ОСОБЛИВОСТІ ОСІННЬОГО ЗАХИСТУ ОЗИМИХ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР ВІД ХВОРОБ

Протягом всієї вегетації зернових злакових культур хвороби вражають рослини на всіх стадіях органогенезу, мають певний період прояву, розвитку, силу ураження і пошкодження, суттєво спричиняючи падіння врожаю з одночасним погіршенням якості продукції. Попереджувальними кроками у боротьбі з хворобами зернових є своєчасне діагностування та застосування ефективного захисту від них. Ключовими словами у цій боротьбі є своєчасне прогнозування, аналіз, недопущення й попередження розвитку шкідливих хвороб. Важливий етап — осіння вегетація культур.

Очолює рейтинг шкодочинності хвороб зернових культур — септоріоз листя, потім борошниста роса, летюча і тверда сажки, сітчаста плямистість ячменю, темно-бура плямистість, іржа злаків та кореневі гнилі. Середньостатистичні показники втрат урожаю залежно від інтенсивності розвитку хвороб: септоріоз — 10–40 %, борошниста роса — 5–60 %, сажкові захворювання — 1,5–5 %, іржасті хвороби — 5–6 %.

Септоріоз. Захворювання значно поширене в усіх ґрунтово-кліматичних зонах, де вирощується озима пшениця.

На території України на пшениці найчастіше викликається двома збудниками: Stangonospora nodorum Berk (Septoria nodorum); телеоморфа Phaeosphaeria nodorum; Septoria tritici Rob. et Desm., телеоморфа Mycrosphaerella graminicola. За вегетацію збудники дають кілька генерацій пікнідіального спороношення, можуть тривалий час зберігатися на післяжнивних рештках, на дикорослих злакових травах і в зараженому насінні. За допомогою пікноспор здійснюється зараження рослин падалиці і первинне зараження сходів озимої пшениці. У кінці вересня і протягом жовтня-листопада вивільнюються сумки із сумкоспорами і розносяться вітром, з краплями дощу, спричиняючи додаткове вторинне ураження посівів.

Перші симптоми септоріозу можна виявити восени на нижніх листках у вигляді еліпсоподібних жовтих плям, які поступово буріють, темніють. Пізніше центр плям стає попелясто-сірим з добре помітними темно-бурими чи темно-коричневими крапками — пікнідами гриба. Утворення пікнід найчастіше спостерігається на листках пшениці, які лежать на поверхні ґрунту. За сприятливих умов кількість плям і їхній розмір швидко зростають.

В подальшому хвороба буде проявлятися на листках, листкових піхвах, стеблах і колосках, особливо інтенсивний розвиток хвороби відбувається у період достигання хлібних злаків.

 Погодні умови, що складаються протягом вегетаційного періоду, є одним із визначальних чинників формування видового складу та розвитку хвороб. Ураженню посівів сприяють тривала волога і тепла вітряна погода, опади, особливо у фазу колосіння – цвітіння рослин, пізні строки сівби, внесення тільки азотних добрив.

Борошниста роса. Хвороба проявляється протягом вегетації рослин. На сходах вона спочатку з'являється на піхвах листків у вигляді матових плям, а пізніше у вигляді білого пухкого нальоту, який ущільнюється і перетворюється у ватоподібні подушечки. Потім наліт поширюється на листкову пластинку, частіше з верхнього, а іноді з обох боків. З ростом рослин наліт поширюється на стебла, листки, листкові піхви і колосся. Згодом він набуває жовто-сірого забарвлення і на ньому утворюються плодові тіла збудника хвороби — клейстотеції у вигляді чорних крапок. Збудником хвороби є сумчастий гриб Blumeria graminis (DC) Speer/ sp. tritici Em. Marchal (син. Erysiphe graminis D.C. f. tritici Em. Marchal).

Дозрівання сумкоспор і викидання їх із сумок відбувається в період появи сходів озимої пшениці. Борошниста роса розвивається у першу чергу на затінених рослинах і за слабкого освітлення.

Передумови для уникнення поширення борошнистої роси на посівах озимих культур:

• Внесення в ґрунт під пшеницю мінерального добрива з підвищеними дозами калію і фосфору тільки сприятиме підвищенню стійкості рослин проти збудника хвороби;
• Надмірне внесення азотних добрив також сприятиме інтенсивному ураженню рослин борошнистою росою, суттєво скорочуватиме інкубаційний розвиток хвороби та стимулюватиме формування конідіального спороношення патогенна;
• Рання сівба озимої пшениці;
• Потрібно вирощувати стійкі до хвороби сорти озимої пшениці;
• На озимих культурах збудник борошнистої роси зимує у вигляді поверхневої грибниці, переважно у піхвах листків;
• Варто добре заорювати рештки побічної продукції попередника, які можуть бути додатковим джерелом інфекції на уражених рослинних рештках.

Отже, розвитку хвороби сприяє надмірна волога в ґрунті, зволожене повітря (часті тумани), неякісне заробляння решток попередника у ґрунт. Також потрібно уникати вирощування культури в низинних місцях, які погано провітрюються. Як і септоріозу, розвитку борошнистої роси сприяють часті й рясні літні дощі.

Тверда сажка. Хвороба поширена повсюдно на озимій пшениці. Перші ознаки хвороби з'являються у фазу молочної стиглості зерна. Уражені рослини дещо відстають у рості, колос у них сплющений, має інтенсивне синьо-зелене забарвлення. Лусочки колосків, як правило, розсунуті в результаті розвитку в зерні збудника хвороби. За роздавлювання уражених зернівок у фазу молочної стиглості з них виділяється сірувата рідина із запахом триметиламіну (запах гнилих оселедців), у зв'язку з чим іноді тверду сажку називають «смердючою». В уражених колосках замість зерна утворюються соруси збудників хвороби. Вони мають овальну форму, а на верхівці дещо загострені. У сорусах замість ендосперму розвивається темна маса спор з неприємним запахом. Маса сорусів значно менша, ніж здорового насіння, в зв'язку з цим до початку повної воскової стиглості уражений колос залишається прямостоячим, тоді як здорові рослини, під масою налитого насіння, нахиляються.

Під час достигання рослин різниця в забарвленні уражених і здорових колосків поступово зменшується і повністю зникає у фазу воскової стиглості. Уражені рослини в цій фазі розвитку розпізнаються також по відігнутих у бік лусочках колосків із яких виглядають верхівки сорусів. Трапляються випадки часткового ураження колоса.

Збудниками хвороби є гриб T. caries (DC.) Tul C. Tul (син. T. tritici (Bjerk) G. Wint. in Rabenh), який поширений переважно в західних і центральних областях України.

Під час обмолочування пшениці соруси в уражених колосках руйнуються, і теліоспори розпорошуючись потрапляють на здорове насіння, ґрунт, заспорюють тару. Основне джерело інфекції є заспорене насіння.

 За сівби заспореного насіння в ґрунт проростають одночасно зернівка і патоген хвороби, що знаходиться на її поверхні, після цього формується інфекційна гіфа, яка проникає у молодий проросток пшениці, в процесі подальшого росту рослини розвивається і грибниця поступово проникаючи у листки, стебла і колосок. У фазу колосіння патоген повністю руйнує вміст зерна, за винятком оболонки.

Важливими є те, що проростки пшениці сприйнятливі до зараження протягом 1–8 днів після проростання зернівки, а потім вони стають стійкими проти інфекції.

Додатковим джерелом інфекції можуть бути збудники хвороби, які потрапили в ґрунт у випадку, коли озимі зернові культури сіють також після спорідненого попередника (пшениця після пшениці, ячмінь після пшениці і т.п.).

Кореневі гнилі. До хвороб, що уражують рослини озимих зернових у ранні фази розвитку, належать кореневі гнилі, зокрема звичайна фузаріозна, офіобольозна, церкоспорельозна; хвороби періоду перезимівлі — снігова пліснява і склеротиніоз.

Загалом кореневі гнилі — це найпоширеніший тип захворювань, який спричиняється ґрунтовими фітопатогенними грибами, які зустрічаються в усіх зонах землеробства.

Кореневі гнилі можна розподілити на дві групи: неінфекційні та інфекційні.

Неінфекційні виникають без участі фітопатогенних мікроорганізмів, їхньому розвитку сприяють стресові для рослин умови навколишнього середовища, а також масові пошкодження рослин комахами, знаряддям праці. Пошкоджені або відмерлі тканини рослин заселяються чисельними видами грибів, що зберігаються на рослинних рештках у ґрунті (Penicillium, Aspergillus, Cladosporium, Alternaria та ін.).

Інфекційні кореневі гнилі викликають фітопатогенні мікроорганізми, які за типом живлення можна поділити на три групи:

1) Специфічні, збудниками яких є організми, притаманні певній культурі чи даному типу захворювання (фітофторози, офіобольози, звичайна коренева гниль злаків). Такі хвороби, як правило, первинні. За способом живлення збудники первинних кореневих гнилей можуть бути біотрофами і некротрофами або мати змішаний тип живлення;

2) Неспецифічні, збудниками яких є супутні мікроорганізми — бактерії, нематоди та ін. Ці паразити проникають у корені через різні пошкодження і своїми токсичними виділеннями ще більше ослаблюють рослини, викликаючи поширену невротизацію коренів і стебла (Penicillium, Aspergillus, Cladosporium та ін.);

3) Змішані інфекції, коли після ураження кореневої системи специфічними фітопатогенами стає можливим проникнення в них інших видів грибів (фузаріозно-гельмінтоспоріозні кореневі гнилі злаків). Для інфекційних кореневих гнилей характерне нерівномірне розповсюдження хвороби.

Те, на що потрібно звертати особливу увагу восени, щоб в майбутньому захистити врожай, — це фузаріоз, який буде проявлятися на насінні, як у регіонах із достатнім зволоженням, так і в посушливих.

Розвиватися хвороба починає ще з насіння, тож симптоми можна побачити з моменту сходів культури. Перший помітний прояв фузаріозу — загнивання насіння і проростків у полі. Виявити це непросто, бо для діагностики треба провести детальний моніторинг із розкопуванням проростків і насіння та наступним діагностуванням у лабораторних умовах, адже схожі симптоми викликає ціла низка мікроорганізмів. Як правило, діагностувати фузаріозну кореневу гниль у період сходів не проводять, мовляв, насіння було протруєне, отже, воно захищене.

Надалі шкодочинність фузаріозів проявлятиметься протягом зимового періоду, крім того, можливі такі варіанти прояву хвороби: кореневі гнилі за малосніжної зими, або збудники в патогенному комплексі під назвою «снігова пліснява». Навесні можна бачити ті самі кореневі гнилі, але вже вторинної кореневої системи, прикореневі гнилі й розвиток листкової форми фузаріозу. І тільки в період молочно‑воскової стиглості проявляються симптоми фузаріозу колосу, які викликають велике занепокоєння. Для детальнішого уявлення про склад «фузаріозного комплексу», потрібно знати, що на території нашої країни проявляється 21 вид грибів роду Fusarium. На зернових колосових культурах особливо небезпечні 6–10 видів грибів, залежно від року. У мікологічному комплексі найпоширенішими і найбільш шкодочинними є: F. graminearum, F. culmorum, F. sambucinum, F. solani, F. heterosporum, F. gibbosum, F. sporotrichiella, F. avenaceum і F. verticillioides (Sacc) Nirenberg (F. moniliforme). 

Не потрібно забувати також про певний вид хвороб зернових злакових культур — це іржасті хвороби, яких налічується кілька видів. Однією з найшкодочинних хвороб є бура листкова іржа. Недобір урожаю може становити 15–20 % і більше.

Збудник — гриб Puccinia triticina f.Sp. tritici Erikss, синонім P. recondita. Rob. lt Desm. — це облігатний паразит, який розвивається на злаках і має проміжних живителів. Порівняно з іншими видами, збудник найбільш пристосований до зовнішніх умов, характеризуючись високою стійкістю спор до високих температур і відносної вологості. Ця хвороба з’являється раніше інших, дуже швидко досягає високого ступеня розвитку. Міцелій збудника здатний витримувати навіть сильні морози, що дає можливість йому зимувати на уражених з осені посівах озимих і деяких дикорослих злаках. Тому ця хвороба поширена в усіх регіонах світу, де вирощуються зернові злакові культури. Особливе значення вона має у помірному поясі, так як кліматичні умови сприяють її інтенсивному розвитку.

В останні роки прояв шкодичинності бурої іржі не такий явний, можливо в силу того, що селекціонери вивели більш стійкіші сорти, з наявним імунітетом до цієї хвороби.

Щоб не допустити прояв вище перелічених хвороб на посівах озимих зернових культур восени потрібно дотримуватись певних правил:

• Враховувати особливості попередника на тій площі, де буде висіватись певна зернова злакова культура;
• Система обробітку ґрунту перед сівбою (особливості заробляння післяжнивних решток попередника);
• Вибирати якісний посівний матеріал зі схожістю не менше 92 %, сортовою чистотою не менше 98 %, вологістю не більше 15 %;
• Обирати сорти зі стійкістю до хвороб;
• Обов’язково протруювати насіння, адже без цієї технологічної операції втрати врожаю в майбутньому будуть дуже значні;
• Дотримуватись правильних агротехнічних заходів вирощування.

 Вибудовуючи систему фунгіцидного захисту зернових восени проти вищезазначених хвороб, які найчастіше вражають саме листковий апарат та в подальшому можуть значно вплинути на формування майбутнього врожаю, варто застосовувати прийом протруювання насіння. Ця технологічна операція дасть змогу вплинути на шкодочинні організми, обмежить їхню дію та стримає розвиток, так би мовити створить щит від спор або конідій та міцелію гриба, які знаходяться на поверхні зерна, у ґрунті, післяжнивних рештках. Важливо пам’ятати, що дія протруйника повинна тривати більше місяця, цього буде достатньо, для того, щоб зерно проросло, проросток набув своєї вегетативної маси і ввімкнувся внутрішній механізм захисту.

За вибору фунгіцидних протруйників, які мають різні діючі речовини, характеристики та властивості, виходити потрібно з обраних цілей захисту (мається на увазі наявність шкодочинних патогенів або ж показники моніторингу фітосанітарного стану посівів), планової врожайності, метеорологічних умов, фінансових можливостей.

Не забуваємо і про генетичну стійкість сортів до різних хвороб. Правильний та зважений вибір сортів, вплине на зменшення не тільки витрат на фунгіциди, а й суттєво знизить втрати врожаю.

Отже, правильно обрана стратегія захисту озимих зернових злакових культур восени залежить від багатьох аспектів, на які варто зважати. Тоді врожай буде і в полі і в коморі!

Світлана Капленко,  ВСП «Маслівський аграрний фаховий  коледж ім. П.Х. Гаркавого  Білоцерківського НАУ»