Спецможливості
Новини

Що буде, якщо запровадити ринок землі?

15.08.2008
504
Що буде, якщо запровадити ринок землі? фото, ілюстрація

Населення земної кулі тисячоліттями вирішувало проблему земельних відносин, і весь час виявлялося, що не зовсім вдало. Після кожної спроби реформування основним аргументом їхнього вирішення ставали війни. І хоча в незалежній Україні війни не було, наслідки для аграрного сектору такі ж самі.

Населення земної кулі тисячоліттями вирішувало проблему земельних відносин, і весь час виявлялося, що не зовсім вдало. Після кожної спроби реформування основним аргументом їхнього вирішення ставали війни. І хоча в незалежній Україні війни не було, наслідки для аграрного сектору такі ж самі.

Наші "реформатори" спустошили село, оскільки: 1) маємо 4 млн безробітних із 5-ти, які працювали в сільському господарстві до реформи; 2) втрати аграрного потенціалу - приміщень, техніки тощо - становлять понад 800 млрд грн у сьогоднішніх цінах; 3) втратили зарубіжні ринки збуту через нестабільність виробництва та низьку якість продукції, підвищення якої потребує значних капіталовкладень; 4) реалізація (в розрахунку на 1 га ріллі) сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки  майже в 20 разів менша (внутрішнє продовольче споживання+експорт), ніж у країнах ЄС, результатом чого в надлишку маємо 10-15 млн га ріллі, що заросла чагарником і бур'янами; 5) дрібні господарства (1-100 га ріллі) не можуть бути товарними (за незначним винятком - спеціалізація на виробництві, наприклад, ягід), і тому селяни прийняли єдино правильне рішення - здали землю в оренду (близько 92% площ розпайованих земель) бізнесовим структурам, які прийшли в АПК з інших сфер діяльності; 6) "гордість реформаторів" - 70% сільськогосподарської продукції, виробленої в особистих підсобних господарствах населення (ОПГН), - є екологічною та соціальною катастрофою, позаяк концентрація виробництва в населених пунктах призвела до 1000-кратного зростання в грунті та воді вмісту отрутохімікатів. Більше того, основна частка ОПГН є нетоварними, тоді як товарність великих господарств досягає 90%.
На жаль, за браком будь-якої відповідальності ці самі реформатори знову є консультантами зі складних земельних проблем. Для них після колосальних втрат матеріальних та людських ресурсів, які пов'язані з абсолютно недолугими реформами, продаж землі - незаперечний постулат. Зазначимо також, що тіньовий ринок землі не є аргументом щодо прискорення її продажу, хоча тепер всі про це говорять, включаючи Президента. Просто має місце цинічне невиконання чинних законів. Різні комерсанти нахабно ведуть забудови житла, сховищ, стоянок автомобілів тощо або ж вирощують сільськогосподарську продукцію без згоди власників часток (паїв) землі (17 січня "5 канал" демонстрував такий варіант захвату селянських земель під Борисполем). Виникають також прості питання: якщо буде ринок землі, то після цього комерсанти повернуть землю її власникам? Чи менше будуть захоплювати чужі земельні наділи?
Перш ніж приймати важливі рішення, потрібно враховувати наявні реалії. А вони невтішні. Реформатори в оцінці землі знову виходять не з загальносвітових методик (за рівнем доходності одиниці землі), а зі своїх власних (враховуючи повну безвідповідальність) - тільки від самої назви землі ("чорноземи"). З року в рік втрачаємо ринки збуту (для потреб харчування та нинішнього експорту треба обробляти не більше 15 млн га ріллі із 33), зарубіжні інвестори вивозять за кордон прибутки з нашої землі, а доморощені "пророки" індексують ціну землі й довели вартість ріллі до 2 тис. дол./га. І що більше завозитимуть до нас продовольчих відходів та що більше вивозитимуть прибутки, то вищою, за їхньою "методикою", буде ціна землі (хоча в світі за таких ситуацій - навпаки). Балаканина реформаторів і політиків про надзвичайно високу ціну землі бентежить розум. Бажання людей продати землю зростає від безвиході: бідні селяни після розвалу аграрного потенціалу ніколи самостійно не зможуть організувати конкурентоспроможне виробництво та збут продукції. Жителі сіл, які здали 92% ріллі в оренду бізнесовим структурам, готові це зробити сьогодні, чекаючи високий дохід (окремі гарячі реформаторські голови оцінюють 1 га ріллі навіть у 30-50 тис. дол. США).
За багато років пропаганди ми дійшли до такого стану, що запровадження ринку землі є безповоротним заходом. Приклади її високої ціни в приміській зоні Києва та великих обласних центрах зародили в душах людей палке бажання до негайного продажу землі.
Продаж землі призведе до того, що власники часток землі поблизу міст стануть мільйонерами (ціна 1 сотки дійшла вже до 25 тис. дол. США), а за 15-20 км від міст (20-40 км від міст-мільйонерів) - продадуть землю за безцінь (30-150 дол. США за 1 га). Прикладів продажу землі далеко від міст та транспортних магістралей за 70-100 грн/га (навіть не доларів) - безліч.
Але площі приміських земель обмежені - не більше 2-5%. Якщо змінити цільове призначення приміських земель, то їх площа зросте ще на 1-3%. Основна ж їхня кількість - у "глибинці" країни, там, де ціна землі за нинішньої її продуктивності та товарності практично нульова. Політики визнають, що (після подовження терміну мораторію до 1 січня 2008 р. на купівлю-продаж і зміну цільового призначення сільськогосподарських земель) до цивілізованого ринку землі - один крок, то ж вкрай потрібно прийняти закон про державний земельний кадастр (із економічною оцінкою землі) та прискорити процес документального оформлення потенціальними власниками своїх прав на землю.
Але одразу видно, що у нас абсолютно не узгоджувалися мета та завдання в проблемі ринку землі. Все було зроблено навпаки: провели паювання, за кошти Світового банку (195 млн грн) видають акти на право власності на землю. Але до цього забули провести кадастр: оцінити землю й тим самим справедливо розподілити її. Тоді б у приміських зонах Києва, наприклад, видавали б по 0,1 сотки на пай (виручка - до 2,5 тис. дол. США), а за 100 км від Києва - по 10 га (також виручили б 2,5 тис. дол. США). Раніше розділили землю на паї, а потім вирішують проблему її оцінки, після чого думають запровадити "справедливий" ринок землі.
Чи в змозі наші реформатори розробити дієвий земельний кадастр? Ні. Адже до цього часу землю оцінювали за рівнем урожайності зернових (світ землю сільськогосподарського призначення оцінює за доходністю, адже є культури, які дають на порядок вищі прибутки, ніж зернові), тоді як у ринкових умовах ціна на 90-99% залежить від того, наскільки вона віддалена від великих міст (ринків збуту або ж можливості змінити цільове призначення приміських земель, місць відпочинку, транспортних артерій тощо). Відповідно, нове будівництво комунікацій, санаторіїв, прокладення доріг тощо збільшує ціну землі, яка лежить поруч, а тому за кордоном із власників землі сільськогосподарського призначення весь час стягують відповідну плату.
Життєвих проблем у тих, хто має частку (пай) землі в приміській зоні, не виникає. Вони збагатяться й будуть жити на відсотки і/або працевлаштуються в містах. Складніше стане тим, хто в глибинці буде самостійно обробляти або передумає продавати землю. В умовах абсолютно недієздатної судової системи та органів прокуратури повернути собі свої здані в оренду землі видається вкрай проблематичним. Якщо все ж таки хтось із селян поверне собі землю з оренди, то їм треба налагодити тільки конкурентне виробництво, оскільки відносно високий податок на землю в ринкових умовах стягують у будь-якому разі, незалежно від того, використовують землю чи ні. За низької концентрації землі в окремих селян неможливо вести конкурентне виробництво, а податок на землю змусить дуже швидко з нею розлучитися. Так було, наприклад, після реформи 1945 р. в Латинській Америці, Африці, частині Азії, коли обмежений ринок збуту сільськогосподарської продукції та високий податок на землю змушував селян за безцінь продавати родючі землі й поповнювати лави безробітних.
Із глибоким сумом ми вимушені констатувати, що немає й прогнозів щодо результатів земельної реформи: скільки селян буде з почуттям власника, скільки їх буде наймитами (щасливчики) і скільки (основна кількість) - безробітними за межами країни.
Тенденції розвитку АПК в Україні вказують, що ми знову йдемо "своїм шляхом". Підтвердженням цьому є наявність підприємств розміром 20-200 тис. га поки що орендованої сільськогосподарської ріллі за суцільного безробіття. Якій же моделі розвитку допомагатимуть закони, що їх пропонують до прийняття протягом 2007 року? І чи є благом для селян купівля-продаж землі, як про це стверджують у Секретаріаті Президента та чимало політиків? Чи змінить наявну модель розвитку прискорення продажу землі формування небачених у світі латифундій? Великі латифундії з використанням потужної зарубіжної техніки на виробництві сільськогосподарських культур тільки збільшують земельну ренту і зводять до нуля зарплатомісткість виробництва. Так, у зоні діяльності цих монстрів у кожному із сіл працюючими можуть бути 10-15 осіб, і не більше. А що робити іншим сотням, а то й тисячам селян?
Через те, що конкурентоспроможними можуть бути лише великі підприємства (понад 1000 га ріллі), створення яких потребує значних інвестицій, селяни України приречені бути безземельними. Мало того, вони заважатимуть інтенсивному, без затрат ручної праці, виробництву, що спонукатиме латифундистів очистити свої території від поселень, жителі яких заважатимуть вести високоприбуткове виробництво. Хоч як це дивно, але й за реформи 1861 р. в Царській Росії поміщики намагалися будь-якою ціною позбутися зайвих селян, які були для них тягарем. А потім знову доведеться проводити конфіскацію земель і вирішувати проблеми сіл.
Якщо звернутися до практики цивілізованих країн, то можна сказати, що там регламентація всіх питань земельних відносин не залишає місця нераціональному, із суспільного погляду, використанню навіть дрібного клаптика землі.
Щодо приміських земель та самих міст, то в світі державні установи регламентують способи їх використання шляхом проведення зонування, застосування будівельного кодексу та законів про охорону довкілля тощо. Згідно з правилами використання та забудови територій населених пунктів (планів зонування), проводять поділ території на зони, для кожної з яких визначають дозволений тип землекористування та тип і архітектурний вигляд будівель і споруд з урахуванням охорони навколишнього середовища. Саме із оптимізації агроландшафту (встановлення раціонального співвідношення між площами ріллі, пасовищ, лісів тощо) та зонування територій населених пунктів (включаючи прилеглі землі) потрібно було розпочинати земельну реформу. Дивно, але ті консультанти з реформування, які рекомендували свого часу дуже швидко провести паювання земель, тепер "на смерть" стоять за зонування територій. Одне слово, завдання реформ зовсім неузгодженні в часі або про них навіть і не згадували (наприклад, про зонування).
Чи допоможе це зонування, якщо землю вже "успішно" розпаювали та роздали? Але таке зонування слід якнайшвидше провести. Більше того, в Україні є багато організацій, які за допомогою ГІС-технологій добровільно проводять зонування. Слово за державою: цю справу треба підтримати фінансово.
Щодо земель сільськогосподарського призначення, то в світі існують обмеження, які не дозволяють формувати дрібні та занадто великі господарства, що порушують економічно-соціальну рівновагу в регіоні. Так, у Польщі через відсутність обмежень щодо обігу земель мала місце диференціація на дуже дрібні та великі (до 30 тис. га землі), що спонукало законодавчо обмежити землеволодіння окремих підприємств до 300 га. У Франції власника позбавляють права обробляти власну землю, якщо земельна ділянка менша ніж 17-34 га (залежно від департаменту). Взагалі ж у країнах світу однією системою заходів змушують до збільшення розміру підприємств, а другою - стримують невпинне зростання й таким чином вирішують соціальні та економічні проблеми аграрного сектору економіки. Так, у Меморандумі країн ЄС відмічено, що жодні подальші покращання не можуть бути впроваджені в сільське господарство без збільшення розміру ферм. Стратегічною політикою ЄС є "зелений план Європи", або "план Мансхолта": витіснення з ринку дрібних виробників і надання переваг розвитку великому капіталістичному фермерству за допомогою державних субсидій і значно нижчого, ніж дрібним підприємствам, рівня податку на майно тощо. В Данії законодавство про охорону навколишнього середовища змушує фермерів дотримуватися гармонійного співвідношення між поголів'ям тварин і розміром земельної ділянки. Не дозволяється, наприклад, тримати поголів'я понад 500 одиниць (одна одиниця - це 1 корова, 3 свиноматки, 30 забійних свиней або 2500 курчат на відгодівлі). Навіть господарства, в яких розмір ферми досягає 250 одиниць (наприклад, 7,5 тис. свиней на відгодівлі), перебувають під ретельним екологічним контролем. Фермери зобов'язані також використовувати 65% площ під озимі культури, щоб зменшити змивання азоту тощо.
У США, наприклад, у разі кооперації фермерів (зростання розміру підприємства) ставки податку на доходи значно нижчі, ніж для індивідуальних ферм менших розмірів. При цьому є податок на приріст капіталу, податок із безробіття (або ж діє норма необхідної кількості найму) тощо, які стримують необмежене зростання розмірів ферм. Така політика спонукає збільшення ферм до оптимальних розмірів (1-3 тис. га). Більші ферми можуть бути тільки в преріях, де низька щільність населення і не потрібно платити податок з безробіття. Аналогічно, в Саудівській Аравії ферму на 25 тис. корів (ферма "Аль-Сафі") побудовано в пустелі, де не потрібно платити будь-які соціальні та земельні податки.
Як бачимо, залежно від природно-кліматичних та соціально-економічних умов виробництва, з допомогою цілої системи заходів визначається оптимальний розмір підприємства, його спеціалізація тощо. Залежно від щільності населення встановлюється розмір податку з безробіття (за умови низької зайнятості населення тощо) та на приріст капіталу, що додатково впливає на оптимальний розмір підприємства. Тоді буде соціальна спрямованість реформування. За суцільного безробіття не втілюється мета цивілізованих країн - створити рівні життєві шанси для всіх громадян держави. Тобто на початку реформи потрібно було чітко сказати, якого розміру, якої спеціалізації, в яких природно-кліматичних умовах треба мати підприємства, назвати їхню кількість та для яких ринків (включаючи експортні) вони працюватимуть. Після цього сформулювати чіткі вимоги до законодавства. Такий пакет розробок унеможливив би нищівну й ворожу руйнацію вітчизняного АПК.
Тепер "реформатори" прикриваються гучними фразами про зворотну "трансформацію" подрібнених до нетоварного розміру господарств (з повністю втраченим потенціалом стати товарними) у великотоварні. Слід нагадати, що реформа 30-х років минулого століття називалась не трансформацією, а колективізацією, оскільки селяни втрачали свою власність, а нерідко і своє життя. Не могла бути трансформацією реформа 1991-2005 рр., оскільки селяни одержували землю, але втрачали можливість одержувати доходи від сільськогосподарської діяльності на дрібних наділах землі. Сучасна "трансформація" супроводжується не тільки втратою селянами землі, роботи та доходів у сільській місцевості, а навіть і місця проживання. Її можна назвати антиколективізацією. Адже великим підприємствам, створеним із допомогою інвестиційних вкладень бізнесових структур інших галузей, які спеціалізуються на кількох екстенсивних культурах без затрат ручної праці, жителі сільської місцевості заважають вести бізнес. Як вихід потрібні для наших селян резервації на зразок американських під час освоєння Північної Америки.
Як потрібно було проводити земельну реформу?
Світ у цьому однозначно визначився. Поки в Україні підштовхують силоміць до моделі земельних відносин з приватною власністю (що вже було в царській Росії з подальшими соціальними потрясіннями), світ рухається в іншому напрямі: держави викуповують землю у власників і передають її землекористувачам (але з обов'язками сплачувати вартість ренти державі, чого не було за Радянської влади). За цього варіанту розвитку земельних відносин в інших країнах земельну ренту соціалізовано, а результати праці - зарплата та прибуток від капіталу - приватизовано. З цього приводу ще А. Сміт, Д. Рікардо, Г. Джордж, А. Маршалл, К. Маркс та інші визнали етичну справедливість соціалізації земельної ренти, оскільки в держави з'являється можливість скасувати податок на працю і капітал. Для Заходу ця політика означає ломку суспільства, а в країнах СНД ситуація була іншою, бо земельна рента до реформування була в руках держави. І, як наголосив директор Лондонського центру стимулювання оподаткування Ф. Харрісон, умова використання земельної ренти як джерела доходу для суспільства, яку відомі економісти нашого часу називають першорядною умовою існування ринкової економіки, не виконується в західній ринковій моделі, і тому мудре рішення в Україні з цього приводу в майбутньому дасть змогу одержати значно більше, ніж можливі переваги західної моделі.
Нині у світі має місце зворотний рух землі - у власність держави. Це Скандинавські країни, Голландія, Франція, Китай, Ізраїль, США та інші, де землю здають в оренду від імені держави для високоефективного виробництва і земельна рента надходить до бюджету (а не латифундистам). Землекористувач витрачає фінансові кошти лише для потреб удосконалення організації та технології виробництва, а не для закупівлі землі (за відсутності справжнього ринку землю захоплять за безцінь). Окремі країни підрахували, що за державної власності на землю Державний бюджет може на 50% наповнитися за рахунок земельної ренти.
Землю ми втратили - розпаювали й розтринькали. Запровадили вакханалію через ігнорування правових засад у земельних відносинах ще до початку законодавчого продажу землі. Після запровадження інституту ринку землі знову опинимось у ситуації 100-літньої давності. Земельну ренту одержуватимуть латифундисти, а Державний бюджет залишатиметься без надходжень від найбагатшого і невичерпного (поки існуватиме людство) джерела - землі. Тож, безперечно, суцільним буде безробіття на селі. Тому варіант соціалізації ренти повинен бути на озброєнні політиків, які прагнуть щось зробити для народу в цій нещасній від невігластва країні.

М. Калінчик,
д-р екон. наук,
Національний науковий центр "Інститут землеробства УААН"

Інтерв'ю
Коротенька замітка на propozitsiya.com про бажання компанії Nestle купувати в Україні сушені овочі досі утримує абсолютний рекорд переглядів на сайті. Прояснити специфіку цього ринку і застосовуваних тут технологій ми попросили... Подробнее
Радник з сільського господарства Посольства Франції в Україні Ніколя Перрен
    Радник Посольства Франції в Україні з питань сільського господарства Ніколя Перрен розповів сайту propozitsiya.com, чому в званні великої аграрної країни нема нічого поганого, чим його батьківщина заслужила це звання і чим зі свого... Подробнее

1
0