Хвороби картоплі у період зберігання врожаю

У бульб картоплі, мабуть, як ні в якої іншої рослини, дуже багато ворогів — шкідників і хвороб. Одні з них переслідують цю рослину в полі у період вегетації, інші — не залишають її навіть узимку, у період зберігання у сховищі, віднімаючи у людини значну частку врожаю. Найбільш поширеними хворобами картоплі в сховищі є різні гнилі, які особливо агресивні і небезпечні у тому приміщенні, де при невідрегульованих повітряному і температурному режимах зберігаються великі маси картоплі. Інфекція цих хвороб потрапляє у сховище разом з бульбами з поля, де вона накопичувалася протягом багатьох років, коли там вирощували картоплю.

Поширенню гнильних інфекцій часто сприяють і умови збирання, коли через несприятливу погоду бульби не вдається просушити на полі під час збирання, а після того надати їм так званий лікувальний період. При цьому бульби після збирання протягом 3—4 тижнів зберігаються у невеликих буртах, вкритих соломою, мішковиною чи якимось іншим матеріалом. У них у цей період грубішає шкірочка, загоюються рани і проявляються хвороби, характерні для періоду зберігання. Лише після цього картоплю перебирають і засипають у сховище на зберігання. У деяких випадках, коли картоплю прямо з поля засипали у сховище, приблизно через місяць у ясний і сонячний день бульби виносять із нього, розсипають на сонці і, після кількагодинного просушування і перебирання, заносять у почищене, провітрене сховище. Взагалі за місяць перед закладкою картоплі на зберігання у сховищі забивають усі нори гризунів, приміщення білять вапном з додаванням мідного купоросу і дезінфікують, спалюючи там порошок сірки або навіть стару одежину, яку перед цим трохи зволожують. Після цього приміщення на добу закривають, а потім провітрюють.
Найпоширенішою і найнебезпечнішою хворобою картоплі при зберіганні є мокра бактеріальна гниль. Джерелом зараження є грунтові сапрофітні бактерії, які пошкоджують молоді бульби, особливо ті рослини, які пригнічені хворобами (фітофторозом, чорною ніжкою), шкідниками чи бур’янами. Хвороба особливо активізується на перезволожених грунтах.
Потрапляючи у сховище, інфіковані бульби за сприятливих для хвороби умов (підвищена температура і погано провітрюване приміщення) починають загнивати, перетворюючись у чорну слизьку масу з неприємним запахом. Якщо вогнище хвороби вчасно не виявити і не вжити відповідних заходів із врятування врожаю, то за 12—18 днів він може загинути. Коли у сховищі створено нормальні умови для зберігання, хвороба може проявитися тільки в період, коли урожай виймають з нього, наприклад, готуючи бульби до садіння, і навіть після посадки у недостатньо прогрітий грунт. У цьому випадку сходи можуть бути зрідженими, а в грунті буде закладено “міну”, яка може знищити наступний урожай. Інколи, уже наприкінці зберігання, значне пошкодження бульб викликає суха фузаріозна гниль, яку спричиняють декілька видів грибів роду фузаріум. Хвороба полюбляє бульби великого розміру, особливо травмовані та ті, які мають зарубцьовані рани від пошкодження шкідниками або ушкоджені фітофторозом. Спочатку на бульбах з’являються землисто-бурі, наче трохи втиснуті у м’якуш, плями, які поступово збільшуються в розмірах, а шкірка зморщується, утворюючи концентричні кола. У бульбах утворюються порожнини, які заповнюються міцелієм гриба, а на їх поверхні — невеликі напливи у вигляді бородавок жовтуватого кольору.
М’якуш бульби стає сухим, м’яким, пухнастим, у перерізі — бурого кольору. Висаджені в грунт, такі бульби здебільшого гинуть, викликаючи зрідження сходів і заражаючи грунт патологічною інфекцією.
Величезної шкоди бульбам картоплі завдає фітофтороз, особливо якщо в період вегетації з ним не велася належна боротьба і за два тижні до збирання не було скошено бадилля, що дало змогу інфекції переміститися в бульби. У цьому випадку на них з’являються втиснуті у м’якуш окремі плями різного забарвлення залежно від кольору шкірочки. Ця хвороба часто виступає в комплексі з фузаріозною сухою гниллю, що завдає значної шкоди бульбам картоплі.
Кільцеву гниль бульб викликають нерухомі паличкові бактерії. Зараження відбувається, головним чином, у полі на ранніх стадіях бульбоутворення. Бактерії із судин хворого куща через пагони-столони проникають у судинну систему здорового. Зараження здорових бульб може відбуватись і при збиранні, коли інфекція із хворої (гнилої) бульби може перекинутися на здорову. Такий же контакт може відбутися і при засипанні бульб у сховище на зберігання. Переносити патогенні бактерії від хворої бульби до здорової можуть і шкідники картоплі, які мешкають у сховищі: слимаки, миші, а в південних областях України — гусінь картопляної молі.
Кільцева гниль поширюється у поліських областях і в Прикарпатті.
У сховищах вона часто проявляється наприкінці періоду зберігання — навесні. Бактерії накопичуються в судинному кільці недалеко від поверхні бульб. Вони поступово закупорюють його, і бульби починають загнивати, перетворюючись у білу слизьку масу, яка має неприємний запах. Іноді вигниває та частина бульби, що прилягає до судинного кільця, маса поступово висихає, утворюючи порожнини. Це особливо небезпечно у випадку, коли перед посадкою бульбу ріжуть на частини недезінфікованим ножем (часто цій процедурі не приділяють серйозної уваги). Таким чином можна заразити весь посадковий матеріал і нанести непоправної шкоди.
Слід додати, що бульби, в яких до закладання на зберігання не загоїлися травми, спричинені невмілим збиранням урожаю, або ті, які пошкоджені дорослими колорадськими жуками в період просушування, і особливо нематодами, в першу чергу приваблюють до себе збудників гнилей, особливо таких, як мокра бактеріальна і суха фузаріозна, що може сприяти загниванню великих партій картоплі в сховищі.
Агротехнічні заходи боротьби з гнилями прості, і їх небагато:
n Не можна протягом довгого терміну вирощувати картоплю на одному місці у монокультурі через нагромадження патогенних бактерій у грунті, які потім з урожаєм переносяться в сховище. Культуру слід вирощувати хоча б у короткій сівозміні, щоб вона поверталася на своє місце принаймні через 3—4 роки.
n Має значення і попередник. Кращим для картоплі є трави (переворот пласту), озимі зернові, кукурудза та бобові.
n Не слід розміщувати картоплю на важких, здатних до запливання грунтах, особливо в нижній частині схилів. Вносити добрива слід у правильному співвідношенні (N: Р: К — 1: 8: 1,2). Треба знищувати бур’яни, шкідників: капустянку звичайну, кротів, дротяників, а також колорадського жука.
n Необхідно вирощувати сорти картоплі, стійкі до фітофторозу (Луговська, Бородянська рожева, Пролісок, Водограй), а також до фузаріозної гнилі — Слов’янка, Либідь, Світанок київський та інші.
Якщо рослини ушкоджені цими хворобами, то за 10—12 днів скошують бадилля або проводять хімічну десикацію.
n Слід уникати висаджування картоплі різаним матеріалом. Якщо це не вдається, то слід обов’язково перед розрізанням кожної бульби продезінфікувати ніж 0,05% розчином саліцилової кислоти (аспірином) або 0,1%-ним рожевим розчином перманганату калію (марганцівка), — відповідно, 0,5 г саліцилової кислоти чи 1 г марганцевокислого калію на відро води.
n Перед закладанням картоплі на зберігання за 15—20 днів слід продезінфікувати картоплесховище: зробити його побілку (на відро води дати 2,5 кг вапна, 30 г залізного купоросу чи 50—100 г формаліну) або обприскати його 2%-ним розчином формаліну. Але найнадійнішим і найефективнішим засобом є обкурювання двоокисом сірки: на один кубічний метр сховища спалюють 100 г молотої сірки. Після цього приміщення щільно закривають на 1—2 доби, а потім провітрюють.
Слід застерегти, що такої обробки сховищ не слід проводити, якщо вони знаходяться під житлом чи в приміщенні, де ви тримаєте худобу: свиней, курей, кролів. Туди може проникнути отруйний газ і спричинити загибель людей чи тварин.

Г. Бульботко, ст.наук. співробітник Інституту агроресурсів, канд. с.-г. наук,
Є. Бульботко, агроном лабораторії захисту рослин Інституту картоплярства УААН