ДОБРА ПОРАДА — ДОРОЖЧА ЗА ЗОЛОТО

Темою розмови з президентом Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України Романом Шмідтом була історія становлення сільськогосподарської дорадчої діяльності в Україні та роль дорадництва в розв’язанні проблем сьогоднішнього українського села.

— Романе Михайловичу, насамперед коротко розкажіть про себе. Який перший запис у трудовій книжці, який вуз закінчили, на яких посадах працювали до теперішнього президентства?

— Народився і виріс у селі Старий Милятин Буського району на Львівщині. У 1973 році закінчив Львівський зооветеринарний інститут за спеціальністю “Зоотехнія” і був направлений на роботу зоотехніком колгоспу “Здобуток Жовтня” Буського району Львівської області. Отам і з’явилася моя трудова книжка і перший запис у ній. Далі служба у війську. А по її закінченні знову повернувся в рідний район на посаду головного зоотехніка колгоспу ім. Леніна. Потім навчався в аспірантурі при кафедрі біохімії Львівського зооветеринарного інституту та лабораторії обміну речовин Українського науково-дослідного інституту фізіології і біохімії тварин у славнозвісного професора-біохіміка Степана Зеноновича Гжицького і доктора біологічних наук, нині професора, Григорія Івановича Калачнюка. Потому — робота асистентом, доцентом кафедри генетики й розведення тварин рідної аlma mater, яка нині зветься Львівська національна академія ветеринарної медицини ім. С. З. Гжицького. 1993 року мене запросили на роботу у Львівську обласну державну адміністрацію та обласну раду на посаду начальника Центру приватизації і аграрної реформи. У 1994–1998 роках був депутатом Львівської обласної ради. З 1996 року працюю в Кабінеті Міністрів України на посаді заступника завідувача відділу з питань агропромислового комплексу і продовольства (тепер — Управління координації здійснення аграрної політики Секретаріату Кабінету Міністрів України), а в 1997 році призначений заступником голови Львівської обласної державної адміністрації. 1998 року був обраний народним депутатом України. Працював у Комітеті з питань аграрної політики та земельних відносин. У 2000 році призначений заступником міністра аграрної політики України, згодом — заступником державного секретаря цього міністерства. Із вересня 2003 року працюю на виборній посаді президента Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України.

— Що можете розповісти про історію дорадництва в західних державах і в інших кранах?

— Насправді дорадництво не є новим явищем для України. У світі воно існує понад 100 років. В Україні 1896 року прообразом теперішніх дорадчих служб стало товариство “Сільський господар”, яке заснувала сільська інтелігенція в Західній Україні. Її засновниками були брати-священики Олесницькі з Олеська, а активними членами — агрономи, ветеринарні лікарі, юристи, священики й, навіть, письменники та композитори. Наприклад, відомий композитор Остап Нижанківський. Завданням цієї громадської організації було піднесення культури сільськогосподарського виробництва, надання порад сільським господарям: як ефективно, прибутково вести своє господарство.

Працюючи в Центрі приватизації та аграрної реформи на Львівщині, який, до речі, є прообразом державної сільськогосподарської дорадчої служби, в 1993 році я як науковець звичайно вивчив історію сільськогосподарського дорадництва. Адже тоді саме брала старт аграрна реформа, яку започаткувала Верховна Рада. Нині варто нагадати, що в грудні 1990 року Верховна Рада ухвалила постанову “Про земельну реформу”, а в березні 1992 року — Земельний кодекс України. Ці документи, а також Закон “Про колективне сільськогосподарське підприємство” були визначальними законодавчими актами, які зафіксували правові шляхи передачі селянам землі й майна в приватну власність. Завданням Центру приватизації та аграрної реформи якраз і було впровадження цих правових актів молодої української держави. Досвіду ж не було ніякого. Не було й нормативно-правових актів, тобто механізмів виконання законів.

Дорадництво — не нове для нас явище. В країнах Західної Європи та Північної Америки дорадництво розвивалося так само, як і в Україні. Щоправда, його становлення було введено у правове поле, парламенти цих країн ухвалили відповідні закони. У Західній Україні в 1939 році, а в Східній ще раніше дорадництво було ліквідовано. Для радянської системи воно було не потрібним. У цей період було ліквідовано приватні сільськогосподарські господарства, тоді як у Західній Європі, Америці дорадчі служби та приватні сільські господарства мали всі потрібні умови для свого розвитку. І тепер у понад 120 країнах функціонують сільськогосподарські дорадчі служби. Наші сусіди — поляки — кажуть, що без допомоги сільськогосподарських дорадчих служб польське сільське господарство не змогло б інтегруватися в систему європейського аграрного сектору.

Про це багато хто з наших українських колег міг довідатися, побувавши на навчальних семінарах у Польщі, які організувала Національна асоціація сільськогосподарських дорадчих служб України спільно з Відділом у Старому Полі Поморського осередку сільськогосподарського дорадництва в Гданську за підтримки Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Відвідали ці семінари практично всі дорадники, а також науковці, освітяни, фермери, сільські підприємці, сільські голови, представники органів центральної і місцевої влади. Вони мали можливість побачити, як працюють польські дорадники, й запозичити цей досвід для України.

11–12 грудня 2006 року в Києві відбулася підсумкова VIII Міжнародна науково-практична конференція “Нові виклики перед сільськогосподарськими дорадчими службами Польщі та України”, присвячена цим питанням. Це була дуже представницька конференція, вона викликала велику зацікавленість уряду Польщі щодо нашої дальшої співпраці з польськими дорадчими службами. На конференцію прибули заступник міністра сільського господарства та розвитку села Польщі, директор Департаменту сільськогосподарського дорадництва, аграрної освіти та науки цього Міністерства, директор департаменту Міністерства закордонних справ Польщі, польські науковці та підприємці. В роботі конференції взяли участь представники дорадчих служб зі Старого Поля, Гданська, Брвінова, Познані.

Ми контактуємо з багатьма дорадчими службами з усього світу. Наразі найбільше співпрацюємо з Польщею, Німеччиною, Великою Британією, Данією, Швецією, США, Канадою, Європейською комісією. Налагоджуємо контакти з дорадчими службами Угорщини, Китаю, Японії, країн колишнього СРСР: Естонії, Латвії, Литви, Білорусі, Російської Федерації, Грузії, Казахстану, Туркменистану. До нас приїжджали переймати досвід дорадчої діяльності колеги з Китаю. Українське дорадництво стає загальновизнаним у світі. Дорадники інших країн сприймають нас як рівноправних партнерів.

— Із Вашої розповіді виходить, що дорадча діяльність — один із найважливіших інструментів аграрної політики. Яку правову базу вона має в нашій країні?

— Дорадчі служби — це найефективніший інструмент упровадження державної аграрної політики будь-якої країни. Це пояснюється тим, що державні установи, державні чиновники не мають змоги роз’яснювати в кожному селі, кожній громаді, фермерам, власникам особистих селянських господарств, кооперативним організаціям заходи аграрної політики, нормативно-правові акти, спрямовані через державні програми на підтримку сільського господарства, особливо розвитку сільської місцевості.

В Україні дорадчі служби виникли в період реформування аграрного сектору, коли державні органи влади почали переосмислювати свої функції. Саме тоді, коли утворювалися приватні господарства, які не потребували вказівок, а, навпаки, їм потрібні були поради: які технології краще використовувати, які сорти рослин краще вирощувати, які засоби захисту рослин ефективніші, які породи тварин розводити, де взяти кредит, щоб купити кращу техніку тощо. Власне, саме цю функцію почали перебирати на себе дорадники. Це  загальновідомо в усьому світі. Цей процес розпочався 1995 року. Умовним відліком стала ініціатива, з якою Центр приватизації та аграрної реформи звернувся до Європейської комісії про допомогу в створенні дорадчої служби в Львівській області. Таку службу було створено в 2000 році. За час, що минув, дорадчі служби створено в кожній області та Автономній Республіці Крим та занесені  в  Реєстр сільськогосподарських дорадчих служб, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів Украіни від 3 липня 2006 року №897.

У процесі створення дорадчих служб постали питання координації їхньої діяльності, обмін досвідом, поширення інформації, тобто легалізація дорадництва в правовому полі України. В 2003 році дорадчі служби 17 областей ініціювали створення всеукраїнської громадської організації, яка називається Національна асоціація сільськогосподарських дорадчих служб України, яку я маю честь презентувати. Перше, що Асоціація почала здійснювати, — навчання та підвищення кваліфікації дорадників. Дорадники мають бути високоосвіченими, комунікабельними та незалежними людьми. Вміти, на свій вибір, пропонувати суб’єктам господарської діяльності такий спосіб діяльності, щоб вони могли отримувати прибуток від своєї роботи. Це саме стосується й лідерів сільських громад щодо розвитку сільської місцевості.

Тому постало питання про ухвалення Закону “Про сільськогосподарську дорадчу діяльність”. Такі закони, як я вже згадував, діють в інших країнах. У 2004 році парламент ухвалив Закон “Про сільськогосподарську дорадчу діяльність”.

Протягом майже трьох років триває процес так званої імплементації закону, тобто впровадження закону в життя, ухвалення нормативно-правових актів і, найголовніше, державної підтримки дорадчої діяльності, надання соціально спрямованих дорадчих послуг. Як заявив один із керівників дорадчої служби із Нижньої Саксонії (Німеччина), в жодній країні світу сільське господарство не може існувати без дорадництва, а дорадництво не може існувати без підтримки держави.

У липні 2007 року затверджено Державну цільову програму сільськогосподарської дорадчої діяльності на період до 2009 року. А у  вересні поточного року Уряд схвалив Порядок використання у 2007 р. коштів держбюджету на підтримку дорадчої діяльності. Сільське населення потребує порад дорадників, але не має коштів для оплати цих послуг. Адже на селі дуже низький рівень життя людей. Дорадники, між іншим, теж живі люди, яким також треба на щось жити. Власне, закон і передбачає надання соціально спрямованих дорадчих послуг для сільського населення за рахунок державного та місцевих бюджетів.

Гальмує надання соціально спрямованих дорадчих послуг сільському населенню і суб‘єктам господарювання на селі Департамент фінансування АПК Мінфіну України. 

— Але для того, щоб дорадчу службу з довірою сприймали сільськогосподарські товаровиробники, потрібний час, аби вона могла себе відповідно зарекомендувати. Це з одного боку, а з іншого — селянин на грошовій мілині.

— Правда. Як я вже казав, сільськогосподарське дорадництво в Україні відроджується близько десяти років. Наразі можна впевнено стверджувати, що воно стало загальнонаціональним явищем, відповідає запитам сільських підприємців і сільського населення, а дорадники мають авторитет. Люди з довірою ставляться до дорадників. Адже вони допомагають селянам ефективно працювати та одержувати прибутки, а сільським громадам — розв’язувати проблеми сільської місцевості. Яких, як кажуть, море.

 — Романе Михайловичу, скільки дорадчих служб об’єднує Асоціація, яку Ви очолюєте? Де вони переважно діють? Що можете сказати про ефективність роботи “доради”?

— На сьогодні дорадчі служби діють у кожній області та Автономній Республіці Крим. Обласні дорадчі служби мають свої відділення або представництва в районах. Їх налічується близько 138.

Переважну більшість дорадчих служб створено за підтримки міжнародного співтовариства, тобто проектів і програм міжнародної технічної допомоги. Це проекти Європейської Комісії (за підтримки Євросоюзу створено дорадчі служби в шести областях), урядів Великої Британії, Німеччини, Данії, Швеції, США, Канади, Польщі. Ми узагальнили та використали досвід різних країн для створення української моделі дорадчих служб. Дорадники надають інформацію з розвитку сільських громад і сільської місцевості, з ведення особистих селянських і фермерських господарств, інформують про ціни на аграрному ринку тощо.

Дорадчі служби в Україні створювали за підтримки міжнародного співтовариства. Але по закінченні міжнародних програм і проектів вони мають самостійно виживати. Оскільки дорадчі служби ще й нині не мають підтримки від держави, вони змушені надавати дорадчі послуги на платній основі, тобто тільки тим господарствам, які можуть оплатити ці послуги. Вважаю це серйозною проблемою, оскільки дорадчі послуги мають одержувати насамперед особисті селянські та фермерські господарства, сільське населення, сільські громади, які не в змозі запрошувати та утримувати відповідних фахівців з агрономії, ветеринарії, зоотехнії, бухгалтерського обліку та оподаткування, права, соціальних питань тощо.

— Чув якось Ваш виступ по першій програмі українського радіо. Ви, зокрема, ремствували, що дорадчі служби не реєструють…

— Так, із цим була затримка. Але нині становище виправлено. Відповідно до Закону вони отримують сертифікати на право здійснення дорадчої діяльності. Щоб зареєструватися, потрібно щонайменще три дорадники, які одержали кваліфікаційні свідоцтва і внесені в Реєстр дорадників чи експертів-дорадників. Міністерство аграрної політики видає кваліфікаційні свідоцтва дорадникам та експертам-дорадникам, сертифікати — дорадчим службам.

 — Що треба зробити для піднесення рівня діяльності дорадчих служб? Що цьому заважає?

 — В Україні працює понад 500 дорадників і близько 1 тис. експертів-дорадників. Діє 30 дорадчих служб, які мають у третині районів держави свої відділення. Це напрочуд мало. Це менше двох дорадників на один район. У Польщі, в 16 воєводствах працює 5600 дорадників, в Угорщині — 1500. Тобто найперше — це підготовка дорадників, щоб вони могли якісно надавати дорадчі послуги більшій кількості населення. По-друге — це державна підтримка дорадчої діяльності. Держава має розуміти, що людям потрібно передавати знання, а гроші вони зароблять самостійно. Важливо навчити людей правильно використовувати кошти державної підтримки сільського господарства та розвитку сільської інфраструктури. Держава має інвестувати гроші не у виробництво, а в знання, як це роблять усі розвинуті країни світу.

— Може, наведете якісь конкретні приклади ефективної діяльності дорадчих служб?

— Нещодавно під час обговорення пропозицій міністерств до Державної цільової програми дорадчої діяльності ми зініціювали поїздку представників міністерств аграрної політики, економіки, юстиції разом із представниками Київської обласної державної адміністрації у Ставищенський район на Київщині, щоб ознайомитися з діяльністю районного представництва Київської обласної сільськогосподарської дорадчої служби. Ми поїхали в район, у село, і самі все побачили. В одному із сіл зустрілися з фермером. Він розповів, що дорадники допомогли йому підготувати бізнес-план, отримати кредит, за який він зміг придбати комбайн. Дорадники ведуть бухгалтерський облік у десятках фермерських господарств. Про ефективність роботи дорадчої служби розповів сільський голова. Завдяки праці дорадників, зазначив він, сільська громада виграла урядовий грант, у селі навели лад зі сміттєзвалищем, очистили річку. Добрі слова учасники поїздки почули від голів районної ради й державної адміністрації, їхніх заступників. Роль дорадників, на їхню думку, особливо неоціненна в царині зайнятості сільського населення, створення нових робочих місць.

— Які стосунки “доради” з Міністерством аграрної політики, зокрема, з його Департаментом науки освіти й дорадництва?

— Конструктивні. Ми працюємо з Міністерством аграрної політики й не тільки з Департаментом аграрної освіти, науки та дорадництва. Ми допомагаємо Міністерству, розуміючи, що там мало фахівців із дорадництва, у підготовці нормативно-правових актів. Допомагаємо вивчати дорадчу діяльність. Запросили й допомогли поїхати представникам різних міністерств у Польщу, щоб на власні очі побачити, як працюють дорадчі служби за кордоном і як Польська держава підтримує дорадчу діяльність. Один Відділ у Старому Полі Поморського осередку сільськогосподарського дорадництва в Гданську має річний бюджет 2,5 млн євро, а ще 1 млн вони заробляють самостійно.

А. Басенко