Агрегація на яблуні та груші садових довгоносиків та захисні заходи проти них

Останнім часом значно погіршився фітосанітарний стан насаджень плодових культур, спостерігається істотне зниження їх врожайності внаслідок пошкодження шкідниками та ураження хворобами. Втрати продукції від шкідливих організмів становлять 30%, у період спалахів розмноження шкідників (епіфітотій хвороб) вони збільшуються до 60%, а інколи врожай гине повністю.

Кожна агроекологічна зона характеризується певним видовим складом шкідників, збудників грибних і бактеріальних хвороб, життєвий цикл яких пов’язаний із культурними рослинами.

Останнім часом у видовому складі шкідників, у садах Північного Лісостепу, відбулися зміни. Масової шкоди продовжують завдавати яблунева плодожерка та інші види листовійок. Поширилися карантинні шкідники: східна плодожерка, каліфорнійська щитівка, американський білий метелик. Широко розповсюджені садові довгоносики.

Метою нашої роботи було з’ясування біоекологічних особливостей довгоносиків, вивчення особливостей їх агрегації на різних сортах яблуні та груші, розробка регламентів захисних заходів проти них. Дослідження проводили у яблуневих та грушевих насадженнях дослідного господарства “Новосілки” Інституту садівництва УААН (зона Північного Лісостепу). Рік висаджування яблуні — 1996, схема садіння — 5х3 м, підщепа ММ-106. Рік висаджування груші — 1991, схема садіння — 7х5 м, підщепа — сіянці груші. Сортимент яблуні складався із 9, груші із 5 помологічних сортів. Кожен варіант досліду закладали у 5-разовій повторності (дерево — повторність). Жуків струшували з дерев на попередньо розстелену плівку, застосовуючи дерев’яну палицю, обв’язану на верхівці ганчіркою (чотири молоді гілки на одне дерево, по одній з різних боків). Після струшування їх підраховували окремо за видами, визначали середню величину із п’яти дерев. Вивчення ефективності дії нових інсектицидів здійснювали згідно із методичними вказівками, викладеними у книзі “Методики випробування і застосування пестицидів” під редакцією Трибеля С. О., 2001.

За період досліджень у зерняткових садах від розпукування бруньок до кінця цвітіння відмічено чисельне переважання довгоносиків із родини Curculionidae — сірого брунькового довгоносика Sciaphobus squalidus Gyll (яблуня — 80,5–94,3, груша — 0%) і яблуневого квіткоїда Anthonomus pomorum L (яблуня — 0,7–14,2, груша — 96,7%). Інші види, які зустрічалися в цей період, належать до родини трубкокрутів Attelabidae. Вони представлені букаркою Coenorrhinus pauxillus Germ. (яблуня — 0,5–3,3, груша — 3,2–3,8%), червоним глодовим трубкокрутом Coenorrhinus aeguatus L. і продовгуватим листковим довгоносиком — Phyllobius oblongus L., які не справляють відчутного господарського значення.

Сірого брунькового довгоносика відносять до поліфагів. Із наукових джерел відомо, що шкідник належить до лісових мешканців, але нині він розширив свою екологічну нішу і часто зустрічається в насадженнях плодових та ягідних рослин. Пошкоджує всі породи плодових дерев, кущові ягідники, лісові листяні дерева та кущі. В умовах ДГ “Новосілки” мав поширення на яблуні, сливі, абрикосі, смородині, малині, агрусі. Строки початку виходу жуків з місць зимівлі збігаються здебільшого з фенофазою яблуні зелений конус. Масовий їх вихід — з початком розпукування бруньок (табл. 1). Протягом періоду спостережень масова поява брунькоїда проходила за досягнення середньодобової температури 10,7...13,9°С. У жуків недорозвинуті перетинчасті крила, які не дають їм змоги літати. За появи листків і в теплу погоду вони забираються по штамбу в крону, де харчуються молодими листочками, грубо об’їдаючи їх з країв, потім переходять на бутони, виїдаючи в них пелюстки, пиляки та маточку. Через 20–25 днів після виходу самиці відкладають яйця, розміщуючи їх під загнутий край вершини листка. Після відродження личинки не пошкоджують листя, а падають на землю, заглиблюються в грунт. Одне покоління розвивається два роки.

Брунькового жука-довгоносика вважають одним із найнебезпечніших шкідників плодових дерев на початку вегетації. У роки з високою його чисельністю і за відсутності захисних заходів він завдає істотних збитків, знищуючи листкові та плодові бруньки, що спричиняє втрату більшої частини урожаю. Особливу небезпеку становлять жуки у плодовому розсаднику яблуні, пошкоджуючи саджанці та підщепи. Встановлено, що один жук за 24 години може знищити більше 50%, а два жуки — 100% ростових бруньок (Яновський, 2002).

Як засвідчують результати досліджень, серед помологічних сортів яблуні найсприятливішими для сірого брунькового довгоносика є сорти Симиренківець, Мліївське рожеве, Ліберті, Айдаред, Новосілківське зимове, Росавка та Аскольда (табл. 2). Менше жуки уражували сорти Уманське зимове і Флоріна. Грушу фітофаг не заселяв зовсім (табл. 3).

Яблуневий квіткоїд виходить з місць зимівлі ще до розпукування бруньок. Як видно з даних таблиці 1, його вихід відбувається на 5–8 днів раніше за появу брунькового довгоносика. За температури 6°С жуки починають рухатись, а за 8°С — спарюються. У теплий день за температури 10°С жуки літають і заселяють дерева. В умовах ДГ “Новосілки” квіткоїд заселяв яблуню і грушу. Жуки після реактивації починають живитися, глибоко проколюючи сплячі бруньки, згодом вони пошкоджують ростові та плодові утворення. З ранок виступає пасока у вигляді крапель, які блищать на сонці. Такий тип пошкоджень має назву “плач бруньок”. За холодної погоди активність жуків знижується: вони сидять у розгалуженнях гілок або біля кільчаток. Забарвлення тіла у них зливається з корою дерева, тому виявити їх нелегко. Після виходу з місць зимівлі жуки спочатку заселяють грушу, яка розвивається на 5–7 днів раніше, ніж яблуня. Відкладають яйця у бутони, коли груша зацвітає, потім квіткоїд заселяє яблуню. Самиці починають відкладати яйця на яблуні при настанні фенофази оголення бутонів. Яйцекладка, як на яблуні, так і на груші триває до розрихлення бутонів. Слід підкреслити, що оголення бутонів є критичною фенофазою — в цей період проходить їх зараження яйцями шкідника.

За науковими даними, шкода, завдана квіткоїдом, буде значною за пошкодження ним 70–80% бутонів за нормального цвітіння, а пошкодження до 50% квіток економічно не відчутне. У роки слабкого цвітіння дерев довгоносик завдає сильніших збитків. Пошкоджені бутони не розпукуються, пелюстки засихають, стають іржавими та набирають форми ковпачків, у яких проходить розвиток личинки та лялечки квіткоїда.

Спостереження за яблуневим квіткоїдом свідчать, що більшість жуків концентруються на сортах яблуні Мліївське рожеве, Росавка, Ліберті, Симиренківець та Новосілківське зимове (табл. 2). За твердженням A. Ceвeскy (1966), квіткоїд віддає перевагу сортам Джонатан, Крецеск, Золотий пармен. Ученими доведено, що жуки для виявлення кормової рослини використовують хімічні сигнали, які дифундують з плодових бруньок яблуні в повітря у вигляді летючих сполук. Щільність популяції квіткоїда була максимальною на сортах груші Малівчанка та Припрутська (табл. 3). На сортах Говерла, Чернівчанка та Яблунівська його чисельність знижувалася до 1,7–2,8 екз./дерево.

Букарка пошкоджує листя яблуні, груші, рідше — сливи, вишні, абрикоса. Перші жуки після реактивації з’являлися за 7°С, що збігалося з фенофазою яблуні — зелений конус. Згідно з літературними даними та нашими дослідженнями, масове заселення дерев жуками відбувалося після переходу середньодобової температури понад 10°С. Жуки живляться спочатку бруньками, потім листям і бутонами, проколюючи їх. У період цвітіння яблуні самки відкладають яйця на черешок з нижнього боку, в місце з’єднання його з листком. Після виплоджування з яйця личинка прогризає в черешку та центральній жилці канал, що спричиняє порушення доступу води і пластичних речовин до листка. Пошкоджене листя буріє, засихає і, як наслідок, наприкінці травня — на початку червня відбувається передчасний листопад. Личинки продовжують свій розвиток в опалому листі. Згодом переходять в грунт, у якому розвиваються лялечки та імаго. За рік розвивається одне покоління. Одним із чинників, які справляють вплив на щільність популяції букарки, є вологість повітря. Для перевірки впливу вологи на онтогенез шкідника нами закладено лабораторний дослід. За різних режимів вологи витримували пошкоджене листя з личинками в мінах на черешках. Встановлено, що за 30% вологості загинули всі личинки, за 50% — життєдіяльність нормально перебігала у 32% особин, за 70% — у 56% та за 80% вологості вижили 95% личинок. Результати лабораторного експерименту дають підставу стверджувати, що зниження відносної вологості повітря до 50% і нижче згубно впливає на виживання личинкової стадії букарки. Свідченням цьому є суха та жарка погода у вегетаційний період упродовж останніх років, коли фіксували вологість повітря нижче 30%. Отже, основним абіотичним фактором, який обмежує розповсюдження букарки, є дефіцит вологи, внаслідок чого опале листя обезводнюється, а личинки гинуть.

Про це свідчать обліки букарки на яблуні та груші, проведені протягом періоду досліджень, коли з одного дерева струшували одного, рідше — двох жуків, часто не знаходили їх зовсім. Для порівняння можна сказати, що в 1995 році при струшуванні навесні чисельність жуків сягала 15–20 екз./дерево.

Дослідженнями вітчизняних та зарубіжних вчених встановлено, що регуляторами передімагінальних стадій яблуневого квіткоїда є паразити личинок та лялечок, які здатні заразити 27,9% популяції. Ентомофаги належать до родин Їхневмонід та Браконід. В умовах Грузії на личинках квіткоїда виявлено паразита із надродини Хальцид, якого помічали в садах без використання пестицидів, його поширення становило 19–56%. Як бачимо, природні регулятори паразитують на передімагінальних стадіях.

У період розпукування бруньок, за скупчення різних видів довгоносиків, неможливо обійтись без радикальних захисних заходів. У разі відсутності захисних обробок на плодоносних насадженнях зерняткових культур яблуневий квіткоїд може повністю знищити майбутній урожай (за слабкого цвітіння). Сірий бруньковий довгоносик не становить серйозної загрози для дорослих дерев, від його шкодочинної діяльності можуть загинути підщепи, окулянти, молоді саджанці плодових культур. Одним з ефективних методів обмеження чисельності садових довгоносиків до порогового рівня є хімічний. Згідно з літературними джерелами, проти довгоносиків застосовують інсектициди групи регуляторів росту комах (Інсегар, Димілін, Матч). Захисний ефект їх проти сірого брунькового довгоносика становив 40,4–44,1, проти квіткоїда — 29,6–36,1%. Обприскування Диміліном, проведене в Польщі, не викликало загибелі жуків квіткоїда, а спричинювало зниження їх репродуктивної здатності на 50–74% та зниження пошкодження бутонів на 21–75%.

У процесі наших досліджень встановлено оптимальний строк проведення обприскування проти садових довгоносиків — фенофаза оголення бутонів. У цей період спостерігається масовий вихід шкідників, скупчення їх на деревах та початок яйцекладки яблуневого квіткоїда. Експериментальні дані, подані в таблиці 4, свідчать про недостатню захисну дію (40,4–45,6%) Імідаклоприду (д.р. — конфідор) проти брунькоїда. Загибель довгоносика при застосуванні Актари, Моспілану, Нурелла-Д та Піринексу становила 80,5–90,7%.

Проти яблуневого квіткоїда дуже добре спрацювали всі застосовані препарати, загибель жуків коливалася від 85,6 до 95,1%. Високу ефективність — 96–92,2% — проти букарки виявили всі інсектициди.

У регіонах України зимуючий запас сірого брунькоїда становив 1–24, яблуневого квіткоїда — 1,5–22 екз./м2. Враховуючи м’яку зимову погоду, яка сприяла перезимівлі жуків, та високий зимуючий запас фітофагів, слід очікувати від них реальної небезпеки у плодоносних садах, розсадниках і молодих насадженнях плодових і ягідних культур. Для забезпечення надійного захисту яблуні, груші та інших плодових порід і ягідників слід провести захисні обробки проти садових довгоносиків у критичні для рослин строки, застосовуючи інсектициди з групи неонікотиноїдів, піретроїдів, фосфоро- та хлорорганічні. При роботі з фосфороорганічними препаратами слід пам’ятати, що за температури повітря нижче 15°С ефективність їх застосування різко знижується.

В умовах присадибних і дачних ділянок, окрім обприскування дерев зазначеними препаратами, проти довгоносиків ефективні також заходи:

• накладання на штамби дерев ловильних поясів, виготовлених з картону, з нанесенням на зовнішній бік клейких та липких речовин: ентомологічного клею, вазеліну, солідолу. При потраплянні в таку пастку жуки прилипають до в’язкої речовини і не можуть рухатися;
• щоденне обтрушування дерев, бажано в ранкові години, коли температура повітря не вище 10°С, застосовуючи дерев’яну палицю, обмотану вгорі ганчіркою. Перед обтрушуванням під деревом застеляють плівку і палицею ударяють по гілках — обережно, щоб не травмувати кору. Жуків, які осипаються на плівку, збирають та знищують;
• проти букарки: після опадання пошкодженого листя (в травні та червні) проводять його згрібання і спалювання.

І.Шевчук,
канд. с.-г. наук,
Інститут садівництва
УААН