Сербія: така схожа і така відмінна

Іноземні журналісти протягом п'яти днів мали змогу ознайомитися з аграрним сектором найбільшої балканської країни та відвідати різні регіони Сербії.

У середині травня Асоціація аграрних журналістів Сербії організувала тур для іноземних журналістів, які є членами Міжнародної федерації аграрних журналістів (IFAJ). У цьому заході взяли участь аграрні журналісти з Австрії, Бельгії, Данії, Індії, Ірландії, Латвії, Македонії, Нідерландів, Словенії, США, Фінляндії, ФРН, Хорватії, Швейцарії. Від України (Спілка аграрних журналістів України є членом IFAJ) у "Балканському турі" взяли участь ваш покірний слуга та журналістка з черкаської газети "Агробізнес-кур'єр".

Частина перша: політична
Вважається, що аграрна журналістика є аполітичною: "садок вишневий коло хати", вечірній вітерець, корівки пасуться, і пастушок такий молоденький... Проте, говорячи про Сербію та інші країни колишньої Югославії, не можна обійти події початку 1990-х років - так звану Балканську війну, внаслідок якої Югославія розпалася на п'ять республік: Словенію, Хорватію, Македонію, Боснію та Герцеговину і Федеративну республіку Югославію (Союз Сербії та Чорногорії). У 2006 році незалежність проголосила Чорногорія, а у 2008 році - Косово. Від Югославії залишилася лише Сербія.
Нещодавно колишній Генеральний секретар КПРС і перший (він же останній) президент СРСР - Михайло Горбачов - відсвяткував 80 років із дня народження. Ми маємо бути безмежно вдячними Михайлові Горбачову за те, що він дозволив розвалитися СРСР без великого кровопролиття. Жертвами кривавого розпаду Югославії стали 62 загиблих у війні за незалежність Словенії, 20 тисяч - у війні за незалежність Хорватії, 105 тисяч - у Боснійській війні, 13,5 тисяч - у Косовській війні.
Економіка Сербії у 1990-х роках була в руїнах. Далися взнаки бомбардування Сербії авіацією НАТО та економічні санкції, накладені на режим Слободана Мілошевича. Про рівень гіперінфляції в країні на початку 1990-х років можна отримати уявлення, розглядаючи банкноти того часу.
Багато хто з нас ще пам'ятає купоно-карбованці, що були в обігу в Україні до так званої Грошової реформи 1996 року. Нагадаю, що найбільшою купюрою тоді був папірець номіналом 1000000 (один мільйон) карбованців (усе населення України було мільйонерами!).
Ми цього року відзначатимемо двадцять років незалежності України, серби - двадцять років з початку розвалу Югославії. Двадцять років тому стартові умови Сербії були набагато гіршими, ніж у нас. Проте після повалення комуністично-мафіозного режиму Мілошевича в жовтні 2000 року і проведення реформ економіка країни почала швидко відновлюватися. Сербія вже наприкінці нинішнього року розпочинає переговори про вступ до ЄС, які навряд чи будуть тривати дуже довго. Вступ України до ЄС уже двадцять років маячить на горизонті (горизонт - це така умовна лінія: скільки б ти до неї не наближався, вона з такою самою швидкістю від тебе віддаляється) і маячитиме ще років двісті, щонайменше.
Отже, нам є чому повчитися один у одного (до речі, між Сербією та Україною ще з радянських часів діє безвізовий режим перетину кордону). Сербам - жодним чином не брати Україну за приклад, Україні - перестати, нарешті, безперервно "наступати на граблі" й почати вчитися у своїх південних братів. Тим більше, що в Сербії домінуюча релігія - православ'я, алфавіт - кирилиця, мова - дуже схожа на нашу, а коли їдеш Сербією, то здається, що ти - на Прикарпатті (зрештою, в Сербії стикаються Карпатські та Альпійські гори).
І ще один політичний момент (після якого з політикою закінчимо). Нині наша старша сестра - Росія тягне Україну в свій Митний союз. При цьому погрожує: не вступиш - перекрию кисень, тобто закрию кордони для імпорту українських харчів до Росії. А то, мовляв, якщо Україна створить зону вільної торгівлі з ЄС, то, оскільки з ЄС таку саму угоду має Туреччина, то через Україну в Росію широким потоком підуть не тільки європейські, а ще й турецькі товари.
В цьому аргументі відбивається весь непрофесіоналізм (або підступність) російської дипломатії. Справа в тому, що Сербія має зону вільної торгівлі з колишніми республіками Югославії, Албанією, Молдовою, Росією, Білоруссю, Казахстаном, ЄС та Туреччиною. Але поки що ніхто не чув, щоб до Росії через Сербію йшли широким потоком товари з Туреччини, ЄС або Молдови.
А з іншого боку, якщо Україна якимось чином приєднається до Митного Союзу з Росією, то де гарантія, що Україну не завалять тими ж турецькими овочами? Наприклад, турецькі овочі завозитимуться до Росії начебто із Сербії, а звідти (начебто це овочі зі Ставропілля або Краснодарського краю) надходитимуть в Україну.

Сербія: аграрний сектор
Загальна територія Сербії становить трохи більше 8,8 млн га (Україна - 60,3 млн га). Більша частина країни - гори. На сільськогосподарські землі припадає 5,7 млн га (65%), з яких ріллі - 4,2 млн гектарів.
Схожість показників сільського господарства Сербії танашого вітчизняного - разюча.
Населення Сербії - 7,3 млн осіб, з яких 44% мешкають у сільській місцевості. У Сербії сільським господарством займаються 17 тисяч фермерів та комерційні підприємства. Середній розмір сімейної ферми - 3 га, сільськогосподарського підприємства - 10,6 га. На аграрний сектор припадає приблизно 10,5% ВВП Сербії.
У 2010 році ціни на продукти харчування зросли на 14%. (Ціни на продукти - практично такі самі, як і в Україні). Розвитку аграрного сектору Сербії заважають низькі доходи населення, яке на харчування витрачає 41% своїх доходів. Споживання м'яса є вдвічі меншим, ніж у ЄС; молока - менше на 80 л/особу/рік.
Через недостатній попит власного населення на продукти харчування Сербія великі обсяги своєї продукції експортує. Найбільшими імпортерами сербської сільськогосподарської продукції є ЄС та Росія.
Сербія є найбільшим у світі експортером малини - третина всієї світової торгівлі малиною припадає на Сербію. Також суттєвою складовою експорту є яблука. І тут я хотів би сказати таке.
У складі групи аграрних журналістів було двоє вчених з Індії, які розповідали про розвиток сільського господарства в гірських районах Гімалаїв. (Цікавим було те, що індуси до екзотичних овочів відносили нашу звичайну білокачанну капусту.) Мою увагу привернула заява про те, що в Індії дуже велику увагу приділяють вирощуванню яблук у цих реіонах. Так от, і сербські колеги, й індійські вчені висловлювали своє занепокоєння тим, що Україна може бути їхнім серйозним конкурентом на ринку фруктів взагалі і яблук зокрема.
Я заспокоїв своїх співрозмовників такими двома аргументами. По-перше, в Україні немає розвиненої логістичної системи для зберігання та транспортування (в тому числі за кордон) свіжої плодоовочевої продукції, фруктів і ягід. Наші ж багатії, що розбагатіли на пограбуванні власного народу, розвитком сільського господарства не переймаються, воліючи вкладати вкрадені кошти в нерухомість за кордоном, а не в аграрну логістику.
По-друге, навіть у прийнятій минулого року з величезною помпою "Концепції комплексної державної програми реформ та розвитку сільського господарства України" немає жодного рядка щодо потреби розвитку овочівництва, садівництва та виноградарства - стратегічний наголос робиться на виробництві зерна, молока та свинини. Так що спіть спокійно, дорогі товариші: конкуренція з боку України на цих ринках вашим країнам не загрожує.
Під час тижневого перебування в Сербії я звернув увагу на те, що в стравах, якими нас годували, практично не було овочів - самі лише м'ясо та хліб. Якщо ви звернетеся до таблиці експорту-імпорту сільськогосподарських продуктів Сербії, то побачите, що Сербія імпортує свіжі помідори! Це є наслідком підписання угоди про зону вільної торгівлі з Туреччиною: імпорт свіжих овочів із Туреччини знищив овочівництво в Сербії, так само як перед цим засилля турецьких овочів знищило овочівництво в Болгарії та Румунії. Тут є над чим подумати нашим овочівникам.
Так само не зовсім зрозуміло (але побоювання висловлювалися), що чекає бурякоцукрову галузь Сербії після приєднання до ЄС.
Під час зустрічі з іноземними журналістами міністр сільського господарства Сербії, заступник міністра торгівлі, фахівці з Торгівельної палати відзначали як переваги, так і проблеми аграрного сектору Сербії. Аграрний сектор Сербії має такі переваги: вигідне географічне розташування (в центрі Балкан), сприятливий клімат і родюча земля, низька вартість землі (300-350 €/га) і робочої сили.
До проблем вони відносили малий розмір ферм, неорганізованість у спілки дрібних фермерів, низьку врожайність культур та низьку продуктивність тварин, застарілі потужності з переробки сільськогосподарської продукції, брак коштів.
Поки що аграрна реформа в Сербії не є завершеною, і, мабуть, цим пояснюється низький рівень іноземних інвестицій в сільське господарство (1% загального обсягу) та переробну галузь (4,5%). Але все одно мене не полишає відчуття, що перспективи розвитку аграрного сектору Сербії є значно кращими, ніж в Україні, через набагато менший рівень корупції.
Наприкінці цієї частини розповіді про відвідини Сербії я хочу навести дані щодо бюджетної підтримки її аграрного сектору.
40% аграрного бюджету Сербії витрачається на субсидування виробництва з розрахунку на гектар. Але досвід попередніх років показав, що ця система не є ефективною, і тому найближчим часом уряд має намір субсидувати кредитну ставку для виробників.
Наступного разу я розповім про конкретні ферми та підприємства, які відвідали іноземні аграрні журналісти під час візиту до Сербії в рамках прес-туру Balkan Tour-2011.

Виставка "Агро" по-сербськи
Сільськогосподарською столицею Сербії є адміністративний центр провінції Воєводина - місто Нові-Сад, яке ще називають Сербськими Афінами. (Під час бомбардувань Югославії авіацією НАТО в Нові-Сад було зруйновано три мости через Дунай, через що судноплавство цією "водною артерією Європи" було заблоковано на кілька років.)
Щороку в травні тут проходить одна з найбільших сільськогосподарських виставок Центральної Європи. Загальна площа виставки - 30 га, з яких 24 розкинулись просто неба. Нещодавно на території виставкового центру був побудований конференц-центр площею 2700 кв. метрів.
Цього року 78-му сільськогосподарську виставку в Нові-Сад відвідали понад 300 тисяч відвідувачів. На виставці представлені традиційні й для наших подібних заходів розділи: тваринництво, механізація, переробна та харчова промисловість. На виставці демонстрували техніку та обладнання як для великих підприємств, так і дрібних господарств.
Серед учасників заходу я знайшов одне українське підприємство: кіровоградську "Червону зірку" й одне білоруське - "Бєлшина". Проте компанія "Агропанонка МТЗ", яка є офіційним дистрибутором Мінського тракторного заводу в Сербії, демонструвала ще й техніку з Білорусі. До речі, одному з відвідувачів виставки пощастило виграти трактор "Білорусь 320". А взагалі протягом п'яти днів виставки на ній було продано 300 тракторів.
Нинішні тенденції в українському сільському господарстві - створення гіперлатифундій і вирощування виключно зернових та олійних культур - означають потребу в потужних засобах механізації, які українські сільгоспмашинобудівники не виробляють і принципово виробити не спроможні (відстали назавжди), через що попит на вітчизняну продукцію вперто рухається до нуля. Водночас існує країна - Сербія, в якій є великий попит на техніку малої та середньої потужності, виробництво якої поки ще під силу нашим машинобудівникам. Тому виникає логічне запитання: чому наші підприємства не намагаються вийти на потенційний ринок Південно-Східної Європи? Ну от, наприклад, Брацлавський завод доїльного обладнання міг би тут скласти серйозну конкуренцію.

Органічна ферма
Іноземні журналісти мали можливість відвідати органічну овочеву ферму, розташовану неподалік від самого міста Нові-Сад. Ферма належить родині Андрія Возара. Розмір ферми - 25 га, виробництво має міжнародний сертифікат (хоча не зрозуміло, навіщо цей міжнародний сертифікат фермі, яка збуває свою продукцію на базарах і в деяких місцевих супермаркетах).
Міністерство сільського господарства Сербії виплачує субсидію розміром 100 €/га виробникам органічної продукції. Для започаткування органічного виробництва фермер отримує одноразову субсидію в 300 €/га. Ця субсидія і дешева робоча сила (1,6 €/год) дають можливість "органічним" фермерам продавати свою продукцію лише на 30% дорожче, ніж традиційну. Проте низькі доходи населення Сербії не дають змоги розширювати цей бізнес, а тому багато фермерів після кількох років "органічних" експериментів повертаються до традиційного виробництва.
Хто там у нас найзавзятіший апологет "органіки" в Україні? Заступник голови Верховної Ради Микола Томенко? А чи не хотів би він власним прикладом поагітувати за органічне землеробство в Україні?

Компанія "Оллтек" - один із найбільших інвесторів в аграрний сектор Сербії
Я впевнений, що читачі "Пропозиції" знайомі з ірландсько-американською компанією "Оллтек" (яка має своє представництво в Києві), що спеціалізується на виробництві кормових добавок. Так от, компанія "Оллтек" (Alltech) вклала 25 млн євро в будівництво на півночі Сербії, в м. Сента, сучасного заводу з виробництва дріжджів, який став до ладу в грудні 2009 року. Завод виробляє традиційні та сухі хлібопекарські дріжджі, спеціальні активні дріжджі для замороженого тіста, різноманітні дріжджові екстракти і дієтичні продукти, якими ми в Україні матимемо можливість користуватися вже найближчим часом (компанія "Оллтек" вже закінчила всі необхідні процедури для експорту дріжджів в Україну).
Я не буду тут зупинятися на технологіях дріжджового виробництва. Зауважу лише, що у 2010-му на заводі в Сенті було перероблено на дріжджі 40 тис. тонн меляси з розташованого неподалік бурякоцукрового заводу. Найбільше мене вразило те, що на заводі практично реалізоване безвідходне виробництво. З відходів виробництва тут вилучають сировину для виробництва добрив, а також виробляють електроенергію. Збудована минулого року на заводі "Оллтек" у Сенті електростанція була відзначена серед трьох найкращих соціально орієнтованих інвестиційних проектів у Сербії (зменшення забруднення атмосфери та викидів тепличних газів) і отримала нагороду за "соціальну користь".
Але тут цікавим є інше. Вироблену електроенергію на заводі "Оллтек" не спрямовують на власні потреби, а продають за високими "зеленими" тарифами. А необхідну для себе електроенергію купують за меншими, звичайними, тарифами і мають на цьому додатковий зиск.

Сади - гордість Сербії
Поблизу міста Бачка-Паланка на північному заході Сербії журналісти відвідали сади і пакувальний завод компанії "Дельта аграр", потужність якого (600 тонн зберігання свіжих яблук, 5 тис. тонн на рік) удесятеро перевищує потужність найбільшого пакувального заводу фруктів у Швейцарії. Загальна площа садів для виробництва фруктів і овочів "Дельта аграр" становить 15 тис. га. Тут зайнято 1,5 тис. працівників.
Уявіть собі сад у 210 га під сіткою (щоб не побив град) і на крапельному зрошенні. Це забезпечує виробництво яблук найвищої якості (86%), половина з яких експортується, насамперед, до Росії (завдяки зоні вільної торгівлі) за ціною 0,6-0,8 €/кг (за собівартості 0,15 €/кг), решта - до Західної Європи.
Окрім яблук, компанія "Дельта аграр" займається вирощуванням цибулі, капусти, моркви та картоплі.

Валєво
За 100 км на захід від Белграду розташований район Валєво. Власники побутової техніки словенської компанії "Гореніє" можуть навіть не здогадуватися, що їхні плити або холодильники тощо виготовлені на потужностях, збудованих у Валєво. Але іноземні журналісти були зацікавлені, зрозуміло, сільським господарством.
Оскільки Валєво - це переважно гірський район (узимку морози можуть сягати -18...-20°С), то, окрім лісництва, тут основними видами сільськогосподарської діяльності є садівництво, ягідництво та тваринництво. Щорічно тут вирощують 3-5 тис. тонн малини (я вже згадував, що Сербія є найбільшим у світі експортером малини) і 3 тис. тонн чорниці. У районі Валєво росте понад 2 млн дерев сливи і налічується 20 тис. корів.
Зрозуміло, що в цьому регіоні розвинене вівчарство. Фермери отримують субсидію у 40 євро/рік на одну породисту вівцю. М'ясо реалізують за ціною 2,2 €/кг (живої ваги).
Сербія є одним із найбільших у світі виробників сушених фруктів (поряд зі США, Чилі, Францією та Аргентиною). Куди Сербія експортує сушені овочі? Ви, мабуть, уже здогадалися: до Росії. Взагалі Росія є практично необмеженим ринком свіжих і перероблених (заморожені, сушені, консервовані) овочів і фруктів.
Малина багата на елагінову кислоту, яка є дуже потужним антиоксидантом. На відміну від України, де малину цінують як лікувальний фрукт (за потогінні її властивості, у Сербії малину розглядають як чудодійний профілактичний засіб, що запобігає виникненню онкологічних захворювань.
Урожайність малини коливається в межах 10-20 т/га, а її ціна - 1,5 €/кг. Держава субсидує закладання нових насаджень малини (2500 €/га для сертифікованих саджанців і 700 €/га - для несертифікованих).
У районі Валєво є одне із місць паломництва православних прочан - чоловічий монастир Ліліч. На життя ченці заробляють (окрім надання релігійних послуг) вирощуванням городини, бджільництвом (50 вуликів, загалом 3,5 тонни меду на рік) і виробництвом ракії (щось на кшталт нашого самогону, але набагато кращої якості).

"Зелений" туризм
Зрозуміло, що великі гірські масиви  Сербії взагалі та у Валєво зокрема створюють чудову нагоду для розвитку "зеленого" туризму. Чисті повітря, річки та озера, відсутність великих промислових підприємств - тиша, спокій, задоволення.
Всього лише за 15 євро з людини на добу можна мати нічліг у затишній оселі та триразове харчування (їж і пий досхочу). Окремо тут же можна придбати і саморобні вироби та сувеніри на згадку про чудовий край.

Як заробляти на життя агробізнесом у Белграді
Іноземні журналісти під час туру в Сербії могли ознайомитися з кількома підприємствами в Белграді. Діяльність двох із них не відрізняється від діяльності аналогічних підприємств в Україні. Перше - це компанія "Агро-Сава", яка займається виробництвом пестицидів, добрив, насіння та тари для пакування чутливої продукції.
У Сербії кукурудзу вирощують на площі 1,2 млн га, а тому компанія займається виробництвом насіння кукурудзи (займає 10% ринку). Кукурудзу компанії "Агро-Сава" поставляють за контрактами 30 фермерських господарств. Крім того, збирається почати випуск насіння соняшнику та пшениці. На складах може зберігатися 5 тис. тонн насіння, проте компанія планує розширити потужності до 15 тис. тонн.
Але в компанії "Агро-Сава" я побачив і дещо таке, що могло б стати в пригоді і нашим підприємцям. По-перше, компанія має власну друкарню, де друкує етикетки та рекламну продукцію (до речі, компанія "Агро-Сава" видає і власний журнал для фермерів).
По-друге, компанія запровадила елементи економії палива. Власних енергоносіїв у Сербії немає, а тому їх доводиться імпортувати за високими цінами. Тому в компанії "Агро-Сава" задля економії палива встановили піч, у якій спалюють качани кукурудзи.
Другою типовою для України компанією, з якою ознайомилися іноземні журналісти, була компанія РКВ - комунальне тепличне підприємство в м. Белград, на якому вирощують для потреб населення міста впродовж року ягоди (полуниця) і овочі (перець, помідори, огірки, капуста тощо).
І, нарешті, - сербська особливість ведення агробізнесу у великому місті. В передмісті Белграда - Врчин - підприємець Радослав Петровіч створив власний розарій, який є найбільшим приватним розарієм у Східній Європі. Приватне підприємство "Петровіч роузис" є ексклюзивним продавцем англійських троянд у Сербії та Чорногорії. Протягом року Радослав Петровіч продає 10 тис. троянд, середня ціна яких становить 20 євро/шт.

На закінчення
Нам є чому повчитися один у одного. Поки що в'їзд до Сербії є безвізовим для громадян України. Україна і Сербія ось-ось підпишуть договір про зону вільної торгівлі. Співпраця двох країн у сфері аграрного бізнесу обіцяє бути надзвичайно привабливою.

Юрій Михайлов