Спецможливості
Новини

Біодизель в Україні: мана чи реальність?

05.06.2008
718
Біодизель в Україні: мана чи реальність? фото, ілюстрація
Біодизель в Україні: мана чи реальність?

26 вересня нинішнього року Президент Кучма видав Указ “Про заходи щодо розвитку виробництва палива з біологічної сировини”. Документ націлює, з-поміж іншого, на збільшення обсягів вирощування сільськогосподарських культур, які використовують для виробництва біологічного дизельного палива, на державну підтримку розроблення нових технологій та обладнання для виробництва біопалива, розширення використання його у побуті та на виробництві. Безперечно, біологічні замінники палива — річ патріотична і перспективна: вони не лише здатні зменшити залежність України від поставок імпортної нафти, а й оздоровити атмосферу наших міст. Отож, появі Указу треба радіти і всіляко його підтримувати. Чи ліпше не поспішати? Щоб зорієнтуватися на цьому роздоріжжі, кореспонднт “Пропозиції” Павло Коротич мав бесіду з аналітиком проекту “Аграрна політика для людського розвитку” Миколою Кобцем. Деякі моменти цієї бесіди викладено далі.

Біологічне дизпаливо виробляють з рослинних олій, у Європі біодизель здебільшого є продуктом ріпакової олії. В Україні ріпак вирощують, проте, незважаючи на тривалу державну агітацію за цю культуру, масового поширення вона так і не набула. Причина полягає в тому, що невирішеними залишаються питання як технічного, так і технологічного планів. Ось деякі з них. Ріпак є культурою з дуже дрібним насінням: для його сівби і збирання потрібна спеціальна техніка (або ж слід переобладнувати традиційну), інакше втрати будуть величезними. Придбання техніки потребує істотних затрат, піти на які готове далеко не кожне агропідприємство.

Наступним моментом є те, що наше сільське господарство потерпає від дуже низького рівня виробничої культури: агротехнології часто-густо не виконуються. Щоправда, у більшості випадків не через “добре життя”, проте іноді — і з причини нехлюйства. Звідси маємо середньостатистичну врожайність ріпаку в Україні на рівні 10–11 ц/га: це лише 25–30% закладеного в ньому потенціалу продуктивності.

Слід зважати і на кліматичні умови України. Адже ріпак буває як озимий, так і ярий: продуктивнішим є озимий, його врожайність майже в 1,5 раза перевищує врожайність ярого. Проте озимий ріпак належить до числа дуже незимостійких культур (кожні 4–5 років спостерігаються великі його втрати). Так, у 2002–2003 маркетінговому році в Україні було висіяно рекордну кількість ріпаку — близько 300 тис. га: з них майже 200 тис. га озимого, який повністю загинув. Аграрії, зазнавши внаслідок цього значних економічних втрат, цієї осені скоротили посівні площі під озимий ріпак до 150 тис. га, бо його виробництво в умовах України — справа дуже ризикована.

Звісна річ, якщо не звертати уваги на ці прикрі моменти, то ріпак з економічного та біологічного поглядів є дуже привабливою культурою. Він, на відміну від соняшнику, не виснажує грунт, а істотно покращує його структуру. Заорювання пожнивних решток ріпаку рівноцінне внесенню 15–20 т органічних добрив на гектар. Збільшення врожаю зернових після такого попередника становить 8–10 ц/га висококласного зерна.

Іншими “козирями” прихильників цієї культури є відсутність проблем зі збутом, стабільно високі світові ціни, стійкий попит з боку іноземних покупців. Адже нині тема біодизеля потужно лунає в країнах Західної Європи. Там збудовано чимало малих і великих переробних заводів, і місцевого виробництва ріпаку не вистачає для їх завантаження. Сусіди України також опановують цей напрям: Польща, Чехія, Словаччина нині збільшують посіви ріпаку. І там, за сприятливих кліматичних умов і технологічного забезпечення виробництва, ця культура показує високий рівень рентабельності.

Щодо розміщення потужностей з переробки ріпаку світовий досвід пропонує кілька підходів. Перший передбачає будівництво великих централізованих переробних підприємств, другий — розміщення невеличких цехів на рівні аграрних та інших зацікавлених підприємств. Але серйозних економічних розрахунків щодо доцільності розвитку того чи того напряму для України поки що не проведено.

Нарешті, нам в Україні варто визначитися, чого ми хочемо більше: вирощувати сировину для західних країн, які потребують її для виробництва біодизеля і готові платити нормальні гроші, або ж налагодити власне його виробництво?

Можна навести такі (дуже приблизні) розрахунки. Наприклад, господарство, що має 2000 га ріллі і працює за традиційними технологіями вирощування сільгоспкультур, потребує протягом року приблизно 200 т дизпалива (виходячи з розрахунку 100 кг палива на гектар.) Постає запитання: яку площу треба засіяти ріпаком, щоб задовольнити потреби господарства у дизпаливі? Якщо з 1 т насіння ріпаку можна отримати близько 320–340 кг олії, з якої шляхом етерифікації виробити відповідну кількість біодизельного палива, то для отримання 1 т біодизеля (за врожайності ріпаку не нижче 15 ц/га) треба засіяти ріпаком 2 га ріллі. Для повного задоволення потреби цього господарства в дизпаливі слід засіяти ріпаком не меньш 400 га (тобто п’яту частину ріллі). Якщо ж продати отримане з цієї площі ріпакове насіння за ціною 260 дол./т, то виручка становитиме близько 150 000 дол., що дасть змогу купити більш 400 т дизпалива за ціною 1900 грн/т. Отож, нині господарству вигідніше реалізовувати насіння ріпаку на зовнішньому ринку, ніж виробляти з нього біодизельне паливо для власного споживання.

Ці розрахунки мають і практичне підтвердження. Кілька років тому Україною були закуплені дослідні установки з виробництва біологічного дизпалива. Їх випробували в дії, а потім порахували вартість одержаного палива: воно виявилося значно дорожчим проти звичайної солярки. Звісно, за таких цін біологічне паливо ніхто не купуватиме, а на державні дотації для його здешевлення розраховувати годі. Та навіть якби дотації були, за цілою низкою характеристик — температурою замерзання, цетановим числом, густиною тощо — біологічне паливо відрізняється від нафтового, через те що двигуни потребують переробки: а це знову пов’язано із затратами, до яких не всі наші підприємства готові.

Як би там не було, але перехід на екологічно чисті види палива є вимогою часу, і Україна ізолюватися від цих загальносвітових тенденцій не може. Проте деякі вітчизняні спеціалісти вважають, що розмови про екологію у нас точаться швидше з подачі західних країн. Адже там постійно підвищуються вимоги до технічних параметрів автомобільних двигунів, завдяки чому навіть на звичайних видах палива вони забруднюють повітря значно менше, ніж наші спрацьовані старі мотори. Тепер на Заході хочуть використати ще один ресурс “екологізації” двигунів — покращити паливо. Чи варто Україні сліпо копіювати Захід? Можливо, ліпше діяти послідовно: спочатку навчитися "екологічно" спалювати більш дешеву солярку, а потім — думати про дороге біологічне паливо?

Отож, на нинішньому етапі найбільш актуальними для ріпакової галузі України завданнями вбачаються такі: розвиток технологій вирощування ріпаку, підвищення виробничої культури, забезпечення страхового захисту врожаїв, технічна модернізація агропідприємств та вихід на нормальну врожайність. Одночасно треба провести економічні дослідження та розрахунки щодо розвитку галузі у майбутньому. І в будь-якому разі треба прагнути того, щоб результатом змін і перетворень ставало підвищення економічної ефективності нашого господарювання.

Р.S.

Незважаючи на запевнення з боку екологів та інших лоббістів нового виду палива, навіть на Заході мода на біодизель не стала такою вже безальтернативною, і однозначної тенденції на біологізацію автомобільного палива там немає. Порівняймо, хоча б, дві інформації з Інтернету. Перша з них датується 29 грудня 2002 року і сповіщає про те, що автомобільні концерни DaіmlerChrysler і Volkswagen візьмуть участь у дослідницькому проекті, метою якого стане вивчення особливостей використання на автотранспорті біопалива замість традиційного палива. Обидва автогіганти виходять з того, що, скоординувавши зусилля, їм удасться домогтися більшого прогресу, ніж поодинці. У ході дослідження має бути всебічно проаналізовано якість біопалива, витрати на його одержання і можливі масштаби економії нафти й газу. Автомобілі на біопаливі не будуть так забруднювати атмосферу небезпечними продуктами згоряння, як транспорт на звичайному бензині або дизельному паливі.

Проте вже 22 вересня 2003 року в електронній версії журналу “За кермом” було розміщено таку інформацію: Volkswagen припинив адаптування своїх дизельних моделей до роботи на біопаливі. Після короткострокової моди на дизельне біопаливо в країнах ЄС з’ясували, що паралельно зі зниженням шкідливих викидів в атмосферу воно веде до серйозних несправностей моторів. Біопаливо показало себе більш агресивним у механічному плані, ніж мінеральне. Його використання веде до виходу з ладу гумових прокладок, до прискореного утворення твердих відкладень та до закупорювання жиклерів, форсунок й інших каліброваних отворів. З початку поточного року на моделях VW, адаптованих до застосування біопалива, виявлено 45 випадків поломок насосів високого тиску. Крім того, на більшості моделей вийшли з ладу паливні фільтри. Volkswagen першим став оснащувати свої моделі устаткуванням для використання біопалива і першим відмовився від нього. Тепер дизельні Touran, Audі 3 і новий Golf можна буде заправляти тільки мінеральним. BMW також оголосило, що всі її дизельні моделі, що задовольняють нормам “Євро-4”, будуть доступні у варіанті тільки під мінеральне дизпаливо.

Інтерв'ю
Володимир Сисоєнко — засновник, керівник компанії «Нор-Ест Агро»
Від успішного менеджера до засновника бізнесу. Володимир Сисоєнко — засновник, керівник компанії «Нор-Ест Агро» разом із норвезьким інвестором створив команду однодумців, які цінують та люблять сільське господарство. Компанія є надійним... Подробнее
У березні Асоціація «Укрсадпром» обрала нового голову. Ним став Юрій Вахель. Про себе він розповідає, що «родом з олійно-зернового бізнесу». Сайт «Пропозиція» розпитав у нового голови асоціації про поточну ситуацію з арештом рахунків... Подробнее

1
0