Червиця в’їдлива — небезпечний шкідник яблуневих насаджень
У технології вирощування яблунь системи удобрення та інтегрованого захисту — невід’ємна й досить витратна складова. Видове різноманіття шкідників і хвороб потребує постійного моніторингу їхнього розвитку, проведення профілактичних та превентивних заходів захисту.
Сьогодні добре вивченими й регульованими шкідливими організмами є численні види листовійок, плодожерок, сисних шкідників (трипсів, листоблішок, цикадових, кліщів), збудників грибних захворювань. Надзвичайно шкідливим та підступним об’єктом через прихований спосіб життя є червиця в’їдлива.
В Україні вона найпоширеніша в листяних лісах, полезахисних смугах, парках. Шкідник — поліфаг, пошкоджує плодові, зокрема яблуню, грушу, значною мірою — лісові породи: ясен, вербу, тополю, осику, березу, вільху, дуб, клен, волоський горіх. Особливої шкоди червиця завдає в південних областях України та Криму, де трапляються випадки загибелі цілих масивів плодових насаджень. Садівництву шкодять лише два види — червиця в’їдлива та червиця пахуча (остання названа так із огляду на специфічний запах, що виділяється зі спеціальних залоз гусениці).
Червиця в’їдлива належить до Лускокрилих комах родини Червиць (Zeuzera pyrina L., Lepidoptera, Cossidae). Кількість видів цього шкідника на земній кулі перевищує 1000. Ці досить великі нічні метелики значно поширені в усіх країнах. Розміри представників родини, що мешкають у тропіках, досягають 20 см.
Самець — із розмахом крил 50 мм, має пір’ясті вусики. Крила білі, між жилками є темно-сині або темно-зелені численні плями (такі самі є також на спині — три пари). Черевце темно-синє з білими кільцями та китицею білих лусочок на його кінці. Самиця — завдовжки до 70 мм, має довгий яйцеклад. Метелики відроджуються в червні-липні, до осені відкладають поодиноко або купками яйця по 20–200 екз., розміщуючи їх на верхівках та в місцях розгалуження пагонів, біля основи бруньок. Плодовитість самок, за різними джерелами, — від 1000 до 2000 яєць.
Яйце розміром 0,8–1,2 мм видовжено-овальне, яскраво-жовте. Ембріональний розвиток триває 10–12 днів. Відродження гусениць починається в третій декаді червня і продовжується в липні. Молоді гусениці заповзають на крону дерев, повисають на павутинці (завдовжки 15–20 см). Пориви вітру відривають їх і розносять на прилеглі угіддя — це основний спосіб розселення червиці в’їдливої.
Гусениця завдовжки до 60 мм, завтовшки 7 мм, жовта, інколи рожевувата, на кожному сегменті є чорні крапки з короткими волосками. Голова, грудний і анальний щити — темно-бурі. Гусениці 16-ногі, живуть під корою та в деревині різних дерев і кущів. Спочатку молоді гусениці пошкоджують цьогорічні пагони, вгризаючись у них через черешок або біля бруньок. Уражені пагони засихають і стають добре помітні на тлі зеленої крони дерев. До осені гусениці переселяються на товстіші гілки, вгризаються в їхні тканини, де й зимують, розвиваються весь вегетаційний період і після другої зимівлі заляльковуються в червні-липні.
Лялечка завдовжки 30 мм, темно-бура, циліндрична, з рогоподібним відростком між очима. Генерація дворічна. Зимують гусениці першого й другого років життя. Навесні вони поновлюють живлення. Після його закінчення гусениці останнього віку заляльковуються в ходах під корою дерев. Процес цей розтягнутий і триває з травня по серпень. Літають метелики з середини червня до середини серпня, відкладають яйця на стовбури й гілки. Гусениці, що виходять із яєць, проникають під кору, живляться деревиною гілок та стовбурів протягом двох років, вигризаючи ходи під корою. Часто такі пошкодження — ходи охоплюють кільцем стовбур чи гілку й таким чином порушують сокорух деревини. Під пошкодженим деревом можна помітити купку червоно-бурої червоточини, яку гусениця викидає з отвору ходу. Живляться гусениці до жовтня.
Пошкоджені дерева чахнуть, молоді й саджанці навіть від невеликого вітру ламаються в місцях пошкодження. Шкода від червиці в’їдливої виявляється в загальному ослабленні дерев, що позначається на зменшенні загального приросту пагонів та на врожаї плодів.
Боротьба з червицею в’їдливою
Обмеження чисельності червиці в’їдливої — справа досить копітка. Насамперед — це придбання здорових саджанців у розсадниках, адже поширення шкідника, зокрема, відбувається і з посадковим матеріалом.
Одним із обов’язкових елементів захисту саду від шкідників є обрізування і проріджування крони в осінньо-зимовий період, що сприяє видаленню гілок, заселених короїдами, червицею в’їдливою, кладками яєць кільчастого шовкопряда. Також цей захід створює кращі умови для повнішого покриття інсектицидами листя й плодів під час обприскування. Загиблі дерева слід викорчувати й спалити.
У садозахисних та вітроломних смугах добрим притулком для цього шкідника є насадження ясеня, який сильно пошкоджується червицею в’їдливою, тому такого «сусідства» варто остерігатись.
Восени та наприкінці зими слід проводити побілку штамбів для їхнього убезпечення від морозобоїн, утворення тріщин кори, сонячних опіків. Також обов’язково потрібно замазувати рани на деревах садовим варом. Лікування ран — тривалий біологічний процес, у результаті якого утворюється каллюсове кільце, схоже на рубець, яке збільшується та росте протягом кількох років, допоки рана завдяки камбію, з якого воно утворюється, повністю заживе.
Садовий вар — нерозчинна у воді тягуча речовина, яку використовують для лікування зрізів і пошкоджень деревини. Суміш захищає ушкоджену ділянку рослини від проникнення крізь неї грибів, бактерій та інших збудників хвороб, запобігає витіканню рослинного соку, захищає від шкідників. Використовують садовий вар для захисту ран після прищеплювання, обрізування, пошкоджень гризунами, іншими шкідниками та паразитами, а також після утворення на штамбах тріщин різного походження.
Є безліч запатентованих рецептів приготування садового вару. До його складу, як правило, входять: продукти бджільництва (прополіс, віск), жири рослинного й тваринного походження, алкоголь, каніфоль, озокерит, гетероауксин, попіл, отриманий від спалювання виноградної лози. Гетероауксин додають наприкінці приготування садового вару в співвідношенні одна пігулка на 1 кг суміші, а якщо це спиртовий розчин — кількість спирту не має перевищувати рекомендовану. Застосування гетероауксину сприяє швидшому загоєнню ран. Правильно приготований садовий вар легко наноситься, він липкий, не сохне, не розпливається за жаркої погоди та не розтріскується — за холодної.
Хороший ефект дає обмазування штамбів дерев глиною з коров’яком або казеїновим клеєм (200–250 г на 10 л суміші) із додаванням кишково-контактних інсектицидів, які не мають фітотоксичної дії. За такого способу гине частина метеликів у період їхнього вильоту та частина гусениць — під час проникнення в деревину.
За слабкого заселення (до 10%) штамбів та гілок дерев гусеницями цього шкідника їх знищують шляхом уприскування в ходи інсектицидів контактної дії з наступним закриттям ходів глиною, садовим варом тощо. За середнього (11–30%) та сильного заселення (понад 30%) проводять обприскування саду інсектицидами або їхніми сумішами з Боверином (до цвітіння, коли температура повітря перевищить 16°С).
У присадибних садах у ранньовесняний період гусениць у ходах стовбурів і гілок дерев пронизують дротом і впорскують туди розчини інсектицидів.
Під час масового льоту метеликів, відкладання яєць та виходу гусениць червиці в’їдливої сад обприскують БІ-58 новим, к.е., 0,8–4,0 л/га, Дурсбаном 480, к.е., 2,0 л/га, Піринексом, КЕ, 3,0—3,5 л/га. Обробку проводять у липні й серпні з інтервалом 12–14 днів, причому покривають розчином інсектициду не тільки листки, а й кору гілок та штамбів дерев. Ефективним заходом боротьби та профілактики поширення гусениць є видалення та знищення пошкоджених (заселених) червицею цьогорічних пагонів у садах та полезахисних смугах у серпні-вересні, завдяки чому насадження вдається очистити від гусениць шкідника на 95%.
У плодоносних яблуневих садах осінніх та зимових сортів червицю в’їдливу знищують обприскуванням проти яблуневої плодожерки. На літніх сортах за масового заселення дерев потрібні одна-дві обробки після збирання яблук у період масового відродження гусениць.
Чисельність шкідника значно обмежують комахи-їздці, личинки яких паразитують у гусеницях червиці в’їдливої: Apanteles laevigatus Ratz., Sympiensis sericeicornis Nees., Pristomerus vulnerator Grav. Частина гусениць гине від грибних та бактеріальних захворювань. Значна загибель гусениць першого віку спостерігається в період їхнього розселення, особливо за вітряної погоди.
Слід зазначити, що через значну шкодочинність червиці (одна гусениця може знищити здоровий пагін або навіть частину крони) виробники в боротьбі зі шкідником часто припускаються помилки, перевищуючи норми витрати інсектицидів без урахування їхньої фітотоксичності. Це призводить до значних пошкоджень листкового апарату крони через хімічні опіки. Тому ще раз варто нагадати про дотримання рекомендованої норми застосування пестицидів. Та якщо дерева все ж зазнали опіків, то для відновлення крони слід застосувати антистресові речовини, зокрема гумати. Доведено, що останні здатні зв’язувати в ґрунті шкідливі домішки, мобілізувати захисні функції рослин. До їхнього складу входять специфічні ферменти, що підвищують стійкість рослин до несприятливих умов і стресових ситуацій.
Амінокислоти в складі гумітів сприяють збільшенню концентрації хлорофілу в рослинах, підвищують рівень фотосинтезу, активують фітогормони, зокрема синтез ауксину, й забезпечують баланс ґрунтової мікрофлори. У стресових для рослин ситуаціях внесення амінокислот має лікувальний ефект. Контролювати стрес рослин за допомогою амінокислотних препаратів можна шляхом їхнього застосування для позакореневих підживлень. Причому їхнє використання рекомендоване як до настання стресу, так і під час його дії та після нього.
Відомо, що дотримання системи удобрення яблунь гарантує оптимальне закладання та диференціацію генеративних бруньок, активізацію фізіологічних процесів, що забезпечують зимостійкість дерев, отримання доброго врожаю високої якості. Спеціалісти зазначають, що дворічній яблуні на рік потрібно 10–15 кг органіки, 70 г азотних добрив (аміачної селітри), 200 г суперфосфату простого і 80 г калію сірчанокислого. Удобрювати потрібно пристовбурні кола діаметром 2 м. Дерево третього-четвертого року має пристовбурні кола діаметром 2,5 м і споживає на рік 15–20 кг органіки, 150 г аміачної селітри, 250 г простого суперфосфату і 140 г калію сірчанокислого. Пристовбурне коло яблуні п’ятого-шостого року збільшується до 3 м, а річна потреба в мікроелементах на кожне дерево зростає таким чином: органіки — 20–30 кг, азотних добрив — 210 г, фосфатів — 350 г, калійних добрив — 190 г. Діаметр пристовбурного кола дерева, якому виповнилося сім-вісім років, досягає 3,5 м, а добрив одній такій яблуні на рік необхідно: 30–40 кг гною, 280 г азоту, 420 г фосфору й 250 г калію. В яблуні віком дев’ять років і більше пристовбурні кола сягають 4,5 м у діаметрі, річна потреба в мікроелементах: органічних добрив — 50–60 кг, азотних — 280 г, фосфатів — 0,5 кг, калійних добрив — 340 г.
Фосфати, калійні добрива та всю норму органіки вносять восени під перекопування пристовбурного кола (у перші три роки — завглибшки 12–15 см). Після третього року життя яблуні, коли її коренева система йде вглиб, добрива вносять у спеціально зроблені три-чотири свердловини завглибшки до півметра, розташовані на відстані 1,0–1,5 м від стовбура дерева. Дві третини азотних добрив вносять у період розпускання бруньок, а третину — після цвітіння яблуні, для цього можна використовувати аміачну селітру, перегній або сечовину. Краще вносити їх у пристовбурні кола дерева почастково і в рідкому вигляді — як розчин добрива слабкої концентрації в чистій воді.
М. Константинова, канд. с-г. наук,
старш. наук. співробітник, консультант
Інформація для цитування
Червиця в’їдлива — небезпечний шкідник яблуневих насаджень/ М. Константинова// Пропозиція/ — 2017. — № 6. — С. 144-146