Спецможливості
Агробізнес

Аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня- 2014: де ми пе­ре­бу­ваємо і що нам ро­би­ти?

06.11.2014
709
 Аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня-  2014:      де ми пе­ре­бу­ваємо  і що нам ро­би­ти?  фото, ілюстрація

Останнім часом про агрострахування говорять чимало. Особливо — про проблеми, які йому дошкуляють. І майже ні слова не кажуть про те, що чинна система агрострахування досі задовольняє запити не всіх її учасників, а лише окремих. І в цьому її головна біда.

Останнім часом про агрострахування говорять чимало. Особливо — про проблеми, які йому дошкуляють. І майже ні слова не кажуть про те, що чинна система агрострахування досі задовольняє запити не всіх її учасників, а лише окремих. І в цьому її головна біда.

І. Головко,
за­ступ­ник керівни­ка Про­ек­ту IFC «Роз­ви­ток аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня в Ук­раїні»
Ри­нок аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня в Ук­раїні має до­волі три­ва­лу історію. Перші кон­трак­ти по­ча­ли ук­ла­да­ти по­над 10 років то­му. Тоді стра­хо­вий за­хист на­да­ва­ли ли­ше за кілько­ма ри­зи­ка­ми, не­пра­цю­ю­чи­ми за­ли­ша­ли­ся індек­си.
Тож який те­перішній стан справ у цій сфері? Фахівці, що сто­я­ли біля ви­токів вітчиз­ня­но­го аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня, виз­на­ють, що якість по­слуг, які про­по­нує ри­нок аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня, нині пе­ре­бу­ває на до­сить ви­со­ко­му рівні.
На підтвер­д­жен­ня цієї дум­ки по­ш­лю­ся на та­кий факт. Спеціалісти Про­ек­ту Міжна­род­ної фінан­со­вої кор­по­рації (IFC, Гру­па Світо­во­го бан­ку) «Роз­ви­ток аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня в Ук­раїні», ви­ко­ри­с­то­ву­ю­чи знан­ня та досвід, на­­буті пе­ре­до­ви­ми світо­ви­ми аг­ро­ст­ра­хо­ви­ми рин­ка­ми, роз­ро­би­ли су­часні аг­ро­ст­ра­хові стан­дар­ти, більшість із яких успішно впро­ва­д­жені в Ук­раїні.
Весь не­обхідний інстру­мен­тарій для якісної ро­бо­ти на рин­ку аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня є. Од­нак ви­ни­кає пи­тан­ня: хто і як ним ско­ри­с­тав­ся? Це пи­тан­ня ад­ре­сує­ть­­ся учас­ни­кам рин­ку. Та вод­но­час ви­­ни­кає дру­ге: хто во­ни — ці учас­ни­ки рин­ку аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня?
Окрім стра­хо­во­го рин­ку, в си­с­темі аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня важ­ли­ву роль відігра­ють дер­жа­ва та кінцеві спо­жи­вачі по­слуг — сільгоспви­роб­ни­ки. І ду­же важ­ли­во, щоб між ни­ми бу­ло вста­нов­ле­но парт­нер­ст­во. Інак­ше си­с­те­ма не про­сто да­ва­ти­ме ре­гу­лярні збої — з ча­сом во­на про­сто пе­ре­ста­не функціону­ва­ти.

   У ба­га­ть­ох роз­ви­не­них країнах сільгоспви­роб­ни­ки є ло­ко­мо­ти­вом роз­вит­ку си­с­те­ми аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня. Во­ни ви­ма­га­ють від дер­жа­ви га­ран­то­ва­но якісно­го стра­хо­во­го за­хи­с­ту, який на­дає їм стра­хо­вий ри­нок. Простіше ка­жу­чи, дер­жа­ва зо­бов’язується сфор­му­ва­ти спри­ят­ли­ву для роз­вит­ку аг­ро­ст­ра­хо­во­го бізне­су політи­ку. За­вдан­ня стра­хо­виків — по­вною мірою ско­ри­с­та­ти­ся на­да­ни­ми на за­ко­но­дав­чо­му рівні мож­ли­во­с­тя­ми і на прак­тиці як­най­повніше ре­алізу­ва­ти цю по­­літи­ку. Усе про­сто й зро­зуміло. Та що вкрай важ­ли­во — про­цес фор­му­ван­ня за­мов­лен­ня йде зни­зу на­го­ру, а про­цес йо­го ре­а­лізації відбу­вається з ура­ху­ван­ням гро­мадсь­кої та про­фесійної дум­ки в зво­рот­но­му на­прям­ку.
Ко­ли схе­ма відно­син, що скла­ли­ся, пра­цює са­ме та­ким чи­ном, во­на за­до­воль­няє за­пи­ти всіх учас­ників цьо­го про­це­су, а відтак за­без­пе­чує ви­со­кий кін­це­вий ре­зуль­тат. До­стат­ньо ска­за­ти, що в роз­ви­не­них в аг­рар­но­му відно­шенні країнах рівень аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня ча­с­то пе­ре­ви­щує 60%. В Ук­раїні все відбу­вається з точністю до на­впа­ки. Ніхто не ціка­вить­ся у сільгоспви­роб­ни­ка, а чо­го, влас­не ка­жу­чи, він хо­че. На­­справді ж це пи­тан­ня не зай­ве, ад­же сільгоспви­роб­ник має за аг­ро­ст­ра­хові по­слу­ги спла­ти­ти чи­малі ко­ш­ти. Тож він має на­пе­ред зна­ти, що це за по­слу­ги, якої во­ни якості то­що.
Та в ре­аль­но­му житті у нас за сіль­госпви­роб­ни­ка все вирішу­ють чи­нов­ни­ки та лю­ди, які зай­ма­ють­ся аг­ро­ст­ра­хо­вим бізне­сом. Зо­к­ре­ма, як поліп­ши­ти до­ступ аг­раріїв до кре­дит­них ре­сурсів, збільши­ти їхні до­хо­ди че­рез зни­­­­­­жен­ня ри­зи­ко­ва­ності ви­­роб­­­ни­чо­го про­це­су. Про­по­нується ре­с­то­ран­ний прин­цип: мов­ляв, оби­рай­те із ме­ню все, що за­ба­жаєте, а ми об­слу­жи­мо вас за най­ви­щим ґатун­ком.
Це ніби­то до­б­ре, та­ко­му підхо­дові тре­ба ли­шень радіти, та не хо­четь­ся. Бо ж та­ким чи­ном сільгоспви­роб­ників поз­бав­ля­ють мож­ли­вості впли­ва­ти на про­це­си, що відбу­ва­ють­ся на аг­ро­ст­ра­хо­во­му рин­ку. Тим са­мим із ак­тив­них йо­го учас­ників во­ни пе­ре­тво­рю­ють­ся на па­сив­них спо­с­терігачів: їхні функції зво­дять­ся до мініму­му — до ви­бо­ру аг­ро­ст­ра­хо­вих по­слуг та спла­ти гро­шо­вих премій за них. Та­кий підхід мо­же роз­ви­ва­ти хіба що апатію до всьо­го, що діється на рин­ку аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня, і не те­о­ре­тич­но, а цілком ре­аль­но — він уже це ро­бить.
   За­мис­ли­мо­ся над тим, а чи справді ак­тив­но сільгоспви­роб­ни­ки взя­ли участь у роз­робці чин­них аг­ро­ст­ра­хо­вих за­конів? Як­що їхньою дум­кою і ціка­ви­ли­ся, то ли­ше ос­тан­нь­ою чер­гою. І то частіше за­для то­го, аби відзвіту­ва­ти пе­ред ви­щи­ми інстанціями, мов­ляв, по­гля­ди та по­зиції аг­раріїв вра­хо­ва­но.
Ще од­не пи­тан­ня, яке мож­на від­не­с­ти до чис­ла ри­то­рич­них: чи справ­ді сільгоспви­роб­ни­ки ре­аль­но впли­ну­ли на фор­му­ван­ня Аг­рар­но­го стра­хо­во­го пу­лу, на впро­ва­д­жен­ня чин­них на аг­ро­ст­ра­хо­во­му рин­ку пра­вил по­­ве­дінки, на розв’язан­ня ба­га­ть­ох інших важ­ли­вих пи­тань, які виз­на­чи­ли ни­­нішній стан вітчиз­ня­но­го аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня та сут­тєво впли­ну­ли на йо­го май­бутнє? А ми ди­вуємо­ся, чо­му рівень віт­чиз­ня­но­го аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня на­разі за­ли­шається мізер­ним. Нещо­дав­но він ко­ли­вав­ся на рівні 3–5%. І це в країні, яка по­обіця­ла на­го­ду­ва­ти як­що не весь світ, то хо­ча б знач­ну йо­го ча­с­ти­ну, і для цьо­го ро­бить усе мож­ли­ве. Зо­к­ре­ма, постійно збільшує об­ся­ги ви­роб­ництва сільгосп­про­дукції. Приміром, торік Ук­раїна зіб­ра­ла ре­корд­ний уро­жай зер­но­вих — 63 млн т, а нині, по­­при всі труд­нощі внут­ріш­ньо­політич­но­го та внутрішньо­е­ко­номічно­го жит­тя, зби­рає­ться пе­ре­вер­ши­ти цей ре­зуль­тат.
Що не вла­ш­то­вує сільгоспви­роб­ни­ка? На­сам­пе­ред — до­рож­не­ча аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня. Що це так, до­во­дять роз­ра­хун­ки. По­го­ди­мо­ся, що стра­хо­ве по­вер­нен­ня чи­ма­ле, та йо­го ще тре­ба от­ри­ма­ти. А це вдається зро­би­ти да­ле­ко не всім сіль­госпви­роб­ни­кам і не завжди. Досі три­­ває прак­ти­ка, ко­ли ок­ремі стра­хові ком­панії по­вер­нен­ня цих ви­плат за­тя­гу­ють у часі чи зна­хо­дять чис­ленні при­чи­ни не ро­би­ти цьо­го вза­галі.
Бог з ни­ми, зі стра­хо­ви­ка­ми, — во­ни завжди ма­ють свій бізне­со­вий інте­рес, і це по­яс­нює ба­га­то чо­го. Та що зму­шує дер­жавні ор­га­ни ко­ри­гу­ва­ти по­ведінку сільгоспви­роб­ників? Бо ж ані для ко­го не се­к­рет, що рай­онні сіль­­­го­с­пу­прав­лін­ня нерідко «підка­зу­ють» аг­ра­ріям, із яки­ми стра­хо­ви­ми ком­паніями слід всту­па­ти в ділові відно­си­ни, а які тре­ба об­хо­ди­ти де­ся­тою до­ро­гою. Дру­гим важ­ли­вим грав­цем на рин­ку аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня є влас­не стра­хо­вий ри­­нок, який об’єднує стра­хо­виків, агентів, бро­керів, пе­ре­ст­ра­хо­виків, усілякі об’єд­нан­­ня та ор­ганізації. Йо­го цілі сфор­­­мо­вані ви­ключ­но еко­но­міч­ни­ми фак­то­ра­ми, які пе­ред­ба­ча­ють збільшен­ня при­бут­ко­вості, змен­шен­ня ви­т­рат, мак­си­маль­ну ек­с­пансію те­ри­торіаль­но­го та еко­номічно­го ха­рак­те­ру, а та­кож ди­­вер­сифікацію ри­зиків стра­хо­во­го пот­фе­ля.

   Ук­раїнський ри­нок аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня три­ва­лий час на­ле­жав до тих, що роз­ви­ва­ють­ся. Пе­ре­важ­но він пра­цю­вав не на пер­спек­ти­ву, а ке­­ру­вав­ся ко­рот­ко­ст­ро­ко­вою ви­го­дою. Го­ло­вним пи­тан­ням для стра­хо­виків бу­ло: скільки премій ми мо­же­мо зібра­ти ЦЬО­ГО се­зо­ну? І не важ­ли­во, що демпінгуємо. Що підпи­су­ють­ся по­пе­ред­ньо не про­чи­тані сто­ро­на­ми до­го­во­ри — не зва­жає­мо. А на те, що на ог­ляд по­точ­но­го ста­ну посівів на по­ля ніхто не виїздить — і зовсім за­плю­щуємо очі. Го­ло­вне — за будь-яку ціну яко­мо­га більше зібра­ти гро­шей! Ма­ло хто дбав про взяті на се­бе зо­бов’язан­ня, бо ма­ло хто зби­рав­ся їх ви­ко­ну­ва­ти. На жаль, такі стра­хо­ви­ки ще й по­­нині за­ли­ши­ли­ся на рин­ку. Їх не­ба­га­то, але во­ни не­га­тив­но впли­ва­ють на ро­­бо­ту кла­сич­них стра­хо­виків, які роб­лять її якісно й на пер­спек­ти­ву.
Знач­ною мірою пе­рехід до цивілізо­ва­них пра­вил гри пов’яза­ний із при­хо­дом на ук­раїнський ри­нок аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня стра­хо­вих ком­паній з іно­зем­ним капіта­лом, що при­нес­ли із со­бою іншу куль­ту­ру аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня. Во­на, на­сам­пе­ред, пе­ред­ба­чає не швидкі гро­ші, а по­­­стійну ро­бо­ту з клієнта­ми, яким про­по­ну­ють якісні по­слу­ги за рин­ко­вою ці­­ною, кон­трактні уго­ди, що ре­аль­но ви­ко­ну­ють­ся.

   Ве­ли­ку ува­гу стра­хові ком­панії з іно­зем­ним капіта­лом приділя­ють фор­му­ван­ню стабільно­го стра­хо­во­го порт­фе­ля. І роб­лять це шля­хом вста­нов­лен­ня дов­го­ст­ро­ко­вих взає­мовідно­син із клієнта­ми, бо ро­зуміють: як­що бу­дуть такі взаємовідно­си­ни, то бу­дуть і гро­шові над­хо­д­жен­ня, а з ни­ми — і пер­спек­ти­ва ро­бо­ти. Та що ду­же важ­ли­во — жод­на стра­хо­ва ком­панія, яка увійшла до гру­пи кла­сиків вітчиз­ня­но­го аг­ро­­стра­ху­ван­ня, не увійшла до Аг­рар­но­го стра­хо­во­го пу­лу. Хо­ча пе­ред­ба­ча­ло­ся, що во­ни ство­рять ос­но­ву цьо­го гро­мад­сь­ко­го об’єд­нан­ня стра­хо­виків, знач­ною мірою впли­­ва­ти­муть на фор­му­ван­ня прин­­ципів йо­го діяль­ності та ро­бо­ту в ціло­му. На­разі не час з’ясо­ву­ва­ти, чо­му так ста­ло­ся. Знач­но важ­ливіше зро­зу­мі­ти, що ро­би­ти за та­кої си­ту­ації. Ска­жу од­ра­зу: універ­саль­но­го ре­цеп­та, який змо­же вмить виріши­ти всі про­бле­ми, що на­ко­пи­чи­ли­ся впро­довж років, не­ма. Важ­ли­во виз­на­чи­ти пріори­те­ти та на­­да­лі не­ухиль­но до­три­му­ва­ти­ся їх.
Як мені ви­дається, най­б­лиж­чим ча­­сом не­обхідно зро­би­ти по­вне пе­ре­за­ван­та­жен­ня чин­них пра­вил гри, ре­тель­но пе­ре­гля­ну­ти на­явні інстру­мен­ти аг­ро­­ст­ра­ху­ван­ня для то­го, аби на­далі ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти ли­ше ті з них, які за­­без­пе­чу­ють мак­си­маль­ний еко­номіч­ний ефект. Це мо­­же за­по­чат­ку­ва­ти фор­­му­ван­ня зовсім іншої іде­о­логії аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня. Во­на має ви­бу­до­ву­ва­ти­ся не на то­му, хто й скільки гек­тарів за­ст­ра­ху­вав, як це на­разі ча­с­то ро­бить­ся нині, а на то­му, хто і як об­слу­го­вує сільгосп­ви­роб­ників. Простіше ка­жу­чи, ми по­­винні впро­ва­д­жу­ва­ти у се­бе вже ап­ро­бо­ва­ну роз­ви­не­ни­ми в аг­рар­но­му плані країна­ми су­час­ну куль­ту­ру аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня, го­ло­вною цінністю якої є на­сам­пе­ред пра­цю­ю­ча лю­ди­на, а не ли­ше по­ля, які во­на об­роб­ляє.
Увесь не­обхідний інстру­мен­тарій, який дає змо­гу суттєво підви­щи­ти куль­ту­ру аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня, мо­же за­про­по­ну­ва­ти Про­ект IFC «Роз­ви­ток аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня в Ук­раїні». Мо­ва, пе­ре­довсім, про трид­ця­тирічну ба­зу да­них уро­жай­ності с.-­г. куль­тур, без якої не обій­ти­ся під час роз­ра­хунків та­риф­них ста­вок, про стан­дартні стра­хові про­­дук­ти, роз­роб­лені для 11 по­льо­вих куль­тур, про про­гра­му сер­тифікації ава­рій­них комісарів, про веб-плат­фор­му, яку ви­ко­ри­с­то­ву­ють для ук­ла­дан­ня та су­п­ро­во­ду стра­хо­вих до­го­ворів, про за­ко­но­давчі на­пра­цю­ван­ня.
На жаль, дер­жа­ва не має до­стат­ньої ре­сурс­ної ба­зи, якою мож­на бу­ло б ско­ри­с­та­ти­ся для фор­му­ван­ня та кон­тро­лю про­зо­рої і стабільно функціону­ю­чої си­с­те­ми аг­ро­ст­ра­ху­ван­ня. І спра­ва не ли­ше у не­до­стат­нь­о­му фінан­су­ванні — бра­кує й людсь­ко­го ре­сур­су.
Міністер­ст­во аг­рар­ної політи­ки та про­до­воль­ст­ва у си­с­темі дер­жав­но­го уп­равління посідає важ­ли­ве місце. Йо­го роль зро­с­тає од­но­час­но зі збільшен­ням ча­ст­ки АПК у національній еко­номіці. Зро­зуміло та­кож, що в профільно­му мі­­ністерстві пра­цює чи­ма­ло спеціалістів, та па­ра­докс у то­му, що ли­ше два з них зай­ма­ють­ся аг­ро­ст­ра­ху­ван­ням. І то во­ни мо­жуть при­свя­ти­ти йо­му не більше ніж 20% сво­го ро­бо­чо­го ча­су. Зав­важ­те, та­ке відбу­вається у країні, де тре­ти­на на­се­лен­ня меш­кає в сільській місце­вості. А це май­же 15 млн осіб — влас­не, це на­се­лен­ня ок­ре­мої євро­пейсь­кої країни!

   Ре­алії такі, що сьо­годні в селі май­же не­мож­ли­во знай­ти ро­бо­ту. То­му ба­га­то хто, і це сто­сується, на­сам­пе­ред, мо­ло­дих лю­дей, за­ли­ша­ють рідні місця, пе­ре­би­ра­ють­ся на тим­ча­со­ве чи постійне про­жи­ван­ня у міста, до про­мис­ло­вих регіонів. Се­ред тих, хто за­ли­шив­ся, ли­ше не­знач­на ча­с­ти­на, а це 3–4 млн осіб, ста­нов­лять ак­тив­ну ро­бо­чу си­лу. Але ж її та­кож тре­ба пра­цев­ла­ш­ту­ва­ти!
За­вдан­ня дер­жа­ви в то­му й по­ля­гає, аби ство­ри­ти у сільській місце­вості спри­ят­ливі для інве­с­тицій умо­ви, аби роз­ви­вав­ся місце­вий бізнес. Са­ме він і пра­це­вла­ш­то­вує лю­дей, що за­ли­ши­ли­ся в селі, го­дує їх та дає мож­ливість ви­жи­ва­ти. Та, на жаль, до­сить ча­с­то для ви­жи­ван­ня та­ко­го сільсько­го бізне­су йо­му до­во­дить­ся по­кла­да­ти­ся тільки на власні си­ли. Приміром, про­гра­ми держ­під­трим­ки не завжди вигідні для фер­мерів. У по­точ­но­му році суб­си­до­ва­не аг­ро­­ст­ра­ху­ван­ня опи­ни­ло­ся без дер­жав­ної під­трим­ки. При­чи­на ба­наль­на — у бю­д­жеті на ньо­го бра­ку­ва­ло гро­шей. Дер­жавні про­гра­ми Аг­рар­но­го фон­ду Ук­раїни (АФУ) та Дер­жав­ної про­до­воль­чо-за­купівель­ної кор­по­рації Ук­раї­ни (ДПЗКУ) ма­ють бу­ти обов’яз­ко­во за­ст­ра­хо­вані. Тим са­мим во­ни ут­ри­му­ють на собі ле­во­ву ча­ст­ку аг­ро­ст­ра­хо­во­го порт­фе­ля країни. При цьо­му дер­жавні про­гра­ми АФУ та ДПЗКУ не по­криті якіс­ним стра­хо­вим за­хи­с­том. Це за­свід­чує по­каз­ник збит­ко­вості аг­ро­ст­ра­хо­во­го порт­фе­ля, так, 2013 р. він ста­но­вив 9,7%.

Інтерв'ю
Змінити своє життя та переїхати за кордон, до Європи, мріє зараз чи не кожен українець. Про те, чи настільки позитивним є цей досвід та яким чином будувати свою аграрну стратегію, аби завоювати
Petro Melnyk2
Компанія Agricom Group спеціалізується на рослинництві. Обробляє землю на Чернігівщині та Луганщині, вирощує олійний льон, соняшник, кукурудзу, овес та гречку. Але більш відома як виробник товарів із

1
0