Степова “оаза”

На Миколаївщині найбільшим виробником сільськогосподарської продукції є державне підприємство “Племрепродуктор “Степове”. Воно входить до складу Української корпорації “Тваринпром” і спеціалізується на виробництві м’яса та молока. А очолює підприємство вже майже 35 років заслужений працівник сільського господарства України Володимир Погорєлов.

Маючи 6912 га під сільськогосподарськими угіддями (у їхній структурі ріллі — 82,6%, пасовищ — 17,4%), сільгосппідприємство спеціалізується: в рослинництві — на вирощуванні зернових і зернофуражних культур, соняшнику, цукрових буряків та кормовиробництві, в тваринництві займаються племінним скотарством, свинарством і виробництвом м’яса. Щороку тут виробляють у середньому понад 8,0 тис. т зерна, близько 1,1 насіння соняшнику, понад 1,0 тис.т цукрових буряків, 1165 т молока й реалізують 642 т худоби і птиці в живій масі, в тому числі 362 т великої рогатої худоби, що становить 56% у загальній реалізації.
Кілька слів про історію господарства та села Степове
Радгосп “Степовий” Миколаївського району засновано ще 1966 року на базі сіл Степове та Зелений Гай. Із 1983 року, після закінчення будівництва тваринницького комплексу, господарство працює як спецгосп з вирощування та відгодівлі великої рогатої худоби.
Директор — Погорєлов Володимир Григорович — очолює підприємство з 9 жовтня 1972 року. Отримав керівник у спадщину 5 млн рублів боргу, напівзруйновані ферми, пустирі та хащі бур’яну, навіть жодного метра асфальтованих доріг не було.
З новим керівником розпочалися зміни: реконструювали корівники, свиноферми, збудували комплекс з відгодівлі молодняку великої рогатої худоби на 10 тис. голів. З 1977 року колишній радгосп став постійним учасником обласних сільгоспвиставок, ВДНГ УРСР, ВДНГ СРСР, отримав 143 нагороди. В тому, що село Степове відоме сьогодні не лише в районі, в області, в державі, а й у близькому та далекому зарубіжжі (Росія, Казахстан, Молдова, Франція, Польща, Німеччина, Канада, США) як перлина степу й долі людської, як степова казка, є велика заслуга директора Володимира Григоровича Погорєлова, бо це з ним степівчани, незважаючи на всі випробування, що випали на долю села за 35 років, перетворили його у квітучий сад і затишну домівку, де зручно жити, працювати, відпочивати, розвивати свої творчі здібності.
Нині тут працюють цехи з переробки м’яса, насіння соняшнику, молока, зерна, кондитерський, кулінарний та комбікормовий цехи, пекарня. Власну та закуплену продукцію реалізують у власній торговій мережі.
Господарство має розвинену соціальну сферу: дві школи, два дитячі садки, два будинки культури, спортивний комплекс, музей історії села, лікарню на 50 місць, будинок побуту. Всі споруди — в робочому стані, дороги асфальтовано, газифіковано центральну садибу, у 2006 році закінчено газифікацію 2-го відділку господарства.
У Степовому — єдина в Україні сільська академічна хорова капела, фольклорний ансамбль “Степівські музики”, які нерідко ставали учасниками та переможцями всеукраїнських конкурсів, міжнародних фестивалів тощо.
У Степівській дільничій лікарні, обладнаній за сучасними вимогами, населення одержує кваліфіковану медичну допомогу в терапевтичному, фізіотерапевтичному, реабілітаційному відділеннях. З дітьми-інвалідами у відділенні медико-санітарної реабілітації займаються не лише лікарі, а й досвідчені педагоги.
Оптимізм і надія — опора для подальшого виживання й розквіту
Підприємство з року в рік досягає високих показників високоефективного ведення молочного скотарства та виробництва яловичини. Так, лише за період із 2002 по 2006 рік (включно) продуктивність дійної череди корів підвищилася на 718 кг, або на 18,0%. За 2006 рік від кожної з 260 корів надоєно в середньому по 4721 кг молока. Рентабельність молока тільки за остані три роки становила близько 64 відсотки.
Середньорічна реалізація великої рогатої худоби в живій масі за три останні роки становить 362, в тому числі в 2006 році — 290,2 т. За цей період від реалізації великої рогатої худоби в живій масі отримано 1893,9 тис. грн прибутку, а середньорічна рентабельність становить 35,6 відсотка.
У структурі посівних площ кормовим культурам останні три роки в середньому належить 22,1%, зокрема, під багаторічні трави за цей період відводили 17%, під кукурудзу на силос і зелений корм — 41, однорічні трави — 40 та кормові коренеплоди — 2 відсотки.
Відносно непогані врожаї більшості кормових культур у цій степовій зоні дають можливість на 80–85% забезпечивати тваринництво високоякісними кормами власного виробництва. Так, за останні три роки, враховуючи несприятливі 2005–2006 роки, середня врожайність зернових з 1 га становила близько 25 ц, відповідно, сіна багаторічних трав — 24,3 і зеленої маси з них — 122 ц, сіна однорічних трав — 13,7 і зеленої маси з них — близько 63 ц, кукурудзи на силос і зелений корм — 141 та кормових коренеплодів — 395 центнерів.
Створення задовільної кормової бази (в середньому тут одержують 38–40 ц к. о. з 1 га сіяних кормових культур) стало одним із основних і вирішальних чинників досягнення сільгосппідприємством досить високих показників розвитку молочного скотарства та виробництва яловичини.
Здійснення практичних заходів щодо інтенсифікації галузі молочного скотарства характеризується такими показниками:
n дійна череда корів протягом останніх трьох років збільшилася на кінець 2006 року до 270 голів, або на 10 голів (4%) до попереднього року;
n виробництво молока за 2006 рік зросло проти 2004 року на 161 т, або 15,1%;
n середній надій молока від корови за 2004–2006 роки становить 4481 кг, в тому числі за 2006 рік — 4721, і він збільшився на 105 кг проти 2005 року;
n від 100 корів тут одержують в середньому по 110 голів телят, у тому числі за 2006 рік — 115 голів;
n останні три роки дійне стадо корів поповнюють високопродуктивними первістками (45–48 голів на 100 корів), продуктивність яких становить понад 4000 кг, в т. ч. за 2006 рік — 4128 кілограмів;
n 2006 року від реалізації молока одержали 545,3 тис. грн прибутку, і рентабельність його становила 63,6 відсотка.

Цілеспрямована селекційно-племінна робота = ефективне молочне скотарство
На молочній фермі запроваджено спрямоване вирощування ремонтних телиць. Середньодобові прирости живої маси телиць за останні три роки становлять у середньому 550, у т. ч. за 2006 рік — 542 г. Під час вирощування цьому поголів’ю забезпечено збалансований за поживністю раціон. У молочний період ремонтним теличкам випоюють 550 кг незбираного молока. На 100 корів тут осіменяють по 48–50 телиць середньою живою масою 350–360 кг у віці 18–19 місяців.
Початковим етапом формування високопродуктивного молочного стада корів слід вважати період із 1990 року. Для підвищення молочної продуктивності та поліпшення технологічних якостей маточне поголів’я почали осіменяти сім’ям бугаїв-плідників червоної степової породи, перевірених за якістю нащадків (поліпшувачів). Завдяки спрямованому добору бугаїв та відбору тварин бажаного типу за цей період у господарстві створено високопродуктивне стадо. В лютому 2002 року радгосп “Степовий” Миколаївського району Миколаївської області отримав статус племінного репродуктора з розведення великої рогатої худоби червоної степової породи та племрепродуктора з розведення свиней великої білої породи.
Нині на фермі утримують 437 голів маточного племінного поголів’я великої рогатої худоби, в т. ч. 201 корову червоної степової породи. Значну роботу проводять на молочній фермі з індивідуального та групового роздоювання корів. Так, 2006 року до продуктивності 5001–6000 кг роздоєно 54 (33%) пробонітованих корів, до 6000–7000 кг — п’ять голів або 3 відсотки.
У господарстві послуговуються традиційною стійлово-табірною технологією прив’язного утримання худоби. Молочне стадо корів утримують на одній молочній фермі в селі Степовому. Навантаження на одного оператора — в середньому 40 голів. Доять корів у молокопровід. Корми в приміщення завозять кормороздавачами КТУ-10 та КУТ-3 А (концкорми та пивна дробина). Гній видаляють транспортерами для прибирання гною ТСН-3Б та ТСН-1. Напувають тварин з автонапувалок ПА-1 (корови) та з корит у загонах (молодняк).
Одночасно з виробництвом молока в господарстві ефективно займаються ще й виробництвом яловичини. Останні три роки реалізація на забій великої рогатої худоби в живій масі в середньому становила понад 360 т, в т. ч. 2006 року — 290 тонн.
Велику рогату худобу тут утримують на двох фермах: молочна ферма (близько 1400 голів, у т. ч. 270 корів і всі ремонтні телички) та відгодівельний комплекс на 950 голів, де тримають лише відгодівельне поголів’я та телят на дорощуванні.
Відгодівельне поголів’я ВРХ комплектують за рахунок бугайців і вибракованих теличок із молочної ферми (власне поголів’я) та закупівлі молодняку в сільгосппідприємствах області та в населення. Аналіз закупівлі молодняку (телят) за 2004–2006 роки “на стороні” свідчить, що більшість (53%) телят закуповують поки що в сільськогосподарських підприємствах, решту (47%) у населення.
На фермах ВРХ дотримуються такої технології.
Сухостійних корів для отелення переводять у родильне відділення в індивідуальні бокси, де теля перебуває біля коровою одну добу. Потім корів переводять у стійла, а телят — у профілакторій у клітки по шість-вісім голів. Згодом їх переселяють у групові клітки (телятник) з вільним виходом у загони на свіже повітря, де телятниця обслуговує 60–65 голів. Після цього бугайців у чотири — чотири з половиною місяці передають на відгодівельний комплекс для дорощування й відгодівлі на м’ясо, а теличок відбирають у ремонтну групу для власного відтворення. Молодняк ВРХ на відгодівельному комплексі утримують до середньоздавальної живої маси 485–500 кг. Молодняк живою масою 420–430 кг за два-три місяці до реалізації ставлять на завершальну відгодівлю. Навантаження на одного оператора на цій дільниці становить близько 200 голів.
На відгодівельному комплексі грубі та соковиті корми завозять у приміщення, видаляють гній та поять тварин аналогічно, як і на молочній фермі, за допомогою вищезгаданого обладнання та механізмів.
На обох фермах великої рогатої худоби працюють кормоцехи, де грубі та соковиті корми додатково подрібнюють, змішують та збагачують концкормами, кормовою патокою та мінеральними кормами (сіль і крейда). Одній голові молодняку ВРХ згодовують від 10 до 23 кг такої суміші залежно від віку та живої маси. Для дійної череди на кормозмішувачі-запарнику С-6 готують так звану каша: концкорми, подрібнену на ДКУ солому, патоку та мінеральні корми запарюють водою (70...75°С) протягом 1,5–2 годин.
Зооветспеціалісти господарства постійно контролюють фізіологічний стан маточного поголів’я ВРХ, лікують тварин від гінекологічних захворювань, проводять комплексні дослідження на субклінічні форми маститів та оперативне лікування.
Останні три роки господарство щорічно реалізує на м’ясо та інші цілі близько 948 голів молодняку ВРХ, у т. ч. 2006 року — 825 голів. Середня жива маса однієї голови під час реалізації на м’ясо становила 498 кг, у т. ч. 2006 року — 519 кг. Щорічно підприємство реалізує на переробні підприємства важковагову худобу, за що отримує з бюджету доплати.
Економічні та інші показники виробництва яловичини наведено в таблиці.
Добрих показників у виробництві яловичини та молока досягнуто завдяки високій продуктивності молочного стада корів і відгодівельного поголів’я великої рогатої худоби; завдячуючи виконанню вимог технології виробництва молока та яловичини і високій якості продукції, а також низькій собівартості реалізованого молока та великої рогатої худоби в живій масі на м’ясо. Так, у 2005 році собівартість 1 ц реалізованого молока становила 77,9 грн і 1 ц реалізованої ВРХ в живій масі — 518,94 грн, торік, відповідно, — 79,3 грн і 587,39 гривні.
Слід зазначити, що важливу роль у відносно низькій собівартості реалізованих молока і яловичини відіграє те, що на підприємстві за мінімальних затрат вирощують непогані для спекотного Півдня України врожаї більшості кормових культур. Так, 2005 року собівартість 1 ц силосу становила 7,27 грн, сіна багаторічних трав — 41,88 і зеленої маси з них — 12,51 грн, зеленої маси однорічних трав — 4,46 грн та зернофуражу власного виробництва — 31,51 грн; у 2006 році, відповідно, —  13,29; 9,15; 49,32; 6,0; 5,6 та 27,18 гривні.
Деяке зниження ефективності виробництва яловичини в 2006 році пояснюється підвищенням собівартості та зниженням реалізаційної ціни 1 ц ВРХ в живій масі.
Багаторічний досвід степівчан свідчить: займатися скотарством — і молочним і м’ясним — вигідно, хоча в окремі роки, як це було в 2006, ефективність яловичини знизилась. Якщо 2004 року від реалізації молока та яловичини одержали 1420,2 тис. грн прибутку (від молока —317,2 тис. грн + 1103 тис. грн — від яловичини) і рентабельність скотарства в цілому сановила 52,6%, в 2005 році від реалізації відповідної продукції мали 1289,6 тис. грн прибутку (молоко — 568,3 тис. грн + 721,3 тис. грн — яловичина) і рентабельність становила 55,9%, то в 2006 році, відповідно, — 614,3 тис. грн прибутку (молоко — 545,3 тис. грн. + яловичина — 69 тис. грн) і рентабельність становила лише 24 відсотки.
Для обслуговуючого персоналу створено належні умови праці. На фермах є будинки тваринників з магазинами, їдальнями, медичними кімнатами, кімнатами відпочинку; офіси для спеціалістів; зали, в яких підбивають підсумки роботи, де працівники ферм щосуботи збираються, аби обговорити поточні питання, відзначити переможців за досягнення кращих результатів за тиждень, місяць, квартал, рік. Кращим працівникам виплачують 10-відсоткову надбавку до заробітної плати.     Щоп’ятниці на фермах проводять санітарні дні, забезпечують належний санітарний стан на робочих місцях,
Є в “Степовому” й невирішені проблеми, зокрема:
n в госпоадрстві немає можливості планувати свою роботу на перспективу;
n диспаритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію вкрай негативно впливає на результати роботи;
n не спрацьовує закон України про повернення господарствам витрат на утримання та будівництво соціальної сфери. На сьогодні держава заборгувала “Степовому” близько 5 млн гривень;
n потрібна державна підтримка в реконструкції та відновленні зрошення;
n податковий тягар руйнує великотоварні господарства;
n з 1999 року було запроваджено фіксований сільськогосподарський податок, що об’єднував 13 колишніх податків в один, а нині до нього додали ще 10 податків. Тобто якщо 1999 року господарство сплачувало податок у сумі близько 300 тис. грн, то тепер мають платити майже 1,5 млн гривень.

На ці проблеми потрібно звернути увагу державним органам і допомогти підприємству вирішити їх.

Д. Микитюк,
канд. с.-г. наук
М. Геймор,
учений зоотехнік Мінагрополітики України