Генетично-модифікований бойкот

Від ГМ-продукції відмовилося 130 країн світу

Біотехнологія й генетична інженерія набувають все більшого значення на світовому ринку. Текстильна промисловість поставляє на ринок вироби з трансгенної шкіри й бавовни. Це не завдає ніякої загрози. У медицині ГМ-інсулін та ГМ-інтерферон рятують мільйони життів. Перспективним напрямом може стати й хірургія генів, заміна мутантних генів нормальними в лікуванні онкологічних і спадкових захворювань. Щодо використання трансгенів у харчовій промисловості, то між провідними науковцями тривають істотні суперечки навколо широкого вжитку харчової продукції із ГМ-компонентами. Низка вчених вважає беззастережне введення ГМ-продуктів порушенням прав людини, проведенням над нею експериментів. З етичного погляду це пов’язано з прогнозуванням можливих, але ще недостатньо досліджених наслідків поширення ГМО і безконтрольним вживанням ГМ-продуктів. Так зване генетичне забруднення біосферного генофонду відбувається на тлі втрати біологічного та генетичного різноманіття багатьма наземними та водними екосистемами, що зазначається у документах низки конвенцій, до яких приєднується все більше країн.
Дискусії навколо генетично модифікованих організмів часто спричинені не об’єктивними обставинами, а комерційними інтересами, стверджує доцент кафедри біохімії та екології харчових виробництв Національного університету харчових технологій Олексій Ситнік. Науковець наводить вагомі аргументи:
— Виробництво продуктів з використанням генетично модифікованих компонентів зростає в світі величезними темпами. За останні вісім-десять років площа, засіяна трансгенами, збільшилася в 40 разів. Щороку світові посіви ГМ-культур зростають на 15 відсотків. Список дозволених генетично модифікованих культур перевищує сотню. 1996 року світові п - лощі під вирощуванням ГМО становили 2,8 млн га, 1999 — 40, у 2003 р. ця цифра сягала 67,7 млн га. Нині називають цифру — 84–85 млн/га. Лише з ГМ-сої у світі виробляють понад 400 продуктів харчування. Це варені ковбаси, сири, фарш, соєве м’ясо та молоко, зокрема — дитяче. Відомо, що ЄС згоден доплачувати виробникам по 30 доларів за кожну тонну немодифікованої сої для підтримки цієї культури. Компанії, що створюють ГМ-сорти, після оформлення на них права інтелектуальної власності, стають власниками живих форм модифікованих рослин і тварин. Екологи переконані: живі організми не можуть вважатися людськими винаходами. Представники екологічних громадських організацій вважають, що харчові продукти з використанням чужорідних генів є загрозою здоров’ю людини й безпеці екосистем.
Тоні Блер — “за”,
принц Чарльз — “проти”
Дуже активно культивують і використовують ГМ-культури в Китаї, Індії, Японії, країнах Латинської Америки і, особливо, у США. Провідними виробниками ГМ-сировини, зокрема для харчової промисловості, є транснаціональні компанії “Монсанто”, “Байєр”, “Дюпон”, “Дау”, “Сингента”. Отже, США — головний у світі лобіст ГМ-технологій. Відомі різні думки англійських захисників “наукового прогресу”: Тоні Блер офіційно заявив, що споживає ГМ-продукти практично щодня, а принц Великобританії Чарльз активно виступає за заборону трансгенних продуктів. У Європі ГМ-продукція викликала негативну реакцію. 1997 року ЮНЕСКО прийняла Декларацію “Людський геном і права людини”, де генофонд розглядають як недоторкане надбання людства; з квітня 1999 р. в ЄС діяв мораторій на поширення нових ГМ-культур; у 2003 р. під тиском американців заборону знято, але в обмін на зобов’язання маркувати продукцію, що містить понад 0,9 % біотехнічних матеріалів. Від ГМ-продукції нині відмовилось 130 країн світу. В 2005 р. “Берлінський маніфест” визначив понад 100 регіонів, вільних від ГМО. На жаль, нині немає єдиного міжнародного погляду на генетично модифіковані організми: в засобах масової інформації ГМ-продукти іноді називають “їжею Франкенштейна”. Всесвітня організація охорони здоров’я намагається розробити єдині принципи класифікації продуктів ГМ-індустрії, а також критерії безпеки. На міжнародному рівні поширення ГМО регулюють Картахенським протоколом про біобезпеку до Конвенції зі збереження біорізноманіття (1992), який набрав чинності 11 вересня 2003 р., учасницею якої є й Україна. Протокол визнає потенційні ризики та визначає пріоритетність принципу перестороги в діяльності, пов’язаній із ГМО, а також дає право країнам відмовитися від імпорту трансгенів на свою територію. Доповнення до розділів Женевського протоколу про заборону на застосування біологічної зброї наголошують на тому, що переважна більшість сучасних ліній спеціальних бур’янів, шкідників і штамів збудників військового призначення належать до ГМО. В країнах ЄС також є відповідні розділи національного законодавства з питань поводження з трансгенами відповідно до директив Європарламенту від 12.03.2001 р. щодо навмисних викидів у навколишнє середовище ГМО і генетично модифікованих компонентів.
Звісно, увагу світових виробників ГМО привертають країни колишнього Союзу. Економічну нестабільність більшості з них транснаціональні корпорації використовують для просування генетичних технологій, які не є безпечними, але економічно вигідні. До 2004 р. ситуація з трансгенами в Росії та Україні була однаковою, але 23 березня 2004 р. в Росії створено Загальнонаціональну асоціацію генетичної безпеки, яку очолив відомий еколог, генетик та фахівець в галузі біології індивідуального розвитку О. Баранов. Принципова позиція Асоціації — обов’язкове маркування ГМ-продуктів та обмеження їхнього використання, а також заборона на споживання дитячого харчування із вмістом ГМК. Цю думку поділяють представники Міжнародного альянсу “За біобезпеку” і низка провідних фахівців — В. Кузнєцов, Н. Олефіренко, Г. Онищенко. Прибічники застосування генної інженерії в сільському господарстві впевнені: харчування трансгенною їжею небезпечне не більше, ніж споживання звичайних продуктів. Основний аргумент популяризаторів, незважаючи на факти об’єктивних ризиків, — “до цього часу ніхто так і не надав доказів небезпечності ГМ-культур”. На користь використання генної інженерії в сільському господарстві вони наводять й таке: рослини, отримані з допомогою ГМ, урожайніші за традиційні культури, а це дає можливість нагодувати зростаюче населення Землі; рослини можна модифікувати так, щоб вони містили більше поживних речовин і вітамінів; ГМ-рослини можна пристосовувати до екстремальних умов (посуха, холод); використання ГМ-культур сприятиме зменшенню інтенсивних обробок полів пестицидами; в харчові продукти можна вживляти вакцини проти різних хвороб. Наприклад, винайдено салат-латук, який виробляє вакцину проти гепатиту Б, банан із вмістом анальгіну, рис із вітаміном А; їжа з ГМ-культур може бути “смачніша й дешевша”.
Досить зручно впроваджувати на міжнародному рівні політику сприяння окремим, не дуже безпечним, біотехнологіям замість реального вирішення соціально-економічних проблем у малорозвинутих країнах, вважає Олексій Ситнік. І окреслює основні ризики використання ГМО. Ось вони:

Агротехнічні ризики
Практичне використання методів генетичної інженерії найбільш поширене в сільськогосподарському рослинництві. ГМ-культури, що вирощують у світі, дуже різноманітні. Найбільш розповсюджені: соя, кукурудза, бавовник і ріпак. У деяких країнах дозволено вирощування трансгенних помідорів, картоплі, рису, кабачків. Експерименти проводяться на соняшнику, цукрових буряках, тютюні, винограді, деревах тощо. Серед тварин поширена ГМ-морфа лосося.
Нині найпоширенішими є трансгени, стійкі до гербіцидів, шкідників і вірусів.
“Нечутливість” до гербіцидів (пестицид, який знищує бур’яни) дає змогу певній рослині бути невразливою до смертельних відносно інших рослин доз хімікатів. У результаті поле звільняється від усіх зайвих рослин, тобто бур’янів, а культури, стійкі до гербіциду, виживають. Стійкість рослини проявляється до конкретного типу гербіциду. Наприклад, відома транснаціональна біотехнологічна корпорація випускає гербіцид Roundup та стійкі до нього ГМ-сою та кукурудзу під назвою Roundup Ready. Прикладом ГМ-рослини, стійкої до шкідників, є картопля, стійка до колорадського жука. Так, перенесення у картоплю гена грунтової бактерії Bacillus thuringiensis (Бт) — найбільш цінного природного пестициду — робить рослину здатною продукувати в листі пептид, який є токсичним для жука.
Якщо шкідники будуть постійно потрапляти під вплив Бт з рослин, то можуть до нього адаптуватись. І тоді Бт стане недієвим.
Крім того, культури, стійкі до гербіцидів, призведуть до збільшення використання гербіцидів на полях. Відповідно, їх більше буде потрапляти в їжу і навколишнє середовище, що збільшує ризик захворювання раком та іншими хворобами. Наприклад, система захисту гербіциду компанії “Сингента” Урагану форте, який набагато сильніший за Раундап (“Монсанто”), розрахована на понад 6 (!) регулярних обробок відповідного трансгенного сорту картоплі. Можна       уявити, які дози токсиканту одержують споживачі таких “захищених” сортів.
Також і розхвалені переваги ГМ-сортів часто виявляються дутими. Відома історія, коли на Уралі (РФ) висадили трансгенну картоплю і весь “чудовий” врожай згнив через два місяці.
Стійкість до вірусів рослина набуває завдяки вбудованому гену, взятому з того ж самого вірусу.
Вчені припускають, що вбудовані гени можуть комбінуватись з генами інших вірусів, що природним шляхом заражають рослини. Таким чином з’являються генетичні комбінації, які, не виключено, можуть викликати появу нових, і навіть більш небезпечних, вірусів.
Величезну загрозу для сільського господарства являє реальна можливість генетичного забруднення традиційних сортів культурних рослин трансгенними формами. Зокрема, забруднення пшениці ГМ-сортами закриває доступ канадським фермерам у Європу.

Екологічні ризики
...пов’язані з застосуванням ГМО та їх впливом на біорізноманіття.
Генетична інженерія спроможна програмувати нездатність трансгенного організму до репродукції (технологія “термінатор”). Проте контролювати розповсюдження ГМ- рослин досить важко. Потрапляючи до навколишнього середовища, вони можуть стати джерелом так званого генетичного забруднення, витіснити види, ендемічні та автохтонні для своєї області. Рослини, які були модифіковані як стійкі до гербіцидів і пестицидів, можуть передавати свої нові властивості диким родичам. Це може призвести до появи супербур’янів. Пилок рослин вітром, птахами і комахами може переноситися на великі відстані, запліднюючи рослини близьких видів і переносячи в них свій генетичний матеріал (горизонтальне перення генів). ГМ-матеріал (часто це токсин, небезпечний для багатьох живих організмів) потрапляє в грунт і споживається тваринами і рослинами. Відомо, що деякі ГМ-культури отруйні не лише для “своїх” шкідників, але й для інших комах. Наприклад, пилок одної з найпоширеніших ліній ГМ-кукурудзи викликає загибель більш як 60 відсотків личинок кількох видів метеликів (Німеччина), які зовсім не належать до числа шкідників. Її вплив на людину і свійську худобу не досліджувався. За даними незалежних експертів, ГМ-культури виділяють значно більше токсинів, ніж звичайні організми. До того ж, комахи-шкідники, скоріш за все, будуть адаптуватися до них перед загрозою вимирання. В Америці і Китаї було показано, що використання трансгенного Bt-токсину для одержання стійких до комах сортів призвело до того, що деякі шкідники (наприклад, метелик Plitela xylyostella) утворили адаптовані популяції, що стали нечутливими до токсину.
Можливо, ГМ-рослини поступово впливатимуть на видовий склад і чисельність грунтових бактерій, вірусів та тварин в регіоні. Математична модель поведінки ГМО-популяції в природних умовах передбачає два етапи: витіснення вихідної форми, а потім вимирання і самого трансгенного угруповання під тиском стабілізуючого добору. Отже, будь-які сценарії поширення ГМО в біосфері, певно, не є позитивними.

Медичні і харчові ризики
Усі медичні проблеми, викликані споживанням ГМО, — ті, що вже спостерігаються, а також і такі, що є досить ймовірними у найближчому майбутньому, мають біологічну основу. Дослідженнями, проведеними в Англії (роботи А. Пуштаі, Дослідницький інститут Рауетт), виявлено, що у пацюків, які живилися трансгенною картоплею, почав знижуватись імунітет. Після споживання ГМ-картоплі протягом 9 місяців у тварин були виявлені порушення тканин шлунку і зміни у тимусі. У них також зменшився об’єм мозку, почались патології печінки, селезінки, кишкового тракту, скорочення кількості лейкоцитів крові тощо. Споживання цієї їжі може викликати у людей зміни обміну речовин, складу крові, десенсибілізацію до певних препаратів. Зазначимо, що, незважаючи на спроби спростування результатів Пуштаі американцями, його дослідження отримали широку підтримку, зокрема у вигляді Меморандуму англійських науковців.
До речі, протягом десяти років проводили порівняльне вивчення типового харчування громадянина США й громадянина Швеції. Виявлено: за ці роки суттєва частка харчування не змінилась, єдина різниця полягала в тому, що в США з’явилася значна кількість ГМ-продуктів, насамперед на основі ГМ-сої, картоплі й кукурудзи, а в Швеції — ні. Важливо, що кількість шлунково-кишкових захворювань нез’ясованої етіології за цей період у Штатах, у районах дослідження, зросла приблизно у вісім разів, а в Швеції залишилася незмінною. Так само актуальна й проблема ожиріння, яка не стояла і не стоїть так гостро в Швеції.
Перенесення деяких генетичних ділянок коду в нові культури може також стати джерелом алергійних реакцій у людей, які раніше на цей продукт такої реакції не мали. Перенесення генів бразильського горіху в сою (для збільшення вмісту білка) зробило її небезпечною для людей з проявами алергії на цей вид горіхів.
Можливі негативні наслідки виникнення стійкості до антибіотиків, які застосовує людина для боротьби з інфекціями. Річ у тім, що в процесі перенесення ГМ-матеріалу біологам необхідно виділити клітини, в які цей матеріал потрапив. Для цього разом з геном, що переноситься, часто переміщується так званий “ген-маркер”, який легко ідентифікувати. У більшості випадків цим геном стає ген стійкості до антибіотика.
Існують припущення, що використання ГМ-продуктів з такими “маркерами” може знизити ефективність антибіотиків під час боротьби з хворобою, якщо їх приймати разом з їжею.
Використання генів, стійких до антибіотиків, може призвести до того, що хвороботворні бактерії самі набудуть стійкість до антибіотиків. Особливо небезпечна умовно-патогенна кишкова мікрофлора людини, що може отримати такі вставки. Проте це не є повністю доведеним.
Нещодавно американська компанія “Епіцит” повідомила про створення і, більше того, випробовування сорту ГМ-кукурудзи, що виробляє людські імуноглобуліни (антитіла) на поверхневі білки сперми з метою отримання контрацептивів нового покоління. Неконтрольоване перезапилення цього сорту з харчовими може призвести до серйозних демографічних наслідків на територіях, де виробляється подібна продукція.
Практично всі тестування та дослідження ГМО і ГМ-продукції були короткостроковими: негативний вплив їх може проявитись через тривалий час або відбитись на нащадках.
 
Нелегальне нашестя трансгенної сої
В Україні, зазначає Олексій Ситнік, жоден сорт генетично модифікованих рослин офіційно на продаж не вирощується. Польові дослідження ГМ проводили — у 1997 та 1998 рр. — на сортах картоплі Новий лист зі стійкістю до колорадського жука, на кукурудзі — до шкідливих комах, на цукрових буряках, стійких до гербіциду Гліфосат. 1999 року ці випробування було припинено через відсутність офіційного підтвердження відсутності негативного впливу трансгенних сортів на людину і довкілля. У 2006 р. в Україні посівна площа сої сягнула 748 тис. га, що практично було найбільшою площею в Європі. За різними даними, від 60 до 90 відсотків сої в Україні — ГМ-сорти. ГМ-сорти інших культур — картоплі, ріпаку, кукурудзи — також потрапили на поля нелегально. Херсонщина першою в Україні почала розповсюджувати ГМО. Завідувач лабораторії селекції технічних культур Інституту землеробства південного регіону В. Клубук називає Херсонщину “зоною ризикованого землеробства”. За його даними, ГМ-соя через потребу у зрошенні стає дорожчою. Крім того, вона значно поступається природним сортам за важливим показником — вмістом білка (найпродуктивніші ГМ-сорти містять 25–37 відсотків білка, чисті — 38–41 відсоток).
Ситуація в Україні, як уже писала у минулому номері “Пропозиція”, ускладнюється відсутністю законодавчого регулювання виробництва і розповсюдження ГМО і продуктів, що містять генетично-модифіковані компоненти. А також відсутністю механізмів щодо зобов’язань виробників та реалізаторів відслідковувати наявність ГМО і ГМ-інгредієнтів в готовій продукції і повідомляти про це покупців.

 В Україні немає належним чином сертифікованих лабораторій, здатних у промисловому обсязі проводити кількісну оцінку вмісту ГМО в харчових продуктах, відсутні затверджені методики і кошти для здійснення постійного моніторингу. На жаль, створення сучасної лабораторії промислового тестування продукції на кількісний вміст ГМК потребує 50–60 тисяч євро. Невеликі лабораторії, що мають обладнання з суто експериментального і якісного тестування на трансгени, не можуть задовольнити усі потреби виробництва, наголошує Олексій Ситнік.