Спецможливості
Новини

Молочне виробництво: східнонімецький досвід

15.07.2008
891
Молочне виробництво: східнонімецький досвід фото, ілюстрація
Нещодавно група вінницьких фермерів мала змогу порівняти виробництво молока в Україні та східній Німеччині. Землі колишньої НДР було вибрано не випадково: у наших господарських комплексах є багато спільного, але й різниця істотна. Принаймні, фермери хоча б приблизно змогли уявити, що їх чекає в майбутньому.

День перший
Цього дня ми поспілкувалися з представником міністерства сільського господарства д-р Рудольфом Вендтом (начальник групи з міжнародних відносин), відвідали DZ-Bank, де нас зустрічав його представник Ханс Йорг Оферман, та побачили підприємство ТОВ “Деберготцер Аграр”, власником якого є д-р Берндт Піпер.
Д-р Рудольф Вендт розповів про організацію роботи міністерства сільського господарства в Німеччині та вказав на проблеми, які виникають під час спілкування з українськими колегами: новий наш міністр не знає, що робив його попередник. Тобто з кожним новим міністром потрібно домовлятися спочатку. В разі зміни міністра в нас міняється приблизно 50–60% працівників міністерства. В Німеччині принцип інший: за будь-яких політичних змін роботу міняють усього 4% співробітників. На нижчому рівні проблем у співробітництві немає. Україна, запевнив пан Вендт, може продати в Німеччині будь-яку продукцію, просто потрібно знати, що й де продавати та дотримуватися вимог якості. Ще д-р Вендт вказав на негатив, який створюють вільні економічні зони (ВЕЗ) — інвестор вклав гроші, і якщо новий уряд відмінив ВЕЗ, то є ризик втратити кошти.
DZ-Bank має 47% загальних інвестицій у сільське господарство Німеччини. Сума становить 33 млрд євро. Загальна картина така: середня ціна землі в Східній Німеччині — 5–6 тис. євро/га (за цінності 50 балів), на заході країни ціни вп’ятеро вищі. Але загальна структура типів господарств залишилася незмінною. В 2004/05 роках 1 га приніс дохід у середньому 87 євро/га.


Структура господарств за успішністю:
Погані -25 євро/га
Середні 45 євро/га
Добрі > 45 євро/га
 Причому процент першої групи збільшується.


Фінансують лише успішні господарства. Мінімальні вимоги до клієнта
1. Всебічний аналіз бізнесу.
2. Господарство повинно оптимізувати свою структуру (покращуватись і розвиватися).
3. План на наступні 2–3 роки.
4. Відповідна кваліфікація працівників та керівників.
5. Активне позиціювання на ринку (укладати договори на поставку, витримувати якість, входити в асоціацію фермерів, торгувати через біржу).


Перевірки проводять щоквартально та в кінці року. Кредитування здійснюють під 9% на 10 років (компенсація 6%). Випадків неповернення інвестицій у банку не було. Хто не може працювати — продає ферму, й приходить новий керівник. Банку байдуже, хто він — німець чи іноземець. Кредит дають у розрахунку 1 євро/кг молока, тобто — 1000 корів по 8 тис. літрів за рік = підприємство коштує 8 млн євро. Але це приблизний розрахунок.
У Східній Німеччині тенденція йде до спеціалізації господарств: якщо це молоковиробнтцтво, то все працює на обслуговування ферми, якщо рослинництво — ферми немає. Господарство саме виробляє потрібні корми або закупляє — кому що вигідніше. Наприклад: голландці роблять сучасну ферму, закупляють конструкції, займаються молоковиробництвом, а землю здають в оренду сусідам і купують у них корми. В Голландії інтенсивність виробництва падає, тому тамтешні фермери перебираються до Німеччини, яку вони облюбували, не випадково: їх приваблює стабільність, схожа мова, схожі закони. Німецькі ж фермери перебираються далі на схід — у Польщу, але в них є така приказка: щоб заробити в Польщі трохи грошей, потрібно туди вкласти багато грошей.
DZ-Bank має досвід фінансування підприємств за межами Німечини в союзі з Райффайзенбанком. Але є проблеми: попереднім реформованим підприємствам не списують борги або списують тільки частину, тому їх все одно треба виплачувати.
На фермі д-ра Піпера теж було на що подивитися. Коли він тільки взяв ферму, річні надої сягали 6 тис. л. За п’ять років вони зросли до 12 тис., а нині становлять 8 тис. л за рік. Коли було прийнято рішення перейти на виробництво екологічно чистого молока, надої зменшилися, але тепер ціна вища. Як наслідок, він отримує ті самі гроші з меншими надоями. На підприємстві працює всього 10 робітників та керівник. Господарство має 140 корів, 1124 га ріллі і 240 га пасовищ. Вони вирощують 31 ц/га пшениці, 34 люпину, 28 ячменю, 70 кукурудзи на силос та 60 ц/га кукурудзи на зерно. Мають машину для плющення зерна (сушити кукурудзу невигідно). Кукурудзу на зерно збирають за вологості 35%, плющать і консервують. Під час збирання силосу, якщо погода дощова, додають мелясу: до “Ягуара” ззаду чіпляють бочку з мелясою, і на виході з рукава маса обробляється в розрахунку 20 кг/т силосу. Меляса має 30–60% сухої речовини. Крім того, на силосозбиральному комбайні є приставка, яка обробляє силосну масу під час подрібнення молочними бактеріями. За оренду зернозбирального комбайна платять 46 тис. євро за рік, причому після трьох років експлуатації його здають на завод, а натомість одержують новий. Орендна плати за землю — 135 євро/га. Д-р Піпер, за можливості, викупає землю в орендарів.
У тваринницьких приміщеннях стін майже немає. Підлоги — щілинні, під ними ями, туди потрапляють усі відходи, а потім їх відкачують у бункер. Там розводять водою й використовують для підживлення. Утримання безприв’язне, тварини мають вільний доступ до води та корму. Корів тримають 3,5–4 лактації. Найсильніше мене вразила одна деталь: поки ми обходили приміщення (а це 15 хвилин), працівник вигорнув гній із загону, де були корови, пересів на інший трактор і розкидав солому, потім повернувся на перший трактор, перечепив лопату на ківш і поїхав до складів.


День другий
На другий день ми відвідали племстанцію та аукціон. Побували на сімейній фермі, де є доїльний робот, на великому переробному підприємстві Uelzena. Побачили велике підприємство АО “Шварцбунтцухт” (колишній радгосп).
На племстанції нас познайомили із загальною організацією роботи, розповіли про особливості відбору, оцінювання та утримання биків. Всю роботу тут виконують дев’ять робітників. Корми закуповують. Одночасно можна утримувати 220 биків. Поки що їх 120, бо немає потреби в більшій кількості. За рік виробляють 20 тис. спермодоз. Одна спермодоза коштує 20 євро. Якщо з першого разу запліднення не відбулося, наступну дозу продадуть за 10 євро. Для своїх дилерів роблять скидки від 30 до 50%. Неподалік племстанції — аукціон. Нове приміщення для аукціону збудували в 2004 році, його площа — 800 кв м. Біля будинку аукціону є нові корівники, в яких тварини проходять карантин. Коли ми там були, в них утримували худобу, яку закупила Росія. За словами працівника аукціону, останнім часом майже всю худобу купує наша східна сусідка. Вартість утримання 1 голови ВРХ за добу — 3,5 євро. Середня ціна — приблизно 2 євро/кг живої маси, тобто за 1000 євро можна купити телицю масою 550 кг. Телятко, якому виповнилося два тижні, можна купити за 200 євро. Ціни приблизні, з року в рік вони коливаються залежно від попиту. Худоба має високий генетичний потенціал. Вибракувану корову можна купити за 850 євро, бичків продають тільки на відгодівлю.
На сімейній фермі, яку ми відвідали після аукціону, утримують 90 дійних корів, 120 молодих та 15 маточних корів. Середній надій — 9350 кг/рік. Раціон, в основному, складається із сінажу злакових трав та кукурудзяного силосу. Доступ до кормів вільний. Фермер має 80 га пасовищ та 400 га ріллі. Озимої пшениці збирає по 70–80 ц/га, ярого ячменю — 60–70, ріпаку — понад 40, тритикале та жита — по 70 ц/га. Аналіз грунту робить після жнив на кислотність та вміст азоту, тоді ж вносить кальцій. Сидератів не вирощує, солому забирає з поля всю, а фосфорно-калійні добрива вносить навесні. Норми фосфорно-калійних добрив визначає, виходячи з досвіду, а не за розрахунками. Приміщення ті самі, в яких утримували корів ще за часів соціалістичної системи, з незначним удосконаленням: додали вікон та переобладнали для безприв’язного утримання. Підлога така ж, як і на попередній фермі, — щілинна (і так на всіх фермах). Ручного доїння немає, для цього є робот. Корова заходить у спеціальне стійло, комп’ютер зчитує інформацію з датчика тварини і, відповідно до того, скільки вона дала молока попереднього разу, відсипає їй потрібну кількість концентратів. Поки вона їсть, робот підмиє, обробить дійки дезінфікуючим розчином, здоїть перше молоко, видоїть і знову обробить дійки спеціальним розчином. Після цього надішле господарю SMS-повідомлення на мобільний телефон: від якої корови і скільки отримано молока. На доїння корів ніхто не заганяє. Коли настає час, вони самі стають у чергу до апарата. Молоду корову, щоб привчити до робота, достатньо двічі-тричі завести до доїльного устаткування, після чого вона самостійно ходить на “процедури”.
Завод Uelzena за рік переробляє 300 тис. т молока. Щоденно — 800 т. Працює 90 чоловік, причому 10% — студенти. Виготовляють сири, масло, сироватку із вмістом сухої речовини 30–60%. Підприємство займається виключно переробкою: саме воно не купує молока і не продає продукцію. Всім цим займається головний офіс. Масло продають через торгові відділи головного офісу, для реалізації сиру в них є два партнери: німці та голландці. Сир продають лише їм. На збут готової продукції укладають договір із торговою фірмою мінімум на рік. Контракт із фермерами на поставку молока укладають на п’ять років. У контракті базисну ціну на молоко не вказують, вона ринкова і залежить від ціни на масло та сир. Фіксують тільки базисні показники якості. Ціна на молоко може коливатися щомісяця, але ці коливання не залежать від пори року. Середня ціна торік становила 27 євроцентів за літр. Молока на ринку вистачає, тому фермер платить заводу якусь символічну суму за те, що він приймає у нього молоко (89 євро за кожну прийняту тисячу тонн).
За день до нашого приїзду на фермі “Шварцбунтцухт” відбулися збори акціонерів, на яких обрали нового директора: ним став молодий 30-річний агроном. Його попередник керував господарством ще з часів НДР. Нас зустріли одразу два директори і разом ознайомили з фермою. Господарство має 1200 га ріллі та 740 га пасовищ. Утримують 588 корів, 710 теличок та 15 бичків. Всього працює 33 людини. Орендна плата за землю — 75–150 євро/га. Аналіз грунту проводять раз на п’ять років, а на кислотність — щороку. Дози добрив розраховують, виходячи з аналізу грунту, а коригують, враховуючи досвід попередніх років. Зернові дають по 56 ц/га, ріпак — 40, кукурудзи на силос — 420, цукрових буряків — 420 ц/га. Цукрові буряки вирощують всього на 15 га, але не тому, що не вигідно. Причина в квоті, яку дають за показниками останніх років до її запровадження, а ця культура тоді була збитковою. І хоча тепер фермерам вигідно вирощувати солодкі корені, але квота стримує. З тваринницьких приміщень прибрали більшість стін, утримання безприв’язне, всіх корів розподілено за групами. Воду подають згори: попід стелею йде трубка, в якій вода циркулює. Якщо напувальник порожній, датчик відкриє кран і після заповнення закриє, але так, що в трубі, яка з’єднує напувальник із водопроводом, води не буде, тому труби не замерзають узимку. Доять корів у доїльному залі. Зарплата тракториста — 7,25 євро за годину, а скотаря — 6,9 за годину.


День третій
Цього дня ми побували в консультаційній фірмі, відвідали Німецький союз фермерів, побували на малому переробному підприємстві Hemme milch та побачили ферму, господар якої — голландець.
У консультаційній фірмі LAB працює 60 консультантів. Із них 30 — у головному офісі, інші — на філіалах. Консультації надають з питань техніки, будівництва, землі, екології, виробництва молока, економіки тощо. Одна година консультації коштує 65 євро. За НДР це була державна служба, потім поступово перейшли на самоокупність.
У Східній Німеччині середнє господарство має 250 корів, на заході — 25 корів. Середня площа господарства на сході — 500–700, на заході — 50–150 га. Всі сільськогосподарські підприємства можна поділити на три групи: успішні, середні, неуспішні. Успішні (25%) за рік на корові заробляють 400 євро, або 3 євроценти на 1 кг молока. Середні (50%) втрачають по 2 евроценти на 1 кг молока, в плюсі вони лише завдяки іншим галузям. Неуспішні (25%) втрачають по 10 євроцентів на 1 кг молока.
Проблема розвитку в Східній Німеччині в перші п’ять років після об’єднання країни — це перехід від одних форм власності до інших. Тоді на сході швидко вирізали худобу, бо не стало ринків збуту продукції: їх захопили успішніші західні виробники. Коли Німеччина вступила в ЄС, східна продукція не відповідала євростандартам. Усіх хворих і непродуктивних тварин вирізали. М’ясомолочні породи “розділили” на м’ясні та молочні. Все робили паралельно: генетика, реконструкція, техніка. Були випадки, коли побудувати нову ферму було дешевше, ніж переобладнати стару. Стадо оновлюють на 40% кожні 2,5 року, щоб не погіршувалося здоров’я тварин. У середньому поголів’я зменшилося вдвічі, а кількість робітників — уп’ятеро.
Як бачимо, підприємства переоцінюють соціальну функцію, тобто тримають більше працівників, ніж можуть собі дозволити. Це відбувається через те, що люди віддали землю підприємству й воно повинно їх тримати на роботі. Є люди, яких і треба б звільнити, але не можна, бо тоді вони заберуть близько 50 га землі, а це великий шматок.
Безробіття становить 22%. Люди виїжджають із сходу на захід. Якщо безробітний німець виїжджає на постійне місце проживання в іншу країну, то на рідній землі йому виплачують допомогу з безробіття за рік наперед.
Союз фермерів Німеччини, як ми зрозуміли, — досить розвинута та впливова організація. Вона об’єднує 90% фермерів. Структура подібна до державної: фермер — районна організація — земельна (обласна) — федеральна. Основне завдання — представляти інтереси фермерів на всіх рівнях. На районному рівні займаються консультативною діяльністю, підвищенням кваліфікації. Існує на внески фермерів — 3–4 євро/га, плюс плата за консультації, навчання. В цілому по країні налічується 5500 співробітників. Союз фермерів допоміг господарствам з розподілом землі на паї. Селянам дали можливість самостійно вибирати, що робить із майном та землею. Під час розробки проектів законів союз фермерів (ще перед поданням у парламент) має можливість ознайомитися з законопроектом та висловити свою думку.
Нині в державі формується позитивна тенденція, адже на сільське господарство починають дивитися не лише як на виробника продовольства, а й як на виробника енергії. На них, нарешті, дивляться як на частину економіки. Не просто допомагають, а намагаються створити умови для розвитку, зменшити бюрократію. Починають думати про соціальне забезпечення фермерів — страховка, пенсія тощо.
Середній вік фермера — 45–55 років. Фермерську справу продовжують, як водиться, діти фермерів. З міста в село ніхто не їде працювати. На сімейному підприємстві за рік людина заробляє приблизно 32 тис. євро, що на 15% менше, ніж загальнодержавний рівень. Раніше фермером ставали після ПТУ, тепер молодь намагається здобути вищу освіту. В 10 університетах країни є факультети сільського господарства, на яких здійснюють спеціалізацію за напрямами економіст, агроном тощо. Університети, на відміну від вищих шкіл, мають теоретичну орієнтацію — перевагу надають практиці. Людину з дипломом економіста сільського господарства візьме на роботу тільки сільськогосподарське підприємство, в інших галузях її не приймуть.
Ферма голландця — це загони для тварин із щілинною підлогою, над якими зведено дах. У приміщеннях багато великих вентиляторів. Стіни є лиш у доїльному залі й на складі, де зберігають концкорми. Раціон складається із сінажу, силосу, концкормів та добавок. Денний надій на корову — 33 л. Фермер має 400 га землі, на якій вирощує люцерну (40 га), та силосну кукурудзу. Всі інші корми купує в сусідів. З багаторічних трав бере 3–4 укоси по 220 ц/га маси, 450 ц/га кукурудзи на силос. Поблизу ферми стоїть молокозавод Hemme milch. Він невеликий: за рік переробляє 1 млн л молока. Молоко надходить з ферми голландця молокопроводами, решту машинами забирають інші заводи. Продукція заводу — молоко, сир, йогурти. Працює 10 осіб, із них: один офісний працівник і шість водіїв. Щоранку водії розвозять продукцію своїм клієнтам додому, а ввечері забирають порожню тару — її господині вже помили й залишили на ганку. Тара з екологічно чистого поліетилену, який використовують для упаковки дитячого харчування.
Загальні враження такі: поля є різні (від чистих до забур’янених, повсюди видно технологічні колії тощо). Люди в селі худоби не тримають. У кожного є невеликий город, хоч кілька соток, на яких ростуть помідори, огірки, картопля. На сьогодні молочне виробництво в Німеччині — це справа, якою займаються професіонали. Якщо фермер не може максимально використати весь потенціал свого господарства й зробити свій бізнес прибутковим, значить, він збанкрутує. Тобто відбувається саморегуляція ринку. Ось таке воно — обличчя капіталізму.


Євген Ящук,
агроном Проекту розвитку молочного сектору Вінницької області (IFC)


 

Інтерв'ю
Кліматичні зміни та несприятливі для ринку умови, спричинені COVID-19, не дали змоги українським агровиробникам цього року вкотре продемонструвати світу рекордні врожаї, особливо таких пізніх культур, як кукурудза та соняшник. Втім, і той... Подробнее
Нині соя — одна з головних культур у структурі посівних площ багатьох господарств в Україні. Чому так? Тому що соя — важлива сільськогосподарська культура, яку вирощують для отримання білка й олії. Унікальні властивості цієї культури... Подробнее

1
0