — таке завдання поставлено регіонам. 1,3 мільйона тонн зерна вже законтрактовано, із них 800 тисяч тонн і проплачено. Немає такого, щоб до регіонального запасу закуповували збіжжя за гроші якогось місцевого бюджету. Млинарі закуповують собі зерно, яке “прив’язане” до регіону. Борошно з нього йде виключно на хлібопечення.

Про ціни на хліб
— Чи зростатиме ціна на соціальні сорти хліба? — це питання задають мені постійно. Один кореспондент у Миколаєві поцікавився: “А ви самі оцей соціальний хліб їли?”. Мовляв, чи не отруївся часом? Скажу, що хліб цей зроблено за звичайною технологією, де кладуть борошно, дріжджі, сіль, запарюють. Як і раніше робили, без викрутасів. Це нормальний хліб.
У супермаркеті є хліб — 25 гривень за кілограм, хто його бере? А соціальний — це нормальний хліб. За рахунок інтервенцій — у Державному резерві, Агрофонді — маємо значні запаси пшениці врожаїв попередніх років. Борошно пекарям надають за цінами, нижчими ніж ринкові, щоб тримали вартість хліба для масового споживача. А продукцію з борошна вищого гатунку (кондитерку, пряники тощо) продавайте з прибутками, аби тільки її розкуповували. За сім місяців хліб подорожчав на копійки. Середні ціни по країні на паляницю з борошна вищого гатунку як були, так і є: 2,62–2,64 грн/кг; 2,14 — з першого сорту, і 2 гривні — житньо-пшеничного. За соціальними видами хліба пильнуватимемо. Це не проблема для виробників утримати ціни на соціальні сорти. А на інші види — ціни будуть у межах інфляції.
Хлібопекарі та кондитери перекриватимуть збиткове виробництво соціального хліба за рахунок дорожчих сортів.Хоча й після виборів жодного стрибка цін на продукт номер один не має бути. Зерна в Державному резерві й Аграрному фонді вистачить до наступного року. Для утримання ціни є дієвий ринковий важіль — товарні інтервенції. Ціни на борошно з Державного резерву нижчі, ніж ринкові, адже на борошно переробляють зерно попередніх років.
Звісно, дешеве зерно колись закінчиться. Віктор Слаута вважає, що в країні є ресурси, щоб спокійно та якомога безболісно перейти оцей рубіж. “Грань нова: якщо минулий маркетинговий рік стартував з ціною на продовольче зерно у 500–600 гривень за тонну, то нинішній — із 1000–1100 гривень за тонну. А дехто й 1200 називає. Хлібопекарням і борошномельним комбінатам здешевили кредити на придбання пшениці та борошна. Хто хоче собі зробити запас — держава й на це пішла: береш кредит під 16 відсотків, вісім із бюджету компенсуємо”.

Про рентабельність та бюджетну підтримку
— На наступний рік не 7 мільярдів гривень буде спрямовано в аграрний сектор. Нині в уряді працюємо над новим варіантом — 15–16 мільярдів. Тож подумаймо, як і кому надати підтримку і як її використати. Звісно, агровиробництво — бізнес, орієнтований на прибутки, який має розраховувати на свої ресурси, а не чекати, доки держава підсобить. Хотілося б не давати бюджетні кошти, і до цього йде. Але за тим керівником є село і є люди, яким дітися просто нікуди. Та якщо він не вчиться правильно господарювати, не переймає досвіду, його ніяка підтримка не врятує. Адже сьогодні ми на порозі вступу до СОТ — там конкуренція нещадна, жорстка: менша ціна, й вища якість…
Обрахували чотири рівні рентабельності: за урожайності 15, 20, 30 і 40 центнерів з гектара. Навіть за врожайності 15 центнерів (це на півдні), за ціни на зерно 1100 гривень за тонну рентабельність виробництва зернових становить майже 10 відсотків. За врожайності 20 центнерів з гектара, згідно з розрахунками, рівень рентабельності — 25 відсотків. За врожайності 40 і вище рентабельність — 110 відсотків і більше. А якщо підняти ціну до 1770 гривень за тонну, то можна й 300 відсотків мати рентабельність, але цей ланцюжок потягне проблеми до тих самих сільгоспвиробників — тепер уже у вартості ресурсів для АПК. Якою має бути ціна на зерно? Треба, щоб господарство від його вирощування мало сталий прибуток. Тож, ціна — це собівартість плюс 30–40 відсотків рентабельності. Тобто, 900–1000 гривень за тонну. За нинішніх умов тенденції до зростання диктує ринок.
За підсумками семи місяців, маємо 84,7 відсотка прибуткових господарств завдяки сприятливій для сільгоспвиробника ціновій ситуації. Сьогодні зернові на 50– 60 відсотків реалізують дорожче, ніж торік, молоко торік коштувало 82 копійки за літр, цього року — 1,4 гривні. М’ясо ВРХ, свинина “вийшла” на 9–10, а деінде на 11 гривень за кілограм живої маси. Якщо такі ціни на тваринницьку продукцію протримаються до кінця року, то рентабельність виробництва й фінансові результати, незважаючи на несприятливі погодні умови, поліпшаться. Принаймні, три чверті господарств буде з прибутками.
Про експорт, податки та нову орієнтацію Мінагрополітики
— Те, про що мріяли “більшовики”, сталося. Така потужна компанія, як “Альфред Топфер” уклала угоди на поставки понад 100 тисяч тонн українського зерна українським-таки хлібопекарям. Думаю, тенденція показова. Через місяць закінчить свою програму закупівлі Агрофонд, і зерно поїде на експорт. Не думаю, що буде щось надзвичайне. Держава закупить чотири- п’ятимісячний запас збіжжя, а потім усе залежатиме від дій зернотрейдерів. Вони бачать котування на світових ринках, тому й хочуть експортувати українську пшеницю.
 Тепер, що стосується податків. 4,2 мільярда гривень агропромисловий комплекс виплатив державі за сім місяців. За рік очікується надходжень до бюджету 11 мільярдів гривень, тоді як на підтримку виробництва сільськогосподарської продукції буде спрямовано близько 4 мільярдів. Аграрний сектор — не утриманець. В аграрний сектор треба вкладати сучасні технології, тоді залишатимемося конкурентоспроможними не тільки на внутрішньому, а й на зовнішньому ринку.
Я орієнтую міністерство агрополітики: не треба тільки хвости рахувати, гектари та центнери. Потрібно вивчати ринок сільгосппродукції, цінові механізми. На цьому рівні можна захистити сільгоспвиробника, а не казати: давай, скільки ти там чого посіяв? Нині треба господарювати по-новому.
Нові завдання стоять перед Міністерством аграрної політики: ринок, прогноз ринку й ціни підтримувати, щоб сільгоспвиробник, працюючи, мав прибутки, а не збитки. Водночас стримувати споживчі ціни. Бо 50–60 відсотків доходів ми викладаємо на продовольство. Ми не німці, не французи, в яких цей показник 10–15 відсотків, тому й контролюватимемо цю ситуацію.

Записала
Галина Квітка