Леонід Кучма: Село тяжко входить у ринкові відносини

У першій декаді лютого в Києві у приміщенні Міжнародного центру культури і мистецтв профспілок України відбулася Всеукраїнська нарада з проблем аграрного комплексу за участю найвищих державних посадовців: Президента України, прем’єр-міністра, голови Верховної Ради, віце-прем’єра, міністра аграрної політики тощо. Представницький форум, що пройшов під гаслом “Розвиток аграрного сектора економіки — стратегічний курс держави”, залишив двояке враження. З одного боку, практично всі промовці зазначали позитивну роль Указу Президента від 3 грудня 1999 року у розвитку сільського господарства України, а з іншого боку, було наведено чимало фактів різноманітних зловживань, непорозумінь на місцях. Гірким висновком Президента України про те, що “село тяжко входить у ринкові відносини, а вітчизняний агросектор — у господарські процеси”, на превеликий жаль, можна проілюструвати загальне тупцювання на місці вітчизняного агросектора за перше незалежне десятиріччя.

Нараду відкрив виступ прем’єр-міністра України.
Віктор Янукович, прем’єр-міністр України:
— Ще не всі аграрії повністю усвідомили, що вони працюють у жорстких умовах ринкової економіки. Поки що сільське господарство України — це галузь, що бажає йти в майбутнє, але занадто довго бореться з минулим. Не можна нині розраховувати на успіх, використовуючи застарілі технології, маючи надзвичайно низькі показники врожайності й продуктивності, низьку якість і високу собівартість продукції. За десять років ми не забезпечили надійних механізмів регулювання аграрного ринку, його інфраструктура не набула комплексного розвитку, недостатньо відпрацьовані правила поведінки на ньому, від чого, насамперед, страждає найбільш незахищена його ланка — сільгосптоваровиробник. Істотною є різниця в організації підтримки різними регіонами процесів реформування на селі. Не завжди заходи центру супроводжуються активною підтримкою місцевих органів влади. Як наслідок, надзвичайна строкатість показників роботи в агропромисловому комплексі по регіонах, не кажучи вже про відмінності між районами та окремими господарствами. Потребує радикального перегляду експортно-імпортна політика держави, збільшення експорту сільськогосподарської продукції нині є одним з основних чинників стимулювання виробництва. І найголовніше — соціальна проблематика села. Уряд свідомий того, що рівень життя селянина є показником добробуту всієї нації. На жаль, поки що сільська поселенська мережа за добробутом набагато нижча, ніж у містах. І цей розрив дедалі поглиблюється.
Слід сказати відверто: аграрні реформи ще не виконали головного завдання, не забезпечили сталого розвитку галузі, її розширеного відтворення, продовольчої безпеки держави, достойного рівня життя селянина. Розв’язання цього завдання буде основною нашою метою.
Більшість основних підгалузей взагалі збиткова. Незважаючи на збільшення обсягів виробництва за два роки, прибуток залишився на рівні 2000 року. Більше того, рентабельність впала майже вдвічі. Якщо в 2001 році було досягнуто істотного приросту виробництва продукції тваринництва, то у 2002 році несприятлива цінова ситуація призвела до різкого скорочення поголів’я, торкнулася практично усіх підгалузей тваринництва. Причин такого стану, звісно, багато. Ясно, що це результат не одного господарчого року. Із 1990 по 1999 роки зростання цін на ресурси, що споживаються сільським господарством, вшестеро перевищило зростання цін на сільськогосподарську продукцію. Диспаритет цін набув загрозливих масштабів. За підрахунками Інституту аграрної економіки УААН, сільське господарство продовжує дотувати інші галузі економіки на суму близько 6–7 млрд грн щороку. Саме через це втрачається інвестиційна та інноваційна привабливість сільського господарства.
Особливо значні диспропорції відстежуються у зростанні цін на електроенергію, газ, паливо, міндобрива, транспортні послуги, які формують природні монополії. На найвищому рівні такі перекоси неприпустимі, й уряд рішуче налаштований їх врегулювати у стислий термін. Підлягає здешевленню вартість послуг із заготівлі, транспортування і зберігання продукції, послуг державних, інспекційних і контролюючих органів. Ми свідомі того, що проблемою внутрішнього продовольчого ринку є низький платоспроможний попит населення. Тому рішуча боротьба з бідністю, зростання харчових витрат, різноманітних виплат, зарплати — це пріоритет уряду.
Щодо державної підтримки розвитку галузі. Існуючі механізми підтримки будуть максимально збільшені урядом у напрямі підвищення конкурентоздатності підприємств. Уряд орієнтуватиме на оптимальне розміщення продуктивних сил і раціональне використання виробничих потужностей.
Будуть запропоновані нові механізми підтримки розвитку сільського господарства за рахунок поєднання фінансової підтримки коштів місцевих бюджетів, інвесторів і банківського кредитування. Виникає багато питань до регіонів. Давайте домовимося. Центр готовий залишити на місцях усі кошти, які одержані завдяки перевиконанню дохідної частини бюджету за умови, якщо вони будуть спрямовані суто на розвиток соціальної сфери села, підтримку виробника і розбудову збутової інфраструктури тощо.
Слід нарешті припинити практику підтримання безгосподарності за рахунок бюджету. Окремі господарства за останні роки послабили, а деякі взагалі втратили такі важливі складові ефективного господарювання, як нормативне планування, облік і внутрігосподарський розрахунок. Уряд має твердий намір змінити підходи щодо надання державної підтримки, поклавши в основу чіткі нормативи продуктивності, витрати на виробництво та якість продукції. Уряд, зі свого боку, робить усе можливе, щоб і надалі забезпечити сприятливі умови для розвитку аграрного сектора економіки. Зокрема, ми найближчим часом порушимо перед парламентом питання щодо подовження дії спеціального режиму справляння податку на додану вартість і сплати фіксованого сільськогосподарського податку (зал вибухнув оплесками; зауважимо також, що дія цих пільг мала тривати до кінця 2003 року. — О. Р.). Ми розуміємо також потребу у послабленні впливу природних монополій на агросектор і терміново відрегулюємо це питання. Надалі тарифи на електроенергію, газ, послуги залізниці БЕЗПІДСТАВНО не підвищуватимуться.
Уряд максимально зосередить весь свій вплив на формуванні справедливої цінової політики для аграріїв. Заставні операції із зерном врожаю поточного року здійснюватимуться за принципом: заставна ціна — це його нормативна собівартість плюс рентабельність 25%.
Уряд вживає енергійних заходів для забезпечення стабільності цін на матеріально-технічні ресурси, особливо на період весняно-польових робіт. Ми домовилися з виробниками міндобрив і постачальниками палива, що цього року ціни на їхню продукцію не стануть монопольно високими. Є також угода з Нацбанком і комерційними банками щодо сприятливого кредитування села.
До 20% продукції сільського господарства обертається поза реальним ринком, зростають обсяги контрабанди дешевої та неякісної продукції. Правоохоронними органами відзначається зростання зловживань в аграрній сфері. Дехто відчув, що на сільському господарстві можна легко заробити. Не можна допустити, щоб стало системою робити бізнес не у сільському господарстві, а на ньому. Вживаються жорсткі заходи щодо протидії контрабанді. Уряд вправі вимагати більш активної позиції від місцевої влади, без якої неможливо розірвати злочинне коло.
Вельми цікаві питання порушив у своєму короткому монолозі генеральний директор ВАТ “Харківський тракторний завод” Петро Тодоров:
— На моє велике переконання, нам слід відокремити поняття регіонального і державного машинобудування. Слід чітко усвідомлювати, що пріоритет центр і Держбюджет мають надавати складним машинам. Якщо область хоче, вона, звісно, може випускати іншу техніку (грунтообробну, невеличкі сівалки тощо), але великі заводи, що займаються складною технікою, мають бути підтримані. У нас ухвалено Закон про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для АПК. Це, безперечно, добре. Однак чи може бюджет відобразити в собі всі ті закони, що ухвалені у різних галузях. Звісно, ні. І ця біда стала хронічною.
Кількість тих, що записалися для виступу під час наради, сягнула кількадесят осіб. На жаль, за браком часу не було просто фізичної змоги вислухати всіх бажаючих висловитися. Вінцем наради став виступ Президента України (до речі, вельми характерний штрих: багато представників українського агробізнесу під час неформального спілкування з працівниками преси на “своїй території”, тобто в своєму господарстві, районі, області рішуче критикують Президента, водночас під час відвідин Києва “революційна” непримиренність кудись зникає, і критики влади в кулуарах колишнього Жовтневого палацу перетворюються на лояльних, інколи навіть запопадливих виконавців волі головного у державі).
Леонід Кучма, Президент України:
— Надамо уряду десять днів, хай викладе пропозиції щодо конкретного розв’язання порушених сьогодні питань. А через рік, або в грудні, або в січні 2004 року, ми в цьому залі послухаємо, що зроблено.
Завдяки активному реформуванню у цій галузі, за три роки вдалося багато що змінити на краще. Виробництво сільськогосподарської продукції збільшилося майже на чверть, продуктивність праці зросла на 60%. Галузь із збиткової в цілому стала прибутковою. У селян з’явилося нове джерело доходів — орендна плата. Водночас перші позитивні зрушення, хай і досить вагомі, ще не можуть перекрити тих значних втрат, яких зазнала галузь за роки економічної кризи. Село тяжко входить у ринкові відносини, а вітчизняний агросектор — у господарські процеси.
Я категорично відкидаю претензії щодо необгрунтованості чи неправомірності здійснення земельної аграрної реформи. Криза, в якій опинився агросектор у 90-х, стала наслідком не реформ, а зволікання із заміною колгоспного устрою, який аж ніяк не вписувався в ринкову систему, і ми змушені були шукати форму ринкової трансформації і колгоспів, і радгоспів. Часу, щоб продумати кожну дрібницю, зробити все виважено, було більш ніж вдосталь, але спротив, який чинився в цьому, забрав багато років.
Ще одна проблема — це формування аграрного ринку. Вже третій рік Міністерство аграрної політики разом із регіонами рапортують про збільшення кількості бірж, торгових ринків, оптових ринків, заготівельних пунктів тощо. Проте механічне створення структур ще не гарантує ефективності ринку. Він потребує наповнення товарними потоками, достатніми для підтримання рентабельної ціни та надійного збуту продукції. Здебільшого, продукцію продавали просто з поля, часто без урахування якості та ринкової ціни. Так, у Вінницькій області 26 районних агроторгових домів торік через біржу продали 2 тис. т зерна, а зібрано в області понад 2 млн т. Звідкіля буде рентабельність, якщо все це робитиметься за безцінь? Проте, я підкреслюю, що це, насамперед, провина сільгосптоваровиробника. Тим часом, різниця між цінами біржового та небіржового ринків доходила до 30%. Втрата доходів від позабіржового продажу продукції сягала 1 млрд грн. Це вартість понад 1000 зернозбиральних комбайнів, або 10 тис. тракторів. Чому селяни обходять стороною біржовий ринок? Відповідь знайдемо, коли побачимо, хто працює на біржі. Й продавці, й покупці, здебільшого, саме зернотрейдери. Організаторами та засновниками бірж є теж вони. Тому й стороняться селяни такої незрозумілої торгівлі. Час припинити лобіювання інтересів зернотрейдерів. І я хочу, щоб і віце-прем’єр, і міністр аграрної політики наступного сезону відзвітували, що вони зробили для цього.
У липні-вересні минулого року знову стався масовий викид зерна на ринки, який сягнув 9 млн т. Це вдвічі більше, ніж у 2000 році, і на 2 млн більше, ніж у 2001 році. Внаслідок цього ціни впали на 15–20%. І селяни втратили 1,2 млрд грн прибутку. За ці кошти можна було б перекрити збитки у тваринництві та погасити заборгованість із заробітної плати.
Серйозні структурні перекоси допущені в експорті сільськогосподарської продукції. Тут триває стихійність, бракує урядової державної стратегії. Торік експорт сільськогосподарської продукції, у т. ч. зернових, ми нарощували, але ж доходи від нього практично не зростають, а, головне, не доходять до селян. Кому потрібен такий експорт?
Вочевидь, нашому аграрному відомству тяжко дається ринкова наука. Там ніяк не навчаться стежити за кон’юнктурою ринку та адекватно реагувати на його потреби. А де наша аграрна наука? Яка її тут роль? Нема ніякої. Сторонні спостерігачі (слушне зауваження, але, якщо й надалі ситуація з фінансуванням аграрної, та й назагал вітчизняної науки не зміниться на краще, то й, власне, нема буде кому дорікнути за відстороненість від ринкових процесів, молодь, яка має сучасну економічну освіту, наразі, здебільшого, сторониться науково-дослідних інститутів. — О. Р.).
За бездіяльність урядовців змушені розплачуватися наші селяни. У 1996–1999 роках нам вдалося зупинити наростання серйозного диспаритету цін. А у 2000 році вперше індекс цін на сільськогосподарську продукцію перевищив індекс цін на промислову продукцію. Цьому сприяли радикальні заходи з наведення ладу на аграрному ринку, запроваджені Указом президента України у першому півріччі 2000 року. Однак ці перші позитивні тенденції були фактично втрачені. За 2001–2002 роки диспаритет цін знову зріс на 22%. У нас немає іншого шляху, як звернутися до світової практики організації регулювання ринку. Серйозною підмогою має стати членство України у світовій організації торгівлі. Втім, водночас слід обстоювати гідні умови вступу до неї і належно підготувати галузь до нових правил роботи.
Великою проблемою залишається технічне переоснащення села. Вона не нова. Проте поки що жодному з урядів так і не вдалося її розв’язати. Уряд має надати серйозну підтримку розвитку фінансового лізингу.
Якщо в цілому по економіці довгострокові кредити вже становлять 28,5%, то в аграрному секторі — лише 6%. 20% — це не кредит, а хомут (тут Президент пошукав очима в залі Голову Нацбанку Сергія Тигіпка і, помітивши, звернувся особисто до нього. — О. Р.). Сподіваюся, що ви, пане Тигіпко, повернете кредитну політику, банківську систему назагал обличчям до проблем як агросектора, так і економіки загалом.
Можливо, доцільно запровадити додатковий збір з експорту зерна зернотрейдерами та спрямувати його на переоснащення господарств зернозбиральними комбайнами.
Щодо соціальних проблем. Найголовніша — це, звісно, заробітна плата селян, яка уполовину менша від прожиткового мінімуму. Потрібна конкретна програма поетапного нарощування заробітної плати селян, наближення її до середньої в економіці.
Отже, вирішуючи проблеми села, ми забезпечуємо майбутнє нашої держави й достойне місце в світовій спільноті. Селяни своєю повсякденною працею заслужили на серйозну увагу до своїх потреб. Годі відкладати на майбутнє вирішення проблем села, маємо на ділі докласти зусиль задля створення належних умов для його всебічного розвитку в найближчій перспективі.

***Серед сили-силенної проблем, що постали перед вітчизняним агропромисловим комплексом, важко виокремити найголовнішу. Звісно, всі вони потребують якнайшвидшого розв’язання. Проте складність цієї справи очевидна. І хочеться сподіватися на те, що розвиток аграрного сектора економіки не стане в Україні аж надто стратегічним питанням, адже деякий присмак незбутності цей запозичений із слогану наради прикметник має. Аграрний бомонд, задовольнивши журналістську інформаційну спрагу, роз’їхався по робочих місцях, щоб, засукавши рукави, як колись казали, “зразково зустріти весну”. В аграрній Україні наближається гаряча пора. Весна для сільгосптоваровиробників — суворий екзаменатор. Побажаємо же українським аграріям скласти “весняну сесію” на “відмінно”, щоб ближче до осені одержати “диплом з відзнакою”, тобто високий урожай.
Підготував Олексій Рижков