Пасовища та сіножаті розорювати не можна

Природні території, які охоче продають на земельних торгах, – луки, лучні степи й степи. Майже 3000 га таких територій виставили на продаж в 2022 році. З них 1900 га – пасовища та сіножаті, з яких чверть вже розорали. 

Про це пише propozitsiya.com з посиланням на допис на facebook сторінці Української Природоохоронної Групи — UNCG.

Пасовища та сіножаті можуть бути природного походження (луки та степи). На них переважають однорічні й багаторічні трав’янисті рослини. Вони формують дернину, під якою в ґрунті накопичується вуглець та волога.

Якщо землю розорати – вони вивільняться й спровокують зміну природних процесів в атмосфері. Можна заперечити, що оранка відбувається локально і ні на що не вплине. Утім, вплине. 

У верхньому метрі ґрунтів під лучно-степовими екосистемами накопичується близько 120 тонн вуглецю на гектар. Під час оранки природної території глибиною 30 см вивільняється близько 30 т/га/рік вуглецю. Тож 500 га нових полів за цей рік – це викид 15000 т вуглецю в атмосферу. 

Крім того, трав’янисті угруповання поглинають 1,7-3,1 т/га/рік вуглецю, залежно від їх типу. Якби 500 га природних екосистем залишилися такими ж і надалі, то могли б акумулювати 850-1550 т вуглецю на рік.
Українське законодавство недосконале, тому пасовища та сіножаті можуть бути й штучні – це території, які фермери щорічно засівають культурами, що є поживною кормовою базою для худоби, наприклад, люцерною або пажитницею. 

У законі «Про охорону земель» ідеться, що на землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо розорювання сіножатей і пасовищ. Тобто заборони розорювати ці види угідь немає. Спроба внести зміни в законодавство провалилась через супротив аграріїв. 

В Україні агропромисловий комплекс є одним з основних забруднювачів атмосфери парниковими газами.

Ратифікувавши Паризьку Угоду, Україна зобов’язалася до 2030 року скоротити викиди парникових газів на 65% порівняно з викидами 1990 року. Цього показника можна досягти, якщо збільшити площу природних пасовищ.

Важливість збереження природних ділянок не очевидні для осіб, зацікавлених в отриманні прибутку від землі. Єдине, на що можна покластися, щоб притягнути до відповідальності осіб, які розорали пасовища та сіножаті, – це недотримання умов договору оренди землі. Умови різні, але зазвичай вказують: 

• виконувати встановлені обмеження, передбачені законом або договором;
• запобігати погіршенню екологічного стану на території;
• дотримуватись вимог законодавства про охорону довкілля;
• використовувати землю ефективно, застосовувати природоохоронні та протиерозійні технології.

І тільки зрідка можна зустріти в договорі пряму заборону розорювати земельну ділянку. Було б чудово, якби умови виконання договору перевіряли й порушників чекало покарання.