Використання біомаси: тепло з рослинних залишків (ч. 2)
З огляду на складну політично-економічну та енергетично-екологічну ситуацію Україна має активно розпочати широке впровадження біоенергетичних технологій. Використання біомаси, окрім енергетичних, може допомогти також у вирішенні екологічних проблем.
Як відомо, з поля, окрім продовольчого, можна збирати й енергетичний урожай, біомасу. Кожне господарство, область чи регіон мають свій потенціал біосировини,біомаси, а виготовлені з неї паливні гранули, що якнайкраще придатні для автоматизації процесу спалювання, — свою енергоємність. Останній показник, як відомо, в різних видів біопалива неоднаковий, тож у результаті гранулювання окремих видів біосировини, біомаси отримуємо різну енергоємність. Для збільшення енерговіддачі від спалювання одного кілограма гранул деякі підприємства виготовляють їх багатокомпонентними, що підвищує їхню теплотворну здатність. Це досягається оптимізацією компонентного складу гранул шляхом добору найкращої сировини для їхнього виготовлення.
В інституті «Механізації та електрифікації сільського господарства» (ІМЕСГ) провели обчислення потенціалу відходів сільськогосподарської біосировини із культур, вирощуваних в Україні, шляхом математично-статистичного аналізу. Потім із допомогою калориметричної бомби (спеціального приладу для визначення теплоти вибуху вибухової речовини) шляхом проведення двофакторного експерименту визначили найоптимальніший склад гранул залежно від наявної у господарствах сировини та отримання бажаної теплотворної здатності.
Важливою передумовою успішного використання біомаси для енергетичних потреб є правильна оцінка її потенціалу. Вихідною точкою для такого визначення слугують статистичні дані щодо валового збору сільськогосподарських культур або відходів деревини, біомаси. Методика розрахунку потенціалу основних видів біомаси ґрунтується лише на офіційних статистичних даних, що дає можливість щороку їх оновлювати. Розрізняють три основні види потенціалу біомаси: теоретично можливий (теоретичний), технічно доступний (технічний) та економічно доцільний (економічний).
Пожнивні рештки, біомасу в обсязі 25% можна використовувати на енергетичні потреби (для опалення та гарячого водопостачання побутових приміщень і приватних будинків) у масштабах приватних селянських та фермерських господарств. Так, за усередненими даними, в Україні протягом останніх п’яти років збирають пшениці по 32,5 ц/га. Коефіцієнт співвідношення зерна й соломи становить 1:1, тож можна вважати, що соломи ми збираємо теж 32,5 ц/га. З урахуванням технічних втрат, потреби соломи на годівлю худоби та відновлення родючості ґрунту (шляхом залишання на полі пожнивних решток, біомаси) маємо ще 650 кг, або 383,5 кг/га умовного палива (у. п.), які можна використати на енергетичні потреби. Співвідношення сухої маси наземних пожнивних решток різних культур до маси зібраного врожаю з польовою вологістю показано на рис. 1.
З рис. 1 видно, що найбільше біовідходів, біомаси можна отримати із соняшнику, гречки та ріпаку.
За розробленою методикою визначення теплового потенціалу культур на основі показників зібраного врожаю можна визначити їхню енергоємність, як загалом для України, так і для різних регіонів, областей чи конкретних господарств (табл. 1–2).
Поточна потреба України в енергоресурсах становить 150 млн т у.п. З таблиці 1 видно, що навіть відходи, біомаса сільськогосподарського виробництва на рівні 10,4 млн т у.п. можуть задовольнити значну частину потреби держави в енергоносіях.
Найбільше відходів сільськогосподарської біомаси отримано в господарствах Центральної України.
На основі дослідження залишків від спалювання біомаси та твердих видів палива провели порівняння їхньої теплотворної здатності за вмістом окремих хімічних компонентів як продуктів згорання тепломатеріалів, дані яких наведено в табл. 3.
Проте слід пам’ятати, що енергетична цінність соломи, як біомаси залежить насамперед від її вологості, а також від хімічного складу, що пов’язано як із типом соломи, так і з умовами вегетації рослин. Діапазон вологості, допустимий для спалювання соломи, як біомаси на теплових станціях, становить 10–20%. Оптимальний її показник — 15%. Крім того, солома містить велику кількість хлору та азоту, тобто елементів, які в процесі спалювання зумовлюють підвищену емісію оксидів азоту N0х. Кремній, хлор та калій, котрі також містяться у соломі, спричинюють запікання нагару на колосниках топок котлів, що ускладнює експлуатацію установок. Але слід враховувати такий нюанс: вміст цих компонентів у хімічному складі соломи, як біомаси залежить від терміну перебування її на полі (опади, що випадають на укладену солому, сприяють вимиванню хлору та калію). Тому за можливості солому,біомасу, яку запланували використовувати для виготовлення паливних гранул, потрібно якомога довше залишати на полі.
Задля спрощення розрахунку нижчої теплоти згорання твердого біопалива, можна користуватися ДСТУ 3581–97 «Методи вимірювання і розрахунку теплоти згоряння палива». В цьому документі наведено значення нижчої теплоти згорання палива залежно від вмісту в ньому окремих хімічних елементів і сполук.
Отже, наводимо результати досліджень. Паливні гранули — це спресовані частки рослинного походження,біомаси, що мають форму циліндрів, максимальний розмір яких становить: довжина — до 25 мм і діаметр — від 10 до 50 мм. Такі гранули можна виготовляти з деревини, трави, лушпиння соняшнику та багатьох інших видів рослинної сировини, біомаси, а також їхніх сумішей, із торфу, вугільного пилу тощо. В нашому дослідженні ця суміш біомаси складається з соломи пшениці, відвійок соняшнику та відходів кукурудзи. Окрім того, що гранули, виготовлені з біосировини, є відновлюваним видом палива, вони також мають ще низку переваг над традиційними видами палива, і основною з них є низькі енерговитрати на їхнє виготовлення. Для виробництва паливних гранул з біомаси витрачається близько 3% енергії, тоді як для виробництва, наприклад, нафтових продуктів енерговитрати становлять близько 10%, а за виробництва електроенергії — 60%.
Результатом експерименту є емпіричні моделі теплотворної здатності гранул, виготовлених на основі відходів кукурудзи та соняшнику- біомаси, та з використанням наповнювача, яким слугувала солома пшениці, у різних співвідношеннях складових. Аналізуючи пікові поверхні досліджень (рис. 2–4), можна стверджувати, що найбільшої енергетичної ефективності можна досягти шляхом змішування компонентів біомаси -соняшнику та кукурудзи. В такому разі теплотворна здатність гранул досягатиме 17–18 МДж/кг. За додавання третього компонента біомаси — соломи енергоефективність зменшується і може досягати максимуму лише на рівні близько 16 МДж/кг. За мінімального вмісту компонентів біомаси кукурудзи та соняшнику (близько 10%) отримують найменшу енергоефективність, яка становить не більш як 12–13 МДж/кг. Таким чином, виходячи з умов і можливостей вашого господарства, можна дібрати прийнятний варіант використання біомаси для забезпечення частини енергопотреб господарства. Погодьтеся, що гріх не скористатись «подарунком природи»у вигляді біомаси для зменшення енергетичних, а отже, й фінансових витрат та підвищення ефективності господарювання. Біоресурси, як джерело дешевої енергоємності, є вагомою складовою рентабельності.
А. Борис, канд. тех. наук, ст. наук. співробітник,
завідувач відділу,
Н. Веремейчик, наук. співробітник,
ННЦ «ІМЕСГ» НААН України
Інформація для цитування
Тепло з пожнивних залишків / А. Борис, Н. Веремейчик // Пропозиція. — 2016. — № 12. — С. 174-176