Хвороби кукурудзи

Нігроспороз стрижня звичайно залишається непоміченим до моменту збирання качанів. Щільного прилягання листків обгортки та зміни їхнього кольору, які дуже характерні для диплодіозу, гіберельозу та сірої гнилі качанів, за цієї хвороби не спостерігається. У дуже уражених качанів внутрішні тканини стрижня сірі, сіруваті із синім відтінком внаслідок розростання гриба, а серцевина може зазнавати повного розкладу, цілими зберігаються тільки судинні пучки. Зернівки в качанах часто недорозвинуті, тьмяного, сіруватого кольору, сидять нещільно, а якщо натиснути на них, вдавлюються в стрижень. Інколи на качанах, у боріздках між рядками зернівок, розвивається білий або сіруватий, легкий павутинистий наліт грибниці.

Слабке ураження проявляється у вигляді розмочалювання основи стрижня й у потемнінні зернівок унизу качана. Зернівки мають знижену життєздатність. Біля основи качана помітні чорні купки спорт на зернівках у місцях їхнього кріплення до стрижня. Інколи такі купки спор утворюються на сухих обгортках достиглих качанів біля основи та на піхвах листків. Спори збудника здатні зберігатися впродовж року на обгортках і стрижнях качанів та у піхвах листків.
У роки епіфітотій ураженість качанів становить 50%. Уражені качани втрачають господарську цінність і під час зберігання псуються. Насіння в них має знижену схожість і сильно пліснявіє під час проростання, дає ослаблені паростки, які гинуть до появи на поверхні грунту. Якщо здорові рослини внаслідок певних несприятливих умов (приміром, випадання рясних дощів), опилились ослабленими, хвороба помітно прогресує. Вважається, що збудник містить токсичні речовини, здатні спричинювати захворювання рогатої худоби та коней, якщо їм згодувати уражені стебла та зерно.

Кукурудза найбільше уражується нігроспорозом за пізніх строків сівби. Це пов’язано з тим, що недостатньо зрілі качани мають багато вологи й тому життєздатність і резистентність проти хвороби в них знижені.

Гриб зимує на рослинних рештках, життєздатність зберігається два роки. У грунті гриб не виживає й гине там від дії антагоністів.

Сіра гниль качанів. Збудник — гриб Risopus maidis Bruderl. В Україні її описав Ф. Е. Немлієнко. Хвороба найпоширеніша в центральних областях степової зони України. Проте в інших місцях іноді фіксували ширші її масштаби. Найсприятливіша для розвитку хвороби температура — 32...35°С, зниження температури пригнічує її розвиток. Хвороба прогресує за 25°С й вище.

Біль — фізіологічне захворювання, спричинене нерівномірним надходженням води в рослину під час достигання зерна. Поширена в усіх зонах вирощування кукурудзи. Дуже шкодочинна.
На зернівках утворюються розвернуті тріщини, з яких виступає борошнистий ендосперм. Тріщини бувають різної глибини: дрібні розривають лише оболонку, глибокі — доходять до половини зернівки. Можуть бути уражені окремі зернівки або весь качан. Біль частіше з’являєься на корінці зернівки, рідше з її боків.
У роки, коли під час наливання зерна посухи змінюються дощами, спостерігається сильне ураження кукурудзи цією хворобою.
Уражені качани легко пліснявіють і руйнуються в полі або в сховищах. Зерно втрачає схожість.

Серед бактеріальних хвороб найбільш поширеною, особливо на Півдні України, є бактеріоз качанів. Збудник — бактерії Bacillus mesentericus v.vulgatus Flugge. Окрім кукурудзи, збудником уражуються абрикос, персик, кабачки, гарбузи, огірок, бавовник, які є потенційними джерелами розповсюдження хвороби.
Уражує лише зернівки. Проявляється у вигляді вдавлених плям блідо-сірого кольору (2–3 мм) на корінці зернівок. За сильнішого розвитку хвороби плями стають зморшкуватими, набувають бурувато-жовтого кольору й суцільно вкривають зернівки.
Зерно з ознаками бактеріозу не придатне для сівби. Джерелом інфекції є грунт, де бактерія живе як сапрофіт. Переносник збудника — злаковий (хлібний) клопик Frigonotylus ruficornis G., який пошкоджує насіннєву оболонку зернівки та вносить інфекцію в поранення.

Об’єктом зовнішнього карантину є захворювання — бактеріальне в’янення (вілт) кукурудзи. Збудник — бактерії Bacterium stewarti (Smith), що має низку синонімів.
На території України осередок цього захворювання було знайдено 1945 року у Вінницькій області. Його одразу ж ліквідували, але загроза появи хвороби існує весь час.
Зовнішні ознаки. Захворювання починається з появи на нижніх листках подовжної штрихуватої плямистості. Плями (спочатку світло-зелені) жовтіють, швидко поширюються жилками і утворюють смуги впродовж усього листка. З листя смуги переходять на стебла. На поздовжніх плямах листя й стебел і на поперечних зрізах виходить зовні ексудат у вигляді дрібних крапель жовтого кольору, в яких міститься маса бактерій. Це явище належить до найхарактерніших ознак хвороби. З нижніх листків інфекція судинами, крізь стебла, переходить на верхні. Як наслідок, захворювання поширюється на всю рослину. У польових умовах це призводить до попереднього викидання волотей (чоловічих суцвіть) та їх побіління. За сильного ураження кукурудзи вілтом рослини гинуть у ранній стадії розвитку або стають карликовими та не плодоносять. Раннє ураження й загибель молодих паростків спостерігається в нестійких проти вілту швидкостиглих сортів цукрової кукурудзи. На стійкіших сортах кормової кукурудзи бактеріоз проявляється пізніше — після викидання волотей.
За даними досліджень, загибель рослин, уражених бактеріальним в’яненням, спричиняється не тільки внаслідок закупорення бактеріями судин і пов’язаних з цим порушень живильного та водного режимів, а й від дії бактеріального токсину, що виділяє збудник.
Інфекція бактеріального в’янення кукурудзи розповсюджується через зараження насіння, рослинні рештки, що не перегнили, а також комахами.
Збудник вілту в грунті зимує рідко, а інфекція може зберігатися тільки у рослинних рештках. Тому передача інфекції через грунт практично не має великого значення.
У науковій літературі є відомості, що в поширенні бактеріального вілту велика роль належить комахам (блішки Chaetocnema pulicaria та Ch. denticulata), які є переносниками вілту в польових умовах.
Відомо, що дорослі жуки Ch. pulicaria, які вийшли із зимової сплячки навесні, вже мають у собі збудника вілту. Пошкоджуючи молоді паростки кукурудзи, жуки виїдають на листочках поздовжні жолобки та заражають рослини бактеріозом. Незаражені особини, що потрапляють на інфіковані рослини, заражаються і, своєю чергою, переносять інфекцію.
Дані літератури свідчать, що в роки епіфітотій в окремих господарствах США загибель від бактеріозу сприйнятливих до в’янення сортів кукурудзи сягала 100%, а в Італії найбільші втрати сягали 65%.
Вірусні хвороби кукурудзи характерні значною шкодочинністю внаслідок пригнічення рослин, зустрічаються стебла без качанів, або вони бувають недорозвинутими, з невеликою кількістю зернівок.
Вірусні хвороби часто мають схожі ознаки, які варіюють. Їх важко розпізнати. Характерна ознака вірусних хвороб — різні переносники. Важливим є також визначення, що хвороба належить до групи вірусних, оскільки заходи захисту культури від них зводяться до знищення хворих рослин, бур’янів, що мають спільний вірус, та захисту від комах-переносників. Вірусні хвороби та їхні особливості наведено нижче в таблиці 1.

Бактеріальні стеблові гнилі спричинюються трьома видами бактерій: Pseudomonas hoici Kendrick, Erwinia carotovora Holland і Erwinia dissolvens Burkh.
Ураження бактерією Ps. hoici звичайно проявляється перед викиданням волотей і характеризується появою у верхніх частинах стебла великих (до 10 см завдовжки) розпливчастих плям кремового кольору з широкою темно-бурою або фіолетовою облямівкою. В уражених рослин всихають верхівки та підсихають із країв середні листки, а нижні залишаються зеленими. Внутрішні тканини в місцях ураження набувають вигляду спочатку густої світло-сірої, згодом темно-коричневої маси з неприємним запахом. Такі рослини врожаю не дають. Хвороба частіше проявляється на зрошуваних ділянках.

Від ураження бактерією E. carotovora центральний листок рослини в’яне, скручується й жовтіє, а згодом в’яне вся рослина. Плями на стеблах не з’являються. Всередині стебла, у верхній частині, утворюється сіра гнила маса з дуже неприємним запахом. Хвороба частіше проявляється на пасинках кукурудзи в умовах зрошення.
Ураження бактерією E. dissolvens частіше проявляється у першій половині вегетації рослин. Хворі рослини відстають у рості, листя набуває світлого кольору. На стеблах, обгортках качанів і листках, особливо тих, що охоплюють основу стебла, з’являються коричневі, потім майже чорні плями, що перетворюються в гнилісну м’яку слизувату масу з неприємним запахом. Згодом уражені тканини зсихаються й залишаються тільки судинні пучки. У місці ураження стебло переламується й падає. Особливо інтенсивно хвороба поширюється за надмірної вологості й температури 25...30°С. Зараженню сприяють пошкодження рослин комахами та механічні поранення під час догляду за посівами.
Джерелом інфекції можуть бути рослинні рештки, а також зимуючі бур’яни, що уражуються гнилями. Деякі збудники можуть уражувати насіння або перебувати в ньому у вигляді склероціїв.
Стеблові й кореневі гнилі спричинюють зрідженість посівів і набагато знижують продуктивність рослин. Вилягання уражених рослин значно ускладнює механізоване збирання кукурудзи.

 

Система заходів боротьби із хворобами кукурудзи

Слід запропонувати систему, що її розробив Інститут зернового господарства УААН, яка передбачає виведення та районування стійких проти хвороб сортів і гібридів; оздоровлення насіння; боротьбу з хворобами в період вегетації рослин; вирощування непошкодженого, доброякісного врожаю і запобігання його втратам під час зберігання, а також карантинні заходи.

 

Створення й районування стійких проти хвороб гібридів і сортів кукурудзи

Найрадикальнішим і економічно найефективнішим методом боротьби з хворобами кукурудзи є створення стійких проти них гібридів і сортів.

Є багато хвороб кукурудзи, що виникають у різні періоди вегетації рослин. Ступінь розвитку деяких із них залежить від екологічних умов певної зони. Тому селекційні роботи слід спрямовувати на створення таких гібридів і сортів кукурудзи, які мали б групову стійкість проти найшкідливіших для певної еколого-географічної зони хвороб.

У районах із високою вологістю грунту та недостатнім його прогріванням насамперед потрібно створювати сорти з підвищеною стійкістю проти пліснявіння насіння і хвороб сходів. В умовах надмірної вологості грунту в період достигання й збирання кукурудзи важливою є селекція на стійкість проти хвороб качанів, особливо таких, у боротьбі з якими малоефективні інші методи. Досвід деяких зарубіжних і вітчизняних вчених свідчить, що селекцією можна підвищити стійкість кукурудзи навіть проти таких хвороб, як бактеріальне в’янення, пухирчаста сажка тощо.

Для виробництва можна рекомендувати низку сучасних сортів і гібридів, яким треба приділити увагу за комплексом у них цінних ознак, у т. ч. стійкістю проти пухирчастої сажки (див. табл. 2).
Проте слід пам’ятати, що стійкість гібридів добре проявляється в першому поколінні, а в дальших вона помітно зменшується. Правильній оцінці стійкості гібридів і сортів кукурудзи проти хвороб сприяє робота сортодільниць у різних зонах України.

 

Агротехнічні заходи оздоровлення кукурудзи від хвороб

У боротьбі з хворобами кукурудзи важливе значення мають агротехнічні заходи, спрямовані на відчутне зменшення резервацій інфекції і підвищення стійкості рослин проти хвороб. До них належать: дотримання правильних сівозмін, строків сівби тощо.

Правильна сівозміна

Часте вирощування кукурудзи на одному й тому самому полі або монокультура її призводять до накопичення в грунті збудників сажкових хвороб, гельмінтоспоріозу, диплодіозу тощо. Правильне чергування культур у сівозміні сприяє зменшенню інфекції багатьох хвороб, оскільки частина збудників гине, не знайшовши рослини-живильника, а деякі відмирають унаслідок появи іншої мікрофлори в ризосфері рослин. Для біологічного очищення грунту від багатьох збудників хвороб треба не висівати кукурудзу на одній і тій самій площі протягом двох-трьох років. За сильного розвитку таких хвороб, як летюча сажка й ризоктоніоз, повторно вирощувати кукурудзу на тому самому полі можна через чотири-п’ять років. Поля в сівозміні розміщують так, щоб посів кукурудзи поточного року не був поряд із торішнім її посівом. Це зменшує поширення інфекції хвороб на нові посіви кукурудзи. Не слід також розміщувати посіви проса й могару поблизу посівів кукурудзи, оскільки це може призвести до посилення розвитку бактеріозу на качанах унаслідок пошкодження їх хлібними клопами.
У степових і деяких інших зонах України можна висівати кукурудзу по кукурудзі на товарне зерно й силос, але при цьому слід вдаватися до додаткових заходів боротьби з хворобами та шкідниками.

 

Строки сівби та глибина загортання насіння

Велике значення для підвищення стійкості кукурудзи проти хвороб має сівба насіння в оптимальні строки, коли температура грунту сягає 9…12°С. Рання сівба кукурудзи за нижчих температур призводить до посилення ураженості насіння пліснявінням, стебловими й кореневими гнилями, а пізня — до посилення розвитку пухирчастої та лючої сажок і більшої сприйнятливості рослин до нігроспорозу, а також до пліснявіння качанів у полі й під час зберігання. Ефективним заходом боротьби з пліснявінням насіння й проростків є правильна глибина загортання насіння. Для степової і лісостепової зон кукурудзу звичайно рекомендують висівати на глибину 8 см, у зволоженіших зонах, на важких за механічним складом грунтах — 4–5 см, на легких — 6–8 см. Визначаючи глибину загортання насіння, треба враховувати також зволоженість орного шару грунту. Один із способів боротьби — сівба зрілим, добре виповненим насінням, яке дає могутніші сходи та менш сприйнятливе, ніж недозріле, до ураження грунтовими грибами. У районах недостатнього зволоження після сівби кукурудзи рекомендується провадити коткування, що поліпшує умови проростання насіння, зменшує його пліснявіння й ураженість стебловими та кореневими гнилями.
 

Більшість хвороб кукурудзи спричиняється грибами, менше — бактеріями та вірусами. Щороку кукурудза страждає від низки інфекційних захворювань, які знижують кількість і якість її врожаю. Причини, що ускладнюють усяку спробу точно визначити розмір утрат і, відповідно, одержати надійні результати підрахунків, зводяться до такого: зниження густоти стояння кукурудзи внаслідок захворювання сходів не можна розцінювати як безумовне зниження врожаю, тому що за розрідженого стояння рослини можуть почасти компенсувати втрати завдяки кращому розвитку. Розмір компенсації може залежати від родючості грунту та його вологості. Там, де відчувається нестача поживних речовин і вологи, компенсація має бути більшою, ніж там, де їх удосталь. Розмір площі листкової поверхні, що загинула від хвороб, не завжди свідчить про відповідну втрату врожаю. Розміри втрат значною мірою визначаються строками початку захворювання листя. Хвороби листя, що досягають сильного розвитку лише після того, як у качанах нагромадилась максимальна кількість сухої речовини, майже або зовсім не призводять до зниження врожаю. Але якщо листя дуже уражене до моменту викидання приймочок або й трохи згодом, урожай може знизитись на 50%.
Як відомо, шкодочинність і розповсюдженість хвороб залежить від трьох основних чинників: умов навколишнього середовища, наявності або відсутності, нерідко, дуже мінливих патогенів та відносної стійкості чи сприйнятливості рослини-господаря. А коли ці чинники поєднуються в комбінації і діють спільно за сприятливих для розвитку хвороб умов, тоді виникають епіфітотії, за яких особливу роль відіграють температура, опади та вологість. Для розвитку більшості хвороб кукурудзи найсприятливішими умовами є велика вологість і помірні температури. Проте розвитку таких захворювань, як стеблова гниль, що спричиняється грибом Pythium, сприяють порівняно високі температури та велика вологість. Хвороби сходів (пліснявіння насіння та паростків) можуть бути найшкодочиннішими у тривалі періоди холодної та сирої погоди після сівби. Диплодіоз стебел спостерігається за нестачі калію в грунті.
До найпоширеніших хвороб кукурудзи в Україні належать: пухирчаста сажка; летюча сажка; фузаріоз, або суха гниль, качанів; гельмінтоспоріоз; диплодіоз, або суха гниль, качанів; нігроспороз, хвороби зерна під час зберігання та хвороби сходів.

 

Хвороби зерна та сходів

Загнивання зерна й захворювання сходів часто є причиною зрідження густоти стояння кукурудзи. Частота загнивання зерна та захворювань сходів змінюється з року в рік і, зазвичай (хоча й не завжди), буває найвищою тоді, коли спостерігаються дуже низькі температури грунту, що стримують швидке проростання насіння та ріст сходів. Найбільш значущі серед багатьох грибів, здатних спричиняти гниль зерна та захворювання сходів, види Pythium, що зберігаються в грунті й найшкодочинніші за порівняно низьких температур грунту, коли рослина-господар не здатна нормально розвиватись і успішно конкурувати з патогеном. Якщо ці види грибів живуть на сходах кукурудзи, то вони часто уражують корені, але можуть пошкодити й мезокотиль або спричинити гниль зерна до його проростання. На коренях мезокотилю й колеоптилю можуть з’являтися виразки — різні за розміром, водянисті, облямовані в’ялою тканиною або вдавлені; виразки бувають різнокольорові.

Більшість грибів, що спричиняють типові форми гнилі качанів, можуть уражувати також і сходи. Коли ці гриби потрапляють у зернівки до збирання врожаю, вони часто зберігаються в насінні та вбивають зародок або паросток після сівби. Найвірулентнішими грунтовими фітопатогенними грибами є Gibberella zeae та Diplodia zeae. Гриб Nigrospora oryzae стає активним паразитом тоді, коли заражене зерно висівати у холодний грунт, де стримується його проростання.
Окрім грибів із родини Penicilliym, захворювання насіння й сходів можуть спричиняти різні види Fusarium, а також низка плісеневих грибів (Rhizopus, Alternaria tennis, Cladosporium herbarum та деякі інші). Існує думка, що насіння кукурудзи уражується всіма цими грибами через отвори, які з’являються після відривання зерна від качана, під час цвітіння — через приймочки й стовпчики, а також через різні тріщини в зернівці, що виникають під час обмолоту, сушіння й перевезення насіння.

Захворювання сходів кукурудзи найнебезпечніші у північніших районах її вирощування. Частіше за інші хвороби фіксують пеніцильоз і фузаріоз сходів.

Пеніцильоз спричиняється різними видами грибів із родини Penicilliym, що живуть у грунті. Розрізняють кілька типів пеніцильозу насіння. Можливе загнивання насіння в грунті, при цьому воно не сходить, суцільно вкриваючись блакитнуватим або зеленим нальотом. Слабко заражене грибами насіння проростає, але дає хворобливі на вигляд сходи, їхній ріст затримується, вони жовтіють, частково гинуть ще до утворення третього листка або ж розиваються низкорослі рослини з малою продуктивністю.

Особливим типом захворювання насіння кукурудзи є так зване “блакитне око”. На насінні хвороба проявляється у вигляді плям, які схожі на око блакитнуватого чи зеленуватого кольору. Плями містяться біля зародка, оболонка насінини відстає від нього. Якщо придавити насінину, вона лопається і з неї вилітають спори.
Є й прихована форма хворби, що проявляється лише під час проростання насіння в грунті.
Оселяючись на насінні, пеніцили нівечать його, порушуючи живлення сходів. У деяких із цих грибів знайдено токсини, що спричинюють отруєння сходів.

Пеніцильоз найсильніше розвивається на фізіологічно слабкому насінні, а також за знижених температур після сівби та в роки із затяжною весною. Це частково пов’язано з тим, що за низьких температур підсилюється токсичність деяких грибів із родини Penicilliym. Ймовірно, тут відому роль відіграє й зниження опірності рослин у цих умовах. Захворювання пеніцильозом підсилюється в разі глибокого загортання насіння, пошкодження його дротяниками, появи на насінні тріщин.

 

Хвороби листя

Гельмінтоспоріоз. Збудник хвороби — незавершений гриб Helminthosporium turcicum Pass порядку Hyphales.

Найчастіше виявляють на Закарпатті, де він іноді спричиняє значне зниження врожаю (від 25–30% до 80–86%) залежно від фаз розвитку кукурудзи та стану перебігу хвороби.

Проявляється здебільшого на листках молодих і доросліших рослин. Спочатку з’являються невеликі білуваті, а потім буріючі плями з темно-коричневою або червонуватою облямівкою. У центрі плями утворюється бурувато-оливковий наліт. Згодом плями збільшуються, часто зливаються та охоплюють майже всю пластинку листка, внаслідок чого листки засихають і відмирають. Розвиток хвороби зазвичай починається на нижніх листках і поступово охоплює верхні. Часто плями сягають 25 і більше сантиметрів завдовжки.

На качанах це захворювання може проявлятися біля їх основ і в поглибленнях між рядами зернівок у вигляді густого темно-коричневого повстяного нальоту.

Грибниця збудника спочатку розміщується міжклітинно в паренхімній тканині, а потім у судинній системі листків, унаслідок чого ураження нагадує листковий трахеомікоз. На поверхні листків у місцях плям гриб утворює конідіальне спороношення у вигляді дернинок. Конідієносці оливково-бурі, прямі або злегка зігнуті, з трьома перегородками, завдовжки близько 150 мк.

Конідії проростають у краплинній волозі за температури 10…38°С (оптимум — 23…30°С). Рослини уражуються ростковою трубкою конідії через продихи, зрідка через епідерміс.
Інкубаційний період хвороби залежить від віку рослини й стану листкової поверхні. На молодих рослинах він триває від трьох до семи, а на дорослих — сім-дев’ять днів. За період вегетації рослин гриб може дати два-три покоління конідій.
На поверхні грунту й на глибині до 10 см гриб зберігається на рослинних рештках у вигляді грибниці, з якої навесні утворюються нові конідії, що розносяться вітром і потрапляють на посіви кукурудзи. В грунті на глибині 20 см і глибше гриб, як правило, гине.

У вигляді конідій збудник хвороби може поширюватись і з насінням.

 

Гнилі стебла й кореня

Хвороби стебел та коренів кукурудзи, які більше прогресують у другій половині літа, дуже поширені й часто спричинюють значні втрати врожаю. Залежно від ознак хвороби та збудника, розрізняють фузаріозну, вугільну, білу й бактеріальну гнилі. Ураження рослин вугільною та білою гнилями характеризується ураженням рослин у нижній частині стебла. Якщо вони розвиваються до повного достигання кукурудзи, то утворюються щуплі качани. Вилягання кукурудзи в багатьох випадках спричиняється цими самими захворюваннями. Збирання зламаної і полеглої кукурудзи — не легка справа, а качани, що торкаються вологого грунту, швидко уражуються й руйнуються грибами.
Більшість стеблових гнилей починає інтенсивно розвиватися до початку повного достигання кукурудзи.

Диплодіоз, або суха гниль. Збудник — гриб Diplodia zeae. Розвивається тільки у конідіальній стадії. Уражує зерна, качани, стебла, листя й корені кукурудзи. Ураження рослин може відбуватися в різні періоди, проте кукурудза найбільш сприйнятлива у фазах молочної та молочно-воскової стиглості. Зараження зернівок може статись і під час зберігання.
Швидкому розвитку хвороби сприяють висока температура повітря (оптимальна — 28…30°С) та часті зливи в другій половині літа, зокрема в серпні-вересні, — в період формування й визрівання качанів.
Джерелом диплодіозу є заражені рештки рослин і зерно, на яких гриб зимує у формі пікнід. Заражений насіннєвий матеріал є основою для поширення хвороби в нові райони.
Ураження качанів на деяких полях може сягати 15–25%.

Як водиться, хвороба проявляється через кілька тижнів після викидання приймочок. Уражені рослини миттєво відмирають, листя набуває тьмяного сірувато-зеленого відтінку, що нагадує пошкодження морозом. На рослинах, які загинули до визрівання, утворюються зморщені качани із плюсклим зерном. У хворих зерен сіра або коричнево-матова оболонка, на зародку розвиваються пікніди збудника. На зернах і в проміжках між ними, а також на внутрішньому боці обгортки добре помітна біла грибниця, на якій видно пікніди гриба. Частіше страждає нижня частина качана. За слабкого ураження грибницю можна знайти, лише розламавши качана.

У стебел частіше уражуються нижні міжвузля, вони стають коричнюватими і вкриваються пікнідами. На листках і листкових піхвах з’являються неправильної форми плями, які часто охоплюють великі ділянки тканини. Всередині піхв розвивається білий міцелій, а біля основи — пікніди. На листі пікніди розвиваються рідко. Уражуються також корені та паростки. Первинне інфікування може бути у фазі сходів. Збудник хвороби, що перебуває в грунті або в зерні, проникає в мезокотиль або кореневу шийку молодої рослини. Якщо на той час у паростків уже розвинуті додаткові корені, вони не гинуть, але будуть зараженими до кінця вегетаційного періоду.

За доволі високої температури та вологості спори виходять із пікнід і розносяться вітром. Так, на думку Г. В. Грисенко (1963), диплодіоз становить серйозну небезпеку для зон, де в липні-вересні опадів випадає близько 500 мм і більше, а середня добова температура повітря утримується не нижче 20°С. У районах, де в цей період опадів не менше 250–300 мм, а середньодобова температура у вересні не опускається нижче 15°С, хвороба може з’являтися в окремі роки; у місцевостях, де середньодобова температура вересня — нижче 13°С, навіть за достатньої вологості диплодіоз не розвиватиметься, так само як і в місцевостях, де за липень-вересень опадів випадає менше 150 мм. Такі спостереження дуже важливі для прогнозування цієї хвороби для зон вирощування кукурудзи в Україні.

Зимує гриб у вигляді міцелію і пікнід на рослинних рештках (на пеньках стебел кукурудзи), а також у насінні.

Пухирчаста сажка кукурудзи. Збудник — гриб Ustilago zeae, здатний заражати будь-яку частину рослини, але переважно молоді ростучі тканини. Паразит пристосований до кукурудзи. Міцелій гриба дуже розростається в заражених тканинах, унаслідок чого утворюються здуття. У дозрілих здуттях оболонка розривається, й спори потрапляють на грунт, де й проростають з утворенням базидіальної стадії. Під час розмноження базидіоспори дають велику кількість конідій. Останні заносяться вітром на рослини та заражують їх, спричиняючи місцеве ураження. Паразит може проникати в тканини рослини-господаря через продихи та поранення. Може виникнути й загальне ураження рослин, якщо інфекція проникне в рослину у фазі сходів. За вегетаційний період гриб може дати три-чотири, а іноді й п’ять поколінь, чим і пояснюється сильний прояв захворювання до початку збирання кукурудзи. Зимують спори на качанах, зернах, пожнивних рештках і в грунті. Життєздатність сажкових спор U. zeae добре зберігається як у розпиленому стані на поверхні грунту й на глибині 5–20 см (до 10–12 місяців), так і в жовнах (до 10–22 місяців). Дещо гірша життєздатність спор на поверхні грунту й на глибині 5 см, ніж на глибині 20–25 см. Під час осінньої оранки сажкові спори потрапляють на різну глибину й зберігають там життєздатність до весни. Низькі температури (до мінус 13…20°С) не впливають негативно на хламідоспори. Під час весняного обробітку вони разом із частками грунту знову виносяться на його поверхню, потрапляють на рослини та заражають їх. Ще більше значення в поновленні інфекції мають спори, що збереглись у жовнах. Вони можуть слугувати джерелом зараження рослин упродовж двох років. Пошкодження кукурудзи шведською мухою підсилює ураженість рослин пухирчастою сажкою (Павлов і Кожевников, 1957; Пан Сюнфей, 1959). Насіннєва інфекція має відносно невелике значення в поновлюванні пухирчастої сажки.

Рослини, пошкоджені градом або машинами під час міжрядних обробітків, підвищують зараженість посівів сажкою, тому що пошкодження “відкривають ворота” для інфекції в ті тканини, які поки що залишалися захищеними. Є дані про те, що після обривання волотей на насіннєвих ділянках на вузлах стебел кукурудзи, з яких видаляли волоті, часто з’являлися сажкові здуття. Мензис і Стенберрі (1947) встановили, що, внаслідок ураження сажкою кукурудзи на ділянці, де з рослин видалили волоті, врожай знизився на 22%.

Найшкодочиннішим є ураження рослин у молодому віці, інколи у фазі паростків. За насіннєвої інфекції дифузний міцелій може поширитися до шостого міжвузля і спричинити лише захворювання стебел. Рослини, заражені через колеоптиль, гинуть. Уражені стебла й коренева шийка втрачають міцність, ламаються від вітру.

Залежно від періоду уражених органів і розміру пухлин, втрати врожаю можуть сягати 10–60%. Крім того, уражені рослини втрачають кормову цінність, оскільки вміст пухлин (жовни) — хламідоспори є токсичними для тварин.
Летюча сажка кукурудзи. Збудник — гриб Sorosporium reilianum Mc. Alp.
Поширена скірзь, де вирощують кукурудзу. Зараження рослин летючою сажкою відбувається у фазі сходів, які сприйнятливі до їхньої появи на поверхні грунту. Збудник уражує суцвіття, волоть, качани. Гриб усередині рослин розвиває дифузний міцелій, який сягає волотей і качанів і спричиняє їхнє руйнування з утворенням маси хламідоспор. Волоть у період цвітіння перетворюється в чорну летючу масу, качани — в чорний, сухий, конусоподібний клубок з укороченими обгортками, які спочатку зелені, згодом жовтіють, висихають, розкриваються в період молочної стиглості.

Сажковий клубок розпилюється повільно до фази повного достигання кукурудзи. Уражені рослини відстають у рості, надмірно кущаться, листя дуже розростається, схильне до фасціації.

Джерелами інфекції є зерно із хламідоспорами гриба, що прилипли до нього, та грунт, куди вони потрапляють під час збирання врожаю. Так, Ф. Є. Немлієнко (1963) вважає, що грунтова інфекція має більше значення, ніж насіннєва. Тому хворобу найчастіше виявляють на полях, де не дотримуються сівозміни. Збудник летючої сажки — теплолюбний гриб, унаслідок чого захворювання фіксують переважно в південних районах України (оптимум для проростання хламідоспор і для розвитку хвороби — 28…30°С). Розвитку хвороби сприяють монокультура, пізні строки сівби, тепла весна й посушливе літо.

Фузаріоз. Збудник — гриб Fusarium moniliforme Scheld. Поширений скрізь, де вирощують кукурудзу, особливо в районах надмірного зволоження. За ураження качанів цією хворобою на них утворюються один або кілька осередків білого чи ледь рожевого нальоту, який згодом збільшується й часто охоплює весь качан. У центрі такого осередку зернівки (15–30 шт.) зруйновані, легко ламаються й кришаться, мають брудно-бурий колір.

У червонозерних сортів і гибридів ці зернівки тьмяніють, а у білозерних — набувають тьмяно-рожевого забарвлення, знижується маса зерна. З часом уражений осередок збільшується, охоплює весь качан, який руйнується. Фузаріоз з’являється, починаючи з фази молочної стиглості. Качани з нещільною обгорткою сильніше уражуються фузаріозом зерна, ніж качани зі щільно прилеглою. Частіше уражуються качани, пошкоджені кукурудзяним метеликом, і зернівки, уражені білью. У цих випадках збудник проникає в ендосперм, руйнує його, а потім переходить на здорові зернівки. Фузаріоз качанів можуть спричиняти й інші види грибів із роду фузаріум.

Основне джерело збудника — рослинні рештки, насамперед обгортки качанів, на яких гриб зберігається взимку, а також насіння й грунт. Насіння кукурудзи, дуже уражене фузаріозом, не утворює сходів, а якщо зародок не пошкоджений, воно проростає із запізненням, утворює слабкі паростки, які часто гинуть, не виходячи на поверхню грунту. Хворі зернівки вкриваються густим нальотом гриба, а також плісеневими грибами типу Penicilum. Епіфітотії цієї хвороби бувають у вологі роки й можуть призвести до великих втрат. Суха гниль качанів проявляється й під час зберігання, якщо качани мають вологість 18% і вище.

Гриб F. moniliforme не має токсичних властивостей, тому заражені ним качани можна згодовувати тваринам.
Червона гниль качанів. Збудник — сумчастий гриб Giberella saubinetti Sacc. Конідіальну стадію називають Fusarium graminearum Schw.

Уражує качани в період молочно-воскової стиглості. Розвиток хвороби починається з верхівки качана, на якій утворюється щільний яскраво-рожевий наліт грибниці, що поступово поширюється згори донизу і часто охоплює весь качан. Обгортки на ньому, внаслідок пронизування грибницею, щільно прилягають одна до одної та качана, набувають червоного кольору. Уражені зернівки теж стають червоно-коричневими та крихкими. Всередині них утворюються порожнини, що заповнені грибницею. За раннього ураження зернівки не розвиваються, а стрижні качанів руйнуються.
Після достигання качанів на відмерлих обгортках і ніжці качана та стеблах, біля вузлів, утворюються групами плодоношення справжньої стадії гриба — перитеції у вигляді чорно-синіх, округлих, дрібних, злегка випуклих цяточок.
Джерело інфекції — уражене насіння, разом з яким гриб потрапляє в грунт, пожнивні рештки, де гриб зимує у вигляді міцелію, конідій і аскоспор у перитеціях. Інфекція може зберігатися в польових умовах понад два роки. У період вегетації розвивається конідіальна стадія. Хвороба інтенсивно прогресує за високої відносної вологості повітря. Оптимальна температура для проростання конідій і аскопор — 24...30°С. Хвороба може також проявлятися на проростаючому насінні у вигляді червонувато-вишневого нальоту грибниці. Згодом частина сходів гине, інша ж росте й далі, однак коренева система в цих рослин розвинута слабо. Корені та коренева шийка темніють, рослини затримуються в рості, дають мізерний урожай. Уражуються також стебла (у фазі воскової стиглості), серцевина яких стає рожевою чи червоною, а міжвузля — бурими або рожевими. Рослини з низькорослими стеблами іноді ламаються. Загнивають також корені й набувають червонуватого кольору. Уражене червоною гниллю насіння отруйне для людини та нежуйних тварин. Нерідко гриб проникає в качан через прогризені отвори гусеницями совок і кукурудзяного метелика.

 

Правильний і вчасний догляд за рослинами під час вегетації

Для одержання високих урожаїв кукурудзи велике значення має добра забезпеченість рослин водою протягом усього періоду вегетації. Тому в лісостеповій і степовій зонах усі агротехнічні заходи мають бути спрямовані на накопичення й збереження води в грунті. Тут для поліпшення повітряного й водного режимів, а також знищення бур’янів, провадять ранньовесняне боронування зябу й дві передпосівні культивації. Корисне також досходове й післясходове боронування, дві-три поперечні й поздовжні культивації та інші заходи, що забезпечують кращий розвиток рослин і підвищують їхню стійкість проти хвороб. Знищення бур’янів як у посівах кукурудзи, так і біля них дає можливість зменшити розвиток бактеріозу качанів, іржі та інших хвороб.
Вологість грунту в зоні розміщення коріння не повинна зменшуватися на легких грунтах до 70%, а на важких — до 60% від повної польової вологоємності.
Рівномірне забезпечення водою кукурудзи під час зрошення зменшує ураженість збудниками пухирчастої сажки, стеблової гнилі, болем качанів і майже повністю убезпечує посіви від порошистої сажки.
Знищення бур’янів і добра аерація грунту дають можливість послабити розвиток фузаріозу, стеблових кореневих гнилей, бактеріозу качанів, іржі, вірусних та інших хвороб.
Під час догляду за посівами кукурудзи потрібно старанно оглядати рослини та виявляти малопоширені та карантинні хвороби.
Уражені малопоширеними хворобами рослини треба видалити з корінням і знищити. Про виявлені карантинні хвороби негайно повідомити карантинну інспекцію і вжити спеціальних заходів.
 

Вчасне збирання врожаю

Збирання кукурудзи не можна розтягувати на тривалий час. Унаслідок запізнення зі збиранням, особливо в роки з дощовою осінню, посилюється ураження качанів нігроспорозом, фузаріозом та іншими грибними хворобами. Не можна допускати й передчасного збирання насіннєвої кукурудзи, бо недорозвинуті зернівки під час зберігання більше уражуються плісеневими грибами і втрачають схожість. Іноді допускається збирання на зерно із товарних посівів неповністю достиглих качанів, які треба негайно просушити й довести до кондиційної вологості.
Видалення з поля кукурудзяних решток із дальшою зяблевою оранкою. Рослинні рештки, зазвичай, є джерелом інфекції багатьох захворювань кукурудзи. Тому видалення їх із поля і знищення є обов’язковим заходом боротьби з хворобами.
Під час зяблевої оранки кукурудзяного поля приорюють рештки рослин, які не вдалося прибрати з поля, і створюють умови для швидкого їх перегнивання.
 

Удобрення

Внесення під кукурудзу органічних і мінеральних добрив, як водиться, забезпечує кращий розвиток рослин, вони стають стійкішими проти багатьох захворювань. На Півдні України мікродобрива (сірчанокислий цинк і сірчанокислий марганець) у низці випадків сприяють зменшенню розвитку пухирчастої сажки в 1,5–2 рази. Однак внесення добрив треба завжди узгоджувати з агрохімічними показниками грунту, кліматичними умовами та сортом рослин. Без цього підвищення стійкості рослин проти хвороб — неможливе.
Стійкість рослин проти хвороб збільшується після вапнування кислих грунтів.
Знищення на кулісних посівах кукурудзи рослин, уражених сажкою, збирання й знищення сажкових наростів у кулісах дає можливість ліквідувати додаткове джерело інфекції пухирчастої сажки навесні. Ця сама процедура ефективна на невеликих насіннєвих ділянках та ділянках приватного користування.
 

Заходи боротьби з хворобами кукурудзи

під час збирання й зберігання врожаю
Добір здорових качанів. Це важливий захід, бо забезпечує найменше ураження качанів під час зберігання. Відібрані качани мають бути добре достиглими, нормально розвинутими та не ураженими хворобами. Вибракувані качани зберігають окремо і, якщо вони не мають токсичних речовин, використовують для згодовування тваринам.

Доведення зібраних качанів до кондиційної вологості. Вологість качанів, закладених на зберігання, має бути не вище 16%, а зерна — 13%. За таких умов припиняється розвиток плісеневих грибів. Тому зібрані качани треба вчасно просушити й довести до встановлених кондицій.
Правильне зберігання кукурудзяних качанів можливе за належної вентиляції, що забезпечує їм нормальну вологість. Порушення умов зберігання призводить до швидкого розвитку плісеневих грибів і відчутного погіршення якості зерна кукурудзи.

Оздоровлення насіння. Здорове, добре виповнене насіння забезпечує дружні сходи та добрий розвиток рослин.
В оздоровленні кукурудзи велике значення мають не тільки агротехнічні, а й спеціальні заходи, які застосовують під час підготовки насіння до сівби.

Підготовка насіння до сівби. На кукурудзообробних заводах провадять ретельний відбір, сушіння та обмолочування насіннєвих качанів,  сортування, калібрування й протруєння насіння. Фітопатологічне значення калібрування полягає у видаленні хворого й недорозвинутого насіння, що здебільшого має низьку схожість.
За даними Інституту зернового господарства УААН, цей захід дає можливість зменшити наявність хворого насіння у 8–10 разів.

У разі висівання незаводським насінням у господарствах качани відбирають, сушать, калібрують і протруюють. Перший відбір провадять восени, а другий — перед обмолочуванням. Із насіннєвих партій видаляють уражені дефектні качани.
Під час обмолочування і калібрування відсівають дрібне насіння (переважно зернівки, що містяться на верхівці качанів), бо воно менш життєздатне й у грунті частіше уражується пліснявінням. На дуже цінних качанах, які використовують для розмноження, насіння вручну вилущують із верхівок на 1,5–2 см.

Протруюють насіння у допосівний період для знезараження від збудників хвороб, що можуть зберігатися на його поверхні, а також від збудників пліснявіння, які є в грунті. Нині насіння протруюють централізовано на кукурудзообробних заводах, значно менше — безпосередньо в господарствах. На заводах насіння протруюють зволоженим способом: на 1 т насіння витрачають 5 л рідини. Проти пліснявіння, кореневих і стеблових гнилей, волотевої сажки та насіннєвої інфекції пухирчастої сажки провадять інкрустування насіння з додаванням у розчин одного з протруйників і мікроелементів — розчинних комплексонатів, 3 л/т, або солей цинку, марганцю по 0,5–0,6 кг/т, регуляторів росту Емістим С, 20 мл/т, або Зеастимулін — 15 мл/т.
Використовують фунгіциди: Вітавакс 200, з. п. (2 кг/т), Вітавакс 200 ФФ, в. с. к. (2,5–3 л/т), Віта-класик, в. с. к. (2,5–3 л/т), Гарант, в. с. (2,5–3 л/т), Максим 0,25 FS, т. к. с. або Максим ХL 0,35 FS, т. к. с. (1 л/т), Преміс 25, т. к. с. (1,5 л/т), Реал 200, т. к. с. (0,2 л/т).
Проти пліснявіння, кореневих і стеблових гнилей під час інкрустування з додаванням наведених вище доз мікроелементів застосовують препарати: Гранівіт, в. с. к. (2,5–3 л/т), Дитокс, к. с. (2,5 л/т), Роялфло, в. с. к. (2,5 л/т), Флуосан, т. к. с. (3 л/т). 

Протруєне насіння, що залишилося невисіяним, можна висівати в наступному році, якщо воно не втратило схожості.
Для протруєння насіння в господарствах використовують ті самі препарати, що й за централізованого протруєння. Можна застосовувати сухе протруєння, але кращі результати дає попереднє зволоження насіння водою (5 л на 2 т), а потім обробка препаратом.
Зволожене протруєння збільшує вологість насіння лише на 0,5% і не знижує його життєздатності.
У районах із підвищеною вологістю грунту під час сівби дози наведених вище отрутохімікатів збільшують до вищих вказаних норм витрати.
Протруєння насіння зволоженим і сухим способами краще проводити за два-три місяці до сівби. Напівсухий метод протруювання формаліном не можна застосовувати для насіння неплівчастих культур (жито, пшениця, кукурудза), тому що його міцний розчин (1:80) знижує схожість насіння.
Під час роботи з усіма пестицидами слід дотримуватися заходів безпеки та регламентів, зазначених у рекомендаціях з їхнього застосування.
 

Карантинні заходи

Об’єктом зовнішнього карантину в нашій країні є бактеріальне в’янення кукурудзи. Завдання карантинної служби полягає в тому, щоб не допустити цієї хвороби на територію України. Задля цього посівний матеріал, який надходить із-за кордону, старанно перевіряють, висівають у карантинних розсадниках і тільки після фітопатологічної оцінки дають дозвіл на його використання.
Про підозру на цю хворобу треба негайно повідомити карантинні інспекції, щоб вжити термінових заходів.

 

О. Грикун, Інститут захисту рослин