Стратегія й тактика безплужного господарювання

Познайомилася з Іваном Шароварою торік восени під час Дня поля. Працює він механізатором на тракторі іноземного виробництва в приватному сільськогосподарському підприємстві “Росава”, що в Кагарлицькому районі Київщини. Тут уже три роки обробляють землю, використовуючи енергозберігаючі технології.

Сільгосппідприємство господарює на п’яти тисячах гектарів і вважається насіннєвим. Вирощують різні сорти пшениці для подальшого продажу. Крім того, спеціалізуються на кукурудзі, цукрових буряках, сої. З’ясувалося: це сільгосппідприємство відоме тим, що нульовий обробіток грунту почали застосовувати чи не першим на Київщині. Про плуг тепер узагалі забули, використовують його лише під цукрові буряки, де без глибокої оранки не обійтися.
У цьому сільгосппідприємстві вважають, що із застосуванням новітніх технологій вийшли на новий рівень. Коли восени проводили День поля, повчитися, як то кажуть, передового досвіду з’їхалися керівники-аграрії ледь не з усіх областей, а також з ближнього зарубіжжя — Казахстану, Росії. Зацікавленість тут очевидна. Багато експертів сходяться на тому, що схема господарювання, яка прижилася в Австралії, країнах Південної та Північної Америки, має економічні та екологічні вигоди. Адже ощадне землеробство може протидіяти розорюваності грунтів та економити пальне.
“Люди приїжджають, цікавляться, — повідали в цьому господарстві. — Бо ми справді такі технології застосовуємо. Хоча про них знають в усьому світі, але тут, на Київщині, ми як першопрохідці. Один із головних чинників, чому в нашому господарстві вдалися до безплужного методу, — менші затрати. Раніше доводилося багато разів ступати на той метр землі, обробляти його. А тепер — водночас і обробіток, і висівання, і внесення засобів захисту…”
Але за один раз змінити всю ідеологію господарювання неможливо. Кілька років знадобиться для того, щоб започаткувати новий метод і мати відповідну віддачу від землі. У “Росаві” кажуть, що “до цього питання глибоко підкрадалися”. Довелося закупити недешеву іноземну техніку, призначену для нульового обробітку грунту: потрібні потужні трактори та спеціальні посівні й грунтообробні агрегати. Та й після того треба бути готовим, що врожай у перші роки застосування безплужного рільництва буде меншим, аніж зазвичай, хоча й затрати на його отримання теж значно знижуються.
— Ми, — сказав один із керманичів цього сільгосппідприємства, — п’ять років винищували бур’яни — і таки збороли їх. Кожне поле знаємо, засобів захисту вносимо набагато менше. Мова про жінок із сапками на полях не йде. Ми працюємо із засобами захисту. Але намагаємося мінімізувати їхнє внесення. Бо в майбутньому покупці нашої продукції обов’язково цікавитимуться, чиста вона екологічно чи ні. Вже сьогодні немало таких підприємств, які працюють навіть без засобів захисту. На городах люди стараються хімію не вносити, жуків збирають… А гризуни — вони один рік бувають, другий — нема. 2007 року їх було багато. Ми, щоб їх знищити, розкладали принади…
Розповідаючи про переваги нульового обробітку грунту, в господарстві повідомили, що багато полів восени взагалі не обробляли. Зібрали кукурудзу, а сторчаки так у полі й залишили. Хоча, зазвичай, поля переорюють. “У нас навесні туди заїде спеціальний грунтообробний агрегат — обробить і посіє. Це збереження вологи, збереження структури грунту”.
На думку аграріїв “Росави”, один із головних аспектів успішного господарювання — правильно обрана стратегія. З кожного поля тут беруть аналіз грунтів. Роблять це для того, щоб знати, скільки добрив, які засоби захисту рослин треба вносити. Аби не вийшло так: дають, дають землі добрива, а потім з’ясовується, що вони були не потрібні. А так господарники на основі досліджень напрацьовують своєрідну програму дій, відповідно до якої вносять мікроелементи: цинк, бор… А то, кажуть, щедрого врожаю не буде.
Ось ще одна ілюстрація щодо стратегічних розрахунків.
Цукрові буряки в господарстві сіють на 500 гектарах. Цього року збираються виділити під солодкі корені 800 гектарів, попри те, що й 2007-го, “солодкого”, сезону, й 2006-го — цукру в країні був надлишок, і ціни на нього низькі. Та в “Росаві” розмірковують так: нині багато сільгосппідприємств не отримали від вирощування буряків того, чого очікували. Але на цукор з нового врожаю ціна буде.
— Вона, — аналізують тамтешні аграрії кон’юнктуру ринку, — вже рушила з місця, хоча й не піднялася до вигідного для селянина рівня. Щоб мати прибутковість буряків, ціна на цукор у роздрібній торгівлі має бути не нижче, ніж 3,5 грн за кілограм. А в опті — хоча б 3 грн за кіло. На базарі вже тепер 50-кілограмові мішки з цукром продають по 160 гривень. Усе свідчить про те, що в новому сезоні й буряк буде в ціні, й вартість цукру зросте.

Але стратегію щодо сільського господарства в загальнодержавному масштабі тутешні господарники не зовсім розуміють: “Взяти хоча б ріпак. З ним у країні просто-таки впадають у крайнощі. Ріпак — і всі стали вирощувати цю культуру. І ніхто не замислиться, що в сівозміні ріпак для цукрових буряків — це трагедія. Тільки через шість років на полі, де ріс ріпак, можна вирощувати буряки. Ми спочатку теж захопилися цією культурою. Хотіли й олію робити, говорили про біопаливну перспективу. Але тепер у своєму господарстві цей напрям пригальмовуємо. Хоча на Заході й чимало площ відводять під ріпак, але зрозуміло й те, чому вони так активно лобіюють вирощування його у нас. За кордоном вважають: краще в Україні купити, ніж свої поля виснажувати. Захоплення ріпаком — це не

Іван Шаровара

зовсім правильно. Зважте: на три метри корінь цієї культури йде в землю. В принципі, попередник для пшениці непоганий. Зерно змолотили, зібрали, ніби все гаразд, обробили поля гербіцидами. Але після збору пшениці та внесення гербіцидів ріпак все одноз’явився. Падалиця, як і соняшникова, робить своє: відбирає поживу від основної культури. Звісно, ріпак манить грошима. Не було ще такої ціни, як у 2007-му. Але висмоктує дуже багато поживних речовин із грунту. Тож жаль, що в нас не так, як у людей. Ми, якщо в ціні ріпак, сіятимемо його знову й знову. Цукрові буряки не пішли — все, їх не сіємо… Хоча, треба зазначити, що за нинішніх цін тільки в ледачого буряки неприбуткові в сільському господарстві. Ми, приміром, вийшли десь на 8 млн грн чистого прибутку. А що мали раніше, за тих цін? Триста тисяч гривень — двісті…”
 Розповіли в “Росаві” й про кадри, які вирішують усе. Досвідчених працівників тут не “випихають” на пенсію. У господарстві працює 185 осіб. Серед них немало тих, хто вже має право на заслужений відпочинок. “Аби не було цих пенсіонерів, — переконували тут, — нічого вже не було б. А з деякими молодими спеціалістами — просто біда. Сьогодні все купується й продається. Дівчина закінчила факультет “Бухгалтерський облік і аудит”, а доручення не може виписати. Знань немає… Не те, що раніше навчалися. Тож доводиться додатково відправляти працівників на курси.
У наших бесідах з хліборобами немало говорили й про земельне питання. У цьому господарстві селяни, з якими довелося спілкуватися, категорично проти зняття мораторію на купівлю-продаж земель сільгосппризначення: “Баба продала пай — нехай за 30–40 тисяч доларів. Онуки відразу — хап ці гроші, а далі що: кому потрібна баба? А так вона знає: господарство чимало проблем вирішує: допомагає школі, лікарні, та й померлих пайовиків ховає безплатно, дає продукти, транспорт. Щороку збільшується плата на пай. Не варто сподіватися, що, продавши землю, ми наповнимо Україну. Взяти хоча б паювання... Окремі люди й сьогодні замислюються, до чого це все. Корова, автомобіль, трактор — цінне майно. Але й досі немає механізму, як його правильно розподілити. Хіба що викупити, а людям віддати гроші. Земля... Щоб обробити її, треба вкласти кошти, потрібна техніка, в це все — копійка… Якщо це український інвестор, і вкладає гроші він справді з бажанням не тільки для себе, а й для людей — нехай купує землю. Але ж може бути й так: власник сидітиме в Америці й управлятиме, а тут у нього ходитиме наглядач — тому ми проти такої земельної реформи. Люди це розуміють, хоча й готові продати землю. Щоправда, не всі. От кому за 70, ті продали б, а гроші дітям віддали б, які десь у Києві чи Москві. А далі що? Хазяїном буде не той, хто працює на землі. Хлібороб стане рабом, та й то, якщо його ще триматиме новий власник.” 

Галина Квітка,
оглядач газети
Верховної Ради України
“Голос України” (nov@golos.com.ua)