Спецможливості
Новини

Китай: “Без модернізації агросектору не може бути мови про модернізацію всієї економіки”

05.06.2008
369
Китай: “Без модернізації агросектору не може бути мови про модернізацію всієї економіки” фото, ілюстрація
13 листопада 1996 року. Рим. Форум продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО) “Харчування кожному”, участь в якому беруть представники більш як ста країн світу. Виступає прем’єр Держради КНР Лі Пен. З усією серйозністю він заявляє: “Китай посідає перше місце у світі із збирання зернових, країна розв’язала проблему харчування населення. У майбутньому китайський народ не тільки зможе забезпечити себе власним зерном, а й зробить вагомий внесок у продовольчу безпеку в світі”. Тоді ж ФАО зазначила: в умовах збільшення населення Китай успішно впорався з проблемою самозабезпечення зерном, обравши нову сільськогосподарську структуру, вклавши великі кошти й активно працюючи в галузі досліджень, впровадження нової техніки. У цій країні нині мешкає 1,32 млрд людей — більш як одна п’ята загальної кількості населення Землі. Після проголошення КНР в 1949 р. розпочався період всебічного соціалістичного будівництва на основі сільського господарства. Але справжню реформу в селі здійснило друге покоління керівників Китаю на чолі з Ден Сяопіном. Головне — селянам надали право користуватися землею. Про джерела й уроки аграрної реформи наш кореспондент розмовляє з другим секретарем посольства КНР в Україні Цзоу Юйчжун.

— Починаючи з 1978 р., Китай узяв курс на реформу й зовнішню відкритість. Дотримуючись доктрини розкріпачення мислення й реалістичного підходу, уряд здійснив на селі глибокі перетворення. Сотні мільйонів селян взяли участь у сміливому експерименті, в пошуку найкращих форм і шляхів розвитку.


Зміни історичного характеру в аграрному секторі відбувалися з часу проголошення КНР і до початку 1978 р., але внаслідок домінування “лівацької” ідеології, яка тривалий час сковувала свідомість людей, загалом характер виробничих відносин надто відставав від рівня виробничих сил. Це згубно позначалося на виробничій активності селян: темпи зростання сільського господарства були невисокі. На деякий час воно навіть упало в стагнацію. До початку реформ 250 млн населення перебували за межею прожиткового мінімуму, не маючи найнеобхідніших засобів до існування. Третій пленум ЦК КПК одинадцятого скликання, який відбувся наприкінці 1978 р., ухвалив сміливе рішення про перенесення центру ваги в роботі на здійснення соціалістичної модернізації. Перший прорив у ході реформи відбувся саме на селі, звідти її хвиля докотилася до міст.


— З чого ж почалась аграрна реформа?


— З ліквідації комун і запровадження сімейного підряду. Народні комуни на той час уже себе вичерпали — все там було надто зацентралізоване. Однак зберегли принципи колективної власності на землю й основні засоби виробництва. Водночас ділянки землі на умовах підряду передали селянським обійстям — вони набули статусу головного виробника, їм надали право самостійних господарів. Збережені ж господарські структури, які базуються на колективній власності, надають цим обійстям різні послуги. Система сімейного підряду, пройшовши період становлення і вдосконалення, стала головною формою організації виробництва на селі й була навіть зафіксована в Конституції КНР.


Таким чином ми відмовилися від практики, яка допускає тільки одну форму власності, і перейшли до системи, що об’єднує різні її форми, але зберігає домінуюче становище саме суспільної. Зміцнювалась і посилювалася колективна економіка, а паралельно швидкими темпами розвивався приватно-індивідуальний сектор, спільні підприємства, виробничі об’єднання. На приватні й індивідуальні господарства припадає більше половини додаткової вартості, створеної в промисловому секторі волосно-селищного рівня. Тепер і підприємства колективного сектору обирають такі форми, як акціонерні товариства, акціонерно-кооперативна співпраця, підряд, оренда, злиття та ін. У підсумку сформувалася система різних форм реалізації колективної власності.


— А як розподіляються прибутки?


— Запровадження сімейного підряду усунуло зрівнялівку в розподілі прибутків. “Що треба, здаєш державі, частину передаєш у колективний фонд, решту залишаєш собі”, — так говорили селяни про нову розподільну систему. Пряма залежність прибутку від результатів праці стала потужним імпульсом для піднесення ентузіазму селян. У країні відмовилися від багатогалузевого господарства й перейшли до багатогалузевої аграрної економіки, яка об’єднує рослинництво, тваринництво, лісове господарство, аквапромисел і промислові підприємства. До кінця минулого століття питома вага лісового господарства, тваринництва й аквапродукції в аграрному секторі становила 45 відсотків (1978 р. — 20). А от питома вага виробництв, крім сільськогосподарських, у сільській економіці збільшилася за цей період з 31 до 75 відсотків. І продовжує зростати.


Значно підняло культуру виробництва на селі, ефективність агросектору створення промпідприємств волосного й селищного підпорядкування. Неоціненний внесок їх у потенціал усієї національної економіки Китаю: вони прискорили процес індустріалізації та урбанізації села. Персонал таких підприємств — у межах 30 відсотків усього працездатного сільського населення, створюють вони більше чверті валового внутрішнього продукту КНР.


— Наших читачів, пане Цзоу, цікавить система обороту сільгосппродукції. На чому вона базується?


— На ринковому регулюванні. У середині 80-х років уряд скасував систему єдиних закупівель і закупівель сільгосппродукції, яка існувала 30 років. Було вжито заходів щодо лібералізації директивного планування посівних площ й обсягів виробництва стосовно більшості найменувань аграрної продукції. Ціни на неї, які раніше встановлювала держава, почали визначатися ринком. Склалася система загальнонаціональних і регіональних бірж сільгосппродукції, поступово формується ринок інших елементів виробництва: землі, робочої сили, капіталів, техніки. Значно зросла базова роль ринкового механізму і в розміщенні сировинних ресурсів.


— Повертаючись обличчям до світового ринку, китайське село, мабуть, розширює зовнішньоекономічну, технічну співпрацю з іншими країнами?


— Лише за 20 років наш аграрний сектор використав іноземні інвестиції в обсязі понад 10 млрд доларів США. Закуповували елітні сорти культур, добірні породи худоби, саджанці, прогресивні агротехнічні ноу-хау. На експорт раніше працювали головним чином переробні підприємства, тепер співпраця розвинена і в галузях рослинництва, тваринництва. Господарства вже не обмежуються залученням іноземних інвестицій, але й вкладають свій капітал за кордоном. Дедалі сміливіше експортуються розробки в технічній галузі.


— Село наростило м’язи, а країна, відтак, забула, що таке дефіцит?


— За головними видами сільгосппродукції справді здійснено історичний перехід від дефіциту до збалансованих попиту й пропозиції. Наприклад, виробництво зерна вже в середині 90-х років стабілізували на рівні 490 млн тонн, частина рису навіть пішла на експорт. Збільшується виробництво м’яса, молока, яєць, олії, цукру, овочів, фруктів. Середнє місце серед океанічних країн посів Китай щодо морської продукції. Порівняно з 1978 роком, у 1998-му категорія населення, чий дохід нижчий за прожитковий рівень, скоротилася в 5 разів (до 50 млн людей), а частка малозабезпечених і бідних — з 26 відсотків до 4-х у загальній кількості населення.


Усе це — результат сільської реформи. Доцільно згадати проведений у листопаді 1998 р. третій пленум ЦК КПК п’ятнадцятого скликання, на якому наголошувалося: “Питання аграрного сектору, села і селянства — важливе питання, яке стосується всього стану реформи, відкритості й модернізації. Без стабільності села не буде стабільності в країні; не досягнувши рівня малого добробуту для селян, важко говорити про малий добробут усього народу; без модернізації агросектору не може бути мови про модернізацію всієї економіки”. Розуміння важливості питання й постійні зусилля щодо вирішення його — головні чинники, які зумовили успіх сільської реформи в Китаї. У зв’язку з цим є ще кілька конкретних моментів.


— Які вони?


— Слід берегти матеріальні інтереси й демократичні права селян. На початку реформи уряд шляхом запровадження сімейного підряду і значного підвищення закупівельних цін дав змогу селянам отримати реальні й вагомі вигоди. Тому за порівняно короткий час для більшості з них була розв’язана проблема забезпечення предметами першої потреби. Водночас уряд розробив важливі настанови, які стосуються реформи системи обороту, заохочення розвитку багатопрофільного господарства, волосних і селищних підприємств. Мета — створити умови для збагачення селян і досягнення ними рівня малого добробуту.


На початку 90-х загострилася фінансова проблема селян у зв’язку із заниженими цінами на сільгосппродукцію і завищеними — на засоби виробництва. Тоді уряд ужив заходів щодо підвищення цін на сільгосппродукти (причому в кілька разів) і рішуче взявся наводити лад у системі обороту засобів виробництва сільгосппризначення, зокрема встановив “межу цін”. Ці заходи дали змогу полегшити ношу селян, підтримати їхню виробничу активність. Коли ж після кількох урожайних років дехто почав побоюватися можливого зниження закупівельних цін на зерно, що могло позначитися на доходах селян, уряд оголосив про запровадження гарантованих закупівельних цін і необмежену закупівлю надлишків зерна приймальними пунктами.


— Якщо підсумувати...


— ...то можна сказати, що реформа незмінно орієнтувалася на створення ринкової економіки. З’явилося безліч суб’єктів ринкової економіки, які вміють самостійно господарювати, самі відповідають за прибутки й збитки. Цим було закладено фундамент ринкового господарства на селі.


Нині аграрний сектор є пріоритетним. Йому насамперед виділяють банківські кредити, бюджетні асигнування. Розроблено потрібні закони й нормативні акти, спрямовані на захист інтересів селян. Одне слово, в агарному секторі Китаю сформувалася система макрорегулювання, придатна до дії в умовах ринкової економіки.


Розмову вів Микола Пуговиця

Інтерв'ю
Літо - традиційний час представницьких аграрних зібрань на базі Корпорації "Агро-Союз". VII міжнародна конференція "Самовідновлювальне ефективне землеробство на основі системного підходу" зібрала
Олена Березовська, президент громадської спілки «Органічна Україна»
Громадська Спілка виробників органічних сертифікованих продуктів «Органічна Україна» була створена у 2012 році. Її ініціаторами стали шість підприємств, що виробляли молоко, бакалію, овочі, чай та

1
0