Думки, думки...Прогнози, прогнози...

Наприкінці 2002 року відбулася, як це нині модно говорити, знакова подія — створення Української аграрної конфедерації. Подія визначна тим, що всі представники аграрного сектора — сільгосптоваровиробники, переробники та учасники торгівлі (як оптової, так і роздрібної) — врешті-решт зрозуміли, що поодинці в цій боротьбі з владою за пристойне життя нічого не доб’єшся. Поки владу не вдариш, вона не перехреститься!
Ну, слава тобі, Господи, об’єдналися: коли нема чого їсти, про смаки не сперечаються. Редакція “Пропозиції” звернулася до трьох провідних фахівців аграрного ринку України (по одному від кожної гілки) з проханням дати свій прогноз на рік наступний. Як це дивно, від прогнозів усі ухилилися, що показово: якби справи йшли стабільно вгору, тут і прогнозувати не треба. Але всі троє наших співрозмовників були одностайними в тому, що вкрай потрібно вживати екстраординарних заходів.
Людмила Зінченко,
генеральний директор асоціації “Укроліяпром”
“Харчова промисловість України — це основна бюджетоутворююча складова від аграрного сектора економіки. 76% надходжень до бюджету становлять надходження від роботи харчової промисловості. І коли ми говоримо, що селу потрібні дотації, ми повинні чітко розуміти, звідки їх узяти.
Коли ми протягом двох років говоримо, що на прилавках наших магазинів 95–98% продовольчих товарів вітчизняного виробництва, при тому що потужності наших харчопереробних підприємств завантажені лише на третину, то треба усвідомлювати, що це є дуже тривожним симптомом. З одного боку, сільгосптоваровиробники мають отримувати належну ціну за свою продукцію, а з другого — ця ціна обмежується, у тому числі, низькою купівельною спроможністю населення.
За цих умов вирішення проблем аграрного сектора є неможливим без вирішення проблем розвитку експорту. Однак, незважаючи на існування задекларованої урядом програми стимулювання експорту, харчова промисловість перебуває в дуже складному становищі. Якщо не буде вирішена проблема відшкодування ПДВ, виробництво скорочуватиметься, як і відповідні надходження до бюджету. Сільгосптоваровиробники втратять постійного споживача своєї продукції. Тому надзвичайно важливим є об’єднання трьох основних учасників ринку (сільгоспвиробники, харчова промисловість, торгівля) в потужну громадську організацію, якою на сьогодні є Українська аграрна конфедерація.
На зовнішні ринки можна виходити за наявності двох умов: якості й ціни. Але за нинішньої системи оподаткування українське продовольство є неконкурентоспроможним навіть порівняно з російською продукцією, при тому що Росія щороку імпортує продовольства на 14 мільярдів доларів. І водночас треба бути готовим навіть до неджентльменських прийомів конкурентної боротьби на світових ринках. Низка скандалів довкола якості українського зерна лише підтверджує тезу про те, що на світових ринках ми не є вельми бажаними гостями”.
Сергій Терещук,
народний депутат України
“Якщо держава не виробить своєї політики щодо аграрного сектора, буде катастрофа. Найскладнішою проблемою нині є падіння прибутковості господарств. На жаль, більшість господарств працює збитково. Якщо тільки в бюджет не буде закладено кошти під закон, який прийняла Верховна Рада вже нинішнього скликання (Закон “Про зерно та ринок зерна в Україні”), під страхування, під відшкодування відсотків по кредитах комерційних банків, буде катастрофа.
Сьогодні селу з бюджету хочуть дати 950 мільйонів гривень. Це десь на 250 мільйонів менше, ніж передбачалося на 2002 рік. І це при тому, що податків АПК сплачує приблизно 6 мільярдів гривень.
Чому ситуація є складною? По-перше, тому, що немає ціни на продукцію. Ціна на продукцію зростає взимку, коли в сільгоспвиробників продукції вже немає. Треба, щоб у сільгоспвиробників були кошти, щоб з початком весни віце-прем’єр-міністр міг чітко заявити: я гарантую, що ціна на пшеницю ІІІ класу буде на рівні 500 гривень на тонну. І сільгосптоваровиробник був упевнений, що так і буде: ціна на зерно буде такою, як гарантує уряд.
По-друге, ціна на молоко, на м’ясо має бути прийнятною. Якщо цього не буде, то вже нічого не буде — буде велика катастрофа.
Нині спостерігається страшна тенденція: керівники господарств відмовляються від оренди паїв — невигідно. Керівнику невигідно брати землю в оренду, оскільки за нинішніх умов він не може розрахуватися за оренду паїв, сплатити податки. А гроші ж він отримує, тільки продавши продукцію. Ви уявляєте, що це означає: людина на селі не знає, кому здати в оренду свій пай. Тому давайте розберемося, що в нас коїться.
Треба подумати про соціальну сферу в сільській місцевості, де мешкає 18 мільйонів населення. Лише 27% сіл газифіковані, лише в 15% сіл є водопроводи, лише 8% сіл мають нормальні амбулаторії, лише половина сіл має фельдшерсько-акушерські пункти. А там же люди живуть. Щороку чисельність сільського населення зменшується на 160 тисяч осіб.
Треба реально дивитися на речі. Якщо було продекларовано, що Україна — аграрна держава, треба робити кроки, які це підтверджують. На сьогодні чітка збалансована аграрна політика в Україні відсутня, є лише якісь фрагменти. А тому нам усім треба спільними зусиллями виробляти чітку аграрну політику”.