Українська аграрна наука на порозі кардинальних реформ

Відомий роман Льва Толстого “Анна Кареніна” починається зі старого французького прислів’я: “Усі скаржаться на брак грошей, але ніхто не скаржиться на брак розуму”. Саме ця народна мудрість найкраще відбиває стан справ з нашою аграрною наукою. Згідно з офіційною точкою зору Української академії аграрних наук, українська аграрна наука має великий потенціал, проте з кожним роком держава скорочує її фінансування.

Почнемо з питання фінансування науки в розвинених країнах. Фінансується вона переважно приватним сектором. Згадаймо хоча б такі компанії, як “Піонер”, “ДеКалб”, “Сингента”, “Нунемс”, “Юроджин”, “Семекс”. А хто чув, щоб питаннями селекції займалися в якихось університетах? В університетах займаються наукою майбутнього, яка дасть віддачу років через двадцять-п’ятдесят-сто. І ось ці дослідження саме через віддалену практичну віддачу фінансує переважно держава. Хоча, з іншого боку, фундаментальними дослідженнями займаються й приватні компанії. Згадайте хоча б цю “фабрику” нобелівських лауреатів з фізики, хімії та математики — комп’ютерну компанію “Ай-Бі-Ем”.

В Україні все навпаки: основне фінансування науки здійснює держава, причому здебільшого ці розробки мають суто прикладний характер. Хоча, з іншого боку, як працюють, так і фінансують. Ось що заявив 15 липня цього року на загальних зборах віце-президент Української академії аграрних наук Віктор Ситник: “Нам необхідно замінити критерії оцінки роботи селекційних установ — оцінювати їх не за кількістю переданих у виробництво зареєстрованих сортів, а за площами, які вони займають у виробництві. Якщо проаналізувати виконання селекційних наукових програм, то побачимо, що запланована кількість сортів перевиконується у два-три рази. Селекціонери поспішають з передачею сортів на випробування, передають іноді недопрацьовані сорти, часто не до кінця використовуючи їх потенційні можливості”.

А ось витяги з рішення цих загальних зборів: “Погіршилась ефективність селекційної роботи у провідних наукових установах. Це пов’язано перш за все з поступовим старінням кадрів (селекціонерів) та занепадом матеріально-технічної бази селекції. Недостатньо використовуються сучасні досягнення біотехнології. Існує реальна загроза переходу вітчизняної селекції на примітивні технології, що різко скоротить обсяг опрацювання селекційного матеріалу і глибину його вивчення. Майже припинились або ведуться на низькому рівні теоретичні дослідження — фундамент практичної селекції. Основною причиною такого стану є зношення лабораторного обладнання, відсутність потрібних реактивів тощо. (Між нами кажучи, для теоретичних досліджень з усього обладнання потрібні клепка в голові, комп’ютер, олівець та аркуш паперу, й, окрім клепки в голові, все інше коштує копійки, а от чого Бог не дав — в аптеці не купиш. — Ю.М). Професія наукового співробітника стала непрестижною, низькооплачуваною і малоперспективною. Талановита олодь виїздить за кордон чи переходить на роботу в інші сфери діяльності”.

З одного боку, відомо, що майже всю науку роблять молоді люди десь у віці до 35–40 років. Є корифеї, які не втрачають наукового потенціалу й до старості, проте загалом це трапляється не так уже й часто. Здебільшого для задоволення власної жадоби до знань справжні вчені готові працювати й за копійки. Втім, якщо з’являється пропозиція ще й отримувати гідну зарплатню і працювати на найсучаснішому обладнанні, то перед нею встояти дуже важко, і жодною патріотичною рекламою на телебаченні тут нічого не вдієш.

Знову ж таки, отримувати півжиття жебрацьку зарплатню, сподіваючись, що, можливо, з часом пощастить дослужитися до члена-кореспондента або дійсного академіка, які тільки за звання отримують чималі гроші, — це вибір не для всіх.
Таким чином, назріла революційна ситуація: молоді не хочуть, а старі не можуть. От і занепад.

Проте, здається, певний вихід було знайдено, і саме завдяки західній моделі розвитку науки. Як вчать провідні західні економісти, ринок вирішить усі проблеми, його тільки треба створити. Правда, про ілюзорність саморегуляції ринку говорять і Президент України, і прем’єр-міністр, і два віце-прем’єри (Микола Азаров та Іван Кириленко), але треба взяти до уваги, що вони не мають навіть базової економічної освіти, а тому в цьому питанні я довіряю більше батькові ринкової економіки Адамові Сміту та нобелівським лауреатам з економіки Мілтону Фрідмену та Рональду Коузу.

Так от, проблеми аграрної науки вирішуються створенням ринку наукових ідей. Основною проблемою в науці є така: як розпізнати на самому початку, які ідеї є плідними, а які ні? Ринок відповідає: позитивними є ідеї, що несуть користь. Безумовно, є ідеї, що дадуть користь через дуже багато років і їхню майбутню корисність вирішують спеціальні наукові ради, до складу яких входять визнані науковим товариством учені. Така схема діє на заході. Така схема діяла в Радянському Союзі, проте діяла справно лише в галузі фундаментальних наук: фізиці, хімії, математиці. А от в інших науках — кібернетиці, генетиці, семантиці — були серйозні провали. Що ж до аграрних наук, то взагалі досить згадати лише дідуся Мічуріна...

Така ж схема поки що діє в Україні й понині. Але вже окреслився рух у позитивному напрямі. Гроші можна отримати від приватного бізнесу. Але український приватний бізнес ще погано розуміється на наукових тонкощах. А тому гроші він готовий надати тільки під якісь гарантії. Отже, має бути якийсь посередник між мішком з банкнотами та споживачем кінцевого наукового продукту. Адже самі вчені теж не дуже вправні в спілкуванні з банкірами, трейдерами тощо. Та й час на таке спілкування вони не дуже схильні витрачати.

І от в Україні нарешті такі люди з’явилися. Називають вони себе інноваційними провайдерами і займаються тим, що вишукують можливості залучення приватного капіталу до фінансування перспективних наукових розробок, допомагають у захисті авторських прав на них, отриманні вченим певного відсотка від реалізації його ідей на практиці (так званого роялті). З іншого боку, ці провайдери є достатньо потужними гравцями на аграрному ринку, щоб гарантувати виконання зобов’язань перед споживачами кінцевої товарної продукції, використовуючи наукові розробки, які сприяли отриманню цієї товарної продукції.

Для справжніх учених це — вирішення їхніх проблем. Адже мова йде про ринок, а ціна на ринку, як відомо, є договірною. Тобто оплата праці вченого, його винагорода визначається за домовленістю укладанням відповідного контракту і може набагато перевищувати офіційні посадові ставки. Термін контракту обмежений. Виконав — отримав, можеш розраховувати на наступний контракт. Не виконав — щось отримав, але є сенс шукати роботу в іншій сфері діяльності, оскільки надій на отримання наступного контракту за таких умов практично немає, нехай ти навіть тричі академік.

24 липня на Президії УААН було прийнято постанову про затвердження програми (основних напрямів) інноваційного провайдингу на ринку інтелектуальних технологій у системі УААН, втіленням у життя якої займатиметься Центр інтелектуальних технологій АПК (ЦІТ) та Інститут інноваційного провайдингу (ІП)УААН.

Як це здійснюватиметься на практиці? Розглянемо приклад. Відомо, що Західній Європі дуже потрібні білкові культури, у тому числі з України. ЦІТ виступає партнером трейдерів і укладає відповідну угоду на виробництво заданого обсягу — скажімо, гороху. Маючи виробничі потужності по всій території України, матеріально-технічну базу та “ноу-хау”, ЦІТ виконує замовлення, залучаючи до цього кваліфікованих фахівців, які використовуватимуть вітчизняне насіння районованих сортів, стимулюючи тим самим роботу вчених-селекціонерів. Аналогічною є схема у виробництві продукції тваринництва.

У цій схемі не має значення питання власності на землю — за потреби її орендуватимуть. Керівники господарств, які будуть залучені до реалізації контракту, будуть лише виконавцями, власником кінцевої продукції є ЦІТ.

З іншого боку, такий підхід дасть змогу планувати діяльність на ринку і виробляти те, що треба, а не те, що комусь заманеться, і в тих обсягах, які потрібні.

Зрештою, від цієї схеми виграють усі: вчені, провайдери, наймані працівники, український народ загалом. Шкода тільки, що ця ідея починає втілюватися в життя тільки тепер. Але ж зрозуміло, що дуже важко впроваджувати ринок там, де всі бажають ним керувати. Пам’ятаєте той анекдот про чоловіка, який стріляв у Брежнєва і схибив? Так от, того хлопця питають: як же так, ти кадровой офіцер — і не вмієш стріляти? А він відповідає: мовляв, як тут поцілиш, коли з усіх боків виривають гвинтівку з криками: “Дай я вистрелю”!

Юрій Михайлов
P.S. У листопаді 2003 року УААН і ЦІТ планують провести науково-практичну конференцію з питань інтелектуально-інноваційної діяльності в сфері АПК.