Крупний бізнес всерйоз занепокоєний деградацією грунтів

23 жовтня в Києві пройшов круглий стіл на тему «Деградація грунтів та шляхи їх очищення». Важливо відзначити, що організатором круглого столу виступила компанія AgroGeneration. Таким чином, можна констатувати, що деградацією грунтів в Україні переймаються ціла низка крупних компаній та організацій з агросектору. Адже в круглому столі взяли участь також FAO і компанії «Сингента», «Укравіт», «Украгроцентр», «Август», «Украгро-НПК».

Масштаби деградації грунтів прикро вражають. «За 20 років середній вміст гумусу в грунтах України знизився з 3,5 до 3%», - повідомив один з учасників круглого столу, академік НААН України Олександр Іващенко. Найбільш загрозливих масштабів деградація грунтів набула на Донбасі, на більшій частині Харківщини і Дніпропетровщини, на Придніпровській і Подільській височинах (Кіровоградська, більша частина Миколаївської, Вінницької, Хмельницької, Тернопільської областей, Одеська область на схід від Дністра), у рівнинній частині Чернівецької області та деяких районах Львівської й Волинської областей.

Деградації грунтів сприяє ціла низка факторів. Залежно від їх типу виділяють близько десятка видів деградації грунтів. Наприклад, FAO виділяє 9 видів деградації, Інститут ґрунтознавства і агрохімії – 13. В Україні найпоширенішим видом деградації грунтів є ущільнення. На великих площах грунти потерпають від водної й вітрової ерозії, хімічного забруднення, зберігаються ареали радіаційного забруднення.

«Однак найбільше нас непокоїть втрата грунтами гумусу», - відзначив фахівець проекту FAO «Інтегроване управління природними ресурсами на деградованих грунтах степової та лісостепової зони в Україні» Олександр Журавель. На Заході реакцією на деградацію грунтів стала розробка концепції консервуючого (дехто вважає більш точним термін «ґрунтозахисне») землеробства. Вона базується на трьох принципах. Перший – біорізноманіття. Перший крок до біорізноманіття – сівозміна, яка обов’язково включатиме якусь із бобових культур заради забезпечення азотофіксації в грунті. Другий принцип – якомога довше покриття грунту пожнивними рештками або рослинами. Третій – мінімальний обробіток грунту наскільки це можливо в конкретних умовах.

Ці принципи уже почали впроваджувати в Україні деякі з лідерів агробізнесу. Наприклад, компанія AgroGeneration організувала полігон у Великобурлуцькому районі Харківської області. Для початку там посіяли озимий горох: озимий – щоб грунт не залишався непокритим з осені й на зиму, горох – з метою заселення грунту азотофіксуючими бактеріями.

Свій полігон організувала і компанія «Сингента». Про цей проект розповів керівник підрозділу регіонального маркетингу компанії Олександр Зозуля. Партнером проекту виступило ФГ Широкоступ з Кагарлицького р-ну Київської області. «Ми взяли в партнери звичайне фермерське господарство зі своїми труднощами, а не велику агрокомпанію, щоб показати навіть невеликим сільгоспвиробникам, що в їхніх силах зробити все можливе для зниження деградації і покращення біорізноманіття», - сказав О. Зозуля.

Полігон представляв собою поле на схилі площею 130 га, яке в перший сезон було засіяне соєю. На полі проводили спостереження за величиною змиву, поверхневим стоком води, накопиченням вологи в різних шарах грунту. Також за допомогою дрона з NDVI-камерою Sequoia спостерігали за індексом вегетації.

На полігоні було втілено низку рекомендацій вітчизняних науковців, зокрема, щілювання, чизелювання, сівба упоперек схилу. Обстеження за допомогою безпілотників дало змогу слідкувати за індексом вегетації. Останній вказував на те, що посіви вийшли дуже рівними на всіх частинах схилу. Хоча агрономи знають, що біля підніжжя схилів, де відкладаються часточки, що змиваються з верхніх частин схилу, посіви зазвичай мають дуже поганий стан.

Також у рамках підтримання біорізноманіття на землях ФГ було створено мікрозаказник для корисних запилювачів, щоб створити конвеєр медоносів. «Запилення – теж серйозна проблема», - прокоментував О. Зозуля. «Також у господарстві ми створили полігон, де показуємо, як зменшити пестицидне забруднення грунту», - додав він. Тут змонтовано установку, в яку зливається вода після промивання баків обприскувачів. Потім вона випаровується, а отрутохімікати залишаються на плівці, яка потім утилізується.

Олександр Іващенко, коментуючи цей проект, зауважив, що дане господарство все-таки не зовсім звичайне: тут є тваринництво, якого у більшості немає, відтак є можливість внесення органіки. Відсутність традиційних органічних добрив – не єдина проблема: для щілювання потрібні потужні трактори, а для чизелювання – дорогі сільгоспмашини.

Аспектів хімічного забруднення і боротьби з ним торкнувся керівник агробіологічної лабораторії «Інституту здоров’я рослин”, канд. біол. наук Володимир Конограй. Він звернув увагу на найлегший спосіб боротьби з хімічним забрудненням – уникнення цього явища завдяки оптимальному дозуванню внесення та правильному вибору ЗЗР та добрив.

Та найбільша проблема на шляху впровадження ґрунтозахисного землеробства, як зауважив доктор с.-г. наук, професор УНУС Григорій Господаренко, - невпевненість у власності на землю. Окрім економічних проблем, він торкнувся технологічних, насамперед такої складової ґрунтозахисного землеробства, як застосування сидератів. Вчений відзначив необхідність переходу від чистих парів до сидеральних. Водночас він висловив сумніви щодо доцільності післяжнивних поукісних сидератів, які намагаються впровадити крупні агрокомпанії.

На думку Г. Господаренка, аграріїв слід стимулювати до застосування сидератів якнайдієвішими засобами, аж до державних дотацій. «Ми, звичайно, не можемо мріяти про виплати на рівні 400 євро за гектар сидерального пару, як у Франції, але хоча б орендну плату, що зараз становить в середньому 2500-3000 грн/га, слід було б відшкодовувати з бюджету», - говорить професор. «Післядія такого пару спостерігається 3-4 роки, а врожайність озимої пшениці зростає на 20-30%», - додав він.

Також він торкнувся аспекту внесення міндобрив, неефективне використання яких призводить до хімічного забруднення грунтів. Вчений нагадав, що вносити міндобрива потрібно в комплексі з вапнуванням, післядія якого спостерігається протягом 8-10 років. Наголосив він і на тому, що на 1 кг міндобрив у грунт має надходити не менше 5 кг органічного вуглецю. Основне його джерело – пожнивні рештки, які нерідко повністю або частково йдуть на паливо.

Ще одна обов’язкова, на думку Г. Господаренка, вимога до удобрення – застосування сівалок з внесенням добрив у рядок.

Тему оптимального розташування міндобрив, у першу чергу азотних, продовжив виробничий маркетолог ТОВ «Август-Україна» Віктор Сонець. Він зауважив, що при вирощуванні такої грунтозберігаючої культури як соя, азотні добрива слід вносити в рядки на 1 см убік від насіння і на 1 см нижче. Таке внесення добрив забезпечує ефективне використання як добрива, так і інокулянта. Адже якщо коріння культури знаходить азотні добрива вже на ранніх стадіях розвитку, то рослина не формує бульбочок. Також він наполягає на необхідності внесення азотних добрив під сої та щорічної інокуляції насіння. «Азот потрібен для формування протеїну, а популяція азотофіксуючих бактерій може не витримати конкуренції з «корінними» бактеріями у грунті, якщо не отримує щороку поповнення», - пояснив В. Сонець. Важливим моментом, за його словами, є й сумісність інокулянта з протруйниками.

Ділячись власним досвідом ґрунтозахисного землеробства, фахівець згадав, що агрокомпанія, у якій він колись працював, чверть площ перевели на «ноу-тілл», а після 7 років роботи «по нулю» провели чизелювання на глибину 40 см.

На важливості нульового обробітку грунту докладніше зупинився директор і співвласник компанії «Украгроцентр» Олексій Луговий. Він розповів, що буквально напередодні 10 днів провів в Аргентині з робочим візитом, і скрізь під час зустрічей з агрономами, фермерами та вченими головною темою була ерозія й деградація грунтів. За словами О. Лугового, в Аргентині на цю проблему звернули увагу 40 років тому, коли забили тривогу: вміст гумусу в грунті знаменитих Пампасів знизився до 2,5% з 7,5% усього за 100 років. З тих пір частка площ, що обробляється «по нулю», зросла до 95%, а частка гумусу – до 3%.

Вітчизняні сільгоспвиробники, з огляду на досвід багатьох, засумнівалися в такому відчутному ефекті від «ноу-тілл». Однак, як пояснив О. Луговий, аргентинські фахівці пояснили свої результати тим, що розглядали «ноу-тілл» не як спосіб обробітку грунту чи набір машин, а як цілу технологію, де немає неважливих деталей.

На завершення Олександр Іващенко нагадав, що людство за 10 тис. років сільськогосподарської діяльності спричинило повну деградацію майже 2 млрд га грунтів – майже такої ж площі, яку обробляє зараз. Що ж стосується ґрунтозахисного землеробства, то він нагадав, що одна лише сівозміна не забезпечує біорізноманіття. Останнє вимагає вирощування сидератів. Також академік нагадав, що повне знищення певних організмів в агроценозах, навіть шкідливих, несумісне з концепцією біорізноманіття. Тому метою захисту рослин на даний час він вважає не знищення, а саме контроль організмів у біоценозі: навіть бур’яни, за його словами, не шкодять урожайності, якщо на них припадає не більше 1-3% маси біоценозу.

Звичайно, всі ці поради по-своєму корисні. Однак вони так і залишаться добрими намірами, поки аграрії не переконаються у вигідності ґрунтозахисного землеробства і не стануть повноправними господарями на своїй землі, а не лише орендарями.

Богдан Малиновський, b.malinovskiy@univest-media.com