Аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня- 2014: де ми пе­ре­бу­ваємо і що нам ро­би­ти?

Останнім часом про агрострахування говорять чимало. Особливо — про проблеми, які йому дошкуляють. І майже ні слова не кажуть про те, що чинна система агрострахування досі задовольняє запити не всіх її учасників, а лише окремих. І в цьому її головна біда.

І. Головко,
за­ступ­ник керівни­ка Про­ек­ту IFC «Роз­ви­ток аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня в Ук­раїні»
Ри­нок аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня в Ук­раїні має до­волі три­ва­лу історію. Перші кон­трак­ти по­ча­ли ук­ла­да­ти по­над 10 років то­му. Тоді стра­хо­вий за­хист на­да­ва­ли ли­ше за кілько­ма ри­зи­ка­ми, не­пра­цю­ю­чи­ми за­ли­ша­ли­ся індек­си.
Тож який те­перішній стан справ у цій сфері? Фахівці, що сто­я­ли біля ви­токів вітчиз­ня­но­го аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня, виз­на­ють, що якість по­слуг, які про­по­нує ри­нок аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня, нині пе­ре­бу­ває на до­сить ви­со­ко­му рівні.
На підтвер­д­жен­ня цієї дум­ки по­ш­лю­ся на та­кий факт. Спеціалісти Про­ек­ту Міжна­род­ної фінан­со­вої кор­по­рації (IFC, Гру­па Світо­во­го бан­ку) «Роз­ви­ток аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня в Ук­раїні», ви­ко­ри­с­то­ву­ю­чи знан­ня та досвід, на­­буті пе­ре­до­ви­ми світо­ви­ми аг­ро­ст­ра­хо­ви­ми рин­ка­ми, роз­ро­би­ли су­часні аг­ро­ст­ра­хові стан­дар­ти, більшість із яких успішно впро­ва­д­жені в Ук­раїні.
Весь не­обхідний інстру­мен­тарій для якісної ро­бо­ти на рин­ку аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня є. Од­нак ви­ни­кає пи­тан­ня: хто і як ним ско­ри­с­тав­ся? Це пи­тан­ня ад­ре­сує­ть­­ся учас­ни­кам рин­ку. Та вод­но­час ви­­ни­кає дру­ге: хто во­ни — ці учас­ни­ки рин­ку аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня?
Окрім стра­хо­во­го рин­ку, в си­с­темі аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня важ­ли­ву роль відігра­ють дер­жа­ва та кінцеві спо­жи­вачі по­слуг — сільгоспви­роб­ни­ки. І ду­же важ­ли­во, щоб між ни­ми бу­ло вста­нов­ле­но парт­нер­ст­во. Інак­ше си­с­те­ма не про­сто да­ва­ти­ме ре­гу­лярні збої — з ча­сом во­на про­сто пе­ре­ста­не функціону­ва­ти.

   У ба­га­ть­ох роз­ви­не­них країнах сільгоспви­роб­ни­ки є ло­ко­мо­ти­вом роз­вит­ку си­с­те­ми аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня. Во­ни ви­ма­га­ють від дер­жа­ви га­ран­то­ва­но якісно­го стра­хо­во­го за­хи­с­ту, який на­дає їм стра­хо­вий ри­нок. Простіше ка­жу­чи, дер­жа­ва зо­бов’язується сфор­му­ва­ти спри­ят­ли­ву для роз­вит­ку аг­ро­ст­ра­хо­во­го бізне­су політи­ку. За­вдан­ня стра­хо­виків — по­вною мірою ско­ри­с­та­ти­ся на­да­ни­ми на за­ко­но­дав­чо­му рівні мож­ли­во­с­тя­ми і на прак­тиці як­най­повніше ре­алізу­ва­ти цю по­­літи­ку. Усе про­сто й зро­зуміло. Та що вкрай важ­ли­во — про­цес фор­му­ван­ня за­мов­лен­ня йде зни­зу на­го­ру, а про­цес йо­го ре­а­лізації відбу­вається з ура­ху­ван­ням гро­мадсь­кої та про­фесійної дум­ки в зво­рот­но­му на­прям­ку.
Ко­ли схе­ма відно­син, що скла­ли­ся, пра­цює са­ме та­ким чи­ном, во­на за­до­воль­няє за­пи­ти всіх учас­ників цьо­го про­це­су, а відтак за­без­пе­чує ви­со­кий кін­це­вий ре­зуль­тат. До­стат­ньо ска­за­ти, що в роз­ви­не­них в аг­рар­но­му відно­шенні країнах рівень аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня ча­с­то пе­ре­ви­щує 60%. В Ук­раїні все відбу­вається з точністю до на­впа­ки. Ніхто не ціка­вить­ся у сільгоспви­роб­ни­ка, а чо­го, влас­не ка­жу­чи, він хо­че. На­­справді ж це пи­тан­ня не зай­ве, ад­же сільгоспви­роб­ник має за аг­ро­ст­ра­хові по­слу­ги спла­ти­ти чи­малі ко­ш­ти. Тож він має на­пе­ред зна­ти, що це за по­слу­ги, якої во­ни якості то­що.
Та в ре­аль­но­му житті у нас за сіль­госпви­роб­ни­ка все вирішу­ють чи­нов­ни­ки та лю­ди, які зай­ма­ють­ся аг­ро­ст­ра­хо­вим бізне­сом. Зо­к­ре­ма, як поліп­ши­ти до­ступ аг­раріїв до кре­дит­них ре­сурсів, збільши­ти їхні до­хо­ди че­рез зни­­­­­­жен­ня ри­зи­ко­ва­ності ви­­роб­­­ни­чо­го про­це­су. Про­по­нується ре­с­то­ран­ний прин­цип: мов­ляв, оби­рай­те із ме­ню все, що за­ба­жаєте, а ми об­слу­жи­мо вас за най­ви­щим ґатун­ком.
Це ніби­то до­б­ре, та­ко­му підхо­дові тре­ба ли­шень радіти, та не хо­четь­ся. Бо ж та­ким чи­ном сільгоспви­роб­ників поз­бав­ля­ють мож­ли­вості впли­ва­ти на про­це­си, що відбу­ва­ють­ся на аг­ро­ст­ра­хо­во­му рин­ку. Тим са­мим із ак­тив­них йо­го учас­ників во­ни пе­ре­тво­рю­ють­ся на па­сив­них спо­с­терігачів: їхні функції зво­дять­ся до мініму­му — до ви­бо­ру аг­ро­ст­ра­хо­вих по­слуг та спла­ти гро­шо­вих премій за них. Та­кий підхід мо­же роз­ви­ва­ти хіба що апатію до всьо­го, що діється на рин­ку аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня, і не те­о­ре­тич­но, а цілком ре­аль­но — він уже це ро­бить.
   За­мис­ли­мо­ся над тим, а чи справді ак­тив­но сільгоспви­роб­ни­ки взя­ли участь у роз­робці чин­них аг­ро­ст­ра­хо­вих за­конів? Як­що їхньою дум­кою і ціка­ви­ли­ся, то ли­ше ос­тан­нь­ою чер­гою. І то частіше за­для то­го, аби відзвіту­ва­ти пе­ред ви­щи­ми інстанціями, мов­ляв, по­гля­ди та по­зиції аг­раріїв вра­хо­ва­но.
Ще од­не пи­тан­ня, яке мож­на від­не­с­ти до чис­ла ри­то­рич­них: чи справ­ді сільгоспви­роб­ни­ки ре­аль­но впли­ну­ли на фор­му­ван­ня Аг­рар­но­го стра­хо­во­го пу­лу, на впро­ва­д­жен­ня чин­них на аг­ро­ст­ра­хо­во­му рин­ку пра­вил по­­ве­дінки, на розв’язан­ня ба­га­ть­ох інших важ­ли­вих пи­тань, які виз­на­чи­ли ни­­нішній стан вітчиз­ня­но­го аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня та сут­тєво впли­ну­ли на йо­го май­бутнє? А ми ди­вуємо­ся, чо­му рівень віт­чиз­ня­но­го аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня на­разі за­ли­шається мізер­ним. Нещо­дав­но він ко­ли­вав­ся на рівні 3–5%. І це в країні, яка по­обіця­ла на­го­ду­ва­ти як­що не весь світ, то хо­ча б знач­ну йо­го ча­с­ти­ну, і для цьо­го ро­бить усе мож­ли­ве. Зо­к­ре­ма, постійно збільшує об­ся­ги ви­роб­ництва сільгосп­про­дукції. Приміром, торік Ук­раїна зіб­ра­ла ре­корд­ний уро­жай зер­но­вих — 63 млн т, а нині, по­­при всі труд­нощі внут­ріш­ньо­політич­но­го та внутрішньо­е­ко­номічно­го жит­тя, зби­рає­ться пе­ре­вер­ши­ти цей ре­зуль­тат.
Що не вла­ш­то­вує сільгоспви­роб­ни­ка? На­сам­пе­ред — до­рож­не­ча аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня. Що це так, до­во­дять роз­ра­хун­ки. По­го­ди­мо­ся, що стра­хо­ве по­вер­нен­ня чи­ма­ле, та йо­го ще тре­ба от­ри­ма­ти. А це вдається зро­би­ти да­ле­ко не всім сіль­госпви­роб­ни­кам і не завжди. Досі три­­ває прак­ти­ка, ко­ли ок­ремі стра­хові ком­панії по­вер­нен­ня цих ви­плат за­тя­гу­ють у часі чи зна­хо­дять чис­ленні при­чи­ни не ро­би­ти цьо­го вза­галі.
Бог з ни­ми, зі стра­хо­ви­ка­ми, — во­ни завжди ма­ють свій бізне­со­вий інте­рес, і це по­яс­нює ба­га­то чо­го. Та що зму­шує дер­жавні ор­га­ни ко­ри­гу­ва­ти по­ведінку сільгоспви­роб­ників? Бо ж ані для ко­го не се­к­рет, що рай­онні сіль­­­го­с­пу­прав­лін­ня нерідко «підка­зу­ють» аг­ра­ріям, із яки­ми стра­хо­ви­ми ком­паніями слід всту­па­ти в ділові відно­си­ни, а які тре­ба об­хо­ди­ти де­ся­тою до­ро­гою. Дру­гим важ­ли­вим грав­цем на рин­ку аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня є влас­не стра­хо­вий ри­­нок, який об’єднує стра­хо­виків, агентів, бро­керів, пе­ре­ст­ра­хо­виків, усілякі об’єд­нан­­ня та ор­ганізації. Йо­го цілі сфор­­­мо­вані ви­ключ­но еко­но­міч­ни­ми фак­то­ра­ми, які пе­ред­ба­ча­ють збільшен­ня при­бут­ко­вості, змен­шен­ня ви­т­рат, мак­си­маль­ну ек­с­пансію те­ри­торіаль­но­го та еко­номічно­го ха­рак­те­ру, а та­кож ди­­вер­сифікацію ри­зиків стра­хо­во­го пот­фе­ля.

   Ук­раїнський ри­нок аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня три­ва­лий час на­ле­жав до тих, що роз­ви­ва­ють­ся. Пе­ре­важ­но він пра­цю­вав не на пер­спек­ти­ву, а ке­­ру­вав­ся ко­рот­ко­ст­ро­ко­вою ви­го­дою. Го­ло­вним пи­тан­ням для стра­хо­виків бу­ло: скільки премій ми мо­же­мо зібра­ти ЦЬО­ГО се­зо­ну? І не важ­ли­во, що демпінгуємо. Що підпи­су­ють­ся по­пе­ред­ньо не про­чи­тані сто­ро­на­ми до­го­во­ри — не зва­жає­мо. А на те, що на ог­ляд по­точ­но­го ста­ну посівів на по­ля ніхто не виїздить — і зовсім за­плю­щуємо очі. Го­ло­вне — за будь-яку ціну яко­мо­га більше зібра­ти гро­шей! Ма­ло хто дбав про взяті на се­бе зо­бов’язан­ня, бо ма­ло хто зби­рав­ся їх ви­ко­ну­ва­ти. На жаль, такі стра­хо­ви­ки ще й по­­нині за­ли­ши­ли­ся на рин­ку. Їх не­ба­га­то, але во­ни не­га­тив­но впли­ва­ють на ро­­бо­ту кла­сич­них стра­хо­виків, які роб­лять її якісно й на пер­спек­ти­ву.
Знач­ною мірою пе­рехід до цивілізо­ва­них пра­вил гри пов’яза­ний із при­хо­дом на ук­раїнський ри­нок аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня стра­хо­вих ком­паній з іно­зем­ним капіта­лом, що при­нес­ли із со­бою іншу куль­ту­ру аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня. Во­на, на­сам­пе­ред, пе­ред­ба­чає не швидкі гро­ші, а по­­­стійну ро­бо­ту з клієнта­ми, яким про­по­ну­ють якісні по­слу­ги за рин­ко­вою ці­­ною, кон­трактні уго­ди, що ре­аль­но ви­ко­ну­ють­ся.

   Ве­ли­ку ува­гу стра­хові ком­панії з іно­зем­ним капіта­лом приділя­ють фор­му­ван­ню стабільно­го стра­хо­во­го порт­фе­ля. І роб­лять це шля­хом вста­нов­лен­ня дов­го­ст­ро­ко­вих взає­мовідно­син із клієнта­ми, бо ро­зуміють: як­що бу­дуть такі взаємовідно­си­ни, то бу­дуть і гро­шові над­хо­д­жен­ня, а з ни­ми — і пер­спек­ти­ва ро­бо­ти. Та що ду­же важ­ли­во — жод­на стра­хо­ва ком­панія, яка увійшла до гру­пи кла­сиків вітчиз­ня­но­го аг­ро­­стра­ху­ван­ня, не увійшла до Аг­рар­но­го стра­хо­во­го пу­лу. Хо­ча пе­ред­ба­ча­ло­ся, що во­ни ство­рять ос­но­ву цьо­го гро­мад­сь­ко­го об’єд­нан­ня стра­хо­виків, знач­ною мірою впли­­ва­ти­муть на фор­му­ван­ня прин­­ципів йо­го діяль­ності та ро­бо­ту в ціло­му. На­разі не час з’ясо­ву­ва­ти, чо­му так ста­ло­ся. Знач­но важ­ливіше зро­зу­мі­ти, що ро­би­ти за та­кої си­ту­ації. Ска­жу од­ра­зу: універ­саль­но­го ре­цеп­та, який змо­же вмить виріши­ти всі про­бле­ми, що на­ко­пи­чи­ли­ся впро­довж років, не­ма. Важ­ли­во виз­на­чи­ти пріори­те­ти та на­­да­лі не­ухиль­но до­три­му­ва­ти­ся їх.
Як мені ви­дається, най­б­лиж­чим ча­­сом не­обхідно зро­би­ти по­вне пе­ре­за­ван­та­жен­ня чин­них пра­вил гри, ре­тель­но пе­ре­гля­ну­ти на­явні інстру­мен­ти аг­ро­­ст­ра­ху­ван­ня для то­го, аби на­далі ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти ли­ше ті з них, які за­­без­пе­чу­ють мак­си­маль­ний еко­номіч­ний ефект. Це мо­­же за­по­чат­ку­ва­ти фор­­му­ван­ня зовсім іншої іде­о­логії аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня. Во­на має ви­бу­до­ву­ва­ти­ся не на то­му, хто й скільки гек­тарів за­ст­ра­ху­вав, як це на­разі ча­с­то ро­бить­ся нині, а на то­му, хто і як об­слу­го­вує сільгосп­ви­роб­ників. Простіше ка­жу­чи, ми по­­винні впро­ва­д­жу­ва­ти у се­бе вже ап­ро­бо­ва­ну роз­ви­не­ни­ми в аг­рар­но­му плані країна­ми су­час­ну куль­ту­ру аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня, го­ло­вною цінністю якої є на­сам­пе­ред пра­цю­ю­ча лю­ди­на, а не ли­ше по­ля, які во­на об­роб­ляє.
Увесь не­обхідний інстру­мен­тарій, який дає змо­гу суттєво підви­щи­ти куль­ту­ру аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня, мо­же за­про­по­ну­ва­ти Про­ект IFC «Роз­ви­ток аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня в Ук­раїні». Мо­ва, пе­ре­довсім, про трид­ця­тирічну ба­зу да­них уро­жай­ності с.-­г. куль­тур, без якої не обій­ти­ся під час роз­ра­хунків та­риф­них ста­вок, про стан­дартні стра­хові про­­дук­ти, роз­роб­лені для 11 по­льо­вих куль­тур, про про­гра­му сер­тифікації ава­рій­них комісарів, про веб-плат­фор­му, яку ви­ко­ри­с­то­ву­ють для ук­ла­дан­ня та су­п­ро­во­ду стра­хо­вих до­го­ворів, про за­ко­но­давчі на­пра­цю­ван­ня.
На жаль, дер­жа­ва не має до­стат­ньої ре­сурс­ної ба­зи, якою мож­на бу­ло б ско­ри­с­та­ти­ся для фор­му­ван­ня та кон­тро­лю про­зо­рої і стабільно функціону­ю­чої си­с­те­ми аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня. І спра­ва не ли­ше у не­до­стат­нь­о­му фінан­су­ванні — бра­кує й людсь­ко­го ре­сур­су.
Міністер­ст­во аг­рар­ної політи­ки та про­до­воль­ст­ва у си­с­темі дер­жав­но­го уп­равління посідає важ­ли­ве місце. Йо­го роль зро­с­тає од­но­час­но зі збільшен­ням ча­ст­ки АПК у національній еко­номіці. Зро­зуміло та­кож, що в профільно­му мі­­ністерстві пра­цює чи­ма­ло спеціалістів, та па­ра­докс у то­му, що ли­ше два з них зай­ма­ють­ся аг­ро­ст­ра­ху­ван­ням. І то во­ни мо­жуть при­свя­ти­ти йо­му не більше ніж 20% сво­го ро­бо­чо­го ча­су. Зав­важ­те, та­ке відбу­вається у країні, де тре­ти­на на­се­лен­ня меш­кає в сільській місце­вості. А це май­же 15 млн осіб — влас­не, це на­се­лен­ня ок­ре­мої євро­пейсь­кої країни!

   Ре­алії такі, що сьо­годні в селі май­же не­мож­ли­во знай­ти ро­бо­ту. То­му ба­га­то хто, і це сто­сується, на­сам­пе­ред, мо­ло­дих лю­дей, за­ли­ша­ють рідні місця, пе­ре­би­ра­ють­ся на тим­ча­со­ве чи постійне про­жи­ван­ня у міста, до про­мис­ло­вих регіонів. Се­ред тих, хто за­ли­шив­ся, ли­ше не­знач­на ча­с­ти­на, а це 3–4 млн осіб, ста­нов­лять ак­тив­ну ро­бо­чу си­лу. Але ж її та­кож тре­ба пра­цев­ла­ш­ту­ва­ти!
За­вдан­ня дер­жа­ви в то­му й по­ля­гає, аби ство­ри­ти у сільській місце­вості спри­ят­ливі для інве­с­тицій умо­ви, аби роз­ви­вав­ся місце­вий бізнес. Са­ме він і пра­це­вла­ш­то­вує лю­дей, що за­ли­ши­ли­ся в селі, го­дує їх та дає мож­ливість ви­жи­ва­ти. Та, на жаль, до­сить ча­с­то для ви­жи­ван­ня та­ко­го сільсько­го бізне­су йо­му до­во­дить­ся по­кла­да­ти­ся тільки на власні си­ли. Приміром, про­гра­ми держ­під­трим­ки не завжди вигідні для фер­мерів. У по­точ­но­му році суб­си­до­ва­не аг­ро­­ст­ра­ху­ван­ня опи­ни­ло­ся без дер­жав­ної під­трим­ки. При­чи­на ба­наль­на — у бю­д­жеті на ньо­го бра­ку­ва­ло гро­шей. Дер­жавні про­гра­ми Аг­рар­но­го фон­ду Ук­раїни (АФУ) та Дер­жав­ної про­до­воль­чо-за­купівель­ної кор­по­рації Ук­раї­ни (ДПЗКУ) ма­ють бу­ти обов’яз­ко­во за­ст­ра­хо­вані. Тим са­мим во­ни ут­ри­му­ють на собі ле­во­ву ча­ст­ку аг­ро­ст­ра­хо­во­го порт­фе­ля країни. При цьо­му дер­жавні про­гра­ми АФУ та ДПЗКУ не по­криті якіс­ним стра­хо­вим за­хи­с­том. Це за­свід­чує по­каз­ник збит­ко­вості аг­ро­ст­ра­хо­во­го порт­фе­ля, так, 2013 р. він ста­но­вив 9,7%.