Будемо з цукром!?

24 сiчня в Мiнагрополiтики вiдбулася презентацiя Комплексної програми розвитку бурякоцукрової галузi України на 2002 рiк.
У вступному словi державний секретар Мiнагрополiтики Сергiй Рижук урочисто сказав таке: “Ми з приємнiстю вiдзначаємо, що аграрна полiтика нашої держави, спрямована на докорiнну перебудову виробничих вiдносин на селi, прискорена Указом Президента України вiд 3 грудня 1999 року, приносить дедалi бiльшi позитивнi результати”.

Та варто проаналiзувати тi три цифри, що їх оприлюднили розробники Комплексної програми розвитку бурякоцукрової галузi України на 2002 рiк: цього року планується посiвна площа в 1,015 млн га, валовий збiр цукрових бурякiв — 19,2 млн т, виробництво цукру — 1,82 млн т.
Перше, що впадає у вiчi, це те, що цифри Комплексної програми на 2002 рiк гiршi за плановi завдання на 2001 рiк: посiвна площа пiд цукровими буряками — 1,2 млн га, валовий збiр цукрових бурякiв — 19 млн т, виробництво цукру — 2 млн т. У чому Мiнагрополiтики вбачає розвиток?
За Комплексною програмою на 2002 рiк, планується врожайнiсть у 18,9 т/га (19,2/1,015). У 2001 роцi цукровими буряками, за даними Держкомстату, було засiяно 995,2 тис. га, а валовий урожай становив 15,5 млн т (урожайнiсть 16,5 т/га). Саме на пiдвищеннi врожайностi цукрових бурякiв на 2,5 т/га, передбаченому Комплексною програмою розвитку бурякоцукрової галузi, наголошував державний секретар Мiнагрополiтики Сергiй Рижук, який цю програму презентував. I в цьому вбачається розвиток. Проте слiд згадати, що у 2001 роцi валовий збiр цукрових бурякiв у 15,5 млн т було отримано з площi 841 тис. га, тобто фактична врожайнiсть цукрових бурякiв торiк становила 18,4 т/га. Пiдвищення врожайностi цукрових бурякiв на 0,5 т/га навряд можна було вважати серйозним успiхом. Та й iснує вiн поки що лише на паперi. Крiм того, слiд згадати, що у 2000 роцi врожайнiсть цукрових бурякiв становила 19,3 ц/га, не кажучи вже про попереднi роки. За гучними цифрами криється констатацiя подальшого занепаду бурякоцукрової галузi.
Цей висновок пiдтверджується iншими цифрами. Подивимося на вихiд цукру з бурякiв. Якщо у 2000 роцi з 13,2 млн т цукрових бурякiв було одержано 1,56 млн т цукру (вихiд цукру — 11,8%), то у 2001-му з 15,5 млн т бурякiв одержали 1,65 млн т цукру (вихiд цукру — 10,6%). На 2002 рiк, згiдно з Комплексною програмою розвитку бурякоцукрової галузi, планується з 19,2 млн т бурякiв одержати 1,82 млн т цукру (вихiд цукру — 9,5%). Для порiвняння: вихiд цукру з цукрових бурякiв у США становить приблизно 15%. Оскiльки вихiд цукру з бурякiв стабiльно падає на 1% протягом року, чекати залишилося вже недовго: не пройде й десяти рокiв, як...
Тут постає ще одне питання: якщо, порiвняно з 2000 роком, виробництво цукрових бурякiв збiльшилося на 2,3 млн т, то чому виробництво цукру зросло лише на 100 тис. т? Простий пiдрахунок показує, що навiть за умови виходу цукру з бурякiв у 10%, зростання виробництва цукру мало б становити 230 тис. т.
Презентуючи Комплексну програму, Сергiй Рижук пояснив це поганим станом насiнництва цукрових бурякiв. I при цьому зробив наголос на необхiдностi розвитку власного насiнництва. Здавалося б, за цих умов треба орiєнтуватися на насiння провiдних фiрм свiту, яке забезпечує високу врожайнiсть. Проте досвiд використання голландського, датського, нiмецького насiння показав його погану пристосованiсть до умов вирощування цукрових буряків в Українi.
Через малу середню потужнiсть українських цукрових заводiв — 2,6 тис. т/добу -- нормативна тривалiсть сезону цукроварiння в Українi становить 90 дiб. Переробка цукрових бурякiв за радянських часiв закiнчувалася в груднi, а то й у сiчнi. Тому до цукрових бурякiв висувалася вимога — можливiсть зберiгання протягом тривалого часу в кагатах. Цукровi буряки, вирощенi з насiння захiдних компанiй, такої характеристики не мають: на заходi цукровi буряки переробляють негайно пiсля збирання. Тому використання насiння цукрових бурякiв захiдних компанiй в умовах України призводило до великих втрат бурякiв при зберiганнi.
У своєму виступi Сергiй Рижук порушив ще два питання. По-перше, проектом програми розвитку бурякоцукрової галузi на наступнi 10 рокiв передбачається закриття цукрових заводiв. Нарештi до керiвникiв АПК дiйшов той простий факт, що в Українi спостерiгається надмiрна потужнiсть пiдприємств харчової промисловостi. Ринок цукру в Українi, який фахiвцi Мiнагрополiтики оцiнюють в 1,8 млн т, здатнi забезпечити 30 цукрових заводiв, а їх в Українi — 192. За умов значного перевищення собiвартостi українського цукру над свiтовими цiнами стає абсолютно недоцiльним виробництво 5 млн т цукру на всiх наявних цукрових заводах.
Отже, працiвникiв цукрових заводiв i сiльське населення, яке спецiалiзувалося на вирощуваннi цукрових бурякiв, чекають важкi часи — втрата роботи. З другого боку, якби керiвники аграрного сектора усвiдомили необхiднiсть суттєвого зменшення кiлькостi цукрових заводiв ще 10 рокiв тому, соцiальнi наслiдки закриття заводiв можна було б значно пом’якшити. До цього слiд додати, що Сергiй Рижук прогнозує скорочення посiвних площ пiд цукровим буряком до 500—600 тис. га у недалекому майбутньому.
По-друге, Сергiй Рижук вiтає вступ України до Всесвiтньої торговельної органiзацiї (ВТО) i вважає, що цей вступ полегшить експорт українського цукру. На жаль, експерти говорять про iнше: вступ України до ВТО вiдкриє її внутрiшнi ринки для iмпорту, у тому числi для бiлого цукру та цукру-сирцю. Пiсля цього про бурякоцукрову галузь України можна буде взагалi забути. Правда, Сергiй Рижук стверджує, що в ходi переговорiв про вступ до ВТО Україна на поступки не пiде. Але це означає, що й до ВТО вона не вступить. А взагалi, яке це має значення на тлi регулярних вiдвiдин Женеви нашими чиновниками?
Ось такi перспективи бурякоцукрової галузi як у коротко- (на 2002 рiк), так i в довгостроковому планi.
Занепад бурякоцукрової галузi України є неминучим. Виробництво цукру з бурякiв у всьому свiтi (у Захiднiй Європi, США) є збитковим. Розвиненi країни можуть собi дозволити розкiш субсидувати виробництво бурякового цукру задля збереження зайнятостi фермерiв та пiдтримки їхнiх доходiв. Зубожiла Україна собi дозволити цього не може.
Проте, замiсть того, щоб усвiдомити простi речi, чиновники рiзного калiбру вбачають єдиний вихiд у посиленнi ролi держави в економiцi (тобто в посиленнi своєї керiвної ролi, у зміцненнi бюрократiї).
Наприклад, ще кiлька рокiв тому чиновники заявляли, що приватизацiя вирiшить усi проблеми. Ну що ж, всi цукровi заводи в Українi приватизовано. Проблеми вирiшилися? Ось що говорить заступник голови Асоцiацiї “Укрцукор” Олександр Петриченко: “Ще однiєю проблемою в галузi є те, що не всi власники цукрових заводiв прагнуть працювати на виробництво цукру. Треба зазначити, що всi пiдприємства приватизованi, але ефективний власник ще не з’явився. Поки що надзвичайно рiзнi iнтереси задiянi в галузi: однi продають завод на металобрухт, iншi — прагнуть отримати мелясу для виробництва спирту” (“Укрiнформ: Новини агропромислового комплексу”, №3, 21 сiчня 2002 року). Державне рiшення виявилося неефективним, проте Олександр Петриченко вперто наполягає на подальшiй участi держави: “Прискорити процес приходу ефективного власника може держава. Iнструментом для цього може слугувати розподiл квоти на виробництво цукру для внутрiшнього споживання, iнтерес до якої зростає”. Тiльки чомусь щорiчно, пiсля запровадження квот, уряд регулює їх у сiчнi, уже пiсля того, як сезон виробництва цукру завершено.
Квоти iснують уже кiлька рокiв, проте ситуацiя все одно не полiпшується. В Українi в 1999 роцi ухвалено закон “Про ринок цукру” (який розробляли “найкращi фахiвцi”). Вiн запроваджує встановлюванi урядом мiнiмальнi цiни на цукор. Щось змiнилося на краще? Мiнiстерство аграрної полiтики звернулося до Верховної Ради з проханням скасувати введенi законом “Про державне регулювання виробництва i реалiзацiї цукру” мiнiмальнi цiни на цукор з українського цукрового буряку. Про це повiдомила журналiстам Катерина Ващук. Вона сказала, що скасування мiнiмальної цiни на цукор дасть цукровим заводам змогу продавати його за нижчими цiнами i конкурувати з дешевим iмпортним цукром, що надходить в Україну без сплати мита за режимом вiльної торгiвлi або контрабандою (“Українськi Новини”, 11 сiчня 2002 року).
Українськi чиновники поки що не спроможнi бодай щось регулювати, проте руки аж сверблять. Як казав один iз вiдомих партiйних функцiонерiв часiв горбачовської перебудови Єгор Лiгачов, “чертовски хочется работать”. Отож і працюють з тим самим руйнiвним результатом: “Кабiнет Мiнiстрiв вирiшив стабiлiзувати ринок цукру, скуповуючи його для Державного резерву, i не знижувати мiнiмальну цiну цукру, залишивши її на рівні 2370 грн/т. Президент Леонiд Кучма доручив Держрезерву купити 100 тис. т цукру’2001, щоб стабiлiзувати ринок i не допустити обвалу цiн у перiод зростання пропозицiї через масову переробку буряку. За словами Леоніда Козаченка, уряд має намiр купити 70 тис. т цукру для Держрезерву, розраховуючи, що ще 30 тис. т куплять кондитерськi фабрики. За словами вiце-прем’єра, уряд не вважає за потрібне знижувати мiнiмальну цiну на цукор, що дiє з 1 вересня цього року, оскiльки хоче вирiвняти спiввiдношення попиту i пропозицiї за допомогою iнтервенцiй”. (“Українськi Новини”, 13 листопада 2001 року).
Як завжди, в українських чиновникiв нiчого не вийшло: за словами заступника голови Державного комiтету України з державного матерiального резерву Володимира Омельянчука, вiдомство поки що не нагромадило достатньо фiнансових ресурсiв для здiйснення “iнтервенцiї” на ринку цукру в 100 тис. т, як передбачалося. Вiльнi обiговi кошти було використано для аналогiчної акцiї на зерновому ринку, де для встановлення цiнової рiвноваги Держрезерв придбав 328 тис. т продукцiї (“Укрiнформ: Новини агропромислового комплексу”, №53, 29 грудня 2001 року).
Про те, що марно сподiватися на краще, красномовно промовляє заява голови правлiння Нацiональної асоцiацiї цукровикiв України “Укрцукор” Миколи Ярчука: “У Верховнiй Радi опрацьовують законодавчi документи про лiцензування оптової торгiвлi цукром на внутрiшньому ринку. Це буде базовий закон, який дасть можливiсть навести певний (!) порядок на ринку цукру i стабiлiзувати ситуацiю з цiнами i розподiлом цукру протягом маркетингового року. Сьогоднi проблемним питанням, яке ми повиннi вирiшувати на рiвнi урядових структур, є питання довгострокового кредитування бурякоцукрової галузi.
Отже, перш за все треба налагодити довготермiнове кредитування галузi, треба стабiлiзувати цiни на ринку, створити iнтервенцiйний фонд у державi, який мiг би викупити ту частину цукру, яка сьогоднi не споживається ..."
Запропонованi Миколою Ярчуком заходи вимагають дуже великих коштiв. Наприклад, для створення iнтервенцiйного фонду в державному бюджетi слiд передбачити кошти на викуп на ринку 500 тис. т цукру. Встановлюючи цiну цукру у 2000 грн/т, у державному бюджетi необхiдно передбачити приблизно 1 млрд грн. Бажаю вам успiхiв у вибиваннi такої суми з державного бюджету. А може, треба плюнути на весь цей ринок i повернутися до старих радянських часiв з усiма їх принадами планово-командної економiки, адже тодi було все, чого не вистачає Миколi Ярчуку: довгостроковi кредити, стабiльнi цiни, державний резерв?

Юрiй Михайлов