Спецможливості
Новини

Біла Церква — центр аграрної освіти (повна версія)

05.06.2008
536
Біла Церква — центр аграрної освіти   (повна версія) фото, ілюстрація
Попит на аграрну освіту неухильно зростає. Про це свідчить як редакційна пошта, так і наше спілкування з молодими хліборобами. З огляду на це, “Пропозиція” започатковує цикл матеріалів, присвячених аграрним вищим навчальним закладам України. Ми намагатимемося якнайповніше розповісти про те, де можна здобути якісну аграрну освіту. Перше наше відрядження було недалеким. Менше сотні кілометрів відокремлюють Білу Церкву від столиці. Тут, у старовинному невеличкому місті на берегах Росі, розмістився чи не найстаріший навчальний заклад України — Білоцерківський державний аграрний університет. Більшість рейтингів свідчить про те, що білоцерківські освітяни впевнено тримають марку, посідаючи чільні місця не тільки серед аграрних університетів, а й серед вищих навчальних закладів України.

“Чим вирізняється Білоцерківський державний аграрний університет з-поміж інших?” — запитуємо в ректора університету Володимира Власенка.


“Історія нашого закладу бере початок від 1630 року, коли було засновано Вінницький колегіум, — сказав пан ректор. — Потім він зазнав кілька реформацій і вже у ХІХ сторіччі став гімназією. 1847 року разом із педагогічним колективом, частиною студентів, бібліотекою, обладнанням гімназію було переведено до Білої Церкви і об’єднано з іншим навчальним закладом, заснованим у 1750 році. Звідтоді й типи, й профілі навчальних закладів змінювалися, а в 1920 році тут було засновано Аграрний технікум, який після кількох перетворень став Сільськогосподарським інститутом, а 1995 року — університетом. У вересні поточного року відзначатимемо 375 років від дня заснування. Для навчальних закладів різних рівнів велике значення має консолідація колективу, збільшення його потенціалу як наукового, так і методичного центру, створення мікроклімату, наукових шкіл. Це можливо тоді, коли заклад має багату історію, традиції. Наш університет працює за таким самим принципом, як класичні навчальні заклади на Заході, тобто у нестоличному місті. Зазвичай, у таких містах довкола університетського центру формується і вся інфраструктура. Так і в нас ведеться ще з 1847 року, коли граф Владислав Ксаверій Браницький (тодішній власник Білої Церкви) побудував приміщення для гімназії. Чому він так вчинив? Бо це було престижно — мати свій навчальний заклад. Крім того, на часі була підготовка інтелекту для розвитку промисловості й своїх маєтків. Вчасно прийняте рішення посприяло розвитку і сільського господарства, і промисловості. Наприклад, було створено завод сільськогосподарського машинобудування, цегельний, борошномельний заводи. І дотепер навчальні корпуси, гуртожитки, житло для викладачів — все розміщено компактно. А відтак це дає можливість викладачам і студентам більше спілкуватися. Крім того, неабиякою перевагою для аграрного навчального закладу є те, що агрофірми працюють неподалік Білої Церкви, а це сприяє тісним контактам студентів з виробниками.


Для збереження колективу дуже важливо й те, що поблизу немає інших навчальних закладів, які можуть звабити викладачів. Отже, плинність кадрів у нас незначна. Нам є що запропонувати абітурієнтам: маємо 8 факультетів, 12 спеціальностей, 38 спеціалізацій”.
Ветеринарний факультет університету добре відомий далеко за межами не тільки Київщини, а й всієї України. Декан Михайло Рубленко охоче погодився поінформувати читачів “Пропозиції” про факультет.
“Факультет у складі колишнього Сільськогосподарського інституту почав працювати з 1930 року, — розповів пан Михайло. — Вже під час організації факультету тут був доволі потужний науково-педагогічний персонал: знані в колишньому СРСР, і навіть за кордоном, вчені, професори, які почали створювати свою школу. Ці традиції збереглися й донині. Практично кожну кафедру, а в нас на факультеті їх десять, очолюють академіки. На кожній кафедрі є аспірантура, докторантура. В основі підготовки спеціалістів традиційно закладено високий рівень практичних навичок, що для лікаря-ветеринара надзвичайно важливо. Ще за часів існування СРСР наш факультет вирізнявся тим, що мав надзвичайно високий рейтинг випускників, цінувалися їхні практичні навички та швидка адаптація в умовах виробництва. Нині у нас набагато кращі умови, порівняно з іншими факультетами, для практичного закріплення теорії, бо господарства, в яких студенти відточують професійну майстерність, лежать за 5–7 кілометрів від університету. Крім того, намагаємося створити потужну матеріально-технічну базу. Нині сучасне обладнання дорого коштує, тому в нас створено так звані міжкафедрові лабораторії, в яких зібрано найновітніше обладнання для того, щоб студенти могли його раціонально використовувати. Дуже важливою, на нашу думку, є співпраця з іноземними навчальними закладами. На факультеті працює 90 викладачів, навчається 100 студентів. Кожен п’ятий викладач був на стажуванні за кордоном (США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Ірландія, Данія, Швеція, Польща). Термін — від місяця до року. У нас є багато фахівців зі знанням іноземної мови. Навчальний процес здійснюємо з урахуванням останніх новинок, постійно запроваджуємо передові лікувальні технології. Стажування здебільшого проходить у навчальних закладах та діагностичних центрах, але є й на сільськогосподарських підприємствах. Ми маємо всю сучасну інформацію. За останні два роки американські та французькі університети безплатно передали нам близько 500 підручників, навчальних посібників, монографій. Бібліотека щороку одержує близько 10 видань журнального типу. Наші студенти постійно беруть участь в олімпіадах, зокрема під назвою “Кращий за професією” між студентами випускних курсів. Тривалий час їх проводили на базі нашого університету. Здебільшого наші студенти посідають на них чільні місця. Два роки тому подібна фахова олімпіада відбулася в Москві серед факультетів ветеринарної медицини країн СНД. На ній наш студент посів друге місце. Кар’єра після закінчення навчання? Загалом, звісно, є серйозна соціальна проблема щодо кількості випускників, які залишаються працювати за спеціальністю. Насамперед, вона пов’язана з тим, що в нас забагато — цілих 12 — факультетів ветеринарної медицини. Для порівняння: у Франції всього 4 факультети, і їм цього цілком достатньо. Саме тому, коли наш випускник, закінчивши вуз, шукає роботу, то добре працевлаштуватися дуже важко. На сільськогосподарських підприємствах рівень зарплати надзвичайно низький. Тому ми намагаємося самі шукати компанії з пристойним рівнем оплати праці. Наприклад, плідно співпрацюємо із ЗАТ “Миронівський хлібопродукт”. Вони беруть наших студентів на виробничу практику, а потім пропонують їм роботу. Як водиться, серйозний роботодавець набирає працівників на конкурсній основі. Якщо до нас звертається роботодавець із сільськогосподарського підприємства або з державної служби, ми пропонуємо йому кілька кандидатур. Приділяємо велику увагу посиленню мотивації до навчання. Це — проведення різноманітних конкурсів курсових та дипломних робіт. З допомогою спонсора — фірми “Мастер Фудз” — переможці мають змогу одержати пристойну винагороду. Крім того, ця компанія раз на рік надає спонсорську допомогу для придбання оргтехніки. Найближчим часом з їхньою допомогою плануємо комп’ютеризувати бібліотеку. Щодо наукової роботи слід сказати, що вона насамперед спрямована на забезпечення епізоотичного благополуччя тваринницької галузі та на лікування і профілактику хвороб незаразного характеру. На нашому факультеті працює Вчена рада із захисту кандидатських і докторських дисертацій. Цим може похвалитися не кожен факультет. За рік ми випускаємо 3–4-х кандидатів наук і 1 доктора.


Чотири роки тому один із наших викладачів виграв науковий грант на проведення досліджень і впродовж року працював у США, штат Каліфорнія. Там, у місті Давос, є університет ветеринарної медицини. Ми співпрацюємо з академічними інститутами системи НАН України. Наші співробітники мають наукові публікації у солідних зарубіжних виданнях. Доволі високий рейтинг цитованості наших наукових праць. Ми співпрацюємо з багатьма інститутами Європи та США. Торік у травні стали членами Європейської асоціації факультетів ветмедицини”.
Розмову з деканом ми продовжили в аудиторіях та інших приміщеннях факультету. Склалося враження, що на факультеті ветмедицини над усе шанують практику. “Лікар без практики — шарлатан” — так чи приблизно так можна сформулювати слоган, взятий білоцерківцями на озброєння для підготовки фахівців. Отож, фаховий рівень випускників відповідатиме найвищим стандартам. Відвідали ми й затишну бібліотеку, де нас запевнили, що “Пропозицією” послуговуються в роботі та навчанні як викладачі, так і студенти.
Поряд із факультетом ветмедицини міститься біолого-технологічний факультет. Його декан Віталій Бомко гостинно прийняв посланців “Пропозиції”. “На факультеті нині працює 6 кафедр, 53 викладачі, з яких 8 докторів і 30 кандидатів наук, — розповів він. — У нас навчається 613 студентів. Із 2004 року ми по-новому готуємо спеціалістів-технологів із виробництва продукції тваринництва. Практичні заняття проводимо на виробництві. Збереглися також навчальні класи в навчальному учгоспі. Нині домовляємося з передовими господарствами щодо виробничої практики для студентів. Останнім часом зріс конкурс абітурієнтів. Цього року виїжджаємо до шкіл для тестування учнів. На наш факультет найбільший конкурс. Творчо працюють і наші викладачі: 4 статті співробітників надруковано в іноземних виданнях, у виданнях України — 52, одержали 5 патентів, 8 наукових розробок впроваджено у виробництво, є 3 студентських публікації. Наш факультет серед вузів, які мають такі самі факультети в Україні, посів за рейтингом перше місце”.


Далі прямуємо до сусідів біолого-технологічного факультету — екологів. Декан екологічного факультету, доцент кафедри екотрофології Михайло Ківа запросив до себе в кабінет, де подарував щойно видруковані на кошти Спільного європейського проекту “Темпус Тасіс” видання: “Менеджмент стабільного ланцюга виробництва продукції харчування в Україні”, “Атлас промислових риб” і статистичні матеріали з виробництва сільськогосподарської продукції за 1980–2003 роки за даними ФАО по різних континентах. Крім того, для нас влаштували справжню екскурсію по факультету, яку можна порівняти з відвідуванням невеличкого зоологічного музею.
Із поняттям “екотрофологія” у своїй журналістський практиці стикаюся вперше. На запитання: “Що це таке і з чим його їдять?” — відповідь була доволі несподіваною: “Ви дуже правильно сформулювали питання, адже екотрофологія — це наука про правильне харчування”. “Коли створювали факультет, — пригадує Михайло Ківа, — ми не відходили від традиційних понять “екологія”, “охорона навколишнього середовища”. Але коли в 2001 році відвідали Німеччину, зокрема, університет ім. Юстуса Лібіха у м. Гіссен, побачили, що німці дещо по-іншому дивляться на екологію. У нас в центрі уваги природа, ліс, вода, повітря і вже потім — людина, у них в центрі людина, а довкола неї все інше. Основа всього — раціональне харчування. Ми загорілися цим і створили в себе єдину в Європі кафедру екотрофології (еко — чистий, логос — наука, трофо — харчування). Ми ввели кілька нових предметів у бакалаврат і в магістратуру. І в Україні, і в колишньому СРСР не було жодного підручника з харчування людини (водночас у бібліотеці можна знайти 116 посібників із годівлі тварин — красномовні цифри, чи не так?). Нині ми підготували до друку такий підручник, і незабаром він побачить світ. Хочемо, щоб поряд з іншими гуманітарними дисциплінами студенти вивчали предмет “екотрофологія”. Це посприяє загальній культурі харчування.
Є в нас на факультеті й така цікава спеціальність, як водні біоресурси. В Україні 1 мільйон гектарів водного дзеркала. Для того, щоб оці водойми ефективно працювали, на кожні 100 гектарів потрібен спеціаліст із вищою освітою, отже, — загалом 10 тисяч. Наразі їх маємо лише 500. Україна збирає близько 4 ц риби з 1 га водного дзеркала, у Херсонській області — 15–20 ц і більше. У Херсонському аграрному університеті такий факультет працює вже 15 років. Вони справді здатні забезпечити свій регіон кваліфікованими фахівцями. Намагатимемося просуватится в напрямі забезпечення галузі достатньою кількістю кадрів і ми”.


Завідувач кафедри екотрофології


Тетяна Димань розповіла про те, що нещодавно в Одесі один із її студентів посів чільне місце на конкурсі студентських робіт із харчових технологій. Завважте, представник аграрного — не технологічного — вищого навчального закладу виборов почесне третє місце, справивши на викладачів неабияке враження.
“Найближчим часом хочемо провести міжнародну науково-практичну конференцію “Екотрофологія. Сучасні проблеми”, — ділиться планами пані Тетяна. — Ми вже запросили науковців із Гіссенського університету імені Юстуса Лібіха, французів, поляків, британців, чехів, багато представників українських наукових установ і навчальних закладів”.
У кабінеті проректора з навчально-виховної роботи Віктора Герасименка ми підбили підсумки нашого візиту. Основна мета вищого навчального закладу — підготувати кваліфікованого фахівця, який би знайшов своє місце в бурхливому ринковому сьогоденні. Чи в змозі випускник Білоцерківського державного аграрного університету витримати конкуренцію на ринку праці?
“Кожний навчальний заклад прагне того, щоб його фахівець був конкурентоспроможним, — підкреслює пан Герасименко. — Якщо керуватися вимогами Болонської декларації, то ця конкурентоспроможність має бути забезпечена і на європейському, і на світовому просторі. Виникає запитання: де ті терези, на яких можна зважити конкурентоспроможність? Певно, це думка роботодавця, оскільки він є замовником. Фактично генеральним замовником фахівців виступає наше Міністерство аграрної політики. А яку думку має про нашого фахівця роботодавець? Позаторік журнал “Кореспондент” надрукував матеріал про найкращі ВНЗи України. В категорії “Промисловість і сільське господарство” ми стоїмо на першому місці. Безперечно, нам приємно. Практика — це ланка, яка забезпечує досягнення кінцевого результату. Якщо з теперішніх позицій оцінювати роль практики, то це найвужча ланка в досягненні мети конкурентоспроможності. Звісно, теорія — добре підгрунтя, але конкретних результатів можна досягти тільки завдяки високому рівню практичної підготовки”.
Міжобласний освітній комплекс, який створено на базі університету, складається мало не з двох десятків аграрних навчальних закладів І–ІІ рівнів акредитації, наукових установ і сільськогосподарських підприємств центральноукраїнських областей.
Брак журнальної площі не дає змоги щонайповніше розповісти про культурно-мистецьке і спортивне життя університету. Зауважимо лише, що в його складі два десятки колективів художньої самодіяльності, 6 з яких мають звання “Народний”. А імена чемпіона світу з важкої атлетики Дениса Готфріда та чемпіонки світу з легкої атлетики Ірини Коваленко відомі далеко за межами України. Колектив БДАУ видає газету під назвою “Аграрні кадри”. А ще в університеті грають у “Брейн-ринг” та обирають найвродливішу студентку на конкурсі “Міс Університет”. Одне слово, не тільки навчанням живуть студенти.
Якісний освітній продукт — доконечна вимога нашого часу. Освіта з “маркуванням” “Білоцерківський державний аграрний університет” — це оригінальний продукт виняткової якості. Незабаром розпочнеться гаряча пора вступних іспитів. Поспішайте до приймальної комісії.


Олексій Рижков

Інтерв'ю
Наразі багато виробників ЗЗР, насіння та техніки вдаються до транспортно-складського аутсорсингу. Адже це дає змогу з мінімальними витратами (не секрет, що у великих компаніях витрати на логістику на сьогодні часто перевищують інші... Подробнее
Аномальна погода цієї весни для підприємств, що спеціалізуються на виробництві плодово-ягідної продукції, стала катастрофою. Сталася вона в ніч із 10 на 11 травня. Крім морозів, стабільна низька

1
0