Сортова й технологічна політика в рослинництві має бути керованою

У галузі рослинництва України на сьогодні культивують велику кількість сортів і гібридів сільськогосподарських культур вітчизняного та зарубіжного походження. Серед них є сорти інтенсивного, напівінтенсивного, екстенсивного типів, вузькоспрямованого використання.

Не завжди в реальному виробництві результати такі самі, як їх обіцяють у рекламній інформації щодо продуктивності, польової стійкості до абіотичних та стресових чинників. Цьому є чітке пояснення. По-перше, в кінці ХХ століття селекцію створення сортів здійснювали як для інтенсивних, так і для напівінтенсивних агрофонів, а умови вирощування в реальному виробництві сьогодення — екстенсивні. По-друге, система реєстрації та внесення в реєстр сортів і рослин не передбачає жорстких умов конкурсу й відбору сортименту, вона лояльніша, ніж була у 80—90-ті роки минулого століття.
Серед сортименту озимої пшениці — переважно сорти вітчизняної селекції. Це є результатом багаторічного досягнення в селекції культури. Так, слід зазначити, що добре морозо- і зимостійкий та пластичний сорт пшениці Миронівська 808 на сьогодні займає чільне місце в родоводі 350 сортів озимої та 60 сортів ярої пшениці. За умов реального виробництва в сортовій структурі сільськогосподарських культур — ярих зернових колосових та зернобобових культур близько 40–45% займають сорти зарубіжної селекції, гібридів зернової кукурудзи — до 70% та зернобобових сортів і гібридів цукрових буряків — 35–45 відсотків.
Безумовно, що на ефективність та результативність майбутнього сорту, гібрида значною мірою впливає наявність і вибір якісного вихідного матеріалу, плазми. Однак не останню роль на ранніх етапах селекції в розкритті, формуванні й закріпленні господарсько-цінних властивостей у новостворених форм відіграють грунтово кліматичні умови. На базі отриманих аналітичних та інформативних даних досліджуваного селекційного матеріалу на такому природному фоні результативність селективного добору залежить від досвіду, вміння, майстерності селекціонера провести відбір відповідно до природних чинників. Цьому є приклади. Так, розміщення Миронівського інституту пшениці найбільш сприятливе для розкриття та закріплення властивостей новостворених форм у м’яких озимих пшениць на світовому рівні з погляду грунтово-кліматичних умов, а саме: рівня родючості грунту, його механічного складу, гумусного горизонту, гідролітичної кислотності та мікрофлори грунту, осінньо-зимових умов і умов весняного відновлення вегетації, перепадів температури в зимовий період і, особливо, під час відновлення вегетації, атмосферної та грунтової вологості. Історичне повторення створення аналога в моделі сорту Миронівська 808 в умовах Канади не дало бажаних результатів.
Значно сприятливіші умови формування пивоварних властивостей у сортименту ярого ячменю склалися на території Західної Європи за вмістом білка, екстрактивності тощо. Тому пивоварним сортам чеської та німецької селекцій слід віддати належне.
Найкращі умови формування насіння цукрових буряків із високими посівними якостями та врожайними властивостями зафіксовано на території Вінницької та Черкаської областей. Так, за царської Росії насіння буряків, вирощених на наших землях, вивозили в Польщу, доводили там до посівної придатності й знову продавали, але вже значно дорожче, в тій самій Росії. Поширення сортів та гібридів цукрових буряків західноєвропейської селекції, імпортного насіння на вітчизняних товарних посівах культури призвело до появи такої хвороби, як ризоманія, що більш характерна для Німеччини, Італії, Франції. А з огляду на її поширення в Західній Європі, можна спрогнозувати, що через кілька років можливий активніший прояв цієї хвороби по всій бурякосійній території України. Це може стати суттєвою проблемою для цукрової промисловості України та призвести до додаткових фінансових витрат. Через слабку лежкість і уразливість зарубіжних гібридів і сортів кореневими та кагатними гнилями в умовах реального технологічного виробництва значну частину врожаю цукрових буряків втрачають під час зберігання коренів у кагатах. Вивченням у досить короткий термін імпортних сортів і гібридів, створених у неадекватних умовах їхнього впровадження та районування, не зовсім охоплено всі деталізовані та скрупульозні грунтові умови, природні інфекційні фони. Як наслідок, через певний час, за сприятливих умов, у виробництві можуть згубну дію виявити агресивні раси й штами конкретних хвороб. Наприклад, створені в Краснодарському науково-дослідному інституті в 70–80 роки минулого століття шедеври в селекції озимої пшениці — сорти Кавказ і Аврора — були масово пошкоджені іржею. Крім того, слід констатувати, що зовсім недавно у нас з’явився кукурудзяний жук.
Одна з прихованих та завуальованих переваг упровадження сортів і гібридів зарубіжної селекції — добре відпрацьована на сучасному рівні технологія післязбиральної і передпосівної обробки насіння овочевих культур, цукрових буряків, кукурудзи, соняшнику, ріпаку з точним калібруванням, тонкоструминним нанесенням фунгіцидів, інсектицидів, регуляторів, мікроелементів у складі полімерних основ захисно-стимулюючих речовин.
Однак, на противагу цьому, слід акцентувати, що в більшості випадків на території Центрального, Західного Лісостепу, малого Лісостепу України, Полісся, степової зони створено досить добрі грунтово-кліматичні умови для формування насіння з високоякісними посівними та врожайними властивостями. Сільськогосподарське товарне виробництво та наукові установи в Україні набули досить ефективного практичного досвіду й методології виділення мікрозон гарантованого формування високоякісного насіння та його реалізації. Але сучасний стан матеріальної технічної бази насінництва, рівень технології допосівної підготовки насіння в Україні не витримують критики. Тому в ранг державної аграрної політики слід поставити й цю проблему, а її вирішення в галузі рослинництва, безумовно, стане дієвим шляхом ширшого впровадження вітчизняних сортів і гібридів у виробництво та стане експортною доходною частиною для виробників посівного матеріалу.
Особливої уваги та контролю в сучасному рослинництві потребують підходи впровадження технології вирощування сільськогосподарських культур, застосування ноу-хау. Адже до грунту слід ставитися як до об’єкта, утвореного протягом тисячоліть у конкретних кліматичних умовах, з характерним для нього  рівнем родючості, механічним складом, властивостями, мікрофлорою, а також беручи до уваги реальний стан як результат багаторічної сільськогосподарської діяльності аграрія. За таких умов не можна суто шаблонно використовувати технології обробітку грунту, догляду за посівами, які було розроблено за дві-три тисячі кілометрів. Потрібно пристосовувати елементи технології до конкретних грунтових та кліматичних умов, зони вирощування, особливостей розвитку культури та специфіки сорту, гібрида. На жаль, як свідчать практика й детальний аналіз, великий обсяг інформації, що супроводжує імпортні аграрні бренди під час їхнього входження на український ринок, спрямований передусім на продаж техніки, насіння, засобів захисту рослин і має переважно шаблонний інформативний характер. За таких умов деякою мірою у самих рекомендаціях відображаються протиріччя отримання максимальної віддачі від сорту, технології і витрат, а також анулюються передумови професійно-творчого підходу спеціалістів у технології вирощування сільськогосподарських культур, які були б спрямовані на одержання максимальної господарсько-фінансової віддачі. Тому й не завжди в умовах реального виробництва технологи мають рекомендовані результати і, як показує практика, рівень співвідношення між рекомендованими та одержаними результатами щодо зернових і технічних культур становить 0,60–0,70, щодо зернової кукурудзи — 0,75–0,80. Наприклад, часто-густо в зонах достатнього зволоження ігнорують технологію весняного догляду та підживлення посівів озимої пшениці залежно від терміну відновлення вегетації, стану розвитку й густоти посівів, що спрямована на управління формоутворюючим процесом агроценозу й отримання максимальної господарсько-фінансової віддачі від мінеральних добрив, засобів захисту та інших ресурсів.
На сьогодні ведуться дискусії щодо No-till-технології. Безумовно, це вологоощадна технологія, спрямована на збереження та відновлення природної родючості грунтів. У разі переходу до No-till-технології на перших етапах слід враховувати механічний склад грунту; рівень його родючості й агрофізичної деградації, зумовленої довготривалістю інтенсивного обробітку, та використовувати грунтозахисний поверхневий обробіток упродовж попередньо не менше трьох-шести років для відновлення статусу грунту як природного утворення. Безперечно, це унеможливить отримання негативних результатів за переходу до No-till, натомість як ігнорування таким підходом, що вже подекуди трапляється, матиме в перші роки негативний ефект.
Останніми роками зафіксовано не зовсім кваліфіковане й поверхово-професійне супроводження брендів, продуктів і технологій на аграрному ринку деякими фірмами та посередниками. Крім цього, кожна фірма, комерційна структура впроваджує і здійснює свою дріб’язкову технологічну політику, що не завжди на користь агровиробникові. Ось два приклади дворічної давності. На Дні поля досить солідної аграрної компанії, що орендує понад 100 тис. га землі, один із менеджерів компанії рекомендував, як з’ясувалося, за вказівкою американського селекціонера норму висіву червонозерної ярої пшениці на рівні 2,0–2,25 млн насінин на гектар і за тритижневий термін до жнив прогнозував 38–40 ц/га її врожайність за досить великих витрат засобів захисту та мінеральних добрив. Довелося серйозно поправляти менеджера-технолога. Пізніше поцікавився результатами: врожайність — 18,2 ц/га на площі 5 тис. га і збитковість культури. До речі, сорт червонозерної пшениці тільки подали на вивчення в Держкомісію і одночасно висіяли на вказаній вище площі для вирощування та подальшої реалізації зерна на африканському континенті. В іншому регіоні на Дні поля посередницька комерційна структура, що займається реалізацією засобів захисту рослин, у пік такого фізіологічного явища, як ензимо-мікозне виснаження зерна пшениці, що супроводжувалось опадами та перепадами температур, рекомендувала застосувати одну-дві обробки фунгіцидами. Як наслідок — марно викинуті кошти й ресурси на подолання не причинного механізму, а наслідкового.
Отже, упровадженням технологій, ноу-хау в рослинництві потрібно надати статус державної галузевої політики, забезпечити їхню контрольованість і керованість на регіональних рівнях.

Б. Черемха,
директор департаменту рослинництва ЗАТ “Комплекс Агромарс”, канд. с.-г. наук