Осіннє підживлення озимих культур

Загальновідомо, що для озимих культур є два визначальні періоди живлення — осінній, який наступає відразу після сівби, і ранньовесняний, що розпочинається за відновлення вегетації. І хто що б там не говорив, та якими б не були думки різних «експертів», вибрати найважливіший серед цих періодів неможливо. Адже кожен із них має свої нюанси та цілі. Наскільки б вдало ви не провели осіннє підживлення озимих, «проваливши весну», розраховувати на хороший результат марно. Абсолютно аналогічно працює дане твердження і в зворотному напрямку — «проспавши осінь», врятувати врожай весною надзвичайно проблематично.

Азотне живлення озимих: нестача і надлишок

Восени озимим молодим рослинам життєво необхідна не лише достатня кількість фосфору, а й правильний баланс та співвідношення в ґрунтовому розчині фосфору, калію та азоту. Вибір конкретних композицій базується на двох «китах» — агрохімічних показниках ґрунтів та строках сівби.

Ні для кого не секрет, що надлишок азоту за оптимальних термінів висіву є передумовою посилення процесів кущення на початкових етапах органогенезу. Також у такому разі не обійтися без посиленого наростання вегетативної маси. Обидва ці фактори не лише ведуть до зниження зимостійкості, а й лімітують показники врожайності. За таких умов на кожному гектарі формується близько 18 мільйонів пагонів, що більше як утричі перевищує оптимальну їхню кількість. Асиміляційна поверхня у ранні фази збільшується в 3–4 рази. Як наслідок, весною на таких посівах сильно витягуються перші міжвузля і в результаті ми отримуємо плюскле зерно. За різними даними вся описана вище ситуація може призвести до недобору 25–50% врожаю.

А ось за пізніх строків сівби додаткове внесення азотних добрив є абсолютно виправданим і раціональним агроприйомом. Повне забезпечення потреби озимих у цьому елементі в осінній період нормалізує енергетичний обмін. Розвиток кореневої системи відбувається продуктивно, а також накопичуються пластичні речовини. Разом усе це приводить до зниження інтенсивності перебігу фізіологічних процесів у період перезимівлі, що позитивно відображається на рослинах. Не можна ігнорувати й той факт, що рослини, повністю забезпечені азотом з осені, активніше розвиваються навесні.

Звичайно ж, ні в якому разі не варто впадати в крайнощі. Надлишок азоту на посівах озимих культур може викликати не менші проблеми, аніж його дефіцит. Якщо азоту забагато, відбувається надто швидкий ріст рослин без паралельного накопичення необхідних пластичних речовин, що негативно відображається на ефективності загартовування. Також підвищені норми азотних добрив інгібують азотфіксуючу мікробіологічну здатність ґрунту, підсилюють процеси денітрифікації та мінералізації органічної речовин. Якщо ж додати ще й несприятливі погодні умови (рясні опади, наприклад), рухомі форми азоту вимиваються з кореневмісного шару ґрунту і чутливість озимих до цього елементу знижується.

Побічний результат надлишку нітратів — втрата багатьма бактеріями-антагоністами здатності продукувати біологічно активні речовини (БАР), зокрема антибіотики. Через це збільшується кількість фітопатогенних грибів у ґрунті та підвищується ризик ураження посівів кореневими та прикореневими гнилями.

Азот починає активно поглинатись озимими зерновими після появи третього листка, приблизно через 3–4 тижні після появи сходів. Також в цей період відбувається формування вузла кущіння. Норми підживлення азотом восени відчутно різняться залежно від ґрунтово-кліматичних умов вирощування та цілої низки інших факторів. Однак існує загальна рекомендація — восени в якості підживлення потрібно внести не більше половини азоту, що заплановано на весняне внесення.

Достатньо калію — міцні рослини

Разом із азотом надзвичайно важливими є й інші елементи живлення. Так, завдяки підвищенню рівня калійного живлення, рослини формують міцніші скелетні тканини, клітинні стінки та кутикулу. Це сприяє обмеженню проникнення всередину клітини фітопатогенів. Разом із тим, завдяки посиленню процесів метаболізму, за оптимальних норм калійного живлення сповільнюються процеси розпаду органічних речовин. Таким чином уміст низькомолекулярних вуглеводів і розчинних сполук, які є основою живлення патогенної мікрофлори, суттєво зменшується. Натомість інтенсифікується біосинтез фенольних сполук, які відіграють чи не ключову роль у формуванні імунітету рослинного організму.

Фосфор

Щодо фосфору, то цей елемент живлення бере участь у поділі клітин, обміні речовин, передачі спадкових властивостей та деяких інших складних процесах, які є надзвичайно важливими для озимих культур. Окремо варто відзначити його вагому роль у фотосинтезі. Особливо гостро постає потреба у фосфорі на початку росту рослин, оскільки він допомагає розвитку кореневої системи та підвищує інтенсивність кущіння озимих культур. Додатково цей елемент збільшує вміст розчинних вуглеводів у клітинному соку, що підсилює зимостійкість.

Окрім основних елементів живлення, значний вплив на продуктивність вирощування озимих культур мають і мезо- та мікроелементи. Кожен із них має свій неповторний спектр функцій. Також варто відзначити, що правильний баланс між усіма елементами живлення, підвищує ефективність використання рослиною кожного з них.

Магній регулює водний баланс у рослинному організмі та здійснює вплив на фотосинтетичні процеси. Також цей елемент бере участь у диханні і забезпечує ефективне транспортування фосфору.

Сірка інтенсифікує азотний обмін та захищає рослини від ураження хворобами.

Серед мікроелементів найважливішими для озимих культур варто назвати марганець, цинк, молібден, бор, залізо та мідь.

Марганець необхідний для регулювання поглинання азоту у різних формах (амонійній та нітратній). Також він добре впливає на протікання процесу фотосинтезу, на формування цукрів, завдяки чому підвищується морозо- та зимостійкість, а також стійкість до стресових факторів.

Цинк допомагає ефективно розвиватися кореневій системі та нівелює негативний вплив на організм рослини температурних перепадів, що, знову ж таки, допомагає їй краще переносити зимовий період.

Молібден бере участь у фосфорному та азотному обміні, посилює синтез хлорофілу. Найбільша його кількість міститься у молодих вегетуючих рослинах. Його нестача може викликати відмирання точок росту, наслідки будуть дуже неприємні.

Бор є учасником процесів синтезу, трансформування й транспортування вуглеводів, а також підтримує оптимальний осмотичний тиск і сприяє розвитку тканин кореневої системи. Більшість експертів сходяться у думці, що саме повне забезпечення озимих бором є ключовим елементом протидії їхньому вимерзанню.

Залізо бере участь у фотосинтезі та формуванні ферментів.

Мідь забезпечує продукування лігніну, що є основою клітинних стінок. Саме цей елемент забезпечує збереження тургору клітинного соку та захищає рослину від збудників бактеріальних і грибних хвороб.

Загалом важко переоцінити значення мікроелементів для інтенсифікації росту й розвитку озимих, формування їхньої резистентності до хвороб та низьких температур.

Останні роки характеризуються дуже нестабільними погодними умовами, особливо в зимовий період. Враховуючи це, головним завданням за вирощування озимих зернових є їхній захист ще восени та формування максимально сприятливих умов для перезимівлі. Звичайно ж, ніяка система живлення не врятує рослини в період екстремальних умов (надзвичайно морозна зима без снігу), однак повністю забезпечивши рослину всіма необхідними елементами живлення восени, можна досягти безпечної перезимівлі та хорошого розвитку рослин уже навесні.

М. Августинович, к. с-г. н.,

А. Чумак,

ТОВ «УНПЦ «Інститут живлення рослин»

журнал «Пропозиція», №11, 2021 р.