Спецможливості
Агробізнес

Ринок овочів і баштанних культур в Україні: поточна кон’юнктура і прогноз

09.12.2008
1442
Ринок овочів і баштанних культур в Україні: поточна кон’юнктура і прогноз фото, ілюстрація

Пропозицію і внутрішній попит на овочі та баштанні культури повністю забезпечує вітчизняний виробник. Близько 90% вирощених овочів припадає на господарства населення. У формуванні загального обсягу попиту та пропозиції на імпортно-експортні поставки припадає близько 5 відсотків. На внутрішньому ринку спостерігається тенденція підвищення цін на овочеву продукцію (5–20%). Зумовлено це інфляційними процесами та загальним подорожчанням продуктів харчування в Україні й світі. Основна маса овочевої продукції надходить на міські та стихійні ринки.

 

Пропозиція

Забезпечення населення свіжою та переробною овочевою продукцією в умовах несприятливого зовнішнього і внутрішнього середовища є однією з найважливіших проблем сучасного продовольчого ринку.
Пропозиція овочів на внутрішньому ринку країни формується, в основному, за рахунок вітчизняного виробництва, яке сконцентроване переважно в господарствах населення. У 2007/2008 МР їхня частка в загальному обсязі виробництва становила 89,5% (табл. 1). Переміщення обсягів пропозиції овочів у господарства населення відбулося переважно за рахунок розорення промислового овочівництва.

У 2007/2008 МР було вирощено в усіх категоріях господарств — 7317 тис. т овочів, у т. ч. в сільськогосподарських підприємствах — 771, а в господарствах населення — 6546 тис. тонн.
Відбулося зменшення виробництва, порівняно з 2006/2007 МР, на 16,3%, у т. ч. господарства населення зменшили виробництво овочів на 14,6, а сільськогосподарські підприємства — на 28,3 відсотка.
Спеціалізовані плодоовочеві підприємства втратили своє значення через ліквідацію системи гарантованих закупок та брак інфраструктури ринку. Присадибне овочівництво має деякі переваги, а саме: надомна праця як працездатних осіб, так і людей похилого віку. В цьому разі можна краще доглянути овочі, своєчасно вибірково зібрати врожай огірків, помідорів, перцю, кабачків, баклажанів.

Концентрація виробництва в господарствах населення супроводжується низьким рівнем механізації робочих процесів, погіршенням захисту рослин від шкідників і хвороб та невиконанням інших агротехнічних заходів. Виробництво тут грунтується на ручній праці, що призводить до зниження товарності та якості продукції і підвищення її собівартості. Затрати на виробництво овочів у господарствах населення в півтора-два рази вищі, ніж у сільськогосподарських підприємствах. Така ситуація є тимчасовою, і викликана вона цілим комплексом соціально-економічних причин, а головну роль у майбутньому товарного виробництва овочів мають відігравати спеціалізовані сільськогосподарські підприємства.
У 2008 р. очікується збільшення валового збору овочів, якщо порівнювати з попереднім роком, — 7710,0 тис. тонн проти 7317,0. Чіткої тенденції до збільшення або зменшення валового збору овочів немає.
Біологічні особливості овочевих культур та природні умови вирощування потребують раціонального розміщення їхнього виробництва. Основна маса помідорів та ріпчастої цибулі надходить із Півдня: господарства АР Крим, Херсонської, Миколаївської, Дніпропетровської, Донецької та Запорізької областей; капусти — із Львівської, Київської, Полтавської, Харківської областей.

Для стійкого й безперебійного забезпечення переробних підприємств плодоовочевою сировиною треба створити зони їхнього спеціалізованого виробництва. Доцільно окремо виробляти продукцію для споживання в свіжому вигляді, безпосередньо з поля і для переробки та закладення на тривале зберігання.
Ефективність функціонування плодоовочевого підкомплексу значною мірою залежить від системи економічних відносин між сільськогосподарськими, переробними та торговельними підприємствами. Виробництво — зберігання — переробка — реалізація — споживання є ланками одного ланцюга, тому неможливо домагатися прибутковості однієї з них за збитковості інших.

Нині в нашій країні забезпечення продовольчими товарами в регіонах країни відбувається з допомогою прямих зв’язків. За цих умов виробник має сам вивчати попит, організовувати рекламу і внаслідок цього збільшувати собівартість та ціну на товари. А от в економічно розвинених країнах створено систему великої оптової торгівлі через оптові продовольчі ринки, і оптовий покупець гарантує збут продукції на економічно сприятливих умовах. Крім того, він може бути інвестором виробництва. Дедалі активніший відхід виробників від виконання функцій з реалізації своєї продукції і передавання їх посередникам та агентам зумовлені тим, що в умовах збільшення виробництва товарів виробникові вигідніше вкладати інвестиції у виробництво, ніж займатися реалізацією продукції.
З переходом АПК на ринкові засади сталися суттєві зміни в системі реалізації плодоовочевої продукції. Починаючи з 1992 р., закупівлі в державні фонди різко скоротилися, а з 1997 р. практично припинились. Тепер вони набули якісно нових форм. За період 1990–2008 рр. сільськогосподарські підприємства України зменшили продаж овочів майже в 21 раз.
На формування овочевого ринку особливий вплив мають дрібнотоварні сільськогосподарські підприємства.

В нинішніх умовах між виробниками, оптовиками та роздрібними продавцями не існує стійких і стабільних зв’язків у продовольчому ланцюгу, вони мають безсистемний та епізодичний характер. Оптова торгівля перетворилася в “човниковий” бізнес і стала найвразливішою ланкою в цьому ланцюзі. Нині найактуальнішою стає потреба розвитку ринкової інфраструктури. Лише організовані оптові ринки повною мірою відповідають рівню та характеру розвитку виробничих сил в АПК     й суміжних з ним галузях.

Стримуючою ланкою, яка не дає можливості забезпечити співвідношення й збалансованість можливостей суб’єктів ринку, є його інфраструктура: переробка й зберігання. Брак достатніх потужностей для зберігання призводить до великих втрат сировини. У зв’язку зі скороченням інвестицій у сферу агробізнесу останніми роками призупинено введення в дію виробничих потужностей та сховищ для овочів.
Існуючі овочесховища переобладнані у продовольчі склади чи ринки дрібнооптової торгівлі різними товарами. Високорентабельний напрям використання овочевої продукції втратив свою роль.
Аналізуючи сучасні процеси кооперації та інтеграції в АПК, можна говорити про наявність у перехідній економіці різних форм, які найбільш ефективні та пристосовані до ринкових умов. Агропромислові  формування можуть мати різний ступінь інтегрованості виробництва. Наприклад, системи, які функціонують на договірних відносинах. Не втратили свого значення й агропромислові підприємства, що поєднують виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку й реалізацію.

Пріоритетним напрямом удосконалення товарного руху овочевої продукції має стати упорядкування стихійних ринкових відносин з допомогою організації оптових продовольчих ринків (ОПР), які вже давно й успішно функціонують у США, Японії та в інших країнах Європи. Одним з основних завдань ОПР є забезпечення роздрібної торгівлі й громадського харчування широким асортиментом продовольства в єдиному центрі, в якому формували б ринкові ціни на овочі, фрукти, м’ясо, рибу, бакалійну групу товарів тощо.

Оптовою реалізацією свіжої овочевої продукції мають займатися збутові фермерські кооперативи, оптові торгові центри, збутові кооперативні аукціони, оптові плодоовочеві ринки, а переробленої — великі агропромислові об’єднання, до складу яких мають уходити підприємства оптової торгівлі та кооперативи з переробки й продажу.

Однією з перспективних форм оптової торгівлі свіжою плодоовочевою продукцією є збутові кооперативи. В них можуть об’єднуватися виробники овочів для створення певних умов реалізації вирощеної ними продукції. Кооперативи, головним чином, працюють з однією-двома культурами. Збутові кооперативи можуть реалізовувати овочі як безпосередньо у великі магазини (типу “супермаркет”), так і через оптові ринки. Кооперативи, що спеціалізуються на збуті свіжої плодоовочевої продукції, можуть мати власні пакувальні підприємства, обладнання для попереднього охолодження продукції, сховища. Можна також організувати власну торгову мережу для забезпечення гарантованого збуту свіжої плодоовочевої продукції.
Оскільки основну частку овочів (понад 80%) вирощують у господарствах населення, то необхідною є закупівля продукції в цих господарствах та доведення її до споживача. Потрібно створювати підприємства й організації для закупівлі овочів у місцях виробництва (головним чином, у приватних дворах).

Сучасний ОПР — це торговельні приміщення, допоміжні служби, транспортні мережі та споруди, об’єкти сервісу, контролю, безпеки та інші служби.
Світовий досвід функціонування ОПР свідчить про те, що концентрація торгівлі має значні переваги, а саме:

  • поєднує інтереси товаровиробника, продавця й покупця в часі та просторі за умови широкого асортименту і гарантованого збуту;
  • стимулює вітчизняного товаровиробника в системі збуту;
  • створює вільний немонополізований ринок високого ступеня досяжності й безпеки;
  • формує впорядковану систему розподілу продовольства;
  • держава одержує інструмент для регулювання цін і контролюючу зону оподаткування, контролю за якістю, сертифікацією продукції;
  • створює спонукальний поштовх для пожвавлення економіки.

Таким чином, об’єднання інтересів виробників, переробників, оптовиків, роздрібної торгівлі, громадського харчування й споживача — це ті завдання, які має розв’язати система оптових продовольчих ринків.

 

Реалізація

Важлива роль у розв’язанні завдань раціонального використання овочевої продукції належить системі збуту.
Реалізація овочів, на відміну від іншої сільськогосподарської продукції, має низку особливостей, що виходять із споживчої вартості самого товару. Овочі як товар характеризуються тим, що їхні споживчі властивості зберігаються недовго.
За останні десять років в Україні сталися значні зміни в торгівлі овочевою продукцією. Відміна державного замовлення та згортання роботи споживчої кооперації зумовили різке зменшення обсягів продажу й значні зміни каналів реалізації продукції. Зокрема, спостерігається стійка тенденція зменшення продажу овочів заготівельним організаціям та збільшується реалізація їх іншим споживачам (комерційним структурам), розширяються продаж на міських ринках і реалізація населенню як оплата праці.

Розглядаючи основні канали реалізації овочів сільськогосподарськими підприємствами треба зазначити, що в 2007/2008 МР із загального обсягу проданих овочів (430,5 тис. т) найбільшу частку реалізували комерційні структури (59,4 %), на міських ринках і через систему власних магазинів, ларків (29,8 %). Цей спосіб дає змогу вийти на прямий зв’язок “виробник — споживач” та отримати певний прибуток. Реалізація овочів заготівельним підприємствам (разом із переробними) становить 8,8 % загального обсягу реалізованих овочів. Виробникам через низькі закупівельні ціни та тривалий період оплати (табл. 2) не вигідно збувати вирощену продукцію на переробку.
Чимало вирощеної продукції не має збуту, згодовується худобі або псується, внаслідок чого сільськогосподарські підприємства зазнають збитків.

У 2008/2009 МР суттєвих змін в реалізації овочів не передбачають. Очікувану структуру реалізації показано на рис. 1.
 

Імпорт

У формуванні загального обсягу пропозиції імпорт овочів у 2007/2008 МР становив 1,5%. В структурі свіжої продукції найбільшу питому вагу мають помідори — 15,8%, цибуля та часник — 9,5 і огірки — 7,9% (табл. 3).
Основними постачальниками свіжих овочів на внутрішній ринок України були: Туреччина — помідори (54,8%), огірки (71,5); Китай — цибуля й часник (90,8); Франція — капуста (39,6). Заморожені овочі надходили з Польщі (41,4); консервовані — з Китаю (91,5); сушені — з Узбекистану (25,3), Китаю (16,4) та Польщі — (16,5%).
Глобалізація економічних зв’язків обумовлює масове завезення овочів в Україну з будь-яких частин світу, де спостерігається стрімка спеціалізація галузей за принципом “вирощуємо вдома те, що прибуткове, а все інше купуємо й перепродуємо”. 40 млрд доларів (18%) світового обсягу торгівлі овочами й фруктами припадає на США. В Європі основним ринком для імпорту є Німеччина, основними постачальниками — Туреччина, Іспанія та Італія.

 

Попит

Збільшення самозабезпеченості потреб населення овочами, скорочення населення країни, зростання вартості послуг та інших потрібних платежів, що призводить до зниження купівельної спроможності населення, є причиною зменшення попиту на продукцію овочівництва.
На міських ринках України, де реалізується основна маса цих продуктів, у 2007/2008 МР, порівняно з 2006/2007 МР, зменшився обсяг продажу капусти на 9%, цибулі ріпчастої — на 6, буряків столових — на 5,4, моркви — на 7,4, помідорів — на 12,4 відсотка.
Найбільше на міських ринках у 2007/2008 МР продано капусти, цибулі ріпчастої та помідорів, відповідно, 19,9; 15,8; 13,0% (рис. 2).
Рівень споживання овочів в Україні є граничним порівняно з науковими нормами.

Цінова нестабільність і нееквівалентність обміну на промислову й сільськогосподарську продукцію спричинили перекоси в рівнях спеціалізації господарств і в обсягах виробництва окремих видів продукції, передусім овочів. Це призвело до зниження нормативного рівня їхнього споживання (зі 134–143 кг/рік до 110–158 кг/рік).

Овочева продукція є не тільки джерелом надходження в організм людини вітамінів і мікроелементів, це ще й лікувально-дієтична продукція.

Останніми роками споживання овочів у розрахунку на душу населення збільшилося. Очікувана стабілізація соціально-економічного стану в країні та скорочення в раціоні харчування населення продуктів —замінників овочів (хлібопродукти) в зв’язку з їхнім подорожчанням, безсумнівно, сприяють розширенню попиту на овочі й продукти їхньої переробки. Це зумовило збільшення споживання овочів і баштанних культур в Україні. Загальний обсяг використання продукції на продовольство в 2007/2008 МР становить 5509 тис. тонн, на насіння використано 99 тис. тонн овочевої продукції та баштанних культур, на корм худобі й інше — 1139 тис. тонн, втрати — 515 тис. тонн (табл. 4).
 

Експорт 

У структурі експорту сільськогосподарської продукції переважають поки що зерно, цукор, олія. Свіжих овочів дуже мало, але ціни на зовнішньому ринку та можливість надходження валютної виручки залишаються привабливими для вітчизняних овочівників. Це сприятиме в перспективі розширенню експорту продукції овочівництва та продуктів їхньої переробки, пошуку нових ринків збуту, збережеться високий попит на вітчизняну овочеву продукцію.
Проблема просування овочевої продукції на зовнішній ринок пов’язана з орієнтацією на світові стандарти якості та норми безпеки продуктів харчування. Все це потребує розробки й затвердження на державному рівні стандартів якості та сертифікації.
Експорт — дуже перспективний канал збуту продукції для великих господарств, а також об’єднань фермерів. Нині питома вага цього каналу реалізації становить не більше 3%, але експорт овочів має потенціал, тому що вітчизняна плодоовочева продукція конкурентніша за ціною, що є одним із головних аргументів під час вибору постачальника. В умовах надвиробництва, що спостерігається в окремих видах продукції, істотно збільшуються ризики зниження цін до рівня собівартості. Зменшити ці ризики можна за допомогою експорту. На сьогодні основними зовнішніми ринками для експорту овочів є Росія, Білорусь, Литва, Латвія, Польща. Перспективними ринками визнано країни Західної Європи. Експортні ціни, за мінусом маркетингових витрат, ненабагато вищі за роздрібні ціни на таку саму продукцію в Україні, що дає змогу мати достатню рентабельність.
Обсяги й ціни експорту овочів показано в табл. 5.
 

Цінова ситуація

Розпад централізованої системи розподілу сільськогосподарської продукції і продовольства, брак нової системи, яка відповідала б умовам ринкової економіки на фоні скасування всіх видів контролю за цінами, призвели до виникнення великої кількості посередницьких структур і приватних осіб, що зацікавлені в одержанні максимального прибутку будь-яким способом.

Підвищення ефективності овочевого виробництва потребує введення дієвої системи цінового механізму, який базується на поєднанні державного й ринкового регулювання. Нинішня система ціноутворення в овочепродуктовому підкомплексі країни не забезпечує саморегулювання, оскільки не створює паритетності у міжгалузевому обміні й за суттю є гальмом розвитку галузі.

Зростання цін на овочі за всіма каналами збуту пов’язане з інфляційними процесами й загальним подорожчанням продуктів харчування.

На внутрішньому ринку спостерігається тенденція підвищення цін на овочеву продукцію. Так, на міських ринках у середньому за 2007/2008 МР подорожчали проти 2006/2007 МР капуста в 1,5 раза; морква — в 1,1; помідори — в 1,3; огірки — в 1,4 раза. На рівні 2006/2007 МР залишилися ціни на буряки й цибулю ріпчасту (табл. 6).
Значні відмінності в ціні овочів, які сільськогосподарські підприємства реалізували на міських ринках, спостерігаються на регіональному рівні. В 2007/2008 МР тут максимальні ціни перевищували мінімальні: на капусту — в 2,4 раза; буряки — в 4,4; моркву — в 2,3; цибулю — в 2,6; огірки — в 9,4 і помідори — в 8,4 раза (табл. 7).

Ринок овочів характеризується значною сезонною циклічністю обсягів пропозицій, що також позначається на рівні цін. Найвищого рівня ціни досягають під час надходження на ринок перших партій нового врожаю: капусти — у травні; цибулі ріпчастої, буряків і моркви — в червні. Підвищуються ціни на овочі у передсвяткові й вихідні дні, дешевше їх можна купити в дні з несприятливими погодними умовами та наприкінці робочого дня. Найнижчі ціни на овочі дострокового зберігання встановлюються в листопаді.

Рівень цін на овочі значною мірою залежить від каналів реалізації. Приміром, на міських ринках ціни досить часто на 10–20% вищі, ніж у торговельній мережі. На міські ринки надходить свіжа продукція, вона має кращий товарний вигляд і відповідає вимогам споживачів, тому користується підвищеним попитом. Цінова ситуація міських ринків досить активно змінюється під впливом попиту й пропозиції. У період масового збирання врожаю і, відповідно, різкого збільшення пропозиції ціни на овочеву продукцію на міських ринках бувають навіть нижчі, ніж у торговельній мережі. Послугами ринків користуються бідніші верстви населення, й саме на ринках можна виторгувати вигідну споживачеві ціну за прийнятної якості овочі. Середні ціни на основні види овочів станом на 22 серпня 2008 р. показано в табл. 8.
Ще більша залежність цін від каналів реалізації спостерігається тоді, коли товаровиробник сам продає овочі. Так, якщо середні ціни на овочі в 2007/2008 МР в сільськогосподарських підприємствах країни від продажу переробним підприємствам приймати за 1, то ціни від продажів населенню становили 1,9; на ринках через власні магазини — 4,1; виділено пайовикам як плату за оренду землі та за майнові паї — 2,1, продаж іншими каналами — 4,4 (табл. 9).

Можна запропонувати кілька способів підвищення середньої ціни реалізації овочевої продукції:

  • Вирощування ранньої продукції завдяки використанню нових сортів, технологій, спорудженню теплиць. Вирощуючи ранні овочі в Україні, виробники можуть отримати досить суттєві прибутки, тому що ціни на ранню продукцію в Україні інколи вищі, ніж в європейських країнах, при цьому витрати тут значно нижчі.
  • Зберігання продукції для розширення сезону збуту. Щоб мати вищу реалізаційну ціну, потрібно зберігати ті види продукції, які зазвичай імпортують і які потребують спорудження холодильних камер, наприклад, перець, помідори.
  • Збільшення вартості (до 20–30%) за рахунок сортування, пакування, передпродажної доробки.

 

Для ефективного просування овочів на ринок та одержання очікуваних прибутків треба орієнтуватися на якість, цінову конкурентоспроможність (собівартість) власної продукції, організацію ефективного зберігання та транспортування, виробництво тієї продукції, якої потребує ринок, і реалізацію її тоді, коли ринок пропонує найвищі ціни (ранні чи пізні овочі).

 

Т. Кучеренко, наук. співробітник ННЦ “Інститут аграрної економіки”

 

Advertisement

Інтерв'ю
заступник директора з наукової роботи Інституту фізіології та генетики рослин НАН України, доктор біологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Віктор Швартау
Щойно збирання озимини повністю завершилося, сайт «Пропозиція» звернувся до заступника директора з наукової роботи Інституту фізіології та генетики рослин НАН України, доктора біологічних наук, професора, член-кореспондента НАН України... Подробнее
Останнім часом площа пустельних і непродуктивних земель в світі постійно зростає. Пустелі вже займають понад 17 млн км2 або близько 12% всієї поверхні суші. Вчені всього світу стурбовані такою

1
0