Спецможливості
Новини

Державна статистика — справа державного значення

05.06.2008
622
Державна статистика — справа державного значення фото, ілюстрація
Державна статистика — справа державного значення

Не викликає жодного сумніву, що розробляти і здійснювати державну політику можна тільки на підставі достовірних даних. Проте деякі дані, які наводить Державний комітет статистики України, викликають недовіру. Наприклад, те, що в господарствах населення, які займають 15% сільськогосподарських земель, виробляється 2/3 всієї валової продукції, при тому, що ці господарства не мають доступу до фінансових і матеріальних ресурсів, в них застосовується ручна праця, а більшість власників господарств населення погано підготовлені для такої діяльності. І в той же час, великотоварні підприємства, які мають доступ до матеріальних і фінансових ресурсів, штат кваліфікованих спеціалістів тощо, на 85% земель отримують лише 1/3 валової продукції. Тобто мова йде про надзвичайно високу ефективність дрібного господарювання порівняно з індустріальним. Але якщо це справді так, то, можливо, рабовласницький Єгипет є взірцем для наслідування?
Заступник головного редактора “Пропозиції” Юрій Михайлов звернувся до Начальника управління статистики сільського господарства та навколишнього середовища Державного комітету статистики України Олега Прокопенка з проханням пояснити деякі спірні цифри офіційної статистики.

Олег Прокопенко. Почнемо з тези про ефективність особистих підсобних господарств. За даними Держкомзему, за останні два роки площа сільськогосподарських угідь у населення (без фермерських господарств) збільшилася у півтора рази — з 6,2 до 9,7 млн га, або до 25,5% загальної площі. На чверть зріс за цей же період і обсяг виробництва продукції сільського господарства в господарствах населення, якими виробляється 59% всієї валової продукції галузі.
З нашої точки зору, принципово невірно порівнювати показники частки валової продукції та площі сільськогосподарських угідь в господарствах населення та сільськогосподарських підприємствах. Тобто не можна сказати, що виробництво в особистих підсобних господарствах населення ефективніше порівняно з сільськогосподарськими підприємствами лише на основі даних про те, що першими на чверті площ землі виробляється майже 60% продукції, а сільгосппідприємствами, — відповідно, на 75% землі лише 40% продукції. Тут обов’язково потрібно враховувати структуру виробництва. І якщо її уважно проаналізувати, то можна побачити, що, на відміну від сільськогосподарських підприємств, населення займається переважно виробництвом трудомісткої продукції рослинництва — картоплі, овочів і фруктів та тваринництва (у їхніх господарствах більше 65% поголів’я корів, свиней, 80% — овець та кіз, 75% — птиці). Відповідно, і порівнянні ціни 2000 року, які нині використовують, на трудомісткі продукти будуть більшими. З іншого боку, порівнянні ціни на такі продукти, як корми, цукрові буряки, соняшник, які в основному виробляють сільськогосподарські підприємства, є відносно низькими. За інших рівних умов, тільки завдяки ціновому фактору, частка особистих підсобних господарств у валовій продукції буде значно більшою. Для того ж, щоб зробити висновок про кращу ефективність виробництва в господарствах населення, потрібно мати додаткову інформацію про затрати на виробництво.
“Пропозиція”. Але виробництво у вартісному виразі є добутком ціни на обсяги. Про ціни — мова окрема. А от щодо обсягів виробництва: наскільки достовірними по господарствах населення вони є, якщо врахувати, що жодного обліку ці господарства не ведуть?
Олег Прокопенко. Статистичний облік у сільському господарстві поділяється на дві основні частини: облік у сільгосппідприємствах — юридичних особах і облік виробництва продукції в господарствах населення — фізичних особах.
Юридичні особи, у тому числі й фермерські господарства, подають статистичну звітність (великі та середні підприємства — щомісяця, малі — щорічно) за встановленими формами.
В нашій методології, що нині використовується, повністю витримані вимоги міжнародної статистичної практики. У сільській місцевості нараховується близько 6,5 млн особистих підсобних господарств населення. Природно, що охопити їх усі обліком неможливо. З вересня 2000 року органи державної статистики ввели щомісячне вибіркове обстеження 28,7 тисяч домашніх господарств у сільській місцевості, що становить 0,44% загальної кількості.
Щомісячно наші обліковці опитують ці вибіркові господарства щодо чисельності поголів’я, виду та кількості виробленої продукції, куди продукція була реалізована та за якою ціною тощо. Потім цю інформацію узагальнюють і отримують середні показники продуктивності та темпи зміни кількісних показників. Основні ж кількісні показники ми одержуємо під час переписів і обліків: по тваринництву — щорічний облік чисельності поголів’я худоби та птиці на 1 січня та 1 червня по всіх сільських радах, кожні п’ять років — перепис всіх категорій господарств, у тому числі в містах; по рослинництву — раз на 5–10 років проводять переписи посівних площ.
Усі розраховані показники річних обсягів виробництва та використання основних видів продукції сільського господарства як по господарствах населення, так і сільгосппідприємствах знаходять своє відображення у відповідних статтях продуктових балансів, що також свідчить про досить високу достовірність статистичних даних.
“Пропозиція”. З минулого року на підставі ідеї фахівців Інституту аграрної економіки під керівництвом академіка Петра Саблука стала з’являтися інформація про собівартість виробництва продукції в господарствах населення. Припустімо бабка вирощує на городі моркву або інженер на дачі вирощує картоплю. Як обраховується собівартість виробництва цієї продукції?
Олег Прокопенко. Органи державної статистики, на жаль (тому що це питання є проблематичним, і ми його не можемо закрити на цей час з низки причин), не обраховують економічні показники сільськогосподарського виробництва в господарствах населення (собівартість, рентабельність, продуктивність праці). Ми не маємо достатніх підстав для розрахунку подібних даних. Нам відомо, що Інститут аграрної економіки здійснював вибіркові дослідження з цього питання. Однак вибіркова сукупність була невеликою, а тому результати цього обстеження мали більше науковий, ніж статистичний характер.
“Пропозиція”. З наявних у ФРН 410 тисяч сільськогосподарських підприємств статистикою охоплюють лише ті, які мають показники доходності, вищі за певну межу. Таких лише 280 тисяч. У США до статистичного обліку потрапляють ферми, обсяг реалізації продукції яких перевищує 1000 доларів на рік. Чому б нашій статистиці не перейти на західні методи обліку і відкинути ці штучно введені особисті підсобні господарства? Економічна статистика звільнилася б від цього анахронізму — натуральних господарств. Натуральні господарства в економіці країни жодного значення не мають — що виробили, те й спожили. Що вони є, що їх немає — жодної різниці.
Олег Прокопенко. Статистично питання поставлене вірно. На жаль, ми не можемо нині перейти на американську чи західноєвропейську методологію статистики саме через нашу економічну реальність. Давайте розглянемо це на прикладі. За дотримання Україною європейських вимог до статистичного обліку в сільському господарстві, який передбачає облік господарств, що мають не менше 1 га землі (а у ФРН — 2 га), у нас випадуть практично усі особисті підсобні господарства, розмір яких в середньому становить менше 1 га. В результаті втратиться практично весь обсяг виробництва картоплі, овочів, фруктів, значна частина тваринницької продукції.
У США все виробництво орієнтоване на товарність, на реалізацію. Тому в них головним критерієм для статистичного обліку є реалізація сільськогосподарської продукції. А в нас, на жаль, реальність інша, і ми просто не можемо відмовитися від показників виробництва в особистих підсобних господарствах, в яких значна частина виробленої продукції направлена на самоспоживання, оскільки внаслідок цього картина виявиться викривленою”.
“Пропозиція”. Картопля продається не тільки на базарі, але й в овочевих магазинах, супермаркетах. Картопляні блюда в мережі громадського харчування готують з картоплі, придбаної в спеціалізованих господарствах, а не на базарі. Чому в статистиці не враховувати тільки ту продукцію, яка пройшла через бухгалтерську звітність? А от в 2000 році отримали 20 млн тонн картоплі, продовольча потреба — 5–7 млн тонн, а де ж решта?
Олег Прокопенко. Саме баланс картоплі не особливо складний для розуміння напрямів використання. Не забувайте, що на початок 2000 року в запасах у населення її було більше 7 млн тонн, додаємо виробництво — 20, отже, ресурси року становили майже 27 млн тонн. А тепер про напрями використання: на споживання — майже 7 млн тонн, витрати на посадку весною — 5,2, на корм худобі протягом року – 4,8, а запаси картоплі на кінець року становили 9,9 млн тонн. У запасах саме та картопля, що споживалася і використовувалася для виробничих потреб в І півріччі 2001 року — до нового урожаю.
“Пропозиція”. Господарства населення, незважаючи на вражаючий вал виробництва, практично є й основними споживачами виробленої продукції. Тобто мова йде про натуральне господарство, яке в економіці аграрного сектора займає 60–70 відсотків. Звідси випливає, що Україна — відстала аграрна країна. Навіщо нам враховувати ці особисті підприємства в статистиці, закріплюючи тим самим натуральне господарювання. Хіба це політика цивілізованої країни в ІІІ тисячолітті? Якщо мова йде про індустріальну країну, то слід оперувати даними щодо товарної продукції. А отже, здається, саме час переходити на статистику американського зразка — за обсягами реалізації.
Припустімо, я — розробник аграрної політики і повинен приймати рішення. Але якщо мені показують, що на 30 відсотках землі виробляється 70 відсотків валової продукції, то я роблю висновок, що саме такий вид господарювання і треба розвивати. Не слід вирощувати пшеницю, будемо вирощувати виноград, овочі, фрукти, виробляти м’ясо і молоко, переробляти їх і експортувати. Вигода від цього буде набагато більшою. А зерно можна тоді імпортувати, як, наприклад, Нова Зеландія, яка завалила весь світ своїми молокопродуктами. Як, наприклад, Австралія, яка завалила світ м’ясом, вовною, цукром. Приклади можна продовжувати.

Олег Прокопенко. Мені хотілося б ще раз наголосити, що органи статистики повинні давати якомога повнішу картину: скільки вироблено всього, скільки у сільгосппідприємствах, скільки в господарствах населення. А використання статистичних даних в подальшому повністю залежить від кінцевої мети користувачів цієї інформації. Так, якщо потрібно проаналізувати товарні ринки — то слід більше користуватися даними щодо сільгосппідприємств. При аналізі загальної ситуації в аграрному секторі потрібно обов’язково враховувати і домогосподарства.
Пропозиція. Те ж молоко: підприємства відзвітували, що на переробку надійшло 4,4 млн тонн. І це документально засвідчено. Що пройшло через базари, продано вздовж автошляхів — документально не засвідчено, а тому є недостовірним. Нарешті, для статистики важливим є визначення тенденцій у розвитку сільського господарства, а не абсолютні цифри. На підставі цих тенденцій в західних країнах будується сільськогосподарська політика: що треба зробити для виправлення негативних тенденцій.
В Україні ж статистика деяких політиків через їхню некомпетентність заводить у глухий кут, звідки вони не можуть вибратися і пропонують просто безглузді заходи, як наприклад, встановити в кожному селі охолоджувач молока без урахування того, скільки це коштуватиме, і куди те молоко потім збувати. Тобто оця гра в абсолютні цифри призводить до негативних наслідків, до прийняття рішень, від яких треба потім відмовлятися, але не зрозуміло чому.

Олег Прокопенко. Органи державної статистики зобов’язані надавати як абсолютні цифри, так і тенденції, а питання коректності їх використання – це питання до користувачів інформації — і в першу чергу Мінагрополітики, яке на підставі цих цифр розробляє аграрну політику. Я погоджуюся з тим, що статистика повинна відбивати тенденції, а не абсолютизувати цифри.
Пропозиція. Повернемося до наших цифр. Візьмемо молоко. Вироблено 13,4 млн тонн, на переробку надійшло 4,4 млн тонн. Де 9 млн тонн молока?
Олег Прокопенко. Давайте розглянемо це питання детальніше по окремих складових виробництва і використання молока. В 2001 році в сільськогосподарських підприємствах виробництво молока становило 3,6 млн тони, з них 2,7 було реалізовано загалом, а безпосередньо переробним підприємствам — 2,1 млн т. Решту молока — 0,9 млн т — за даними статзвітності було використано на корм худобі (для телят, поросят). Як бачимо, товарність молока в підприємствах досить висока — 75%. У господарствах населення виробництво молока значно більше — 9,8 млн т. За розрахунками, майже половину його — 4,5 млн т було реалізовано (з них 2,3 млн т — переробним підприємствам), на корм було використано 1,1 млн т, а решта — 4,2 млн т — це молоко та продукти з нього, що власне споживалися. До речі, виробництво сільськогосподарської продукції в господарствах населення, перш за все, направлене на забезпечення власних потреб. На прикладі балансу молока це добре видно. Як правило, в селах споживається незначна частка молочної продукції, що пройшла через промислове виробництво.
Пропозиція. До речі, зауважу, що в 2000 році в США на відгодування витрачено 500 тис. тонн молока, при тому, що в 2000 році народилося 9,7 млн телят (молочних порід). А, можливо, цих 13,4 млн тонн молока взагалі не було, а було десь 8–9 млн тонн?
Олег Прокопенко. Спочатку щодо витрат молока на відгодовування в США. Зважаючи на високі ціни на молоко, там використовують на корм в основному сухе знежирене молоко та інші замінники молока. Але повернемося до питання виробництва молока в нашій країні. Давайте поміркуємо. На початок 2002 року, за даними статистичної звітності, налічувалося 4,9 млн голів корів, з них 1,7 — у сільгосппідприємств, і 3,2 млн корів — у населення. Надій молока на одну корову на сільгосппідприємствах — 2,1 т за рік, в господарствах населення надій на одну корову — 3 тонни за рік, який у світі вважається маленьким. Нам навіть дорікають за це — мало, хто буде тримати таку корову.
Пропозиція. Це — не аргумент. За умов натурального господарства економіки не існує, і корову там тримають не тому, що вигідно, а тому, що вона дає молоко. І навіть, якщо вона дає мало молока, триматимуть і далі, бо немає грошей, щоб купити кращу. Яскравий приклад — величина надоїв у бідних аграрних країнах світу, де немає великотоварного виробництва молока.
З іншого боку, чому надій від корів населення має значно відрізнятися від надоїв у господарствах? Це притому, що у спеціалізованих господарствах робиться заготівля кормів, для чого є техніка (достатньо її, чи ні, це інше питання). А звідки беруться корми в господарствах населення і де вони їх зберігають? Хіба що крадуть в колишніх КСП. Але знову: це — не економіка.

Олег Прокопенко. Знову ми повертаємося до питання про доцільність виробництва в господарствах населення, забуваючи, що основна мета їх діяльності — це забезпечення власних потреб. До речі, корми в господарствах населення нині є — в цих господарствах зросло виробництво зернових, значне надходження кормів від сільськогосподарських підприємств в рахунок оплати праці, за оренду земельних паїв (а це зерно і продукти його переробки, силос, сіно). Повернімося до питання про закупівлю молока для переробки. Я хочу зазначити, що 4,4 млн тонн молока, це лише ті обсяги, що надійшли на переробку на великі і середні переробні підприємства. Така інформація важлива саме для відстеження загальних тенденцій закупівлі молока, визначення цін, за якими переробники купляли молоко. В цій цифрі не враховане молоко, що надійшло для переробки на міні-лініях у господарствах, в малих підприємствах, безпосередньо у населення.
Пропозиція. Може, було б краще взагалі викинути зі статистичного обліку ці малі партії молока, які тільки затуманюють повну картину, адже головним є визначення тенденції. А з цими особистими господарствами доводиться ламати голову, а що з цим молоком вони могли зробити? А це вже не статистика.
Можливо, кроком уперед у цьому питанні стане прийняття закону про молоко, в якому передбачатиметься сертифікація всіх виробників молока, які його реалізують. Тоді ці дрібні виробники зникнуть самі собою, оскільки важко уявити сертифікацію кожної корови в кожному подвір’ї.Перейдімо, нарешті, до зерна. Де зерно?

Олег Прокопенко. Нещодавно ми теж аналізували цю ситуацію, і ось висновки, яких ми дійшли.Ми маємо два види зерна: товарне і нетоварне. Товарне зерно виробляють сільськогосподарські підприємства, які й реалізують його за різними каналами, на ринках, населенню в рахунок оплати праці та орендної плати за земельні паї, але переважаюча частка надходить закупівельним організаціям і зернотрейдерам. У минулому році сільгосппідприємства виробили зерна на 2 млн тонн менше (29,5 млн тонн), ніж у 2001 році. А обсяги експорту у другому півріччі 2002 року, порівняно з попереднім роком, зросли у 1,6 раза — до 8,2 млн тонн, з них пшениці — 5,6 млн тонн.
За нашими підрахунками, станом на 1 січня 2003 року в сільгосппідприємствах перебувало 6,5 млн тонн зерна та продуктів його переробки (в перерахунку на зерно). Але господарства мають залишити зерно на посів ярих культур (2 млн тонн) та витратити на корми (2,5 млн тонн). Тобто станом на 1 січня 2003 року сільгосппідприємства мали приблизно 2 млн тонн зерна для реалізації.
Тепер щодо нетоварного зерна, а точніше умовно нетоварного зерна. Це — 9,3 млн тонн, зібраних в особистих підсобних господарствах плюс ще близько 4 млн тонн зерна та продуктів його переробки (в перерахунку на зерно), отриманих ними у вигляді оплати праці та за оренду землі та майна. Тобто у населення зерно нині є. Проблема в тому, що з нього неможливо сформувати товарні партії, а тому зернотрейдерів воно не цікавить — адже вони не будуть збирати його по мішках.
Пропозиція. До речі, цікаво, де це зерно зберігається? Все ж таки мова йде про більше ніж 12 млн тонн.
Олег Прокопенко. Але ж не йде мова про те, що населення отримало в минулому році зерно власного виробництва та від сільгосппідприємств, а також борошно, крупи, висівки та інші продукти переробки зерна, одномоментно поклало їх в запаси і тримає без використання. Процес його використання постійний: для споживання, на корм худобі та птиці, для реалізації на ринках тощо. За експертними розрахунками на початок 2003 року в господарствах населення запаси зерна та продуктів його переробки (в перерахунку на зерно) становили більше 8 млн тонн. У цей обсяг враховано не лише зерно, але і борошно, крупи та інші хлібні продукти, що були загалом в запасах у населення нашої країни, тобто і у нас з вами.

Інтерв'ю
Голова асоціації «Укрцукор», голова ГС «Всеукраїнська аграрна рада», а також лідер низки громадських асоціацій Андрій Дикун у ході І Міжнародного конгресу для виробників і переробників цукрових
Олександр Ярещенко, заступник директора з наукової роботи Інституту садівництва НААН
Ягідництво називають однією із найперспективніших галузей АПК. Саме сюди і початкуючі, і досвідчені аграрії  вкладають великі суми грошей. Про те,  за якими критеріями слід обирати культури

1
0