Соя: особливості збирання, обробки та збереження врожаю насіння

Соя на сьо­годні за­ли­шається однією із найпріори­тетніших ек­с­порт­но-орієнто­ва­них куль­тур із ви­со­ким рівнем еко­номічно­го при­бут­ку. Ви­со­кий вміст білка (38–40%) у поєднанні із вмістом си­рої олії до 18–22% роб­лять сою куль­ту­рою ба­га­тоцільо­во­го при­зна­чен­ня — во­на ко­ри­с­тується ши­ро­ким по­пи­том у ви­роб­ництві про­до­воль­чо-кор­мо­вих і технічних про­дуктів та низ­ки фар­ма­цев­тич­них пре­па­ратів. Площі, зай­няті соєю, та ва­лові збо­ри цієї куль­ту­ри зро­с­та­ють за­вдя­ки ство­рен­ню но­вих сортів, стійких до ви­ля­ган­ня і розтріску­ван­ня бобів, за­сто­су­ван­ню ефек­тив­них гербіцидів та де­си­кантів для за­хи­с­ту рос­лин і при­ско­рен­ня дозріван­ня насіння. Крім то­го, кліма­тичні зміни в Ук­раїні із тен­денцією до по­сту­по­во­го підви­щен­ня тем­пе­ра­тур­но­го ре­жи­му спри­я­ють ви­ро­щу­ванню сої у місцях із більшою кількістю опадів, а от­же, і рос­ту її вро­жай­ності.

Тех­но­логічні еле­мен­ти ви­ро­щу­ван­ня сої відпраць­о­вані до­сить по­вно. Але за­ли­ша­ють­ся техніко-тех­но­логічні пи­тан­ня, пов’язані зі зби­ран­ням вро­жаю, об­роб­кою та збе­ре­жен­ням вро­жаю насіння. За ви­ро­щу­ван­ня пізньо­с­тиг­лих сортів, а та­кож за ча­с­тих і три­ва­лих опадів по­до­вжується період дозріван­ня насіння, тож потрібно вно­си­ти певні ко­рек­ти­ви в тех­но­логію на стадіях зби­ран­ня та об­роб­ки. Зби­ран­ня сої і за нор­маль­них умов по­тре­бує ува­ги і за­вчас­ної підго­тов­ки з ог­ля­ду на біологічні особ­ли­вості дозріван­ня цієї куль­ту­ри.

Зби­ран­ня вро­жаю насіння

Особ­ли­ву ува­гу під час зби­ран­ня вро­жаю приділя­ють ви­соті зрізу­ван­ня рос­лин, ча­с­тоті обер­тан­ня мо­то­ви­ла, роз­та­шу­ван­ню мо­ло­тиль­но-се­па­ру­валь­них ор­ганів. За да­ни­ми інсти­ту­ту, на ви­соті 5 см від по­верхні грун­ту на стеб­лах сої містить­ся до 2% уро­жаю, на ви­соті 9 см — 10%. Тож рос­ли­ни слід зріза­ти на ви­соті 4–6 см. Для цьо­го на ком­бай­нах вітчиз­ня­но­го ви­роб­ництва різа­ль­ний апа­рат жни­вар­ки опу­с­ка­ють у най­ниж­че по­ло­жен­ня та вста­нов­лю­ють па­ра­лель­но по­верхні по­ля. Од­но­час­но опу­с­ка­ють і копіювальні баш­ма­ки. На ком­бай­нах за­рубіжно­го ви­роб­ництва по­верх­ня по­ля копіюється відповідни­ми ро­бо­чи­ми ор­га­на­ми ав­то­ма­тич­но — за до­по­мо­гою сен­сор­них дат­чиків і гідравлічної си­с­те­ми.

Ча­с­то­та обер­тан­ня мо­то­ви­ла має бу­ти та­кою, щоб ко­ло­ва швидкість пе­ре­ви­щу­ва­ла на 50–60% лінійну швидкість ру­ху ком­бай­на. Пе­ревіря­ють та­кож стан жа­люзі і по­до­вжу­ва­ча, ре­гу­лю­ють повітря­ний потік та ступінь відкрит­тя решіт. На план­ки мо­то­ви­ла ще мож­на прикріпи­ти на­клад­ки із гу­ми, що змен­шує оси­пан­ня насіння і зни­жує втра­ти вро­жаю.

Важ­ли­вий та­кож ре­жим ро­бо­ти мо­ло­тиль­но­го ба­ра­ба­на, що за­ле­жить від зби­раль­ної во­ло­гості насіння. Вста­нов­ле­но, що че­рез не­пра­виль­не ре­гу­лю­ван­ня мо­ло­тиль­но­го апа­ра­та трав­му­ван­ня насіння сої ста­но­вить 20–25%, а мікро­т­рав­му­ван­ня до­ся­гає 30%. То­му під час зби­ран­ня сої із во­логістю 10–15% ча­с­то­та обер­тан­ня мо­ло­тиль­но­го ба­ра­ба­на має ста­но­ви­ти 400–650 об., за 16–24% — 600–800 об./хв. У вітчиз­ня­них ком­бай­нах м’який ре­жим об­мо­ло­чу­ван­ня до­ся­гається шля­хом заміни па­со­во­го при­во­ду мо­ло­тиль­но­го ба­ра­ба­на на лан­цю­го­вий. За­зо­ри у підба­ра­банні вста­нов­лю­ють та­ким чи­ном: для су­хої ма­си на вході — 30–38 мм, на ви­ході — 20–26, для во­ло­гої — змен­шу­ють до 26–34 і 12 – 20 мм відповідно із кон­тро­лю­ван­ням якості об­мо­ло­чу­ван­ня. Ро­бо­ча швидкість ком­бай­на на зби­ранні сої має ста­но­ви­ти 5–6 км/год.

Зби­ран­ня про­во­дять у фазі по­вної стиг­лості насіння за во­ло­гості 14–16%. Оз­на­кою та­ко­го ста­ну є опа­дан­ня ли­с­тя, по­буріння бобів, відста­ван­ня насіння від сту­лок. Як­що такі бо­би по­тря­с­ти, то з’яв­ляється ха­рак­тер­не для су­хо­го ста­ну то­рохтіння.

Зби­ра­ють сою, як пра­ви­ло, пря­мим ком­бай­ну­ван­ням. Стро­ки ма­ють бу­ти мак­си­маль­но ко­рот­ки­ми, оскільки від цьо­го за­ле­жить кількість і якість уро­жаю. Так, за три­ва­лої низь­кої тем­пе­ра­ту­ри і во­ло­гої по­го­ди насіння по­чи­нає за­гни­ва­ти, а за три­ва­лої жар­кої по­го­ди бо­би розтріску­ють­ся.

Де­си­кація посівів

Під час ви­ро­щу­ван­ня пізньо­с­тиг­лих сортів та у разі про­хо­лод­ної до­що­вої осені до­сти­ган­ня насіння уповільнюється, а посіви по­чи­на­ють за­ро­ста­ти бур’яна­ми. За та­ких умов ефек­тив­ним є хімічне пе­редзби­раль­не підсу­шу­ван­ня рос­лин — де­си­кація. Во­на знач­но при­ско­рює про­це­си дозріван­ня насіння та по­лег­шує пря­ме ком­бай­ну­ван­ня посівів сої.

Крім то­го, де­си­кація змен­шує ура­жен­ня насіння білою та сірою гни­ля­ми, пліснявінням, півден­ною скле­роціаль­ною гнил­лю, ас­кохіто­зом, сім’ядоль­ним бак­теріозом та інши­ми хво­ро­ба­ми.

Де­си­кацію ре­ко­мен­дується про­во­ди­ти у стані по­буріння бобів на гілках ниж­нь­о­го і се­ред­нь­о­го ярусів рос­лин, во­логість насіння в цей час має не пе­ре­ви­щу­ва­ти 40%. Більш ранні стро­ки при­зво­дять до змен­шен­ня вро­жаю та зни­жен­ня посівних яко­с­тей насіння (ма­си насіни­ни, її схо­жості).

Особ­ли­во ефек­тив­на де­си­кація за віднос­но низь­кої во­ло­гості повітря та тем­пе­ра­ту­ри не ниж­че 15°С. Зби­ра­ти вро­жай із об­роб­ле­них посівів роз­по­чи­на­ють че­рез 7–10 діб після про­ве­ден­ня де­си­кації.

На сьо­годні ри­нок ЗЗР про­по­нує до­сить ве­ли­кий асор­ти­мент хімічних ре­чо­вин — де­си­кантів, доз­во­ле­них для за­сто­су­ван­ня на сої (табл. 1). Во­ни різнять­ся до­зою і фор­мою вне­сен­ня пре­па­ра­ту, а та­кож швидкістю дії, тоб­то інтен­сивністю підсу­шу­ван­ня. Зо­к­ре­ма, пре­па­ра­ти, ре­ко­мен­до­вані до за­сто­су­ван­ня за 14 днів до зби­ран­ня, діють повільніше, м’як­ше, ніж ті, що ре­ко­мен­до­ва­но ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти за 10–12 і 6 днів.

По­при ве­ли­кий вибір де­си­кантів, у ви­роб­ництві най­частіше за­сто­со­ву­ють такі пре­па­ра­ти, як Рег­лон, Ве­зувій, Гліфо­ган, Скорпіон, Ба­с­та. Го­ло­вне — чітке до­три­ман­ня строків про­ве­ден­ня цьо­го за­хо­ду та нор­ми вне­сен­ня пре­па­ра­ту. За­со­би для вне­сен­ня мо­жуть бу­ти різни­ми — як на­земні об­при­с­ку­вачі, так і авіація (важ­ли­во ли­ше до­три­му­ва­тись кон­цен­т­рації ро­бо­чо­го роз­чи­ну і за­­га­ль­но­го об’єму на 1 га посіву). За на­зем­но­го об­при­с­ку­ван­ня об’єм ро­бо­чо­го роз­чи­ну має ста­но­ви­ти 400–500, із за­сто­су­ван­ням авіації — 50–100 л/га.

Післяз­би­раль­на об­роб­ка насіння

Вклю­чає обов’яз­ко­ве очи­щен­ня та сушіння в разі зби­ран­ня насіння з підви­ще­ною во­логістю.

Очи­щен­ня. Зібра­не насіння, не­за­леж­но від йо­го во­ло­гості, не­гай­но очи­ща­ють. Це має важ­ли­ве профілак­тич­не зна­чен­ня, оскільки за на­яв­ності домішок у масі насіння мо­жуть швид­ко роз­по­ча­тись про­це­си са­мозігріван­ня і розмно­жен­ня плісня­вих грибів.

Із прак­ти­ки відо­мо, що насіння сої важ­ко очи­щу­ва­ти від би­тих, плю­с­к­лих, за­гни­лих, плісня­вих та інших домішок. Особ­ли­во важ­ко відо­крем­лю­ва­ти пло­ди не­тре­би зви­чай­ної, яка є су­путнім за­­смічу­ва­чем сої. Повністю цю домішку на си­тах і в повітря­но­му по­тоці зер­но­се­па­ра­торів відібра­ти не вдається.

Тож мак­си­маль­но мож­ли­ве очи­щен­ня сої знач­ним чи­ном за­ле­жить від пра­виль­но­го до­бо­ру сит та ро­бо­ти пнев­мо­се­па­ру­валь­них ка­налів. Для по­пе­ред­­ньо­го до­бо­ру сит мож­на ко­ри­с­ту­ва­тись да­ни­ми, на­ве­де­ни­ми у таб­л. 2, але в кож­но­му кон­крет­но­му ви­пад­ку їхній ти­по­розмір слід ко­рек­ту­ва­ти ви­хо­дя­чи із розміру ос­нов­но­го насіння, вмісту та ха­рак­те­ру домішок. Швидкість повітря­но­го по­то­ку в пнев­мо­се­па­ру­валь­них ка­на­лах має ста­но­ви­ти 8–12 м/с.

Ха­рак­тер се­па­ру­ван­ня насіння сої на повітря­но-си­то­во­му се­па­ра­торі має бу­ти та­ким. Спо­чат­ку на прий­маль­но­му ситі (А) від суміші відо­крем­лю­ють крупні домішки. Далі на сор­ту­валь­них (Б1 і Б2) фор­му­ють ос­нов­ну ча­с­ти­ну насіння. Для то­го, щоб за­побігти від­ска­ку­ван­ню насінин і їхньо­му по­трап­лян­ню у відсік для ви­да­ле­но­го ма­те­ріалу, ре­ко­мен­дується на 2/3 по­верхні сор­ту­валь­но­го си­та (від йо­го по­чат­ку) вста­но­ви­ти за­хис­ний фар­тух із бре­зен­ту чи іншо­го ма­теріалу.

На підсівних си­тах (Г1 і Г2) із дов­га­с­ти­ми вічка­ми розміром 4 мм мож­на відібра­ти знач­ну ча­с­ти­ну би­то­го насіння, а з вічка­ми 5 мм — усе би­те та дрібне. Дрібну, смітну та олійну домішки відо­крем­люють на си­тах із круг­ли­ми от­во­ра­ми завбільшки 3–5 мм.

Насіння плю­с­к­ле, гни­ле, а та­кож бур’яно­ве, у т. ч. і не­тре­би зви­чай­ної, відо­крем­лю­ють на гравітаційних сор­ту­валь­них сто­лах.

Для очи­щен­ня насіння у віднос­но не­ве­ли­ких об’ємах (на­при­клад у фер­мерсь­ких гос­по­дар­ст­вах) мож­на ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти пе­ре­сувні зер­но­се­па­ра­то­ри, у разі ве­ли­ких об’ємів кра­ще за­сто­со­ву­ва­ти про­дук­тивніші зер­но­очисні аг­ре­га­ти чи ме­ханізо­вані лінії з ниж­чою пи­то­мою ви­т­ра­тою еле­к­т­ро­е­нергії. Із вітчиз­ня­но­го об­лад­нан­ня добрі ре­зуль­та­ти по­ка­зу­ють ма­ши­ни ви­роб­ництва ПАТ «Хо­рольсь­кий ме­ханічний за­вод». Зо­к­ре­ма, на базі та­ко­го об­лад­нан­ня в інсти­туті змон­то­ва­но зер­но­очис­ну лінію, яка за­без­пе­чує ви­со­ку ступінь очи­щен­ня та за­побігає будь-яко­му трав­му­ван­ню насіння. Лінія вклю­чає зер­но­се­па­ра­то­ри мар­ки БСХ, гравітаційний стіл СПС, ти­хохідні норії із пла­с­ти­ко­ви­ми ро­бо­чи­ми ор­га­на­ми, гнучкі полімерні зер­нопро­во­ди — її мож­на лег­ко мон­ту­ва­ти й ек­сплу­а­ту­ва­ти в умо­вах зви­чай­но­го гос­по­дар­ст­ва.

Під час ви­бо­ру об­лад­нан­ня для очи­щен­ня насіння сої важ­ли­во пра­виль­но виз­на­чи­ти фак­тич­ну по­тужність ма­шин. Для цьо­го слід ко­ри­с­ту­ва­ти­ся ко­ефіцієнта­ми зер­но­се­па­рації за­леж­но від во­ло­гості і вмісту домішок, ви­хо­дя­чи із яких потрібно змен­шу­ва­ти па­с­порт­ну по­тужність ма­ши­ни (табл. 3).

Сушіння. За зби­ран­ня насіння сої во­логістю по­над 14% потрібно про­во­ди­ти йо­го сушіння, а за по­над 16% де­си­кацію слід про­во­ди­ти у по­тоці зі зби­ран­ням.

Сушіння сої має свої особ­ли­вості, тож тех­но­логії про­ве­ден­ня де­си­кації слід су­во­ро до­три­му­ва­тись. Унаслідок спе­цифічно­го хімічно­го скла­ду, підви­ще­но­го вмісту білко­вих ре­чо­вин, які схильні до теп­ло­вої де­на­ту­рації, насіння су­шать у м’яко­му ре­жимі за тем­пе­ра­ту­ри нагріван­ня 25…30°С за­леж­но від по­чат­ко­вої во­ло­гості (табл. 4). То­му і тем­пе­ра­ту­ра аген­та сушіння у шахт­них су­шар­ках має не пе­ре­ви­щу­ва­ти рівня 50…70 або 60…80°С.

Іншою важ­ли­вою ви­мо­гою тех­но­логії, як­що за­сто­со­ву­ють­ся пря­мо­точні су­шар­ки, є повільне сушіння. У та­ко­му разі зни­жен­ня во­ло­гості насіння за од­не про­хо­д­жен­ня че­рез су­шар­ку не має пе­ре­ви­щу­ва­ти 3%, то­му за ве­ли­кої во­ло­гості насіння потрібно про­во­ди­ти кілька циклів підсу­шу­ван­ня насіннєво­го ма­­теріалу. У ре­цир­ку­ляційних су­шар­ках йо­го ви­су­шу­ють за один про­пуск, оскільки в них є цик­ли відле­жу­ван­ня насіння та пе­ре­роз­поділу тем­пе­ра­ту­ри і во­ло­гості між ок­ре­ми­ми насіни­на­ми. Але ре­цир­ку­ляційні су­шар­ки ма­ють пра­цю­ва­ти без нагріван­ня зер­на у па­да­ю­чо­му насіннєво­му шарі, оскільки це при­зво­дить до знач­но­го теп­ло­во­го уш­ко­­джен­ня і трав­му­ван­ня насіння.

У про­цесі сушіння вар­то зва­жа­ти на ма­лу ме­ханічну міцність сої, то­му слід за­вчас­но по­тур­бу­ва­тись про та­ке: 

• ско­ро­ти­ти до мініму­му кількість пе­ремі­щень ма­си насіння;
• підви­щи­ти ела­с­тичність по­вер­хонь бун­керів, са­мо­пливів, го­ло­вок норій;
• зни­зи­ти швидкість падіння насіння;
• вста­но­ви­ти гнучкі са­мо­пли­ви;
• об­ши­ти пруж­ки ковшів норій гу­мою чи інши­ми полімер­ни­ми ма­теріала­ми.

Важ­ли­вою умо­вою на­прикінці сушіння є охо­ло­д­жен­ня насіння. Йо­го тем­пе­ра­ту­ра не має пе­ре­ви­щу­ва­ти тем­пе­ра­ту­ру навколишньо­го се­ре­до­ви­ща більш як на 10°С.

Для сушіння ви­ко­ри­с­то­ву­ють різні мар­ки зер­но­су­ша­рок вітчиз­ня­но­го та за­рубіжно­го ви­роб­ництва. Про­цес сушіння у вітчиз­ня­них су­шар­ках про­во­дять згідно з «Інструкцією із сушіння про­до­воль­чо­го, кор­мо­во­го зер­на, насіння олійних куль­тур та ек­сплу­а­тації зер­но­су­ша­рок» (Оде­са — Київ, 1997), у за­рубіжних — відповідно до ре­ко­мен­дацій ви­роб­ни­ка, що містять­ся у технічних па­с­пор­тах.

Для сушіння не­ве­ли­ких партій сої, яка має не­ви­со­ку во­логість (до 16–17%), мож­на ще за­сто­со­ву­ва­ти лот­кові, ка­мерні, бун­керні су­шар­ки, в яких ма­са насіння пе­ре­бу­ває у ви­гляді щільно­го не­ру­хо­мо­го ша­ру. У та­ких су­шар­ках підтри­му­ють постійний тем­пе­ра­тур­ний ре­жим на рівні 40…45°С та пи­то­му ве­ли­чи­ну по­да­ван­ня підігріто­го повітря у ме­жах 400–450 м3/год на од­ну тон­ну насіння. Пе­ред сушінням не­ру­хо­мо­го ша­ру насіння обов’яз­ко­во про­во­дять йо­го очи­щен­ня і мак­си­маль­но ви­да­ля­ють домішки, що знач­но під­ви­щує рівномірність і швидкість підси­хан­ня насіннєво­го на­си­пу.

Розміщен­ня і зберіган­ня насіння

Насіння сої, що над­хо­дить із по­ля, за­зви­чай не­од­норідне за своїм ста­ном, то­му йо­го розміщу­ють ок­ре­ми­ми партіями за ка­те­горіями во­ло­гості і смітності (табл. 5). Во­ло­ге і смітне насіння підля­гає післяз­би­ральній об­робці (очи­щен­ню, сушінню), су­хе і чи­с­те — спря­мо­вується на зберіган­ня.

Зберіган­ня насіння сої має свої особ­ли­вості, пов’язані із хімічним скла­дом та фізич­ни­ми вла­с­ти­во­с­тя­ми цієї куль­ту­ри. Внаслідок підви­щен­ня вмісту білко­вих та олійних ре­чо­вин насіння є по­жив­ним суб­ст­ра­том, на яко­му за пев­них зна­чень тем­пе­ра­ту­ри і во­ло­гості швид­ко роз­ви­вається па­то­ген­на мікро­ф­ло­ра та шкідни­ки зер­но­вих за­пасів. Особ­ли­во нестійким є трав­мо­ва­не насіння із уш­ко­д­же­ною зовнішньою обо­лон­кою. Навіть у стані се­ред­ньої су­хості (во­логість 13–14%) ура­жен­ня та­ко­го насіння гриб­ни­ми хво­ро­ба­ми та шкідни­ка­ми до­сить знач­не.

Насіння сої ха­рак­те­ри­зується підви­ще­ним сту­пе­нем гігро­скопічності — во­но здат­не швид­ко і в знач­них кілько­с­тях по­гли­на­ти як рідку крап­лин­ну во­ло­гу, так і во­дяні па­ри зі зво­ло­же­но­го на­вко­лиш­нь­о­го повітря.

От­же, однією з ос­нов­них умов збе­ре­жен­ня насіння сої є кон­тро­лю­ван­ня гідро­термічно­го ре­жи­му й ре­тель­не уп­равління ним у про­цесі всьо­го збе­ріган­ня. Най­е­фек­тивніше уп­рав­ління до­ся­гається за до­по­мо­гою та­ко­го прий­о­му, як вен­ти­лю­ван­ня зер­но­вої ма­си. Ос­таннє мо­же бу­ти ор­ганізо­ва­но в ре­­жи­мах підсу­шу­ван­ня, охо­ло­д­жен­ня чи «оз­до­ров­лен­ня» насіннєвої ма­си за­леж­но від її ста­ну.

У ре­жимі підсу­шу­ван­ня ви­ко­ри­с­то­ву­ють су­хе зовнішнє чи підігріте повітря. Підсу­шу­ван­ня зви­чай­ним повітрям бу­де ефек­тив­ним за тем­пе­ра­ту­ри не ниж­че 15°С та віднос­ної во­ло­гості 60–70%. У разі вен­ти­лю­ван­ня підігрітим повітрям йо­го тем­пе­ра­ту­ру до­стат­ньо підви­щи­ти на 5…6°С за до­по­мо­гою еле­к­т­ро­ка­ло­ри­ферів. Пи­то­ма кількість по­да­ван­ня повітря має ста­но­ви­ти 100–400 м³/год на од­ну тон­ну насіння — від цьо­го за­ле­жить три­валість вен­ти­лю­ван­ня.

У ре­жимі охо­ло­д­жен­ня ви­ко­ри­с­то­ву­ють зовнішнє хо­лод­не повітря чи штуч­но охо­ло­д­же­не. У про­цесі вен­ти­лю­ван­ня тем­пе­ра­ту­ру повітря до­во­дять до 0…5°С — за та­кої тем­пе­ра­ту­ри у насіннєвій масі знач­но галь­му­ють­ся усі фізіологічні і мікробіологічні про­це­си. Різно­ви­дом охо­ло­д­жен­ня є про­мо­ро­жу­ван­ня до тем­пе­ра­ту­ри -1…5°С, за якої май­же повністю при­зу­пи­няє­ться життєдіяльність мікро­ор­ганізмів, а шкідни­ки впа­да­ють у стан гли­бо­ко­го оціпеніння і ги­нуть. За зовнішньо­го охо­ло­д­жен­ня, яке про­во­дять пе­ре­важ­но у нічні го­ди­ни, ви­ко­ри­с­то­ву­ють по­­вітря із низь­кою тем­пе­ра­ту­рою, а за штуч­но­го — повітря від хо­ло­диль­них ма­шин. Слід ска­за­ти, що штуч­не охо­ло­д­жен­ня для сої еко­но­міч­но вигідне з ог­ля­ду на низь­ку стійкість насіння під час зберіган­ня та по­вне збе­­­ре­жен­ня йо­го якості. Пи­то­ма кількість по­да­ван­ня повітря для зов­ніш­ньо­го охо­ло­д­жен­ня має пе­ре­бу­ва­ти у ме­жах 40–120 м³/год на од­ну тон­ну насіння за­леж­но від йо­го во­ло­гості і три­ва­лості вен­ти­лю­ван­ня.

У ре­жимі оз­до­ров­лен­ня насіння сої вен­ти­лю­ють за віднос­но не­ве­ли­ких об’є­мів повітря (20–40 м³/год). Цей захід більшою мірою має профілак­тич­не зна­чен­ня — йо­го за­сто­со­ву­ють для онов­лен­ня повітря у зер­новій масі, ліквідації комірно­го за­па­ху, за­побіган­ня са­мозігріван­ню, підтри­ман­ня ви­со­кої якості про­дукції. Крім то­го, поміче­но, що у зер­новій масі за­вдя­ки ре­гу­лярній ае­рації повітря зни­жується ак­тивність шкідників зер­но­вих за­пасів.

Для вен­ти­лю­ван­ня за­сто­со­ву­ють різне об­лад­нан­ня: ус­та­нов­ки пе­ре­сувні чи стаціонарні, бун­ке­ри і си­ло­си з ак­­тив­ною вен­ти­ляцією, вен­ти­ля­то­ри і хо­ло­дильні ма­ши­ни. Го­ло­вне для про­ве­ден­ня вен­ти­лю­ван­ня — це виз­на­чен­ня йо­го мож­ли­вості ви­хо­дя­чи зі ста­ну насіння та умов на­вко­лиш­нь­о­го се­ре­до­ви­ща. Для цьо­го потрібно зна­ти во­логість і тем­пе­ра­ту­ру насіння, а та­кож віднос­ну во­логість повітря без­по­се­ред­ньо у місці зберіган­ня. Ви­хо­дя­чи із тем­пе­ра­ту­ри та віднос­ної во­ло­гості виз­на­ча­ють рівно­важ­ну во­логість насіння, яка має бу­ти мен­шою, ніж фак­тич­на йо­го во­логість (табл. 6).

Насіння сої зберіга­ють на­си­пом у скла­дах, си­ло­сах та ба­ш­то­вих зер­но­­схо­ви­щах. У про­цесі зберіган­ня про­до­воль­чо-кор­мо­вої і технічної сої кон­тро­лю­ють такі по­каз­ни­ки: во­логість, тем­пе­ра­ту­ру, вміст домішок, рівень за­се­лен­ня та ура­жен­ня шкідни­ка­ми, свіжість насіння (за­пах і колір). Особ­ли­во ре­тель­но­му кон­тро­лю підля­гає верхній шар насіння, як­що во­но зберігається у ме­та­ле­вих ба­ш­то­вих схо­ви­щах. У цьо­му шарі, внаслідок кон­векції і тер­мо­во­ло­го­провідності, насіння мо­же зво­ло­жу­ва­тись і зігріва­тись.

Кон­тро­лю­ван­ня якості насіння сої

Насіння сої, яке за­го­тов­ля­ють та по­ста­ча­ють на про­до­воль­чо-кор­мові і технічні по­тре­би, має відповіда­ти ви­мо­гам, ус­та­нов­ле­ним ДСТУ 4694:2008 (табл. 7). Окрім відповідності прий­ня­тим нор­мам, насіння має бу­ти у здо­ро­во­му стані, без оз­нак са­мозігріван­ня і теп­ло­во­го уш­ко­д­жен­ня, ма­ти фор­му, колір і за­пах, вла­с­тиві нор­маль­но­му (ос­нов­но­му) насінню. Вміст і ха­рак­тер домішок виз­на­ча­ють­ візу­аль­но, а та­кож шля­хом про­­сіюван­ня на ситі з вічка­ми діаме­т­ром 3,0 мм. Во­логість насіння та вміст зер­но­вої і сміттєвої домішок мо­жуть пе­ре­ви­щу­ва­ти гра­ничні нор­ми — але за зго­дою підприємства, що прий­має сою на зберіган­ня, та за мож­ли­вості до­ве­ден­ня насіннєвої ма­си до вста­нов­ле­них норм.

Ок­ре­мо виз­на­ча­ють вміст ток­сич­них еле­ментів, за­лиш­ко­вих кілько­с­тей пе­с­ти­цидів, міко­ток­синів і радіонуклідів у партіях, що по­ста­ча­ють для пе­ре­роб­ки підприємствам олієжи­ро­вої про­мис­ло­вості, для про­до­воль­чих по­треб та ек­с­пор­ту­ван­ня. Їхній вміст не має пе­ре­ви­щу­ва­ти норм, вста­нов­ле­них стан­дар­том.

Насіння сої кон­тро­лю­ють та­кож на на­явність ГМО (ге­не­тич­но мо­дифіко­ва­них ор­ганізмів).

Сою, що фор­му­ють для ек­с­пор­ту, кон­тро­лю­ють за ста­ном, за­па­хом, ко­ль­о­ром, рівнем ура­жен­ня шкідни­ка­ми. Інші по­каз­ни­ки вста­нов­лю­ють відповідно до до­го­во­ру (кон­трак­ту) між по­ста­чаль­ни­ком та іно­зем­ною сто­ро­ною.

М. Кир­па, д-р с.-г. на­ук,

ДУ Інсти­тут сільсько­го гос­по­дар­ст­ва сте­по­вої зо­ни НА­АН