Біотехнології в умовах глобалізації комунікаційного середовища

Дебати довкола біотехнологій — це лише окремий факт у довгій історії стосунків між суспільством і новими продуктами. Заяви про перспективність нової технології часто наражалися на скептицизм, лихослів’я, а то й відверте протистояння, які часто супроводжувалися наклепами, інсинуаціями та дезінформацією. Крізь століття гонінь пройшли навіть деякі з широко вживаних нині продуктів.

Так, наприклад, у XVI столітті римо-католицькі єпископи намагалися витіснити з християнського світу каву, оскільки вона серйозно конкурувала з вином і виступала як представник інших культурних і релігійних цінностей.

Хроніка свідчить, що у 1511 році намісник халіфа і наглядач ринків Хаїр Бег позакривав у Мецці кав’ярні та заборонив пити каву. Він мотивував своє рішення висновками перських лікарів-вигнанців і місцевих правників, які стверджували, що кава справляє на здоров’я людини такий самий вплив, як і вино. Але справжня причина частково крилася ще й у тому, що кав’ярні стали альтернативним засобом поширення інформації про стан справ у місті, яким керував Хаїр Бег, і підривали його авторитет.

У кампаніях цькування, дуже подібних до тієї, яка сьогодні спрямована проти біотехнологічної продукції, поширювалися чутки, що кава викликає імпотенцію та інші хвороби, і цей напій свого часу частково або повністю забороняли правителі Мекки, Каїра, Стамбула, Англії, Німеччини та Швеції. У натхнених намаганнях не допустити скорочення споживання вина французькі лікарі у 1674 році запевняли, що у людини, яка п’є каву, “тіло стає лише жалюгідною подобою того, чим воно було раніше; воно поступово стає немічним і геть всихає. Серце і кишківник настільки слабнуть, що у бідолахи починаються галюцинації і його тіло починає тіпатися, неначе охоплене нечистою силою”.

Байки про метеликів і тактика дезінформації

Історії, сповнені подібних вигадок, сьогодні розповідають про генетично модифіковані (ГМ) продукти. Заяви про шкідливість біотехнологічних продуктів харчування для здоров’я людей та навколишнього середовища доповнюються страхітливими звинуваченнями про зв’язок ГМ продуктів з такими захворюваннями, як рак мозку, імпотенція та психічні розлади. Деякі з цих чуток поширюються серед вищого керівництва країн, що розвиваються.

У дискусіях використовується не менш витончена тактика. Критики біологічної технології використовують засоби масової інформації для постачання ретельно підтасованих фактів, які мають на меті зосередити увагу населення на небезпеці, що буцім-то пов’язана з біотехнологією. Прихильники біотехнології часто змушені лише спростовувати звинувачення і тільки іноді звертаються до громадськості з власної ініціативи. Це особливо важливо тому, що люди у своїй переважній більшості не надто обізнані з технічними деталями виробництва біотехнологічних продуктів, отож потрібні нові підходи до спілкування з широким загалом.

У той час, як прихильники біотехнології часто намагаються апелювати до наукових фактів, критики використовують риторичні засоби, спрямовані на те, щоб викликати в аудиторії побоювання і посіяти сумніви щодо добросовісності намірів промисловості. Критики проводять паралелі між “загрозою” біотехнології та катастрофічними наслідками аварій на атомних електростанціях і хімічного забруднення довкілля. При цьому вони вживають такі терміни, як “генетичне забруднення” та “їжа Франкенштейна”.

Роблячи свою справу, критики також спекулюють на загальній недовірі до великих корпорацій серед окремих сегментів світового співтовариства. Крім того, вони ефективно використовують інформацію про непередбачені випадки, яку зазвичай, перебільшують. Так, наприклад, багато уваги привернуло повідомлення науковців з Корнуелльського університету про те, як пилок генетично модифікованої кукурудзи, що продукує Bt-токсин, призвів до загибелі гусені метелика-монарха. Це дослідження було використане з метою драматизувати ситуацію довкола впливу біотехнології на навколишнє середовище. Пізніші публікації, у яких автори звертали увагу на локальність цього дослідження і неможливість на його підставі робити далекосяжні висновки, не змінили загального враження, створеного критиками біотехнології.

У даному разі питання полягає не в тому, вбиває генетично модифікована кукурудза метеликів-монархів, чи ні. Питання полягає в тому, які сорти справляють на довкілля більш згубний вплив: генетично модифіковані чи ті, які вирощують із застосуванням отрутохімікатів. Важливо, щоб висновки робили на підставі аналізу відносних ризиків, а не під враженням від якогось одного факту, відірваного від загального екологічного контексту. А такий підхід навряд чи зміцнить позиції опонентів біотехнології.

Варто звернути увагу, що критики біотехнології виробили два фундаментальних правила цієї дискусії.

По-перше, їм вдалося створити враження, що відповідальність за пошук аргументів цілком покладається на прихильників біотехнології, і аж ніяк не на критиків. Іншими словами, на думку останніх, біотехнологічні продукти вважаються шкідливими, якщо не доведено протилежного.

По-друге, опонентам біотехнології вдалося перевести дискусію у площину екології, охорони здоров’я та етики, замаскувавши таким чином глибинні мотиви, які мають безпосереднє відношення до міжнародної торгівлі. Це дало їм можливість згуртувати довкола себе небайдужих людей, які щиро занепокоєні станом довкілля, безпекою продуктів харчування та збереженням морально-етичних цінностей.

Побутує точка зору, що скоординовані зусилля, спрямовані на налагодження цивілізованої дискусії, допоможуть дійти порозуміння і приведуть до сприйняття біотехнологічної продукції суспільством. За певних обставин саме так і могло б бути. Але як правило, привід до дискусії має під собою матеріальне підгрунтя, і лише дебатами справа не вирішиться, особливо тоді, коли принциповими причинами виникнення дискусії є соціально-економічні інтереси, а не просто бажання посперечатися. Може статися, що обговорення проблеми біотехнології широким загалом лише чіткіше окреслить і поляризує розбіжності, проте мало що зробить для вирішення фундаментальних економічних і торговельних проблем.

Що ж робити у цій ситуації, коли головним об’єктом уваги як прихильників, так і опонентів біотехнології є країни, що розвиваються? Для успіху в умовах нового комунікаційного середовища потрібно урізноманітнювати асортимент біотехнологічної продукції, розширювати коло зацікавлених організацій, поглиблювати дослідження живої природи, закономірностей розвитку науки та суспільства, а також домагатися від лідерів більшої політичної рішучості.

Продукція красномовніша за слова

У країнах, що розвиваються, дискусія про роль біотехнології базується на гіпотетичних заявах у той час, коли ані споживачі, ані виробники не мають у руках реального продукту. За таких обставин спілкування і діалогу не буде достатньо, поки не з’явиться матеріальний об’єкт, на який можна буде послатися. Іншими словами, важливе не стільки спростування критичних заяв, скільки демонстрування переваг реальної продукції на ринку.

Цієї мети можна досягнути завдяки узгодженим діям місцевих науковців, підприємців, політиків та офіційно зареєстрованих неурядових організацій. Є переконливі свідчення того, що занепокоєння безпечністю нового продукту має тенденцію вщухати у міру того, як місцеве населення опановує нову технологію і починає брати участь у її використанні. Крім того, впровадження нової технології підвищує довіру до неї і зменшує ймовірність введення необгрунтованих регуляторних обмежень. Так, наприклад, розповідь південноафриканського фермера про те, який позитивний вплив на його доходи справляє вирощування генетично модифікованого бавовнику, важить більше, ніж тисячі галасливих публікацій у пресі та не підкріплених фактами заяв учасників дискусії.

Це означає, що розширення сфери застосування біотехнології не лише підвищує рівень поінформованості населення, а й постачає інформацію, необхідну, аби переконати його в актуальності та корисності її методик. Таким чином, розширення спектра продукції є головним аргументом у дебатах. Це має особливе значення для країн, що розвиваються, які зацікавлені у підвищенні ефективності сільськогосподарського виробництва та розширенні своєї продовольчої бази.

Інформація про розробку посухостійких сортів, наприклад, має викликати інтерес у африканських країн, у той час як інші регіони, ймовірно, зацікавляться іншими продуктами. Це міркування також наштовхує на висновок, що загальні фрази про роль біотехнології дадуть мало користі, якщо вони перебувають поза контекстом конкретних місцевих потреб.

Відсутність наочних аргументів на користь біотехнології у суперечках довкола її переваг і ризиків створює вакуум, який часто заповнюється дезінформацією. Такі країни, як Південно-Африканська Республіка і Кенія, започаткували власні програми розвитку біотехнології, тому ставляться до неї набагато виваженіше.

Розширювати лави прибічників

Щоб вирішити проблему біотехнології, діалог з населенням повинен вийти на якісно новий рівень. Він має передбачати наявність розгалуженої мережі джерел інформації, підтримку громадських лідерів, а також використовувати нові засоби комунікації, які до останнього часу були недоступними для громадськості та лобістських груп. Колись Хаїр Бега розлютили кав’ярні, які перетворилися на авторитетне джерело інформації про те, що відбувалося під його керівництвом. Так само мережа Інтернет стає важливішим засобом спілкування, аніж такі класичні методи впливу на аудиторію, як телевізійна реклама.

Але сьогодні, на відміну від часів Хаїр Бега, комунікаційна інфраструктура має глобальний характер, а це дає змогу ефективно поширювати інформацію і шукати симпатиків серед різних громадських організацій, навіть тих, які, на перший погляд, не цікавляться новими технологіями. Ці віртуальні кібернетичні об’єднання існують у вигляді списків розсилання електронної пошти, до яких не так легко доступитися. Спростування дезінформації, що поширюється за допомогою цих каналів, є непростим завданням, оскільки їхні комп’ютерні мережі мають досить складну архітектуру.

Якщо опоненти біотехнології намагаються використовувати найрізноманітніші засоби пропагування своїх ідей, то її прихильники тяжіють до зосередження своїх зусиль на використанні можливостей централізованих інституцій, вплив яких у сучасному комунікаційному середовищі є дуже малим. Але урізноманітнення засобів доступу до аудиторії вимагатиме розширення спектра організацій-прихильників, які усвідомлюють значення науки і технології для добробуту людини.

Одним з найважливіших аспектів дискусії довкола біотехнології є роль популярних засобів масової інформації (ЗМІ). У Європі, наприклад, ЗМІ відіграють важливу роль у створенні резонансу довкола заяв критиків біотехнології та спростуванні аргументів, які висувають її захисники. І, навпаки, виступи на підтримку науки не є тим полемічним поворотом, який прихильно сприймають видавці газет.

Традиційний погляд на науку як систему застиглих догматів, які влада може нав’язувати суспільству, нині отримав конкурента у вигляді стратегії ширшого залучення громадськості до процесу прийняття рішень. Іншими словами, до наукової інформації починають застосовувати демократичну процедуру.

Дебати щодо біотехнології розширили сферу зацікавленості широкого загалу технічними питаннями. З одного боку, суспільству доводиться вникати в аспекти, які є суто технічними, а, з іншого, — академічні кола змушені рахуватися з аргументами нетехнічного характеру і сприймати їх як значущу вхідну інформацію для прийняття рішень.

Думати наперед

У війні слів важливу роль відіграють політологічні науково-дослідні установи і “мозкові центри”. Цікаво, що критики біотехнології доклали чимало зусиль для створення альянсу з науковими установами, у тому числі з дослідними центрами університетів. Багато матеріалів, які піддають сумніву безпечність біотехнології, часто виходять із стін науково-дослідних закладів. Але неупереджених праць з вивчення ролі біотехнології у суспільстві поки що мало, і той, хто намагається ознайомитися з альтернативною точкою зору, має обмежені можливості доступу до надійної інформації.

Відсутність систематичних досліджень закономірностей взаємодії між біологією та суспільством є основною перешкодою на шляху залучення широкого загалу до діалогу щодо біотехнології. Цей чинник стає особливо критичним з огляду на те, що прогрес у біології ставить перед людством нові екологічні та морально-етичні проблеми, які раніше асоціювалися з фізикою та хімією. Наприклад побоювання громадськості, що товар, випущений на ринок, неможливо буде звідти вилучити, є особливо сильними, коли йдеться про можливість потрапляння штучно створених біологічних агентів у навколишнє середовище.

Зайняття активної позиції

Більшість дискусій у суспільстві покликана вплинути на урядову політику відносно біотехнології. У зв’язку з цим створення для урядовців можливості аналізувати доступну їм інформацію і використовувати її для прийняття рішень є важливішим елементом цих дискусій. Політична лінія у ставленні до біотехнології та наявність консультативних органів, що спеціалізуються на проблемах науки і технології, є необхідною передумовою розважливого врядування у сфері нових технологій.

Дебати довкола нових технологій у майбутньому стануть ще гострішими, і перед урядами поставатиме дедалі нагальніша потреба приймати рішення відносно предмета цих дебатів. Але самих лише консультацій з питань науки і технології буде недостатньо, поки уряди не почнуть розглядати науку і технологію як складову процесу розвитку. У цьому відношенні підвищення здатності урядів вирішувати питання науки і технології зробить вагомий внесок у підвищення ефективності керування процесом обговорення у суспільстві нових технологій взагалі і біотехнології зокрема.

У цілому природа новітніх технологій, особливо тих, які грунтуються на науках про живу природу, та зміна комунікаційного середовища обумовлюють необхідність переосмислення стратегій пропагування ролі біотехнології для поступу суспільства. Наукове співтовариство має не лише продемонструвати здорове почуття лідерства, а й адаптувати методи спілкування, щоб вони могли задовольнити дедалі настійніші та різноманітніші вимоги світового співтовариства. Останнім аргументом у цій суперечці має стати широкий спектр корисних продуктів, які створить біотехнологія для людини. Дискусію вгамує саме цей аргумент, а не пустопорожні заяви її прихильників чи опонентів.

Калестус Джума,
директор Проекту з науки,
технології та глобалізації
у Школі державного управління
ім. Кеннеді при Гарвардському університеті