З українським дипломом — в Європу!

На питання, яке довгий час здавалось риторичним: “Коли ж випускники українських вищих навчальних закладів зможуть із своїми дипломами конкурувати на світовому ринку праці?”, як з’ясувалось, відповідь є: “Як тільки Україна приєднається до Болонського процесу, під знаком якого вже п’ять років живуть 40 країн Європейського співтовариства”.

Суть цього процесу полягає у формуванні (на перспективу) загальноєвропейської системи вищої освіти, яка грунтується на спільності фундаментальних принципів функціонування і має шість ключових позицій: введення двоциклового навчання, запровадження кредитної системи, контроль якості освіти, розширення мобільності, гарантія працевлаштування випускників, забезпечення привабливості європейської освіти. При цьому варто зазначити, що Болонський процес спрямований на зближення, а не на уніфікацію вищої освіти в Європі.

Перед нашою державою стоїть завдання привести свою систему вищої освіти у відповідність до вимог Болонської конвенції і стати її членом у травні 2005 р. Важливим кроком у цьому напрямі є рішення колегії Міністерства освіти та науки України “Про проведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації”. Зазначений термін — 2003–2008 рр. Про бажання взяти участь в експерименті заявили близько 50 вищих навчальних закладів, у т. ч. і Національний аграрний університет. Його ректор, академік Д.О.Мельничук, прийняв рішення розпочати згаданий педагогічний експеримент на кількох факультетах, серед яких і факультет ветеринарної освіти.

27 січня ц.р. в НАУ зібрались провідні фахівці вищої ветеринарної школи, ветеринарної науки і практикуючої ветмедицини, щоб взяти участь у дводенній конференції, присвяченій удосконаленню підготовки лікарів ветеринарної медицини та післядипломної освіти в Україні в контексті Болонського процесу.

“Поштовхом для цього зібрання стала низка подій, які минулого року відбулись у нашій державі, — зазначив у своєму виступі П.І.Вербицький, голова Державного департаменту ветеринарної медицини. — Серед них семінар начальників служб і деканів факультетів ветеринарної медицини країн Європи з питань навчання у ветеринарній медицині в новому контексті економічних і політичних змін у Східній Європі. Ми побачили, що проблема удосконалення підготовки фахівців ветеринарної медицини існує і в інших державах”.

Д.О.Мельничук звернув увагу присутніх на те, що освіта — це бізнесова галузь у всьому світі, наприклад, у США рік навчання на ветеринарному факультеті коштує до 40 тис. $: “Нині в Україні функціонують 12 факультетів ветеринарної медицини, які щорічно випускають близько 1600 молодих спеціалістів. Чи допустять міжнародні структури, щоб у нас було стільки факультетів? Нам треба не чекати, а працювати. Та й багато з того, що вимагається Болонським процесом, у нас уже запроваджено. Серед іншого в НАУ в порядку експерименту існує кредитно-модульна система”.

“Двоступенева освіта у нас давно вже діє, її лише варто адаптувати до європейських вимог. Є певна система поточного контролю якості освіти, яка, правда, ще вимагає доопрацювання”, — зазначив Ярослав Болюбаш, начальник Державного департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки. М. Ф. Бойко, голова Департаменту аграрної освіти та науки МінАП, загострив увагу на тому, що, за вимогами Болонського процесу, вищі навчальні заклади повинні бути навчально-науковими. У зв’язку з цим слід зберегти кафедри, які є науковими школами. Адже у разі їх ліквідації для відтворення знадобиться 15–20 років.

На конференції також йшлося про те, що Україна є членом низки міжнародних ветеринарних організацій, і це є свідченням високого авторитету служби ветеринарної медицини та вищої ветеринарної освіти нашої держави. Чинна законодавчо-нормативна база, співпраця з навчальними закладами країн США і Європи сприяли змінам у системі теоретичного та практичного навчання студентів факультетів ветеринарної медицини, гармонізації навчальних планів і програм з урахуванням національних особливостей та традицій в освіті. На думку П. І. Вербицького, підготовка фахівця ветеринарної медицини потребує багатопрофільного підходу. Йому потрібні знання з основ інформатики, юриспруденції, менеджменту, маркетингу, економіки, фінансування, особливо, якщо це приватний лікар ветеринарної медицини. На цьому наголошував і перший заступник Міністра аграрної політики Сергій Мельник: “Адже за таким фахівцем ніхто вже не стоїть. Сам приймає рішення, і сам відповідає за них”. Велике зацікавлення викликала доповідь М. І. Цвіліхівського, директора ННІ ветеринарної медицини, якості і безпеки продукції АПК НАУ: “Розподіл ветеринарних фахівців та європейські вимоги до навчальних закладів щодо їх підготовки. Проектування ветеринарного профілю, визначеного потребами ринку 2020 р.” та В. Й. Любецького, декана факультету ветеринарної медицини НАУ: “Аналіз навчального процесу на факультетах ветеринарної медицини України в порівняльному аспекті з Європейськими вимогами”, де з-поміж іншого зазначається, що стаціонарне навчання є одним із головних факторів оцінки якості випускника. Саме за стаціонарною формою проводиться підготовка спеціалістів ветеринарної медицини України.

Учасники конференції ділились досвідом, як саме оновлюються навчальні плани і програми підготовки фахівців ветмедицини з тенденцією до інтернаціоналізації, що в найближчому майбутньому дасть змогу підійти до вирішення питання взаємовизнання системи освіти, нострифікації дипломів й сприятиме подальшому навчанню молоді в зарубіжних університетах.

Створена робоча група, яка працюватиме над концепцією, на основі якої будуть внесені зміни до стандарту підготовки лікарів ветмедицини. На думку учасників конференції, це повинно бути зроблено до наступного навчального року.

Вікторія Волошка