Михайло Гладій: “Вірю, через рік запрацює справжній прозорий ринок землі. Як у всьому світі”

 На думку голови парламентського комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Михайла Гладія, ведення Державного земельного кадастру — це повноваження Держкомзему. Разом з тим треба, щоб органи місцевого самоврядування змогли використовувати дані кадастру безплатно, адже їм належить брати участь у його формуванні, в розробці механізмів обороту землі. Має діяти система стримування й противаг, коли одні працюють над відведенням, готують інформацію для кадастру, а інші приймають рішення щодо дозволів чи відмов у них. При цьому ради мають контролювати діяльність органів земельних ресурсів. Водночас вони не повинні втручатися, а діяти відповідно до урядових постанов, які видаватимуть на кожний прийнятий ними закон.
Голова комітету вважає, що політично суспільство лише дозріває до того, аби запрацював ринок сільгоспугідь. Але з економічного погляду він був нам потрібен ще вчора. Адже Україна щороку втрачає близько 200 мільярдів гривень, які б могли бути залучені до обігу, якби функціонував повноцінний ринок землі.

Про біодизель, законодавчі перспективи та аграрне порозуміння
— Ви очолюєте комітет, через який проходять усі законопроекти, що стосуються й аграрного виробництва, і села загалом. Які законодавчі зміни агросектор може очікувати нинішнього року?
— Передусім розглядатиметься великий блок земельних питань. П’ятий рік Верховна Рада не може прийняти закон про Державний земельний кадастр. Ми обов’язково ухвалимо цей законопроект, що стане великим досягненням. Хоч як важко і як багато опонентів ринку землі, але в першому читанні минулим скликанням ми ухвалили відповідний законопроект. Думаю, що й закон остаточно приймемо. Це відсотків на 80 вирішить проблеми ринку землі, зокрема, земель сільгосппризначення. Звісно, крім закону “Про ринок землі” треба ухвалити ще чимало документів. В комітеті на розгляді перебуває понад два десятки законопроектів, присвячених цьому питанню. Слід, приміром, відпрацювати правила проведення земельних аукціонів, внести зміни до законів про іпотеку, про оренду землі щодо можливості застави земельних паїв для отримання позички. Сподіваюсь, упродовж нинішнього року ці закони буде прийнято. Потім Кабмін на їхнє виконання повинен розробити відповідні процедури, підготувати відповідні служби, щоб з 1 січня 2008 року спокійно запрацював прозорий ринок землі. А доки такого не буде — сотки у селян скуповуватимуть за безцінь. 
Ще одне важливе питання. Думаю, нам вдасться серйозно підготуватися до бюджетної резолюції, змінити схему й концепцію фінансування села. Це вже на 2008 рік. На нинішній рік ми взяли стару схему. Можемо певні зміни робити в статтях, а саму концепцію фінансування не переглядатимемо. Але на майбутне ми перекладаємо американський закон про інвестування села. Робоча група приступає до відпрацювання тієї схеми, того механізму.
— Цікаво, які ключові моменти нового механізму?
— По-перше, хотілося б, аби фінансування йшло напряму товаровиробникові, на виробництво. Щоб максимально обійти посередника, який користується бюджетними коштами. Напрацювати, приміром, програму фінансування на гектар і одиницю виробленої продукції — це раз.
По-друге, треба суттєво підсилити нашу аграрну науку, селекційну справу в рослинництві й тваринництві, без чого сільгоспвиробництву не обійтися. Наприклад, і минулі роки, і цьогоріч ми платимо великі гроші за імпортне насіння, за гібриди кукурудзи. За ріпак, причому нерайонований, якого взимку багато гине. Тоді як маємо прекрасні технології, маємо свої чудові гібриди кукурудзи. Але над ними треба працювати, потрібно підсилити роль науки й селекції. Впевнений — це важливо.
І третє. Думаю, 2007-й стане роком започаткування й розробки біотехнологій. Йдеться про виробництво у нас етанолу й біодизелю. Потрібно підтримувати цю програму фінансово.
— Чула, на державному рівні створено навіть робочу групу зі сприяння виробництву біопалива в Україні.
— Справді, така робоча група працює під керівництвом Олександра Мороза. Я відповідаю у ній за законодавчу базу. Дуже серйозно працюємо над концепцією розвитку біоматеріалів. Думаю, це буде визначальним напрямом на найближчі роки. Що стосується законодавчої бази — треба звернути увагу на акцизи: зняти їх або максимально понизити на готову продукцію — біопаливо; скасувати або мінімізувати ввізне мито на обладнання для будівництва заводів з виробництва біопалива. А також повинні визначити квоту добавки біоетанолу до бензинів. Існує закон, що два відсотки маємо право додавати до пального. Ті двигуни, що в нас є, дають змогу це робити. Ставимо завдання — підвищити частку біопалива у бензинах до 5-7%. Об’єднана Європа планує додавати 5,25% до 2010 року, Сполучені Штати вже додають 15%, Бразилія — до 27 відсотків.
Власне, якби ми таке законодавче поле створили сьогодні, а потім десь у травні оголосили тендер на будівництво трьох заводів, дали посил для світового бізнесу: “Ласкаво просимо до України! У нас є такі преференції для вас, пільги, приїжджайте, будуйте заводи...”. Мало того, сировинну базу Міністерство агарної політики повинно серйозно відпрацювати. Скільки сіємо кукурузи, скільки цукрового буряку, скільки ріпаку...
— Ви як керівник аграрного комітету знаходите порузуміння з Міністерством аграрної політики?
— Так, сьогодні таке порозуміння є.

Перед очима Америка,
а думки линуть у село
— Нещодавно ви повернулися зі США. Чи тепер погоджуєтеся з думкою опонентів аграрної реформи, що поділ землі на частки і відведення їх на місцевості був помилкою?
— Це не була помилка. В Сполучених Штатах, навпаки, підтвердилося те, що ми зробили правильно...
— Тепер треба запустити ринок землі, щоб пішла консолідація часток?
— Так. Справа в тому, що без приватної ініціативи не можна просуватися вперед, у тому числі і в агровиробництві. Ми зустрічалися з асоціацією фермерів у штаті Айова — люди грамотні, які ведуть фермерську справу. Відомий аграрій Федір Трохимович Моргун запитує голову асоціації: “Скажіть, будь ласка, якби Ви стали президентом України або головою Верховної Ради чи керівником уряду, то приватну власність на землю запроваджували б? І взагалі, чи сприймаєте її як рушійну силу на селі?” Відповідь була: “Так, тільки приватна власність, тільки приватна ініціатива, а все інше — то похідне”. Американці вважають, що без цього рухатися вперед досить складно.
Часто журналісти запитують мене: які помилки було допущено під час реформування АПК? Я називаю одну: реформа у нас зупинилася, пройшла всього третину шляху. Ми кинули сільське господарство в такий аморфний стан! Якщо сьогодні хтось бачить інший шлях, чому за 15 років не запропонували?
У рік Кабана свиню підкладають контрабандисти
— Нинішній рік — рік Кабана. На недавньому засіданні з нагоди 75-річчя Української академії аграрних наук згадували, що ви, свого часу, успішно розбудовували Стрийський свинокомплекс на Львівщині. Як тепер поживають там “п’ятачки”? Чи вдається надавати цьому підприємству допомогу?
— Дуже цікавий історичний шлях пройшло це господарство. Свинокомплекс збудували 1986 року.
— Тобто, це нове підприємство?
— Новий комплекс, 54-тисячник. Під моїм керівництвом завершували будівництво. Досягли вже проектного рівня, розрахованого на вирощування 36 тисяч свиней. 54 тисячі — це поетапне вирощування свиней за рік, з реалізацією. Це був потужний комплекс. Причому поблизу стояв комплекс на три тисячі великої рогатої худоби. Я там працював три роки, потім став генеральним директором агрокомбінату “Стрий”. Так от, це господарство упало до нуля. На жаль, знищили його. Але, на щастя, торік навесні приїхали датчани, викупили комплекс — там було небагато, всього 7 тисяч голів свиней “дожило” донині. Приватник викупив і продав датчанам. Датчани хочуть вирощувати щороку 60 тисяч свиней. Вірю, що вони це зроблять. Взяли в оренду дві тисячі гектарів землі довкола. Думаю, проект запрацює.
Він взагалі цікавий. 54-тисячників було чимало в Україні, близько 15 таких комплексів. Але ніде не запровадили біотехнологічної очистки відходів. Це був перший комплекс, де вирішили проблему утилізації гною. Створили поля біоставків — каскад. Трубами подавали гній, вирощували водорості, амфібій. Далі в ставку розводили рачків, які поїдали амфібій, потім рачки переходили у ставки, де була риба маленька, що поїдала тих рачків і, відповідно, очищала воду. З останнього ставка виходила вода, яку можна було використовувати принаймні на технічні й технологічні цілі. Це був єдиний комплекс. Система практично не збереглася, але нічого страшного. Можна відновити.
— Як ви вважаєте, чи знайдеться хоч у році Кабана місце на вітчизняному ринку для наших свиней і великої рогатої худоби?
— Думаю, так. Але за умови, що уряд перекриє тіньові потоки для імпортних м’ясопрордуктів. Треба чесно виконувати свої функції на кордоні митникам і прикордонникам. Коли вони не пустять контрабанди, тоді й будутьзатребувані наші свинина й яловичина. А якщо все залишиться, як тепер — ні свинини, ні яловичини не буде.

Як Ющенко кредити
добував
— Ви — двічі народний депутат. Чому знову пішли до Верховної Ради? Це було власне рішення, чи якісь регіональні лобістські групи вас просували?
— Майже все життя я працював у виконавчих органах влади. Щиро кажучи, така робота набридла. Треба досвід, набутий на виробництві та у виконавчих структурах, використати в парламенті. Я сам захотів піти до Ради. Минулого скликання був заступником голови комітету з питань аграрної політики та земельних відносин, нині — очолюю комітет.
— У Кабміні ви працювали при трьох прем’єрах. Можете порівняти їх ставлення до проблем агросектору, методи вирішення?
— Павло Іванович Лазаренко більше займався адміністративними питаннями, політикою, менше уваги приділяв селу, хоча він сам аграрник. Я б не сказав, що він утискував аграрний сектор, але особисту увагу (на мій погляд, може я далі від нього був) — більше приділяв харчовій промисловості та переробці. Валерій Павлович Пустовойтенко запам’ятався постановою # 1953 — державні ресурси (на майже 6 млрд грн — Г.К.) було віддано селу як товарний кредит. А потім не міг забрати. І в підвали саджали керівників, робили військові навчання... Це був адміністративний тиск, який не дав ефекту. Найбільше уваги, хоч як це дивно, агросектору приділяв Віктор Ющенко. Був такий переломний момент, коли його призначили, він уряд увесь сформував. Ющенко у листопаді 2000-го прийшов, а мене віце-прем’єром з питань АПК в січні 2001-го призначили. Я особисто ходив із пропозиціями: незабаром весняно-польові роботи, ситуація на селі складна, немає фінансових, матеріально-технічних ресурсів. Він до уваги те не брав. Коли йому розказали, що через два-три тижні сіяти й справді нічого, він мене запросив, почали вирішувати питання предметно. Задав тон: працювати ринковими методами — не рибу в руки, а вудочку. Де взяти кошти? У бюджеті нема. Домовилися максимально використати банки. Але Ющенко каже: “Силою заставляти кредитувати село не буду, треба переконувати”. Відпрацювали програму, почали організовувати зустрічі з банкірами. Одну зробили — нульовий ефект. Другу — не хочуть кредитувати... Тільки у восьме крига скресла. Коли вже Ющенко розізлився й питає: “Ви мої колеги чи ні? Ви вірите мені на слово, як колезі, що треба селу давати кошти? Бо постанова #1953 — бачите як Пустовойтенко не зміг забрати гроші...”.
— А які були аргументи, крім колег?
— Приватизація землі, майна. Тоді в людей з’являться ініціатива, підуть інвестиції...

Не стояти розкорякою
між СОТ і колгоспом
— Уряд нерідко вдається до управлінських рішень, виступаючи, по суті, учасником ринку. Це тимчасово, перехідний період чи “так треба”?
— Якщо уряд адміністративні важелі випустить із рук — обов’язково виникне проблема на споживчому ринку. Хоча я проти таких дій — тиснути на товаровиробника, зернотрейдера, жорстко обмежувати ціну чи обсяги експорту. Влітку пшеницю в державні ресурси й по 600 гривень за тонну не поспішали брати, тепер по 800 не можуть докупитися. Це дискредитація власного товаровиробника. До того ж, гріють руки люди, які не доклали й мізинця до виробництва. А ми шукаємо кошти, кажемо, селу треба вісім мільярдів, десять...
Це як сьогодні — м’ясо у товаровиробника купують по 5,5 — 6 гривень за кіло в живій вазі. А на ринку воно коштує 20, а то й 30 гривень. Тут повинна бути тверда державна рука. Хто наживається на цьому? Це великі гроші. Не треба шукати кредитних ресурсів ні в наших банках, ні за кордоном, а правильно скерувати ринок.
— Стверджують: активно піде великий капітал на село — скоротяться робочі місця.
— Ні. Може, доярок, трактористів стане менше, зате інші сфери запрацюють.
— Чи є перспектива зробити життя в українському селі не менш привабливим, ніж у місті?
— Колись гасло було неоправдане: стерти межу між селом і містом. Як стерти грані? Село — це село, місто — місто. Хоча життя на селі привабливішим зробити можна. Держава повинна взяти на себе утримання й розвиток інфраструктури. Господарник має лише виробляти агропродукцію, а не перейматися проблемами клубів, дитсадків, утриманням доріг. Треба дати селянину можливість заробити. Соціалка на селі, здебільшого, висить на керівниках сільгосппідприємств.
— Як, на вашу думку, вплине вступ до Світової організації торгівлі на ситуацію у вітчизняному агросекторі?
— Якщо увійдемо в СОТ і не відстоюватимемо там своїх позицій, пастимемо задніх. Нас ніхто звідти не викине, але й ми нічого з того не матимемо. Сам вступ у СОТ — це тільки перший маленький етап. А далі — робота в Світовій організації торгівлі. Боротьба за квоти, ринки... Ми вже тоді будемо рівноправними з американцями, французами, маючи на увазі не тільки обов’язки, а й права. І там потрібно відстоювати свої позиції. Приміром, ми прийняли закон, що дозволяє ввозити до України на пільгових умовах 260 тисяч тонн цукру-сирцю. Країни СОТ поставили вимогу — ми змушені виконати. Тож давайте щороку ставити питання продати на теренах об’єднаної Європи 300 тис. далл. нашої горілки. Жорстко ставити. Ось поляки, в перший рік після вступу, заробили великі гроші на картоплі. Бо поставили питання перед країнами Євросоюзу щодо можливості її продавати. І надалі це роблять.
У СОТ ми повинні бути активними, повинні працювати. Дипломатам, посольствам треба активізувати економічні відділи. Якщо вже вирішили інтегруватися, займатися економікою, — потрібно бути послідовними. Нам усім необхідно усвідомити — повороту назад, до колгоспів, не буде. Треба удосконалювати те, що є. Бо щоб повертатися до колгоспів, потрібно реанімувати радянську владу, КДБ, Комуністичну партію... Зробити це вже неможливо. Тому треба швидше запровадити ринок землі, щоб у держави й суспільства з’явився інтерес до бізнесу на селі.. Повірте, буде нормальний ринок землі — підуть інвестиції, гроші. А хто тепер вкладатиме гроші, якщо це не його? Дивіться, у промисловості зрушення є, в паливно-енергетичному комплексі є, у банківські сфері теж. Згадайте, які банки ще десятиліття тому були. Сміялися над ними. А тепер — які потужні, заробили гроші, працюють, уже й кредити дають, все запрацювало. А ми на селі ще заморожені...

Розмовляла Галина Квітка