Агролайфхак: оптимальний коефіцієнт кущіння озимої пшениці
Для формування оптимальної густоти продуктивних стебел важливо реалізувати здатність озимої пшениці до кущіння. За результатами досліджень учених, маса зерна головного колоса в одностеблової рослини становила 1,33 г, а в чотиристеблової зросла до 2,45 г. Бокові пагони мали масу зерна 1,78 г, але це більше, ніж маса головного стебла одностеблової рослини. Тобто, чим більше колосів на рослині, тим вища маса зерна у головного колоса, пише propozitsiya.com за матеріалами agronom.com.ua.
Кількість стебел на одну рослину може коливатись у значних межах: 1–3 і до 10 і більше. Проте потенційні можливості утворення бокових пагонів надзвичайно високі. Продуктивна кущистість при створенні відповідних умов життєдіяльності може досягати 100 і більше колосів. Кущі пшениці з площею живлення 30х70 см давали до 100 стебел з урожайністю 100–120 г. У штучних умовах вдавалось виростити рослини, що мали 300 і більше стебел.
На думку вчених, процесу кущіння не приділяється належна увага. Більшість використовуваних технологій зводять можливості рослин кущитись до мінімуму, а основою окремих із них і є одностебловий тип рослини без бокових пагонів.
Рекомендації вчених щодо оптимального значення коефіцієнта кущіння дуже різноманітні. Для отримання 90–110 ц/га зерна важливо мати синхронний розвиток пагонів кущіння. Оптимальний коефіцієнт продуктивного кущіння для сучасних сортів озимої пшениці має становити 2–3.
Озима пшениця може мати два періоди кущіння – осінній і весняний, залежно від строків сівби та інших чинників. Якщо строки сівби пізні й бокові пагони восени не утворилися, то кущіння відбувається тільки навесні впродовж 30–40 днів. Коефіцієнт кущіння в цьому випадку зменшується.
Потенціал урожайності озимої пшениці визначається тільки густотою колосів. Майже неможливо в загущених агроценозах підвищити коефіцієнт кущіння. Проблематичним видається збільшення елементів продуктивності колоса, особливо кількості зерен у колосі і його маси. Тут суттєво обмежуються можливості маневру та управління структурою врожаю.
Тому більшість спеціалістів відхиляють концепцію одностеблової рослини. Iз насінини повинен формуватися кущ, що складається із головного і двохтрьох бокових стебел із добре розвиненою вторинною кореневою системою. За такого розвитку кущ дає кілька продуктивних стебел, які розвиваються майже одночасно. Це найбільш здоровий і потужний тип куща, стійкий до вилягання, хвороб тощо. Важливо не допустити утворення стебел другого і наступних порядків.
Перші п’ять пагонів – головний, колеоптильний і три із бруньок перших трьох справжніх листків – утворюють колосся, яке за продуктивністю мало поступається головному колосу. Продуктивність колосся інших пагонів нижча.
Бокові пагони, які навіть не утворюють зерна і є тимчасовими конкурентами у боротьбі за поживні речовини, світло та вологу, позитивно впливають на врожайність. Вони формують додаткову кореневу систему, яка після їх відмирання працює на рослину. Завдяки пагонам зростає асиміляційний апарат, який нагромаджує більше пластичних речовин, що пізніше переміщуються у колосоносні стебла і підвищують їхню продуктивність.
За наявності в одноколосової рослини одного безколосого пагона продуктивність зростає у два рази, а при трьох-п’яти непродуктивних стеблах – у три і більше разів.
Додаткові продуктивні стебла підвищують урожайність на 30–50%. На зріджених посівах частка бокових пагонів становить до 60–70% урожаю зерна.
Багатостеблові рослини мають краще розвинену надземну масу і кореневу систему, більш стійкі до несприятливих умов росту і здатні формувати вищу продуктивність порівняно зі слаборозвиненими одностебловими рослинами. Скидання окремих пагонів під час виходу в трубку у сильнорозкущених рослин нерівноцінне відмиранню цілої слаборозкущеної рослини при високій густоті стояння.
Згідно результатів досліджень учених, маса зерна з однієї рослини на фоні N90P60K60 у двостеблових рослин порівняно з одностебловими зростає на 84,8%; у тристеблових відповідно на 158%; чотиристеблових – на 209%; п’ятистеблових – на 169% і шестистеблових – на 177%.
Технології з високими нормами висіву, навіть якщо й забезпечують запланований урожай, потребують більших матеріальних затрат. Зростає норма висіву, а отже, й вартість насіння. Зростає потреба у засобах захисту рослин. Виникають проблеми економічного та екологічного характеру. Тому в науковій літературі дедалі частіше ведеться мова про помилковість такого напрямку в технологіях.