Регулятори росту ріпаку

На сьогодні перспективним у цьому напрямі є впровадження у виробництво рістрегулюючих речовин, які за застосування в низьких дозах здатні підвищувати потенціал біологічної продуктивності рослин у межах норми реакції генотипу, посилювати адаптаційну здатність культур до стресових чинників навколишнього середовища, а саме: низьких температур, фітопатогенів тощо. Ці речовини позитивно впливають на реалізацію потенційних можливостей сорту. Використання біологічно активних препаратів із регуляторними функціями є доступним шляхом забезпечення високої продуктивності рослин.

Створення національних програм із застосування регуляторів росту рослин, перебудова політики в галузі сільськогосподарських досліджень у багатьох країнах світу забезпечили вихід цього напряму на якісно новий рівень, який ознаменований створенням високоефективних і екологічно чистих регуляторів росту спрямованої дії.

За своєю природою ці препарати є або аналогами фітогормонів, або модифікаторами гормонального статусу рослин. Завдяки цьому синтетичні регулятори росту справляють широкий спектр дії на рослини, а їхнє застосування дає можливість спрямовано регулювати окремі етапи росту й розвитку рослин задля мобілізації потенційних можливостей рослинного організму.

Останніми роками широко застосовують рістрегулюючі препарати, якими обробляють насіння або обприскують вегетуючі рослини. Застосування біологічно активних препаратів із регуляторними функціями є доступним шляхом забезпечення високої продуктивності рослин. Важливим аспектом дії регуляторів росту є підвищення стійкості рослин до несприятливих факторів середовища — високих і низьких температур, фітотоксичної дії пестицидів, ураження хворобами та шкідниками. Регулятори росту можуть активно впливати як на розвиток рослин, так і на їхню резистентність до хвороб.

Особливого значення вони набувають у разі, коли технологія вирощування не відповідає генетичним можливостям сорту щодо забезпечення достатнього ступеня надійності та захищеності генотипу від несприятливого впливу біотичних та абіотичних чинників середовища. Використання цих препаратів дає змогу повніше реалізувати потенційні можливості рослин.

Вітчизняні та іноземні науковці розробили й створили принципово нові високоефективні регулятори росту рослин, що стимулюють їхні ростові процеси, підвищують імунну систему та стійкість до стресових явищ і значно сприяють підвищенню врожайності зерна. Більшість результатів наукових досліджень свідчить про те, що застосування нових регуляторів росту рослин може сприяти значній інтенсифікації сільськогосподарського виробництва та збереженню навколишнього середовища. Це дає змогу використовувати біостимулятори в ресурсоощадних технологіях вирощування агрокультур, зокрема й ріпаку.

Досягнення позитивного ефекту від застосування рістрегулювальних речовин можливе лише за оптимальної концентрації робочого розчину препарату, оскільки більшість біологічно активних речовин працюють як стимулятори в низьких дозах, а у високих — як інгібітори. Регулятори росту можна використовувати разом із мікродобривами.

Серед синтетичних регуляторів росту останніми роками на ріпаку найширше використовують ретарданти — інгібітори росту й розвитку рослин. Вони мають антигібереліновий механізм дії, що має здатність уповільнювати ріст рослин і не викликати аномальних відхилень. Інтерес до цієї групи сполук обумовлений широким спектром їхньої дії на рослини, можливістю спрямовано регулювати окремі етапи росту й розвитку задля мобілізації потенційних можливостей рослинного організму, зокрема впливати на врожайність і якість агропродукції. Наприклад, застосування ретарданту хлормекватхлориду сприяє підвищенню врожайності культури, збільшує вихід олії з її насіння та покращує її якісні характеристики й жирнокислотний склад.

Різні групи ретардантів значно відрізняються за своєю хімічною будовою, однак забезпечують однаковий ефект: уповільнюють поділ і розтягування клітин в апікальних меристемах, що зумовлює уповільнення росту в цілому. Окрім цього, використання цих препаратів сприяє потовщенню стебла, збільшенню кількості та розмірів міжвузля, посиленню галуження, зміні розмірів листкових пластинок, потовщенню й подовженню коренів. Застосування рістрегуляторів не лише не впливає жодним негативним чином на продуктивність рослин, а навіть підвищує її. Більшість препаратів цієї групи характеризується низькою фітотоксичністю і є малотоксичними для теплокровних.

Ростогальмувальна дія ретардантів супроводжується накопиченням надлишку асимілятів та їхнім перерозподілом між органами рослини завдяки зміні донорно-акцепторних зв’язків. Під впливом ретардантів також змінюється гормональний статус рослинного організму, вуглеводний та азотний обміни, підвищується морозостійкість, зимостійкість, посухостійкість і стійкість рослин до фітопатогенів.

Ефективність дії ретардантів значною мірою визначається ґрунтово-кліматичними умовами, видовою і сортовою специфічністю, фазою розвитку рослин, регламентами застосування препаратів. Для ріпаку характерним є вилягання посівів високорослих сортів, тому доцільно використовувати ретарданти для модифікації цього процесу.

Наукова література містить незначну кількість інформації про вплив інгібіторів росту з різним механізмом дії на морфогенез і продуктивність ріпаку з огляду на значне розширення сфери використання цієї культури в народному господарстві. А наявні дані часто мають суперечливий характер. Це стосується питань мезоструктурної організації листка та площі листкової поверхні, анатомічної будови стебла та його стійкості до вилягання й галуження рослин і закладання та формування плодів на них.

Сучасна селекція ріпаку спрямована на збільшення вмісту олії в насінні та приведення складу її жирних кислот до оптимальних показників: зменшення вмісту ерукової, ліноленової кислот і глюкозинолатів та, навпаки, збільшення вмісту олеїнової і лінолевої кислот.

У зв’язку з цим значний практичний інтерес має встановлення впливу інгібіторів росту на олійність насіння, вміст глюкозинолатів і ерукової кислоти та співвідношення між насиченими й ненасиченими жирними кислотами.

У виробничому відношенні основні параметри успішності перезимівлі посівів ріпаку пов’язують з отриманням оптимальних параметрів розвитку рослин на час закінчення осінньої вегетації. Однак детальний аналіз стану та структури посівів у різні періоди вегетації вказує на те, що немає чітких узагальнювальних параметрів, які прямо корелюють із рівнем перезимівлі рослин, кінцевими показниками їхньої врожайності та продуктивності. Кожен зі стресових факторів, а також їхня динаміка протягом осіннього та зимово-весняного періоду потребують технологічного формування специфічних параметрів стійкості.

Для зменшення впливу погодних умов і досягнення розрахункових параметрів рослин на період закінчення їхньої осінньої вегетації сучасні технології вирощування ріпаку озимого передбачають можливість застосування регуляторів росту, фунгіцидів із характеристиками регуляторів росту. Використання останніх знижує інтенсивність ростових процесів рослин культури, створює передумови для накопичення продуктів фотосинтезу (переважно у формі цукрів) у вегетуючих частинах рослин ріпаку.

В осінній період ретарданти на посівах ріпаку озимого вносять, коли рослини перебувають у фазі 3–5 листків. Проводити обробку рекомендується за температури не нижче як 15°С. Доведено, що після застосування ретардантів у рослинах ріпаку починають відбуватися певні зміни. Вони уповільнюють ріст надземної частини, завдяки чому формується компактна розетка з невеликих, але міцних листків. Коренева система перетвориться з яскраво вираженої стрижневої на комбіновану, з великою кількістю коренів другого-третього порядків і великою кількістю кореневих волосків. Коренева шийка потовщується й практично не виступає над поверхнею ґрунту, в надземній точці росту провокується закладання додаткових плодоносних стебел. У результаті стимулюються розвиток кореневої системи й накопичення поживних речовин у коренях, що сприяє підвищеній холодостійкості рослин і ранньому початку відновлення вегетації навесні.

Якщо ріпак перебуває в стадії чотирьох розвинутих справжніх листків, із кореневою шийкою 4 мм, з нормальним зеленим кольором листків, які майже сходяться в рядках, то вносити ретарданти на таких посівах не потрібно. Якщо ж на рослині понад чотири листки, діаметр кореневої шийки — більше ніж 5 мм, колір великого листя темно-зелений і спостерігається змикання рядків, такі посіви слід обробляти ретардантами для затримання росту стебла.

Використання сучасних ростогальмівних препаратів під час вирощування ріпаку потребує уважного ставлення й суворого дотримання токсико-гігієнічних вимог. Оскільки в літературі немає даних щодо обґрунтування регламентів безпечного застосування ретардантів на посівах олійних хрестоцвітих культур, в тому числі й ріпаку.

Обробляти посіви ріпаку озимого та ярого регуляторами росту рекомендується й навесні, у фазі бутонізації рослин — для зменшення довжини стебла та попередження вилягання високорослих сортів і гібридів, стимулювання утворення додаткових бічних пагонів, а також для профілактики низки грибних захворювань. Оптимальний термін внесення ретардантів навесні — за висоти рослин 30 см і до початку бутонізації на головному пагоні. Завдяки цьому застосуванню збільшується площа листкової поверхні ріпаку, скорочується період цвітіння культури, знижується стрес від обробки посівів пестицидами. Обробку ретардантами можна поєднувати із внесенням інсектицидів або гербіцидів.

Новітні регулятори росту за санітарно-гігієнічною класифікацією відносяться до нетоксичних речовин. На 2020 рік було зареєстровано 53 регулятори росту рослин, які внесені до «Переліку препаратів… », дозволених для використання в агропромисловому виробництві, а саме на ріпаку. У цьому переліку є давно відомі регулятори росту, такі як: Агростимулін, Агрінос Д, Амінопрім, Антистрес (Клімат Плюс), Архітект, Атонік Плюс, Біоглобін, Біолан, Біонур, Біосил, Вермистим, Вимпел (Агролайт), Вітамін, Грейнактив- С, Грум БТ, Гулівер, Гумат калію рідкий торф’яний (марок А, Б, В, Г, Д), Гуміам, Гуміфілд, Деймос (Дейтус), Карамба Турбо, Квадростим, Келпак, Лігногумат, Лідер плюс, МегаМікс, Мегафол, Нано- Гро, Ноостим, Радостим, Реггі, Регоплант, Стабілан 750 SL, Тілмор, Трептолем, Цибеліон, HAF.

Отже, у технологіях вирощування ріпаку застосування регуляторів росту має важливе значення. Використання їх у період вегетації культури регулює розвиток рослин, забезпечує контроль найпоширеніших хвороб і сприяє підвищенню врожайності.

Л. Губенко, канд. с.-г. наук

Журнал «Пропозиція», №9, 2020 р.