І не сорго, і не рис, то — сориз

З агрономічного погляду сориз як різновид сорго характеризується низкою позитивних біологічних особливостей, які сприяють формуванню стабільної продуктивності досить високого рівня у жорстких грунтово-кліматичних умовах.

З. Воронюк, канд. с.-г. наук,
ст. наук. співробітник,
Інститут рису НААН

Рівень виробництва круп’яних культур у південній частині Степу України — зоні ризикованого землеробства — не задовольняє потреб народного господарства. Причина тому — тривалі бездощові періоди під час вегетації рослин, сильні посухи, які повторюються практично через кожні два-три роки. Вирощування однієї із культур круп’яної групи — рису зосереджено тут на рисових плантаціях із зрошувальними системами інженерного типу, які займають близько 62 тис. га. За сучасних економічних умов, з огляду на постійне зростання цін на енергоносії, добрива, сільськогосподарську техніку та низькі закупівельні ціни на рис, раніше рекомендовані інтенсивні рисові сівозміни з високою часткою насичення рисом не можуть ефективно впливати на економіку господарств. Тому нині як ніколи гостро постає питання насичення рисових сівозмін новими культурами на агрономічно й економічно обгрунтованому рівні. В цьому плані безперечно цікава відносно нова круп’яна культура — сориз, близький родич усім відомого рису і зернового сорго, — яка поєднала в собі переваги обох.
Сорго — одна з найдавніших рослин світового землеробства, що використовується людством для зміцнення і розширення кормової бази у тваринництві, є хлібною і технічною культурою, а останнім часом отримано його форми круп’яного призначення, які у літературних джерелах позиціонуються як нова сільськогосподарська культура — сориз. Наприкінці минулого століття спільними зусиллями вчених селекційних центрів України (Селекційно-генетичний інститут) і Республіки Молдова (Науково-дослідний інститут кукурудзи і сорго) із використанням методів віддаленої гібридизації між зерновим соргом і його дикими родичами було виділено тонкостеблові форми культури, які мали зерно зі склоподібною консистенцією ендосперму і давали крупу, що нагадувала короткозерний шліфований рис. Це зумовило виділення їх в окрему групу, яка отримала назву сорго рисоподібне (Sorghum оrysoidum), або, скорочено, сориз. Пізніше було отримано сучасні високопродуктивні, здебільшого синтетичні, сорти цієї культури із високим рівнем самовідновлюваного гетерозису, але вже від схрещування диких рисоподібних форм, поширених у рисосійних регіонах країни, і хлібного сорго із залученням інших видів як джерел цінних ознак, які успадкували всі кращі властивості сорго (посухо-, жаростійкість, солевитривалість, невибагливість до грунтових умов тощо) та диких рисоподібних форм (добрі смакові якості, високі показники склоподібності, твердості ендосперму, екструзивну здатність), які зумовлюють якість отриманої крупи на рівні із рисом.
Проте вчені Південного біотехнологічного центру у рослинництві НААН на основі ПЛР-аналізу міжродового і міжвидового поліморфізму сорго, соризу та їхніх найближчих родичів (кукурудза, рис) достеменно встановили, що сориз є формою сорго, а не продуктом віддаленої гібридизації. Технологічні якості зерна соризу близькі до таких у рису, оскільки багато генів злаків мають спільне походження та подібність геному.
Незважаючи на генетичну природу нової культури, слід зазначити, що крупа соризу має дуже високу харчову цінність, забезпечує людину майже всіма потрібними речовинами: білками, амінокислотами, у т. ч. незамінними, жирами і жирними кислотами, вуглеводами, вітамінами, мінеральними солями, мікроелементами — і може стати важливим джерелом харчування. Продукція цієї культури займає певну нішу у дитячому, лікувально-профілактичному і дієтичному харчуванні. Використання зерна соризу досить універсальне: воно є сировиною для низки галузей переробної промисловості (виготовлення крохмалю, спирту тощо).
З агрономічного погляду сориз як різновид сорго характеризується низкою позитивних біологічних особливостей, які сприяють формуванню стабільної продуктивності досить високого рівня у жорстких грунтово-кліматичних умовах. За показниками посухо- та жаростійкості займає перше місце серед сільськогосподарських культур у світі; дуже економно та високопродуктивно витрачає вологу на формування одиниці сухої маси, водночас добре витримує грунтову і повітряну посуху, суховії; має здатність відбивати надмірну сонячну радіацію. Усі ці якості обумовлюють цінність соризу як культури майбутнього, яка зможе забезпечити виробництво крупи для харчування населення в умовах глобального потепління.
Звідси ж стає зрозумілою доцільність вирощування цієї культури в посушливих умовах Південного Степу України, адже це сприятиме і зростанню обсягів виробництва зерна для виготовлення крупи в країні, і підвищенню рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції в господарствах зони.
Попри високу посухостійкість соризу, застосування зрошення під час його вирощування дає змогу повніше реалізувати біологічний потенціал його продуктивності. У зв’язку з цим ознайомитися з результатами досліджень, проведеними в Інституті рису НААН щодо введення соризу до складу сівозмін на рисових зрошувальних системах, було б не зайвим для агрономів рисосійних господарств.
За окремими агротехнічними прийомами технологія вирощування соризу на рисових зрошувальних системах дещо відрізняється від таких, що розроблені для незрошуваних та поливних умов за сівби культури в звичайних польових сівозмінах. Сівба в рисових чеках площею 3–6 га, обмежених нагорнутими валиками, виключає застосування широкорядного способу сівби та подальших міжрядних культивацій, водночас за таких умов можливе застосування зрошення культури короткочасним напуском води із використанням водоподавальних і водовідвідних елементів зрошувальної системи. Специфічний фітосанітарний стан систем потребує застосування певної системи захисту від шкідливих організмів, а агрохімічний стан рисових грунтів та їхні фізико-хімічні властивості — відповідної системи удобрення.

Попередник, удобрення,
підготовка грунту
У типовій рисовій сівозміні сориз висівають безпосередньо після рису. Після збирання попередника грунт переорюють на глибину 20–22 см (за глибшої оранки на поверхню грунту виносяться оглеєні та засолені шари, що в подальшому негативно впливає на отримання сходів культури). Мінеральні добрива нормою N80Р40 кг/га за д. р. переважно вносять восени, під основний обробіток грунту, допустиме також їхнє внесення навесні, під глибоку культивацію. Азотні добрива вносять у вигляді карбаміду або сульфату амонію; застосовувати нітратні форми азоту недопустимо. Слід зазначити, що винесення поживних елементів із урожаєм зерна і соломи перевищує рекомендовану норму добрив, але сориз має добре розвинену кореневу систему завглибшки 2–2,5 м, яка здатна засвоювати поживні елементи із глибоких шарів грунту, куди вони частково потрапляють у процесі вирощування рису. До речі, слід врахувати, що під останній загальна норма застосовуваних мінеральних добрив становить 200–240 кг/га за д. р., а протягом вегетаційного періоду грунт перебуває у стані промивного поливного режиму.
Навесні проводять вирівнювання поверхні грунту важкими боронами впоперек оранки. У разі сильного відростання бур’янів вдаються до додаткової культивації.

Спосіб та строки висівання
Оптимальним способом сівби є широкорядний із міжряддям 30 см і гектарною нормою висіву 250–300 тис. схожих зерен; при цьому в зрошуваних умовах формується досить щільний агрофітоценоз соризу із високою конкурентоспроможністю щодо більшості видів бур’янів у рисових агроекосистемах. Оптимальна глибина загортання насіння в грунт — 5–6 см.
Строки сівби визначають за сталим переходом середньодобових температур повітря через 10…12°С і прогріванням шару грунту на глибині розміщення насіння до цих позначок. Але на цей самий час припадає посівна кампанія рису, тому з організаційних міркувань кращим строком сівби соризу в рисовій сівозміні є ІІ–ІІІ пентади травня; температурний режим у цей період дає змогу максимально застосувати агротехнічні методи боротьби зі сходами бур’янів і швидко сформувати сходи культури. Здебільшого перед сівбою соризу в ці строки для гарантованого отримання сходів і забезпечення посівів продуктивною вологою на початкових етапах вегетації слід провести вологозарядкове поливання методом короткочасного затоплення чеків водою. Мірою підсихання поверхні грунту проводять мілку передпосівну культивацію і сівбу соризу зерновими сівалками (висівні апарати перекривають на ширину міжрядь) із подальшим закотковуванням поверхні грунту ребристими котками. Під час вегетації, в особливо посушливі роки, застосовують одноразове поливання короткочасним затопленням у період викидання волоті — цвітіння соризу (в цей час негативної дії шару води на ріст і розвиток рослин не відмічали). Але в переважній більшості років застосування вегетаційних поливів недоцільне, оскільки за 50%-го насичення сівозміни культурою затоплюваного рису відмічається підняття рівня грунтових вод до позначок 1,5–2,5 м. Глибока і розгалужена коренева система соризу здатна активно засвоювати цю вологу для потреб життєдіяльності рослин.

Система захисту
Для соризу, як і для інших соргових культур, характерний повільний ріст у період від сходів до формування п’ятого листка. У зв’язку з цим на особливо забур’янених полях виникає потреба в застосуванні гербіцидів. Контроль розвитку бур’янів хімічним способом доцільно проводити у фазі розвитку соризу 4–5 листків (проти видів Echinochloa — Цитадель 25 OD, м. д. [д. р. пеноксулам, 25 г/л] — 1,0 л/га; проти дводольних — Пік 75 WG, в. г. [просульфурон, 750 г/кг] — 0,02 кг/га). Застосування суміші цих гербіцидів забезпечує досить надійний захист посівів соризу від комплексу бур’янів рисових агроекосистем на економічно обгрунтованому рівні. Але ці гербіциди досить поширені в системі захисту рису. Тому, щоб уникнути резистентності бур’янів до них, у посівах соризу рекомендують періодично застосовувати інші види препаратів. Якщо сівбу проводили насінням, обробленим антидотом (Концеп ІІІ), то до висіву вносять грунтові гербіциди (Дуал Голд 960 EC, к.  с. — 1,6–2,0 л/га проти однорічних дводольних або дещо ширшого спектра дії — Примекстра Голд 500 SL, к. с. — 3,5 л/га, Примекстра TZ Голд 500 SL, к. с. — 4,5 л/га), останні два можна вносити і через два-три тижні після сівби культури за появи сходів бур’янів, фаза розвитку яких не перевищує двох листків, але при цьому норму витрати препаратів скорочують до 2,5–3,5 л/га. Якщо грунтові гербіциди застосовують до висівання, їх треба загорнути в грунт на глибину до 5 см. За правильного обробітку грунту й дотримання правил внесення препаратів грунтові гербіциди забезпечують досить добру ефективність протягом довгого (до восьми тижнів) періоду.
Епіфітотійного розвитку жодної із хвороб соризу за роки досліджень не спостерігали. Найпоширеніший шкідник — звичайна злакова попелиця (Schizaphis graminum), яка особливої шкоди завдає молодим рослинам. Із хімічних засобів захисту від цього шкідника застосовують інсектициди, зареєстровані на посівах сорго: Енжіо 247 Sc, к. с. — 0,18 л/га або Карате Зеон 050 Cs, мк. с. — 0,20 л/га. Порівняно з іншими сорговими культурами, сориз найстійкіший до ураження попелицями. За даними багаторічних спостережень, у посівах культури в рисовій сівозміні застосовують одну хімічну обробку — у фазі розвитку рослин три-п’ять листків. В окремі роки спостерігають пошкодження посівів соризу кліщами. Найефективнішим захистом від них є застосування інсектоакарицидів, які містять діючу речовину диметоат, 400 г/л (Бі-58 Новий, к. е. — 1,0 л/га; Данадим Стабільний, к. е. — 1,0 л/га тощо).
Суттєвої шкоди посівам соризу завдають птахи під час дозрівання зерна, особливо на ранньостиглих сортах. Щоб попередити це негативне явище, посіви культури краще розміщувати далі від населених пунктів і лісосмугових насаджень.

Період збирання
Фізіологічна зрілість зерна соризу настає на початку вересня. Але через високу ремонтантність і достатню забезпеченість вологою рослини продовжують свою вегетацію, що створює певні труднощі під час збирання врожаю. За таких умов, якщо погода дає змогу, збирання врожаю краще проводити роздільним способом: посіви скошують у валки, які підбирають комбайнами після підсихання листостеблової маси та зниження вологості зерна до 14–15%. Зерно, зібране у такий спосіб, має кращі технологічні характеристики. Збирання врожаю прямим комбайнуванням краще проводити після застосування десикації посівів препаратом Реглон Супер 150 SL, в. г. к. — 4,0 л/га. Десикацію проводять за зниження вологості зерна до рівня нижче 35%.
Важливим фактором отримання високого врожаю є сівба сортів культур, найпридатніших до вирощування в певних агроекологічних умовах. До Державного реєстру сортів рослин, придатних для України занесено 14 сортів і гібридів соризу вітчизняної селекції. За результатами екологічного сортовипробування в умовах рисової зрошувальної системи Інституту рису НААН найпристосованішими виявилися сорти: Титан, Атлант, Салют, Дарунок селекції Селекційно-генетичного інституту (СГІ–НЦНС НААН). Середній рівень їхньої врожайності становив 6,82–7,07 т/га, в окремі найсприятливіші роки — до 8,2 т/га. Досить врожайними (у середньому за роки досліджень — 5,8–6,5 т/га) були також сорти і гібриди селекції Кримського агротехнологічного університету (ПФ НУБіПУ «КАТУ») — Крупинка 10, Коричневе 11, НАШ F1, Прогрес F1. Тривалість вегетаційного періоду соризу за його вирощування в рисових чеках із застосуванням зрошення методом короткочасного затоплення коливалась у межах 117–123 доби (від часу проведення сівби).
Отже, посіви соризу на рисових зрошувальних системах забезпечують достатньо високий урожай цінного зерна. Оцінка економічної ефективності вирощування супутніх культур у рисовій сівозміні протягом 2011–2012 рр. показала, що сориз за врожайності 5,25–7,03 т/га був рентабельнішим (121,1–196,2%) порівняно із традиційними культурами — соєю (69,8–140,1%) та колосовими зерновими (57,4–58,3%).
Наше повідомлення було б неповним, якби ми не навели характеристики соризу як попередника основної культури сівозміни — рису. Оцінку проводили, порівняно із соєю — культурою, яку вже давно й успішно культивують на рисових зрошувальних системах.
За вирощування рису після соризу було відмічено деяке зниження польової схожості насіння і густоти стояння рослин, порівняно із посівами, де попередником була соя. Урожайність рису за цими попередниками була практично однаковою (різниця — у межах статистичної похибки). Забур’яненість посівів рису після обох попередників як за кількісним, так і за видовим складом (види Echinochloa, а також одно- і багаторічні види бур’янів болотної екологічної групи — Scirpus, Bolboschoenus) майже не відрізнялися.
Таким чином, виконані дослідження дають підстави упевнено рекомендувати виробництву вводити до складу рисових сівозмін таку високоврожайну та пластичну до умов вирощування культуру, як сориз, яка, безумовно, може сприяти підвищенню загальної ефективності господарювання на рисових зрошувальних системах та збільшенню зборів зерна круп’яного призначення.