Спецможливості
Новини

Весняний день рік годує

05.06.2008
578
Весняний день рік годує фото, ілюстрація
Весняний день рік годує

Погодьтесь, саме навесні сільськогосподарські питання стають найактуальнішими. В пошуках необхідних матеріально-технічних ресурсів час спливає особливо швидко. Починаючи аж із визначення пріоритетів, все потрібно зробити вчасно: адже “один весняний день рік годує”. Переживши минулорічну зернову кризу, Кабінет Міністрів України не вперше головну увагу хліборобів привертає до виробництва зернових культур. Остаточну “крапку” у затвердженні програми “Зерно України’2004” поставлено в одному із основних аграрних регіонів нашої держави — на Полтавщині. Наприкінці березня прем’єр-міністр України Віктор Янукович провів тут нараду для аграрного активу країни. Проблеми, коло яких було окреслено та проаналізовано на прикладі господарств Полтавської області, характерні практично для всіх агроформувань країни. Що це за питання і як шукати шляхи їх вирішення — про це наша розмова з міністром аграрної політики України Віктором Андрійовичем Слаутою.

Щоб земля давала віддачу, “... в неї треба вкладати кошти, — вважає Віктор Андрійович. — І немалі. Це аксіома, вкотре підтверджена нашими кращими господарями. Без ефективних технологій навіть чорноземи не родитимуть. Тому спільно з фахівцями, вченими ми закінчили перегляд усіх галузевих програм, аби вдосконалити їх, наблизити до нинішніх реалій. Адже всі проекти, як ви розумієте, так чи інакше потребують фінансової підтримки. А в цьому ми маємо суттєвий прогрес: у 2001 році з Державного бюджету на підтримку села було виділено 300 млн грн, ще через рік — мільярд, а цьогорік — уже два мільярди. Отже, наше головне завдання, щоб ці гроші працювали, щоб стимулювали розвиток АПК. Тому кожен пункт програм має бути чітко виписаним, і кожна бюджетна копійка, виділена на ту чи іншу справу, має використовуватись ефективно.

Звичайно ж, і надалі головними пріоритетами аграрного сектора залишатимуться рослинництво, тваринництво та переробний комплекс. До речі, саме переробні підприємства першими в АПК пішли шляхом приватизації й ринкового розвитку. Сюди активно залучаються інвестиції, тому й вітчизняна харчова продукція успішно конкурує з закордонною. Окрім цього, переробна галузь дає солідні надходження до бюджету, і потужності її потрібно нарощувати. Зрозуміло, щоб робити це стабільно, слід підняти на належний рівень рослинництво і тваринництво”.

КОР.: Вікторе Андрійовичу, нинішнього року, так би мовити, основну ставку уряд робить на зернове виробництво. Вже минули ті часи, коли селянинові “згори” диктували, що, коли і як сіяти. Натомість урядом чимало зроблено для насичення ринку потрібними матеріальними ресурсами, причому за прийнятними цінами. На Ваш погляд, чи готові нині агропідприємства вчасно і в повному обсязі провести комплекс весняних польових робіт?

В. СЛАУТА: Вже давно ніхто нікому не диктує, коли й що сіяти. Більше того, самі природні умови останніх 10–15 років підказують селянинові, як діяти. І цьогорік у лютому хлібороби південних областей вміло використовували так звані “лютневі вікна”, ті теплі дні, що давали змогу орати чи проводити інші польові роботи. З осені у нашій державі посіяно понад 7 млн га озимини, у тому числі 5,5 млн га пшениці. Більша частина цих площ — у доброму і задовільному стані. Враховуючи, що в зимовий період озимина відновлювала вегетацію тричі і рослини вийшли з зими в дещо ослабленому стані, дуже важливо тепер підживити їх азотними добривами. Також потрібно врахувати, що зимові відлиги і нестійка погода спричинили винесення поживних речовин разом з вологою у нижчі шари грунту. Тому, на переконання науковців, тільки за рахунок своєчасного весняного підживлення озимини можна підвищити її врожайність до 10 центнерів з гектара. Чимало площ цього року відводиться під ярі зернові та зернобобові культури. За нашими попередніми розрахунками, зерновий клин може займати 15 млн га. А отже, Україна здатна виробити 32–35 млн т зерна.

КОР.: При цьому Ви не втомлюєтесь наголошувати на доцільніості науково обгрунтованої структури посівних площ. Чи не так?

В. СЛАУТА: Це той хліборобський закон, який сповідують аграрії усього світу. А в нас останнім часом нехтують ним. Тож, буваючи в аграрних вузах, я цікавився: чи вчать нинішніх студентів — передовсім агрономів — дотримувати співвідношення зернових культур до інших? Мені відповідали, що це обов’язкове в рослинницькій науці. Науковці чітко визначили зони, в яких і що належить сіяти. Згідно з цими розрахунками, зернова група в Україні має займати щонайменше 15 млн га. Тож ми на цю цифру й орієнтуємося. Інакше не можливо було б забезпечити продовольчі потреби країни, сформувати кормову базу для розвитку тваринництва, розрахуватися з орендодавцям за паї… Загалом у структурі посівних площ України зернова група має становити 50–52%. Це науково обгрунтовано, передовсім, для хлібних регіонів. Але вже нині видно, що окремі області не забезпечать цьогорік належних 50%. Так, Херсонщина з осені засіяла лише половину запланованих площ озимими. Отже, цим гектарам доведеться давати лад нині. А то неабиякий клопіт, додаткове навантаження. Ярі зернові вчасно висіяти, вочевидь, не вдасться. Тому треба буде зайняти поля кукурудзою, гречкою, просом та іншими пізніми культурами. Головне, щоб площі не пустували.

Водночас нині акцентуємо увагу на кормовиробництві. Адже треба піднімати тваринництво. Точніше, спочатку стабілізувати ситуацію в галузі, бо через минулорічний неврожай зернових і нестачу кормів чимало худоби пустили під ніж. Тепер треба відновлювати стадо...

КОР.: Що може бути загрозою невиконання програми “Зерно’2004”, як Ви гадаєте?

В. СЛАУТА: Переконаний, за сприятливих погодних умов можна буде виростити добрий урожай. І один із головних його чинників — якісне насіння. За даними областей, запас посівного матеріалу ярих культур становить 104% потреби. При цьому в одних регіонах — надлишок насіння, в інших його не вистачає. Та це нині не проблема, бо все насіння є нині в Державному насіннєвому фонді, якому виділено 50 млн га для формування страхових запасів. Фондом заготовлено 22 тис. т високоякісного насіння ярих культур, а для проведення сортозаміни і сортопоновлення системою Української академії аграрних наук підготовлено до реалізації 24 тис. т елітного насіння ярих зернових і зернобобових.

Більше того: розуміючи, що неврожай минулого року погано позначився на фінансовій ситуації господарств і їм непросто буде заплатити 40% першого внеску за насіннєвий матеріал, розмір внеску зменшено до 25%. А таку передоплату під силу зробити навіть бідному сільгосппідприємству і засіяти ниву насправді якісним зерном.

КОР.: А як вирішуються питання забезпечення селян паливом та мінеральними добривами?

В. СЛАУТА: Щодо паливно-мастильних матеріалів, то уряд ще взимку домовився з нафтопереробниками щодо ціни: 1700 грн/т дизпалива на заводі. Ця ціна влаштовує селян. Домовились також про обсяги. Постачальників вибирали за конкурсом.

Дуже гостро ми ставимо питання своєчасного забезпечення господарств мінеральними добривами. Зважаючи на суттєве зниження їх внесення (з 141 кг/га ріллі у 1990 році до 22 кг у 2003), уряд вжив рішучих заходів для підвищення платоспроможності сільських споживачів міндобрив. На часткову компенсацію вартості добрив виділено бюджетних коштів у сумі 140 млн грн. Та поки що товаровиробникам перераховано лише 11 мільйонів.

Основна причина, що гальмує вчасне надходження міндобрив, — вичікувальна позиція хімкомбінатів та їх орієнтація на вигідного зарубіжного покупця. Ми знаємо факти, коли заводи-виробники хімдобрив повертали вже проплачені регіонами кошти за добрива. Та поясненнями і запевненнями, що заплановані, згідно з угодою, хімдобрива все ж будуть поставлені, справи на полях не виправити. Добрива селянам потрібні сьогодні. Тим більше, що в південних областях ярі культури вже посіяно на першому мільйоні гектарів, а в Криму та Миколаївській області ранні зернові і зернобобові посіяно більше ніж на 90% запланованих площ. Повним ходом іде підживлення озимих культур: у 23 областях ця робота проведена вже на 2,5 млн га із запланованих 6,9 млн (станом на 20.03.).

КОР.: Трошки детальніше, якщо можна, розкажіть про нововведення цьогорічного кредитування сільгоспвиробників.

В. СЛАУТА: Цього року у бюджеті не закладено кошти на здешевлення техніки. Але вперше впроваджується довготермінове кредитування. Ці кошти стануть у нагоді тим, хто хоче придбати комбайн, трактор чи інший агрегат. Важливо, що для цього вводиться висока компенсаційна ставка. Так, якщо довготерміновий кредит береться у банку на три роки під 18%, то одразу ж 14% держава компенсує. Така суттєва підтримка заохочуватиме товаровиробника купувати техніку. Чесно скажу, що спочатку я сумнівався: чи спрацює механізм довгострокового кредитування? Тепер переконався — спрацював! Щоправда, селяни нам скаржаться на те, що чимало банків беруть додатково 2–5% за обслуговування. Цю проблему, сподіваюсь, вдасться розв’язати. Усього ж сільгосптоваровиробники вже взяли кредитів на суму близько 800 млн грн: 650 млн як короткострокові позики, решта — довгострокові. Скажімо, аграрії Донецької області позичили в банках на 3 роки 35 млн грн, Запорізької, Івано-Франківської й Київської областей — по 11–12 млн гривень.

КОР.: Вікторе Андрійовичу, прийнято чимало важливих указів Президента, законів, урядових рішень для розвитку сільського господарства, конкретної підтримки аграріїв. Та не всі дотримуються положень цих актуальних документів на місцях. Якою, на Вашу думку, має бути політика місцевої влади стосовно АПК, в чому вона не спрацьовує?

В. СЛАУТА: Одне з найважливіших завдань місцевої влади — формування прозорого й ефективного аграрного ринку: організація роботи бірж, торгових домів, аукціонів. У цьому слабке місце районної влади. А реалії такі: в країнах з розвинутим агросектором перепади цін (закупівельних чи інших) на головні продовольчі товари коливаються в межах 30%. У нас же вони падають чи зростають на 70–100% і більше. Торік до жнив, наприклад, продовольча пшениця третього класу коштувала 300–350 грн/т, а нині — 1500. Зрозуміло, у 2003-му був неврожай, тож зерно довелось імпортувати. Але ж яка економіка витримає таке зростання його вартості? Тому місцева влада має формувати і нести відповідальність за регіональні запаси зерна.

Це важливо з кількох аспектів. Господарства окремих областей змушені були купувати насіння озимої пшениці по 1200–1500 грн/т (ціна минулого року — 300–400 грн). То яким має бути врожай, щоб покрити ці затрати? Та й не лише ці. Тепла погода сприяла добрій перезимівлі не лише озимих, а й різних шкідників та бур’янів. Тож потрібно чимало коштів витратити і на придбання засобів захисту рослин, і на міндобрива, щоб підживити посіви. Вже нині, за підрахунками фахівців, собівартість тонни зерна становила щонайменше 500 грн (за врожайності 25 ц/га), а щоб селянин спрацював з певним прибутком, тонна зерна повинна коштувати 700–800 гривень.

Виснажені торішньою кризою, хлібозаводи навряд купуватимуть одразу багато зерна нового врожаю. А хліборобові треба буде продати значну частку ужинку, щоб мати кошти на комплекс осінніх робіт. Хто ж тоді викупить у селян щойно зібране збіжжя? Щоб не пішло воно за нижчою, ніж коштує, ціною в руки перекупників, у програмі “Зерно України’2004” передбачено: мільйон тонн має викупити Держрезерв, півмільйона — ДАК “Хліб України” і ще мільйон — регіони. Забезпечити це — справа місцевої влади. Тим паче, що нині регіональні бюджети, так би мовити, сильніші, ніж були торік.

КОР.: Останнє запитання, яке не хочеться залишити поза увагою. Нещодавно депутати проголосували за законопроект, що містить положення про подовження терміну дії мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення. Яке Ваше ставлення до цього питання? Як зробити, аби саме селянин, який господарює на землі, мав від неї максимальні прибутки?

В. СЛАУТА: Міністерство не ставить питання обов’язково продавати або ж, навпаки, — не продавати землю. Для нас головне, аби земля мала ціну. І вона обов’язково її матиме — реальну, високу. Так, як має нині ціну хліб. А пригадуєте, що ще порівняно недавно буханець зовсім не шанувався, ним годували худобу. Тепер цього не роблять, бо за хлібину треба віддати більше гривні.

Та коли земля матиме відповідну вартість, її можна буде продавати. До речі, з кожним днем ціна землі зростає. Це засвідчили відкриті торги у Києві, проведені за участю Кабінету Міністрів: за 15 сотих дали три мільйони гривень! Так, зрештою, і має коштувати столична ділянка. Тому треба якнайшвидше прийняти закони, які зроблять процедуру купівлі/продажу землі прозорою і вигідною для селянина і запровадять механізм обмежень, які не дозволять продавати головне багатство України за безцінь. Усім відомо, що тіньовий продаж землі вже відбувається: чимало селян збули свої паї за надто малі гроші й тепер шкодують. Тому розтягувати в часі цей підготовчий і законодавчий процес не варто. Адже ринок землі прискорить економічні процеси в АПК, сприятиме розвитку аграрної галузі.

Підготовлено прес-службою
Мінагрополітики

Інтерв'ю
координатор проекту "Купуймо разом!" Томаш Будзяк
Сільське господарство відноситься до тих галузей, де об'єднання може принести до значного підвищення конкурентноздатності. За ініціативи найбільшої в Польщі гастрономічної закупівельної групи Horeca GGZ в Україні буде створена вітчизняна... Подробнее
AgroGeneration є одним із провідних агрохолдингів України не лише за обсягами виробничих площ, а й за операційною ефективністю. Головний напрямок діяльності компанії – виробництво зернових та олійних

1
0