Аграрна полiтика в Українi: якою вона є?

Аграрна полiтика в Українi: якою вона є?

Рiк тому в Українi створено Мiнiстерство аграрної полiтики. Але до цього часу ми з боку новоствореного мiнiстерства так i не почули: в чому саме полягає аграрна полiтика нашої держави. Це — забезпечення високого рiвня доходiв аграрiїв? Самозабезпечення країни продуктами харчування (яку багато наших дiячiв розумiють як продовольчу безпеку)? Забезпечення населення країни якiсними продуктами харчування за прийнятну цiну? Вихiд на домiнуючi позицiї на свiтовому ринку сiльськогосподарської продукцiї? Розвиток сiльського господарства на приватнiй основi? Але тодi заради досягнення якої iншої мети? Вiдповiдь на це та iншi питання стосовно аграрної полiтики в Українi ми вирiшили одержати в Комiтетi Верховної Ради з питань аграрної полiтики та земельних вiдносин. На питання заступника головного редактора “Пропозицiї” Юрiя Михайлова люб’язно погодилася дати вiдповiдi голова Комiтету Катерина Ващук.

Юрiй Михайлов. Чи не могли б ви сформулювати, якою ж саме є аграрна полiтика в нашiй державi?
Катерина Ващук. Давайте подивимося на ситуацiю в селi. Iдеальним варiантом був би такий, коли б усе реформування робилося за законами — сьогоднi було б набагато менше колiзiй, не врегульованих законодавством, менше скарг людей. Але не завжди Верховна Рада мала змогу приймати тi закони, якi, наприклад, затвердили приватну власнiсть на землю. Тому Президент почав реформування аграрного сектора указами.
Нинi дуже важливим є законодавче оформлення вже зробленого, прийняття нового Земельного кодексу. Я думаю, що ще до кiнця квiтня вiн буде поданий на друге читання. Я впевнена, що на цiй сесiї ми Земельний кодекс завершимо. Це стане першою великою правовою базою в земельних вiдносинах в агропромисловому комплексi. У новому Земельному кодексi передбачається i приватна власнiсть на землю, i державна, i комунальна. Передбачаються i рiзнi форми органiзацiї права власностi: оренда, застава, купiвля/продаж. Ми хочемо виписати цi моменти таким чином, щоб у жодному випадку не порушувалися права власникiв землi, щоб люди були захищенi. Щоб та добра iдея, що земля слугуватиме соцiальним захистом саме селянина, який буде господарем на землi, не була скомпрометованою. Щоб не з’явилися великi латифундiї, щоб державна земля не перейшла до рук олiгархiв, “нових українцiв”.
Таким чином, моя основна мета дiяльностi як голови Комiтету — це виписати в Земельному кодексi вiдповiднi правила. З бiльшостi питань я консультуюся з Леонiдом Даниловичем (ми кiлька разiв розмовляли на цю тему) — вiн мене пiдтримує. Пiдтримує навiть такi речi, якi не були закладенi у документi, який подав Кабiнет Мiнiстрiв. Зокрема вiн пiдтримує iдею про те, що, окрiм адмiнiстрацiй, земельнi питання будуть вирiшувати i ради всiх рiвнiв. А це — бiльш вагома пересторога на шляху неправильного, нечесного руху чи використання землi. Президент також пiдтримує те, що на найближчi десять рокiв треба обмежити землю, яка перебуватиме у власностi однiєї особи (чи то юридичної, чи фiзичної), 100 гектарами.
Юрiй Михайлов. I це прописано в новому Земельному кодексi?
Катерина Ващук. Так, у прикiнцевих положеннях. Ми хочемо також зробити перестороги щодо використання землi — про дотримання сiвозмiн, агротехнiки. Якщо земля експлуатується тiльки заради одержання прибутку i в результатi цього її якiсть погiршується, то ми виписуємо спецiальнi правила, за якими така земля може вилучатися. Землю треба берегти як нацiональне багатство України. Це — основне у земельних вiдносинах.
Друге. Для того, щоб реформа в Українi була не просто земельною, а аграрною (а це поняття є набагато ширшим), реформа має бути пiдкрiплена цiлою низкою економiчних i фiнансових законiв. Тобто ми маємо дати селянину чiтку методику господарювання, можливiсть працювати на внутрiшньому ринку, для чого цей ринок необхiдно сформувати. Насамперед це мають бути “правила гри” для селянина i держави. Має бути виписаний закон про кредитування села — кредитування аграрного сектора в усiх країнах свiту вiдрiзняється вiд кредитування в iнших галузях економiки. Щоб селянин мав доступ не тiльки до короткотермiнових, але й до довготермiнових кредитiв, i щоб цi кредити були доступнi селянину. Щоб держава брала участь у страхуваннi ризикiв у сiльському господарствi. Сьогоднi для компенсацiї втрат вiд стихiйних лих, несприятливих погоднiх умов вимагаються спецiальнi рiшення Верховної Ради i Кабiнету Мiнiстрiв. Видiленi кошти не завжди доходять до того, хто постраждав насправдi, — є рiзнi зловживання. Так от, ми хочемо прийти до цивiлiзованих методiв — щоб держава допомагала селяниновi сплатити внески для страхування врожаю.
Третiй момент. Ми маємо подумати про те, як переозброїти село технiчно — у нас технiка на 70% зношена. Бiльшiсть технiки була придбана ще за радянських часiв. Для того, щоб сьогоднi збирати той урожай зерна, який ми намiчаємо, нам треба протягом п’яти рокiв щорiчно купляти не менше 10 тисяч комбайнiв (а насправдi їх надходить не бiльше тисячi). Тому треба зробити все можливе, щоб не опинитися у ситуацiї, коли врожай не буде чим збирати. Тi ж самi проблеми i з кормозбиральною технiкою, тракторами тощо. Тому треба вирiшити питання наявностi коштiв у селянина для придбання технiки, питання довготермiнового кредитування i питання виробництва технiки. Сiльське машинобудування в Українi робить тiльки першi кроки. Тому йому треба допомогти, розробити спеціальну програму з сiльськогосподарського машинобудування: аграрна держава жити за рахунок iмпортної технiки не може. Крiм того, чому ми маємо давати заробляти робiтникам iнших країн, а не нашим?
Четвертий момент. Ми мусимо вирiшити питання хiмiзацiї: це, першою чергою, виробництво добрив (бiльшiсть хiмiчних заводiв сьогоднi приватизованi i часто працюють на експорт). Мало виробляється комплексних добрив — мова часто йде тiльки про азотнi, а треба мати добрива ще й калiйнi, фосфорнi, добрива, якi мiстили б необхiднi мiкроелементи. Нам треба мати виробництво власних засобiв захисту рослин.
П’ятий момент. Ми мусимо створити систему обслуговуючих кооперативiв, якi б допомагали селянам у їхнiй дiяльностi. Сьогоднi селянин, який хотiв би самостiйно обробляти власну землю, не має коштiв для придбання необхiдної технiки. Тому виникає потреба в структурах, якi б надавали йому послуги з виконання певних робiт, i не тiльки з використання технiки, а й iз зберiгання, органiзацiї збуту тощо. Вийти на ринок зi своїми мiшками цукру чи зерна складно, а коли є закупiвельно-збутовi органiзацiї, селянину це вивiльняє багато часу.
Нарештi, одним iз основних завдань є формування всiєї iнфраструктури аграрного ринку, який би гарантував рух до паритету цiн, який би гарантував реалiзацiю виробленої продукцiї, щоб продовольство було доступне нашим людям i мало, до того ж, вихiд на iноземнi ринки з урахуванням нарощування виробництва сiльськогосподарської продукцiї.
Тобто мова йде про цiлий комплекс питань, включаючи й питання взаємовiдносин власникiв землi та майна i орендарiв. Усе це має бути втiленим у широку програму розвитку аграрного сектора України. Ця програма має включати й багато iнших питань, таких як насiнництво, селекцiя у тваринництвi, сучасне землеробство. Ми говоримо про високу розоранiсть землi, яка створює цiлу низку проблем: руйнування грунтiв бурями, водою. Значить, такi землi треба виводити з сiльськогосподарського використання, зайнятися їх залуженням, залiсненням. А як це робити в умовах приватної власностi на землю? Отже, треба шукати якiсь економiчнi механiзми, якi б заохочували власникiв виводити такi землi з обороту.
Така програма є, але вона не затверджена Верховною Радою, а отже, вона не може розглядатися як Нацiональна програма. Ця програма має враховувати специфiку регiонiв: наприклад, Захiдна Україна може бути великим виробником м’ясо-молочної продукцiї, Степова Україна — хлiба, соняшнику, Центральна Україна — цукрових бурякiв, Пiвденна Україна — продукцiї овочiвництва i виноградарства тощо. Пiд таку програму вже сьогоднi слiд готувати цiлу низку законiв.
Я хотiла б попросити вас, щоб зi сторiнок вашого журналу прозвучала щира подяка всiм членам нашого Комiтету, якi намагаються вести разом законодавство стосовно розвитку АПК в цiлому, не тiльки окремо сiльського господарства, а й харчової та легкої промисловостi, сiльськогосподарського машинобудування. Адже в АПК працює майже 40% населення. Один сiльськогосподарський виробник дає роботу 12 людям, починаючи вiд органiзацiй iз заготiвлi сировини до реалiзаторiв кiнцевої продукцiї. Якщо серйозно задiяти АПК, то вiн би дав поштовх розвитку всiй економiцi України.
Припустiмо, що на наступний рiк для компенсацiї ставки по кредитах сiльгоспвиробникам уряд видiлив би 1 млрд грн — це не такi вже й великi кошти. Цей 1 млрд дав би змогу залучити селянам не менше 12 млрд грн кредитiв. От вам i програма роботи машинобудiвникiв, переозброєння заводiв переробної промисловостi, всього АПК. I така полiтика протягом кiлькох рокiв докорiнно б змiнила обличчя українського села. I я думаю, що саме в цьому напрямі ми змусимо дiяти наш уряд. Думати, що одна лише приватизацiя землi вирiшить усi питання, було б неправильно.
Юрiй Михайлов. За статистикою, 2/3 продукцiї виробляється на городах i присадибних дiлянках. У той же час весь свiт рухається в напрямку розвитку великотоварного виробництва як найбiльш ефективного. Вас не турбує такий розвиток подiй?
Катерина Ващук. Це — не та статистика. Те, що пiдсобнi господарства виробляють багато продукцiї, — правда, але що 2/3 загального обсягу — це неправда. Так, на виробництво тваринницької продукцiї у пiдсобних господарствах населення було використано частину з 6 млн т зерна, одержаних власниками земельних паїв у виглядi орендної плати. Але ж зерно було вирощено на загальному масивi. Крiм того, були використанi загальнi випаси, сiножатi. Присадибнi дiлянки мають свої внутрiшнi обмеження щодо нарощування виробництва. Власник такого господарства може мати одну-двi корови, а вже десять корiв — це неможливо. Таким чином, це не означає, що вiдповiднi обсяги продукцiї були одержанi на тих дрiбних дiлянках. Ми нині готуємо спецiальне подання Комiтету до Кабiнету Мiнiстрiв з проханням бiльш серйозно ставитися до статистичних даних. Статистика тодi вiдiграє свою роль, коли є достовiрною. Йти треба вiд дiйсного, а не вiд бажаного. Тодi можна уникнути помилок, плануючи майбутнє. Я вiрю, що майбутнє — за великотоварним виробництвом. Великотоварне виробництво — це ринкове конкурентоспроможне виробництво.
Тому, коли ми враховуватимемо всi аспекти сiльськогосподарського виробництва, статистика матиме дещо iнший вигляд.
Юрiй Михайлов. У сiчнi Президент України видав указ стосовно паювання майна колишнiх КСП. Тут багато незрозумiлого. Наприклад, мiнiстр агрополiтики Iван Кириленко називав такi цифри: активнi основнi фонди становлять 16,5 млрд грн, а орендна плата за користування ними — лише 37,5 млн грн. Крiм того, до орендної плати мають входити амортизацiйнi вiдрахування. I створюється таке враження, що новi господарi просто безплатно користуються майном селян i, таким чином, привласнюють собi доходи простих селян. Через рiк-два вiд майнових паїв нiчого не залишиться, а майно, придбане новими господарями, буде вже їхньою власнiстю, оскiльки купуватиметься з їхнiх прибуткiв. Сьогоднi деякi новi господарi визнають, що за минулий рiк прибутки їхнiх приватних господарств сягали мiльйона гривень i бiльше.
Катерина Ващук. Господарств, якi за минулий рiк одержали прибутки понад мiльйон гривень, не дуже багато — кiлька десяткiв по всiй Українi. Але чому склалася така ситуацiя з орендою майна?
По-перше, у тих господарствах, якi реформувалися ще кiлька рокiв тому, подiбних проблем не виникає. Проблема виникає в господарствах, якi реформувалися минулого року. Частина майна не розпайовувалася, оскiльки перебувала в заставi за борговi зобов’язання. А боргiв у таких господарств було дуже багато: перед державою, комерцiйними структурами, iз заробiтної плати. Таким чином, орендна плата нараховувалася тiльки на розпайоване майно. У зв’язку з тим, що минулого року ми прийняли закон про списання та реструктуризацiю заборгованостi перед державою, на кiнець року картина постає інша. А картина цього року вiдрiзнятиметься ще бiльше.
Людям сьогоднi просто треба “розправити плечi” — вони господарi, i з кожним днем вони це все бiльше усвiдомлюють. I я боюся навiть не за керiвникiв господарств, якi багато рокiв вiддали селу, — вони рiдко нечесно ставляться до своїх людей. А ось iнвестори, якi прийшли, не створюючи матерiальних цiнностей господарств, якi, до того ж, їм не дорогi, можуть так поступити. Тепер ми готуємо деякi змiни до Закону “Про колективне сiльськогосподарське пiдприємство”, якi захистять iнтереси селян.
Але тут є iнша проблема: в структурi майнового паю не менше 70% — капiтальнi споруди, а технiка — 6—7, обiговi кошти — 3—5% тощо. Але не всi будiвлi сьогоднi використовуються. А люди вимагають видати їм майновий пай грiшми. Право таке у селян є, та звiдки взяти цi грошi? Хто сьогоднi купить, наприклад, корiвник? Тому iнвентаризацiя всiх основних засобiв спрямована саме на захист майнових iнтересiв селян.