Спецможливості
Новини

Андрій Гордійчук: «2014 рік довів, наскільки важливо дотримуватись аграрних технологій»

11.02.2015
417
Андрій Гордійчук:   «2014 рік довів, наскільки  важливо дотримуватись  аграрних технологій» фото, ілюстрація

«Якщо у бізнесі ти постійно думаєш тільки про гроші, то у тебе нічого не вийде. Бізнес має бути мрією, а все інше — додасться» — це один із постулатів відомого бізнесмена Андрія Гордійчука. Втіливши його в життя, Андрієві за короткий час вдалося збудувати аграрну імперію — корпорацію «Сварог Вест Груп», земельний банк якої становить 80 тис. га і яка нині є одним із провідних підприємств в українському агробізнесі.

«Якщо у бізнесі ти постійно думаєш тільки про гроші, то у тебе нічого не вийде. Бізнес має бути мрією, а все інше — додасться» — це один із постулатів відомого бізнесмена Андрія Гордійчука. Втіливши його в життя, Андрієві за короткий час вдалося збудувати аграрну імперію — корпорацію «Сварог Вест Груп», земельний банк якої становить 80 тис. га і яка нині є одним із провідних підприємств в українському агробізнесі.

І. Бірюкова
i.birykova@univest-media.com

І хоча Андрій Гордійчук у засобах масової інформації виступає нерідко, однак він переважно розповідає про результати діяльності своєї компанії. В інтерв’ю «Пропозиції» бізнесмен уперше поділився секретами, як йому вдалося досягнути успіху і що допомагає триматися на вершині.          

Андрію Андрійовичу, Вам лише 38 років, а Ви — керівник величезної аграрної корпорації. В Україні у такому молодому віці подібних ви­­сот у бізнесі досягають хіба що діти олігархів. Ваші батьки не з таких? 
— Мої батьки – далеко не олігархи. Сам я родом із Новоград-Волинського, що на Житомирщині. Батько — вчитель фізики і математики, все своє життя віддав школі. За це йому присвоїли звання Заслужений вчитель України. А мама до виходу на пенсію працювала лікарем. Усі мої брати і сестри продовжили сімейну династію і переважно працюють на освітянській ниві. В агробізнес із нашої родини пішов тільки я.

Невже аграріїв у Вашій сім’ї немає зовсім?
— Чому немає? Є. Мій дідусь (по маминій лінії) свого часу був головою колгоспу в Новоград-Волинському районі. У шкільні роки я з ним спілкувався дуже часто. І коли мова заходила про моє майбутнє, то він завжди говорив: «Обирай будь-яку професію, тільки не аграрія. Сільський хліб дуже тяжкий». Скажу відверто, тоді, на початку 90-х років (у самий пік розвалу економіки, а відповідно, і колгоспів) у мене точно не було бажання ставати аграрієм. Але вже потім, коли я розпочав власну справу в агробізнесі, дідусь схвалював мій вибір.

Нині Ви — відомий бізнесмен. А чи пам’ятаєте, як заробили перші гроші?
— Пам’ятаю, і досить добре. Свої перші гроші я заробив якраз в аграрній сфері. Іншими словами, на городі в дідуся. І то було не просто прохання щось допомогти. А, так би мовити, з економічним стимулом. Збирав на городі колорадських жуків і за кожну літрову банку шкідників отримував платню — 3 карбованці ( гроші колишньої УРСР. — Ред.). Оце і були мої перші гроші. А ще можна було накопати хрону і здати його до заготівельного пункту. Таким чином за літо я і мої однолітки заробляли по 10–15 карбованців. Як для школярів, такі гроші були досить непоганими. Ми їх витрачали на солодощі, іграшки, розваги, каруселі.   
А от у бізнесі свій перший заробіток я отримав на другому курсі навчання в академії. Ми із друзями закупили партію голландського сиру, який відвезли на продаж у Москву. Не скажу, що отримали великий прибуток, але бізнес-процес, як кажуть, пішов.

Схоже, старт тоді був вдалим. Адже у віці 23 роки Ви очолили крупне господарство. Як так сталося?
— Зізнаюся, у мене ніколи не було бажання ставати керівником чи директором. Однак, як відзначали люди, які мене оточували, у моєму характері завжди були лідерські якості (про це мені говорили і у шкільні, й у студентські роки). Сам я це сприймав як бажання згуртовувати друзів навколо якихось спільних ідей або справ. Під час навчання у виші мої організаторські здібності помітив та допоміг їх розвинути талановитий педагог, декан нашого факультету Сергій Ростиславович Вахтин (за що я йому дуже вдячний). Свого часу на факультеті він започаткував посаду суспільного декана. Тобто зі студентів (починаючи з третього курсу навчання) на громадських засадах обирали суспільного декана, котрий відповідав за дисципліну в гуртожитках. У студента, призначеного на цю посаду, було не тільки багато обов’язків, а й повноважень (йому навіть підпорядковувався комендант гуртожитку). Отож на третьому курсі суспільним деканом обрали мене. Тому свій перший керівний досвід я отримав ще під час навчання в університеті.
В агросфері розпочинав працювати економістом в агрофірмі «Волинь» (Новоград-Волинський район). А після того, як керівник цього господарства перейшов на державну службу, на його місце обрали мене.   
Однак загальні економічні процеси, які тоді відбувалися в країні, не оминули і цю агрофірму. Так, чимало людей виявили бажання господарювати самостійно, і на початку 2000-х «Волинь» розпалася на окремі маленькі господарства.

Як для голови колгоспу тоді Ви були досить молодим, та ще й за освітою не агроном. Хтось допомагав, давав поради?
— Сказати, що був якийсь один конкретний наставник, не можна. Але варто зазначити, що на початковому етапі дуже допомагав та передавав досвід керування господарством колишній керівник агрофірми «Волинь» Леонід Миколайович Мартинюк. Також завжди допомагає Володимир Олексійович Іванюк, котрий раніше працював в Інституті сільського господарства Полісся НААН, а сьогодні – в корпорації «Сварог». Він один із перших допомагав мені зрозуміти специфіку аграрної сфери. І хоча у 1997–2000 рр. важко було повірити в те, що с./г. може стати реальним бізнесом, однак, десь на рівні підсвідомості, вже тоді я зрозумів, що агробіз­­нес — це цікаво. Стосовно агрономічних знань, то їх здобував на практиці, консультувався у науковців, спеціалістів.   

Як народилася корпорація «Сварог»? 
— Після розпаду агрофірми «Волинь» знайомі запросили на Шепетівський цукровий комбінат на посаду заступника директора із питань агровиробництва. Моїми обов’язками, зокрема, було налагодити контакти із господарствами щодо постачання сировини. От тоді у мене і з’явилася думка, що цю сировину краще не закуповувати, а вирощувати самим. Практично із цього моменту (це був 2003 р.) можна вважати де-факто заснування корпорації «Сварог».

Що тоді являла собою
корпорація?  
— Два підшефні господарства цукрового комбінату, земельний банк яких загалом становив 4 тис. га. І це були далеко не найкращі землі Шепетівського району, плюс до
цьо­го — величезні борги та цілковита відсутність агротехнологій. Можна сказати, навіть не «нуль», а певний «мінус». Так ми розпочинали, а сьогодні маємо те, що маємо: 80 тис. га земель та найсучасніші технології.

Що ж Ви тоді робили, щоб освоїти ті занедбані землі?
— Усе те, що написано у підручниках із агрономії, за якими навчаються студенти аграрних вишів. За основу ми взяли технології виробництва, чимало із яких розроблено ще за радянських часів. На здобуті знання накладали сучасні технології (до речі, ми так робимо й нині. Сьогодні у нас є чимало власних ноу-хау, які впроваджуємо у технічній сфері).

Нині агрохолдинг «Сварог» не тільки найбільш продуктивний, але й найефективніший в Україні: рентабельність рослинництва — у півтора-два рази вища, ніж у більшості інших компаній. У чому секрет?  
— Чітко дотримуємося агротехнологій. Землю не можна обманути: ти або застосовуєш технології, або ні. Якщо не додав міндобрив чи невчасно провів обробіток грунту — негативний результат не забариться.
На мою думку, таку позицію можна порівняти хіба що із верстатом, потенціал якого, скажімо, десять одиниць продукції у день, а його вмикають на п’ять. Іншими словами, основна частина прибутку у нас формується за рахунок ефективних показників (коли врожайність не 5–6, а 7–8 т, у нашій зоні достатнього зволоження це цілком реальні показники).
Скажу, що специфіка зонального розвитку землеробства не є ноу-хау. Ці знання викладено у наукових посібниках, і набувалися вони десятиріччями (деякі науковці присвятили вивченню цього питання все своє життя). Однак певні агрономи чи власники бізнесу вважають, що, займаючись два-три роки сільським господарством, вони краще його знають, аніж науковці. Таким чином, ці люди потрапляють до капкану власних амбіцій (особливо відчутним це стало в останній рік, коли різко зріс курс іноземної валюти й, відповідно, піднялися ціни на дизпаливо, добрива та інші ресурси). Саме тому і маємо низку банкрутств. Звичайно, можна «кивати» на державу, але, перед­усім, вважаю, треба міркувати критично: а чи добре працюєш ти сам.
Так, 2014 р. довів — наскільки важливо дотримуватись технологій. Звичайно, коли ціни на сільгосппродукцію були високими, а собівартість — низькою, то багато хто думав: «Навіщо я купуватиму так багато добрив чи надсучасні трактори/сівалки, щоб вчасно проводити усі технологічні процеси, якщо мене задовольнить 4–5 т/га пшениці, яку зможу продати по 300 доларів». Однак, ситуація змінилася, собівартість зросла удвічі, а ціни знизилися до рівня 2009–2010 рр. (по кукурудзі навіть нижче). Відповідно, саме за рахунок ефективних показників, коли ти збираєш не 5 , а 8 т/га — ти і маєш можливість формувати прибуток в існуючих складних ринкових умовах.
Досягнути цього не так просто. Це робота не одного року — потрібні і техніка, і знання... А той, хто не інвестував у технології кілька років тому, зараз уже не зможе цього зробити. Недарма є прислів’я: «Хочеш миру — готуйся до війни». Якщо ти правильно готуєш свою армію — вона потужна й ефективна, і на тебе ніхто не нападатиме. Так і у виробництві — якщо ти працюєш постійно над технологіями — ти навіть у складні роки отримуєш прибуток, якщо ні — ти просто не зможеш його отримати, навіть якщо дуже хочеш.

А як Ви пережили цей складний для України, у тому числі для агробізнесу, рік?
— Ми так само, як і всі, переживаємо за події, що відбуваються в Украї­­ні, — беремо участь, допомагаємо…
Однак корпорація «Сварог» цього року також багато працювала. І працювала, скажу, досить ефективно (за деякими позиціями ми навіть отримали кращі результати, ніж раніше). Також ми не тільки зберегли високу прибутковість нашого виробництва, а й знаємо, як у кризових для України умовах працювати найближчі п’ять років.

І які плани корпорації на найближчі п’ять років?
— У рослинництві — поглиблювати сектор вирощування високоякісних сучасних сортів насіння сої та пшениці, вдосконалювати роботу нашого насіннєводу заводу. Зокрема, наприкінці лютого ц. р. анонсуватимемо новітню унікальну технологію вирощування сої із застосуванням сучасної техніки (міжрядні культиватори, сівалки, аналогів яким немає у світі), яку розробили разом із італійськими партнерами — виробниками с.-г. техніки. Також плануємо розпочати будівництво заводу із переробки неГМО-сої і виробництва неГМО-шроту.
У тваринницькій галузі збираємося розпочати проект зі створення на території ЄС підприємства із переробки яловичини, куди постачатимемо вирощене нами поголів’я. Сьогодні ми активно працюємо з Міністерством аграрної політики та продовольства України та Міністерством сільського господарства Німеччини, щоб усунути усі перепони на шляху реалізації цього проекту. Важливо, що наші кроки відкриють шлях до Європи для цілої галузі з переробки яловичини, яка сьогодні в Україні занепадає.
У садівництві (у нас 505 га інтенсивного саду) у планах збудувати ще одну чергу сховища з РГС для зберігання яблук.  
 
У Вас ключова культура — соя. Чому?
— У найближчі 10–15 років соя — мабуть, найперспективніша культура у землеробстві, оскільки це головний постачальник рослинного білка у світі. Один із головних споживачів сої та соєвих продуктів  – країни ЄС (Європейська Унія щороку завозить сої та соєвих продуктів обсягом близько 30 млн т), частина Близького Сходу, Китай. Ми давно зрозуміли, що Євросоюз — дуже серйозний і порядний партнер. Також соя, на відміну від соняшнику, не виснажує землю і не створює додаткових проблем щодо зменшення родючості.
Та й собівартість витрат на її вирощування є набагато нижчою, ніж, наприклад, кукурудзи. Також соя сприятлива для сівозміни, адже вона збагачує землю азотом, мікро- і макроелементами.
«Сварог» вже шість років вирощує сою, маємо найкращі в Україні показники — на рівні Південної та Північної Америки. Однак ми бачимо, що ще є куди розвиватись — потенціал цієї культури не розкритий навіть на 50%.
Підкреслю, що займаємося виключно неГМО-соєю. І саме у ній вбачаємо перспективу ринку.

Чи буде «Сварог Вест Груп» і далі збільшувати свій земельний банк?
— Ні. Для себе прийняли рішення зупинитися, оскільки корпорація «Сварог» ставить за мету не збіль­шення земельного банку, а підвищення ефективності одного гектара. Цього можна досягнути шляхом удосконалення подальшого тех­нологічного процесу вирощування с.-г. культур (застосування сучасної лінійки техніки, технологій Precision Agri­culture, якісного генетичного матеріалу тощо) та розвитку вер­тикальної інтеграції, що включає переробку і подальшу реалізацію продукції.

Рік-два тому ходили чутки про продаж корпорації. Нібито нею цікавилися МХП і «Кернел». Наскільки це відповідає дійсності?
— Правда, нами цікавилися. Але неправда, що продаватимемо корпорацію. Хоча подібні чутки ходять постійно. І, скажу, вони нам подобаються. Адже відчуваємо себе як гарна наречена, котру всі хочуть взяти заміж. Загалом, ми могли б говорити на цю тему, але в сенсі не продажу, а об’єднання. Не йдеться про вартість. Наразі немає таких партнерів, які сповідували б схожу із нами філософію розвитку сільського господарства.
Адже бізнес у сільському господарстві — це не тисячі гектарів землі, елеваторів, тракторів тощо, бізнес — це, в першу чергу, ефективність та монолітність команди, яка працює.

«Сварог Вест Груп» визначила переможців конкурсу на кращий інно­­ваційний проект в агропромисловій сфері «Твій агро Start-up». Із якою метою Ви проводите подібні заходи?
— Поки що ми провели тільки один такий захід. Але, як відомо, вогонь формують іскри. Мета конкурсу — показати приклад для інших компаній, що потрібно хоч якось стимулювати талановиту молодь та розвивати аграрну науку. А ще таким чином  ми шукаємо ідеї та додаткові резерви у кадровому потенціалі корпорації. 
 
Тепер трохи поговоримо про державну політику. Якою, на Вашу думку, вона має бути щодо сільського господарства? 
— Такою, про яку розповідають аграрні міністри і яка, на жаль, залишається тільки на словах. На мою думку, єдина людина, котрій вдалося здійснити бодай якісь реальні зміни у сільському господарстві, — це Юрій Мельник. Він, воюючи в Кабміні, єдиний захищав інтереси аграріїв. До і після нього
подібних політиків не було.
Що аграріям потрібно сьогодні від держави? Передусім, треба провести дерегуляцію: перш ніж допомагати аграріям, слід створити умови, аби їм бодай не заважали. У нас немає ефективних регуляторів — там, де регулятор, то там обов’язково — корупція. На жаль, у нас чиновники, йдучи на державну службу, йдуть за корупційною складовою. Проте ментальність українців швидко змінити неможливо. А от позбутися корупційної складової — можна.

Якою, на Вашу думку, має бути місія Мінагрополітики? 
— Міністр Мінагрополітики постійно повинен займатися розширенням ринку збуту та створенням інвестиційної привабливості сектору. Потрібно захищати не інтереси конкретних компаній, а напрями галузі. Захищати від економічно непродуманих рішень, які приймаються парламентом і урядом. Також слід переглянути нормативно-правові акти, дерегулювати їх та підготувати закони, які сприятимуть розвитку аграрного сектору (тим більше, що аграрне лобі в парламенті сьогодні — найбільше за історію України).
Проте, на жаль, у перші місяці своєї діяльності, коли знімали ПДВ на експорт продукції, міністр Мінагро­політики не став на захист аграріїв. При цьому він прикрився тим, що у бюджеті бракує коштів. Справді, бюджетних коштів бракує, і цю проблему всі ми розуміємо. Але варто пам’ятати,що сільське господарство сьогодні — чи не єдина із галузей, яка демонструє позитивне сальдо і є постачальником в Україну конче необхідної валюти. Незважаючи на це, Мінагрополітики, під приводом боротьби із трейдерами (незрозуміло, до чого тут трейдери, адже вони не мають відношення до ПДВ) вводить квазіподатки, мито на вивезення і так недорогої продукції аграріїв.
Після прийняття такого закону миттєво падають ціни на зерно. У результаті постраждали фермери, великі та середні компанії. І це — правила гри в галузі, яка динамічно розвивається? Можливо, я погано розумію політику пана Павленка, але вважаю, що стартап обрано невдало. Але маю надію, що далі будуть більш конструктивні кроки.

В Україні тривають дискусії щодо продажу землі. На Вашу думку, потрібно продавати землю чи ні?
— Землю продавати потрібно. Але це слід робити не тепер, а після того, як в Україні стабілізується економіка. В такій складній економічній ситуації, як зараз, багато людей продали б землю за безцінь. Після ваучерної приватизації, яка відбулася колись після розпаду Радянського Союзу, це був би найбільший «кидок» народу.
Для мене, як для аграрія, більш вигідними є законодавчо врегульовані довгострокові земельні відносини. Тобто сплачувати людям орендну плату і мати кошти для інвестицій.

Інтерв'ю
Кооперація в агросекторі – це забезпечення зайнятості та соціальної інтеграції.  У світі кооперативи є елементом самодопомоги і отримують преференції від держави. 
Богдан Духницький, канд. ек. наук ННЦ «Інститут аграрної економіки», аналітик компанії «Бізнесгрупінвест», що тісно співпрацює з Асоціацією «УКРСАДПРОМ»
Європейський ринок потребує фруктів і ягід і скупує  їх з усього світу. При цьому попитом користується не  лише сировина, а й перероблена продукція. За результатами 2016 року, 70% доходів зі

1
0