Мікромонополісти мікрокредитування

Мікромонополісти мікрокредитування

Кредитування аграрного сектора комерційними банками дещо збавило оберти, однак дрібні сільгоспвиробники цього не відчули: банківські кредити для них не були досяжні ніколи. Проте це не означає, що малопотужному фермерові чи селянинові-одноосібнику немає де позичити грошей.
Для того й існують в Україні кредитні спілки, щоб кредитувати народ на мікрорівні. Щоб ще раз нагадати читачам про цю нагоду, кореспондент "Пропозиції" Павло Коротич узяв інтерв’ю в президента Національної асоціації кредитних спілок України Петра Козинця.

— Петре Миколайовичу, чи можна назвати процес становлення кредитних спілок в Україні успішним?
— На це запитання можна відповісти у стилі Маяковського: усе є відносно добрим, і все є відносно поганим. Якщо зважити, що за минулий рік ми зросли більш ніж удвічі і, до того ж, тепер на рівні Національної асоціації маємо більш-менш чіткі фінансовий моніторинг, стандарти і знаємо реальну картину по спілках, — то це добре. Якщо ж згадати, що на початку минулого сторіччя в Україні членами кредитних спілок були майже 3 мільйони осіб, а нині їх 120 тисяч (незважаючи на те, що ми цього року відзначаємо десятиріччя відродження кредитних спілок в Україні), — то це погано. У кредитних спілок США є 450 мільярдів доларів, у наших — 45 мільйонів гривень: у цілому це погано. Проте, з іншого боку, протягом минулого року українські кредитні спілки надали майже 60 тисяч кредитів — це добре. Якщо ж говорити про те, що ми до сьогодні живемо за Тимчасовим положенням, затвердженим указом Президента у 1993 році, і незважаючи на це, розвиваємося, — це дуже добре. Однак те, що ми до останнього часу не мали повноцінного законодавства — це дуже погано.
Але ситуація покращується: нині є вже Закон “Про кредитні спілки”, його прийнято у грудні минулого року. Можна міркувати про його плюси й мінуси, але в цілому він є великим плюсом: з юридичної точки зору ми вже не тимчасові. Проте, водночас, хоча Закон набув чинності з 21 січня, де-факто він не діє. Тому що одна з важливих засад нового Закону — це державне регулювання, однак до нинішнього дня таке регулювання діяльності кредитних спілок абсолютно відсутнє. Наша Національна асоціація є громадським об’єднанням, але змушена брати на себе певні функції держави: моніторинг, розробку внутрішніх стандартів. Це добре, проте не розв’язує проблему. Адже є чимало структур, що називають себе кредитними спілками і нічого спільного з ними не мають. Закон державне регулювання доручає спеціально уповноваженому органу державної влади, який повинен регулювати ринок небанківських фінансових установ; його має бути створено ще відповідно до Закону “Про регулювання ринку фінансових послуг”, прийнятого у червні минулого року. Всі кредитні спілки повинні реєструватися в цьому органі, проте його, на привеликий жаль, ще не існує. У результаті — новий Закон є, але всі кредитні спілки працюють за старими статутами.
Тимчасове положення у рік його прийняття було дуже прогресивним документом, але ж минуло 10 років. Тепер воно є настільки компромісним, що працювати за ним майже неможливо.
— Новим Законом кредитна спілка визначається як неприбуткова організація, і це дає їй змогу уникати оподаткування прибутку. Чи не вабить дана обставина під дах цього Закону інших фінансових посередників?
— Я з цим не згоден, проблема не в цьому. Ось, скажімо, група людей створює кредитну спілку, пишуть статут — точка в точку з типового статуту, що визнаний Національним банком. Проте надалі усі операції провадять такі, які нічого спільного з кредитними спілками не мають. Наприклад, у Києві років півтора існувала організація, що називалася “Центральна ощадна кредитна спілка”, яка, можете собі уявити, давала безпроцентні кредити на житло (при попередньому внесенні половини вартості квартири) терміном на сім років. Тобто, якщо розібратися, це була звичайнісінька піраміда. І робилося це відповідно до типового статуту, тобто без його порушень. Але ж їх ніхто не контролював, і тут усе вкрито темрявою.
Я вам наведу таку статистику. У нашій Національній асоціації сьогодні 120 кредитних спілок. Можна назвати до ста організацій, які ще не прийнято до Асоціації, проте ми з ними так чи так співробітничаємо. Таким чином, виходить 220 спілок. А за даними Національного банку ще річної давнини, в Україні було зареєстровано понад 600 організацій під назвою “Кредитна спілка”. З них працювали 375. Я більш ніж упевнений, що не менше сотні цих структур займалися діями від примітивних ломбардних операцій, що ще більш-менш, до повного криміналу.
Тому цей ось державний орган має покласти цьому край. Адже ми представляємо інтереси кредитних спілок, а виступаємо, як не дивно, за державне регулювання. Здавалося б, навіщо? Чим менше контролю, тим краще! Просто ми чудово розуміємо, що ці ось фірмочки скомпрометують усю систему.
— У деяких кредитних спілках практикується вкладання грошей на депозит під 25–30 відсотків, що дає фору банківським депозитним ставкам. Відповідно, під значно більший відсоток отримає кредит позичальник. Чи відповідають такі ставки принципам кредитних спілок?
— Тут не все так. На сьогодні українські кредитні спілки мають дуже різну кредитну політику — як по депозитах, так і по кредитах. Коливання становлять по депозитах від 10 до 30 відсотків річних; відповідно, вартість кредиту також коливається від 20 до, можливо, 70 відсотків. Я можу навести десятки прикладів, коли, особливо у сільських кредитних спілках, які працюють не менше трьох-чотирьох років, мають добру репутацію, довіру — стоїть черга з бажаючих вкласти гроші під процент, набагато менший, ніж сьогодні дали б банки. І, відповідно, вартість кредиту там у належних рамках. По-друге, значною мірою відсотки залежать від того, у місті працює спілка чи в селі, тобто від її спеціалізації. Чи вона кредитує сільськогосподарське виробництво, чи купівлю побутової техніки. Є таке поняття, як хвильовка — ми в поляків навчилися, коли кредит дуже короткий, “до зарплати”: річні процентні ставки там високі, і тоді спілки спроможні давати високі проценти на депозит.
Проте я вже казав: не можна назвати середньої температури по лікарні. Нині я не можу вже знайти прикладу, щоб депозит перевищував 30 відсотків. Ще півроку тому такі приклади були, а сьогодні вже немає. Нині вже понад половина кредитних спілок працюють за співставними ставками з банківськими.
А щодо того, чи відповідає це принципам... Кредитна спілка є ринковою структурою, це не благодійний фонд. Він не роздає допомогу нужденним. Тобто має бути компроміс: є бажаючі вкласти гроші — вони хочуть якнайбільше одержати, і бажаючі їх позичити — вони хочуть зробити це дешевше. Якщо люди не захочуть вкладати, значить, треба підвищувати відсоток по депозитах, якщо не хочуть позичати — треба знижувати відсоток по них.
Я б назвав три чинники, чому нині кредити у кредитних спілках доволі часто ще дорогі. По-перше, банки одержують компенсацію своїх процентних ставок, у нас же цього немає. Але головне в іншому. Річ у тім, що ринок мікрокредитування в Україні абсолютно нерозвинений. І як це не смішно звучить, але особливо у сільських районах кредитні спілки іноді виступають монополістами мікрокредитування. А де монополія, там і відповідні відсотки. Нарешті, кредитним спілкам не потрібен прибуток, але їм потрібен дохід, щоб утримувати операційну частину: офіс, персонал тощо. І коли кредитна спілка має в активах 500 тисяч чи мільйон, тоді частка затрат на операційну частину значно менша за ту частку, що йде на виплату по депозитах. А якщо спілка має 30–50 тисяч... Як не крути — бухгалтера треба мати, офіс, хоча б один кабінет — також.
— Чи існує нормування цих витрат?
— Ні, жодного нормування не існує.
— У такому разі можуть бути зловживання.
— У кредитній спілці клієнт і господар — одна й та сама особа. На відміну від банку. Тож клієнти-господарі кредитної спілки мають право вирішувати, що їм вигідно, а що ні. Є загальні збори, усі мають рівне право голосу. І коли спілка працює демократично і прозоро, жодних проблем не буде. А якщо під вивіскою кредитної спілки ховається якась “лавочка”, де тобі ні баланс не покажуть, ні основні показники, де не збираються загальні збори, де рішення приймаються не так, як це має бути — колективно, кредитним комітетом, правлінням, тоді такі зловживання можуть бути. Проте знову ж таки, за Законом, навіть за попереднім Тимчасовим положенням, члени кредитної спілки мають повне право зібратися і прийняти будь-яке рішення щодо відсоткової, кадрової політики абощо.
— За даними вашої Асоціації, половина з наявних в Україні кредитних спілок працюють у сільській місцевості. Однак це ще не означає, що вони кредитують сільське господарство. Тож якою є питома вага тих грошей, які потрапляють на село?
— Важко сказати, скільки кредитних спілок працюють по селу. Є такі, що в сільське господарство вкладають 90 відсотків своїх коштів, а інші — 10. Є чисто фермерські кредитні спілки — найчастіше фермерів області, іноді — району: їхня спеціалізація суто сільськогосподарська. Є кредитні спілки, які об’єднують мешканців сільського району: наприклад, 100 членів — службовці і пенсіонери, 70 — фермери, 200 — одноосібні сільгоспвиробники тощо. І коли подивитися на розподіл кредитів, то можна побачити приблизно таку саму пропорцію. Практика показала, що найбільш ефективно працюють такі ось змішані кредитні спілки.
Але є й інші приклади. Скажімо, кредитна спілка у Білій Церкві дала приватному підприємцю позику на відкриття в одному з сіл магазину. Відкривши магазин, він створив також філію кредитної спілки, і його почали турбувати соціальні питання. І ось лише за перший місяць цей магазин продав 14 телевізорів, з них 4 купили одразу, а 10 взяли в кредит за рахунок цієї кредитної спілки. Хіба це не соціальний розвиток села, без якого його економічний розвиток неможливий?
Тож якщо називати цифри, то минулого року наші кредитні спілки видали до 80 млн гривень кредитів; з них на кредитування суто сільського виробництва пішло десь 20 млн, не більше.
— А яке з-поміж членів кредитних спілок співвідношення між міськими й сільськими мешканцями?
— На початку двадцятого сторіччя у кредитних спілках України 80 відсотків членів були селяни. Коли у 1992–1993 роках почалося відродження кредитних спілок, то на 90 відсотків воно йшло у містах. І лише десь з 1997 року цей рух дедалі активніше просувається у райцентри й на село. Нині з 120 тисяч членів кредитних спілок сільські жителі становлять десь 25 відсотків, а з райцентрами — понад 40. Проте, розглядаючи ці цифри, слід мати на увазі ось що. Існує, наприклад, кредитування купівлі побутової техніки у великих містах: київська кредитна спілка "Лідер", якщо не помиляюся, налічує сім тисяч членів. А для спілки у сільському районі доброю цифрою є одна тисяча. Тому частка сільських жителів у загальній масі членів кредитних спілок дорівнює десь чверті.
— Відомо, що кредитні спілки прагнуть залучати для поповнення своїх активів недорогі гроші “зі сторони”. Як їм вдається вирішувати цю проблему?
— На жаль, є у нас такі кредитні спілки, для яких залучення коштів “зі сторони” є мало не самоціллю їхньої роботи. Я вважаю, що це дуже погано. Тому що чужі гроші на якомусь етапі все одно закінчуються, але, беручи їх, ти не розвиваєш технологій залучення коштів своїх членів. Психологічно це діє негативно. Тобто ми не виступаємо проти залучення таких грошей, але не за принципом “гроші заради грошей”. З нашої ініціативи навіть у новому Законі чітко прописано, що кредитні спілки можуть залучати чужі гроші, проте вони не повинні перевищувати 50 відсотків залучених власних коштів.
Для чого гроші “зі сторони” можуть бути потрібні? Я назву три моменти. По-перше, вони нерідко потрібні для початкового становлення кредитної спілки. Адже коли спілка починає створюватися, вона ще не має достатньої довіри, і тому зовнішні ресурси дають змогу період становлення пройти за півроку-рік. По-друге, певною мірою вони дають можливість частково здешевити власні залучені кошти. Але найголовніше — ці гроші мають показувати населенню даного регіону, членам даної кредитної спілки, що до неї є довіра. Приклад — наша спільна робота з Міжнародним фондом соціальної адаптації. 14 кредитних спілок мали разом в активах 4,1 млн гривень. Торік вони усі разом одержали з цього фонду 1 млн гривень. У результаті до кінця року в цих спілок стало майже 11 млн гривень. Така ось арифметика, і ми вважаємо, що це і є найважливішим у плані залучення коштів.
Ми звернулися до держави, щоб вона з бюджету виділила якісь кошти для дотування кредитних спілок. Адже ми самі розробили фінансові стандарти, нормативи, правила гри і впроваджуємо їх як громадська організація на добровільних засадах: хочте — виконуйте, хочте — ні. Але ми говоримо, що якщо ви цього додержуєте, то можете претендувати на отримання якихось ресурсів. І завдяки цьому за останні рік-два рівень фінансової надійності кредитних спілок, що входять в Асоціацію, зріс разів у три. Тепер ми розробили спеціальну рейтингову систему оцінки фінансової стабільності кредитних спілок, і, відповідно до неї, сорок наших членів мають бал “дуже добре”, тобто стовідсоткову надійність. Тому для нас залучені зовнішні кошти потрібні ще й як елемент переконання людей працювати за правилами гри.