Така про­блем­на сівозміна...

Лише 3,8% сільськогосподарських підприємств спромоглися підготувати проекти сівозмін. Цей факт засвідчує, що ухвалений ще 4 червня 2009 р. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості грунтів» досі не запрацював повною мірою. Щодо причин, які призвели до такого невтішного результату, йшлося під час чергового засідання Національного прес-клубу з аграрних та земельних питань.

М. Назаренко,
Національ­ний прес-клуб з аг­рар­них
та зе­мель­них пи­тань

Ювілей­на сівозміна
Не­вдовзі за­ко­ну «Про вне­сен­ня змін до де­я­ких за­ко­но­дав­чих актів Ук­раїни що­до збе­ре­жен­ня ро­дю­чості грунтів» ви­пов­нить­ся 5 років. Да­та не­пе­ресічна, та й за­кон не дру­го­ряд­ний: він за­про­ва­див ме­ханізми сівозмін як про­ектів зем­ле­у­с­т­рою.
Про­те фахівці з аг­рар­них пи­тань, за­про­шені до участі в засіданні зга­да­но­го прес-клу­бу, на­ла­ш­то­вані кри­тич­но. Всі во­ни го­во­ри­ли пе­ре­важ­но про не­доліки за­ко­ну і гос­тру по­тре­бу їх усу­нен­ня.
На де­я­ких із них зу­пи­нив­ся юри­дич­ний рад­ник Про­ек­ту USAID «Аг­роІнвест» Пав­ло Ку­ли­нич.
   Перша при­чи­на — це склад­ність роз­роб­ки про­ектів зем­ле­у­с­т­рою. «Спра­ва в то­му, що сівозміна роз­роб­ляється як про­ект зем­ле­у­с­т­рою. А та­кий до­ку­мент го­тується за дов­гою про­це­ду­рою, підля­гає по­го­д­жен­ню і за­твер­д­жен­ню різни­ми ор­га­на­ми вла­ди. Крім то­го, він мо­же бу­ти ще й об’єктом дер­жав­ної зем­ле­впо­ряд­ної ек­с­пер­ти­зи. Все це за­тя­гує роз­роб­ку про­ек­ту, ус­клад­нює жит­тя тим, хто хотів би ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ти зе­мельні ділян­ки на підставі про­ектів зем­ле­у­с­т­рою».
   Дру­га при­чи­на сто­сується не­прак­тич­ності про­ектів зем­ле­у­с­т­рою. Во­ни, за сло­ва­ми Пав­ла Ку­ли­ни­ча, роз­роб­ля­ють­ся зем­лев­по­ряд­ни­ка­ми, а не аг­ро­но­ма­ми, фахівця­ми у сфері грун­тоз­нав­ст­ва. І то­му се­ред сільгоспви­роб­ників, які завжди зорієнто­вані на кон­крет­ний ре­зуль­тат, не ко­ри­с­ту­ють­ся на­леж­ним по­пи­том.
   Тре­тю при­чи­ну фак­тич­но­го бло­ку­ван­ня з бо­ку сільгоспви­роб­ників про­це­су за­сто­су­ван­ня сівозміни Пав­ло Ку­ли­нич пов’язав з її за­ко­но­дав­чою не­до­ско­налістю. Він ска­зав: «За­твер­д­же­ний відповідни­ми ор­га­на­ми вла­ди про­ект зем­ле­у­с­т­рою є пра­во­вим ак­том для хлібо­ро­ба. Тоб­то до­ку­мен­том, який він не має пра­во са­мостійно зміню­ва­ти. За­те си­ту­ація на по­лях змінюється на­ба­га­то швид­ше».
Приміром, ос­таннім ча­сом відбу­вається чи­ма­ло кліма­тич­них змін, які суттєво по­зна­ча­ють­ся на ро­боті аг­раріїв, і во­ни по­винні на це опе­ра­тив­но ре­а­гу­ва­ти. Ча­с­то — із вне­сен­ням відповідних змін до сівозміни. Але, підкрес­лив Пав­ло Ку­ли­нич, «зміню­ва­ти про­ек­ти зем­ле­у­с­т­рою мож­на в та­ко­му са­мо­му по­ряд­ку, в яко­му во­ни і за­твер­д­жу­ють­ся». А на це потрібен час. Йо­го ж у сільгоспви­роб­ників, як відо­мо, кат­ма.
І, на­решті, підго­тов­ка про­ектів сіво­змін над­то до­ро­го об­хо­дить­ся сільгос­п­ви­роб­ни­кам. «Пла­та, за на­ши­ми підра­хун­ка­ми, — за­зна­чив Пав­ло Ку­ли­нич, — ся­гає від 20 до 70 грн за 1 га. Гос­по­дар­ст­во пло­щею 101 га за роз­роб­ку про­ек­ту зем­ле­у­с­т­рою має спла­ти­ти 2–7 тис. грн. Як­що гос­по­дар­ст­во має 1 тис. га, то су­ма зро­с­тає до 70 тис. грн».
Як­що існу­ють про­бле­ми, то ма­ють бу­ти і спо­со­би їхнього вирішен­ня. Пав­ло Ку­ли­нич за­про­по­ну­вав та­ких кілька. Пер­ший з них — сівозміна по­вин­на бу­ти не тільки зем­ле­о­хо­рон­ним, а й бізне­со­вим за­со­бом. «То­му сівозмінні про­ек­ти ма­ють роз­роб­ля­ти­ся са­ми­ми сільсько­го­с­по­дарсь­ки­ми то­ва­ро­ви­роб­ни­ка­ми, у яких є аг­ро­но­ми. Як­що та­ких фахівців у гос­по­дарстві не­має, во­но мо­же за­мо­ви­ти роз­роб­ку про­ек­ту сіво­зміни в іншо­го фахівця-аг­ро­но­ма чи фахівця з грун­тоз­нав­ст­ва. Але за­твер­д­жу­ва­ти про­ект сівозміни має сам за­мов­ник. Він же по­ви­нен ма­ти пра­во опе­ра­тив­но вно­си­ти до ньо­го зміни».
Вод­но­час має бу­ти за­про­ва­д­же­ний до­волі лібе­раль­ний ме­ханізм кон­тро­лю за сівозміна­ми. Їх про­ек­ти ма­ють скла­да­ти­ся у двох примірни­ках. Один з них за­ли­шається в гос­по­дарстві і ним ви­ко­нується, а дру­гий над­си­лається до кон­тро­лю­ю­чо­го ор­га­ну. Сьо­годні йо­го фун­кції ви­ко­нує Дер­жав­на сільсько­го­с­по­дар­сь­ка інспекція.
І ос­таннє — сільгоспви­роб­ни­ки ма­ють ве­с­ти кни­ги історії полів і по­зна­ча­ти в них чер­гу­ван­ня куль­тур. Це, на пе­ре­ко­нан­ня Пав­ла Ку­ли­ни­ча, та­кож спри­я­ти­ме підви­щен­ню аг­рар­ної куль­ту­ри, яка, вра­хо­ву­ю­чи рин­кові по­тре­би, все-та­ки бу­де зорієнто­ва­на на збе­ре­жен­ня ро­дю­чості
на­ших грунтів.

Очіку­ва­на сівозміна
Су­час­ний світ жи­ве за прин­ци­пом: як­що ви маєте про­бле­му, то му­си­те її виріши­ти. Інак­ше во­на й на­далі до­шку­ля­ти­ме вам.
Схо­же, що Дер­жав­не агент­ст­во зе­мель­них ре­сурсів Ук­раїни по­ча­ло зва­жа­ти на цей прин­цип. При­наймні, так вип­ли­ває з ви­с­ту­пу йо­го пред­став­ни­ка, на­чаль­ни­ка Відділу зем­ле­у­с­т­рою Во­ло­ди­ми­ра Ку­ли­ка. За йо­го інфор­мацією, Держ­­­зе­ма­гент­ст­во спільно з Міністер­ст­вом аг­рар­ної політи­ки та про­до­воль­ст­ва Ук­раїни підго­ту­ва­ло про­ект за­ко­ну «Про вне­сен­ня змін до де­я­ких за­ко­но­дав­чих актів Ук­раїни що­до ви­ко­ри­с­тан­ня зе­мель сільсько­гос­­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня для ве­ден­ня то­вар­но­го сільсько­го­с­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва».
Цей за­ко­но­про­ект за­пам’ятається сільгоспви­роб­ни­кам не ли­ше своєю дов­гою на­звою, а й де­я­ки­ми но­ваціями. От як їх опи­сав Во­ло­ди­мир Ку­лик.
Ра­ди­кальні підхо­ди
до сівозміни
За офіційною ста­ти­с­ти­кою, нині в Ук­раїні на­ра­хо­вується 18 667 сіль­госп­­­­­­­підприємств, які ви­ко­ри­с­то­ву­ють зе­­­ме­льні ділян­ки сільсько­го­с­по­дарсь­ко­го при­зна­­чен­ня пло­щею по­над 100 га. Про­те ли­ше 707 з них вже ма­ють про­ек­ти зем­ле­у­с­т­рою, що за­без­пе­чу­ють еко­ло­го-еко­номічне обґрун­ту­ван­ня сівозміни та впо­ряд­ку­ван­ня угідь.
Ще 3900 та­ких про­ектів за­мов­ле­но.
Ці дані у де­я­ких фахівців вик­ли­ка­ють скеп­тич­ну ре­акцію. До їхнього чис­ла на­ле­жить го­ло­вний аналітик Ук­раїнської аг­рар­ної асоціації Мар’ян За­блоць­кий. Під час засідан­ня Національ­но­го прес-клу­бу з аг­рар­них та зе­мель­них пи­тань він на­го­ло­сив: «Обов’яз­ковість про­ектів зем­ле­у­с­т­рою потрібно ска­су­ва­ти». І до­дав: «У нас рин­ко­ва еко­номіка. Фер­мер, влас­ник, ко­ри­с­ту­вач землі сам по­ви­нен вирішу­ва­ти, що йо­му са­д­жа­ти».
На пе­ре­ко­нан­ня Мар’яна За­блоць­ко­го, потрібно кон­тро­лю­ва­ти якість грун­тів. «Прин­цип має бу­ти про­стий. Як­що хтось узяв в орен­ду зем­лю, він му­сить, при­наймні, відда­ти її в то­му ж стані, як узяв. Як­що ні, то він має відшко­ду­ва­ти за­вдані зем­ле­влас­ни­ку збит­ки. Для цьо­го потрібно кон­тро­лю­ва­ти ок­ремі по­каз­ни­ки грун­ту».
За сло­ва­ми Мар’яна За­блоць­ко­го, здійсни­ти та­кий кон­троль про­сто. Ук­раїна має до­стат­ню кількість ла­бо­ра­торій, які мо­жуть ви­ко­на­ти цю ро­бо­ту. Собівартість та­ких аналізів з роз­ра­хун­ку на 1 га не пе­ре­ви­щує 10 грн. Відтак, во­на є до­ступ­ною для сільгоспви­роб­ників.
До Вер­хов­ної Ра­ди вже по­да­но за­ко­но­про­ект, який про­по­нує си­с­те­му оцінки якості грунтів. Отож, спра­ва зру­ши­ла з місця і все те­пер за­ле­жить від за­ко­но­давців.
Мінімаль­ний термін орен­ди землі, на пе­ре­ко­нан­ня Мар’яна За­блоць­ко­го, та­кож мо­же ста­ти дієвим ме­ханізмом кон­тро­лю за якістю грунтів. «Як­що ви бе­ре­те зем­лю в орен­ду на 10 років, то роз­ра­хо­вуєте, що че­рез 5 років на цій землі зно­ву бу­де­те щось ви­ро­щу­ва­ти. Зна­чить, ви не зацікав­лені в то­му, щоб зем­лю вис­на­жу­ва­ти». Звідси й вис­но­вок — Ук­раїна не по­тре­бує сівозмін, бо во­ни не впи­су­ють­ся в рин­ко­ву еко­номіку.
За­ступ­ник керівни­ка Про­ек­ту USAID «Аг­роІнвест» Олек­сандр Калібер­да впев­не­ний, що за­про­ва­д­жен­ня мінімаль­но­го терміну орен­ди землі та­кож не гар­монізується з рин­ко­вою еко­номікою. У та­кий спосіб дер­жа­ва одер­жує мож­ли­вості втру­ча­ти­ся в гос­по­дарські спра­ви сільгоспви­роб­ників та пра­ва лю­дей, які є влас­ни­ка­ми зе­мель­них діля­нок.
Про­по­зиція Олек­сан­д­ра Калібер­ди: «Кра­щим рішен­ням за­хи­с­ту грунтів є вирішен­ня пи­тан­ня при­ват­ної влас­ності. Нам потрібно йо­го постійно ру­ха­ти впе­ред. При­ват­ний влас­ник є най­кра­щим кон­тро­ле­ром ста­ну
своєї влас­ності».

Сівозміна та при­ват­на власність на зем­лю
Си­ту­ацію, яка скла­ла­ся на­вко­ло сівозмін, мож­на опи­са­ти так — хотіли, як кра­ще, а вий­ш­ло, як завжди. По­га­но вий­ш­ло. Так вва­жає помічник-кон­суль­тант за­ступ­ни­ка го­ло­ви Коміте­ту Вер­хов­ної Ра­ди Ук­раїни з пи­тань аг­рар­ної політи­ки та зе­мель­них відно­син, член Ра­ди Асоціації «Зе­мель­на спілка Ук­раї­ни» Сергій Білен­ко. Йо­го дум­ка: «Про­ек­ти зем­ле­ко­ри­с­ту­ван­ня потрібні, але у нас відбу­ло­ся ви­к­рив­лен­ня. Будь-яке по­ка­ран­ня має сто­су­ва­ти­ся ви­нят­ко­во осо­би, яка за­вда­ла шко­ди. У да­но­му ви­пад­ку за­ко­но­да­вець вирішив по­ка­ра­ти осо­бу не за те, що во­на погірши­ла ко­рисні вла­с­ти­вості грунтів, а за те, що не роз­ро­би­ла папірець. Це, на мій по­гляд, без­глуз­да нор­ма».
Сергій Білен­ко на­га­дав, що ко­ли у Вер­ховній Раді роз­гля­дав­ся за­кон про ро­дючість грунтів, пар­ла­ментсь­кий про­фільний Комітет у своїй більшості ви­с­ту­пив про­ти ньо­го. «Але так ста­ло­ся, що він був прий­ня­тий».
Сергій Білен­ко та йо­го ко­ле­га по Асоціації «Зе­мель­на спілка Ук­раїни» — її очільник Андрій Ко­шиль на­га­да­ли при­сутнім про на­явність ба­га­ть­ох про­блем, які знеціню­ють зна­чен­ня сівозмін. Зо­к­ре­ма, йдеть­ся про віду­мер­лу спад­щи­ну, не­ви­тре­бу­вані сер­тифіка­ти, про про­бле­ми по­льо­вих доріг. Їхню ва­гомість засвідчу­ють такі дані — на віду­мер­лу спад­щи­ну нині при­па­дає
1,8 млн га, на не­ви­тре­бу­вані сер­тифіка­ти — 1,2 млн га. Все це, підкрес­лює Андрій Ко­шиль, при­зво­дить до то­го, «що у нас 30–40% зе­мель об­роб­ляється без до­ку­ментів».
А це вже не про­сто ста­ти­с­ти­ка. По­стає пи­тан­ня — ку­ди йдуть при­бут­ки від цих неза­до­ку­мен­то­ва-
­них гек­тарів?
На це пи­тан­ня, впев­не­ний Сергій Білен­ко, мож­на да­ти відповідь, як­що до йо­го вирішен­ня підклю­чи­ти сільські ра­ди. Їхні пред­став­ни­ки до­б­ре зна­ють своїх од­но­сельців. То­му мо­жуть підка­за­ти, ко­му кон­крет­но на­ле­жать гек­та­ри, які нині об­роб­ля­ють­ся без на­леж­них до­ку­ментів.
Як­що ж та­ких влас­ників не знай­дуть, то, за про­по­зицією Сергія Білен­ка, нічий­ну зем­лю вар­то пе­ре­да­ти у влас­ність сільських гро­мад. Це по­лег­шить їм вирішен­ня ба­га­ть­ох про­блем, з яки­ми до­во­дить­ся сти­ка­ти­ся, зо­к­ре­ма й про­бле­му на­пов­нен­ня бю­д­же­ту.

Якість грунтів
та продовольча безпека країни
Ос­танніми ро­ка­ми ви­роб­ництво сільсько­го­с­по­дарсь­ких куль­тур в Ук­раїні зро­с­тає швид­ки­ми тем­па­ми. Особ­ли­во це сто­сується рос­лин­ництва. За де­я­ки­ми куль­ту­ра­ми, зо­к­ре­ма зер­но­ви­ми, на­ша країна вже зайняла лідерські по­зиції у світі.
Па­ра­докс по­ля­гає в то­му, що в цей самий період че­рез без­грошів’я та за­ви­ще­ну ціну на міне­ральні до­б­ри­ва, гербіци­ди та іншу аг­рар­ну хімію постійно змен­шу­ють­ся об­ся­ги їхнього ви­ко­ри­с­тан­ня сільгосп­ви­роб­ни­ка­ми. І це дає підста­ву завіду­ю­чо­му ка­фе­д­рою зем­лев­по­ряд­но­го про­ек­ту­ван­ня Національ­но­го універ­си­те­ту біоре­сурсів і при­ро­до­ко­ри­с­ту­ван­ня Ук­раїни Андрію Мар­ти­ну ствер­д­жу­ва­ти, що «ша­ле­не зро­с­тан­ня ви­роб­ництва про­до­воль­ст­ва в нашій дер­жаві сьо­годні знач­ною мірою відбу­вається за ра­ху­нок ек­сплу­а­тації при­род­ної ро­дю­чості грун­тів». А це не­га­тив­но по­зна­чається на їхній якості.
Інша спра­ва, до­во­дить Андрій Мар­тин, що спосіб, який дер­жа­ва об­ра­ла для ре­гу­лю­ван­ня пи­тан­ня ро­дю­чості грун­тів, ви­я­вив­ся вкрай не­вда­лим. На йо­го пе­ре­ко­нан­ня, «про­ек­ти сівозмін — це ра­дянсь­ка спро­ба ре­гу­лю­ван­ня». То­му що во­ни виз­на­ча­ють, хто і чим зай­ма­ти­меть­ся впро­довж кількох на­ступ­них років. «Ніби після цьо­го на­ста­не ко­мунізм. Не на­ста­не. То­му що бізнес — це ду­же ди­намічне се­ре­до­ви­ще, він завжди хо­че за­роб­ля­ти гроші».
«В Ук­раїні, на жаль, не­має влас­ників, які са­мостійно гос­по­да­рю­ють на землі». І в цьо­му Андрій Мар­тин вба­чає ве­ли­ку про­бле­му. Він ка­же: «В Європі ду­же лег­ко зай­ма­ти­ся охо­ро­ною ро­дю­чості грунтів. То­му що там дов­го­ст­ро­кові інте­ре­си пов’язані із зе­мель­ною ділян­кою. І ви ро­зумієте: як­що за­раз її ду­же по­га­но ви­ко­ри­с­то­вуєте, то за 5 років це не­га­тив­но відгук­неть­ся для вас чи ва­ших дітей. Во­ни не змо­жуть одер­жа­ти
до­стат­ньо при­бутків».
Ук­раїнські влас­ни­ки зе­мель­них паїв че­рез не­ста­чу коштів, техніки та інші при­чи­ни пе­ре­важ­но ду­ма­ють про те, як би пе­ре­да­ти їх в орен­ду. І то­му здебільшо­го дба­ють не про май­бут­ню якість своєї землі, а про те, як від орен­дарів от­ри­ма­ти яко­мо­га
більше коштів.
Не над­то пе­рей­ма­ють­ся ро­дючістю полів й орен­дарі. Андрій Мар­тин упев­не­ний — як­що сьо­годні ук­раїнсько­го фер­ме­ра зму­си­ти оби­ра­ти — зай­ня­ти­ся охо­ро­ною грунтів чи ж до­дат­ко­во за ра­ху­нок їх нищівної ек­сплу­а­тації от­ри­ма­ти 100 тис. грн, то він віддасть пе­ре­ва­гу дру­го­му варіан­ту.
Андрій Мар­тин пе­ре­ко­на­ний, що сівозміни як еле­мент тех­но­логії тре­ба збе­рег­ти, але ме­ханізм їх за­без­пе­чен­ня не має бу­ти ра­дянсь­ким. Сівозміни ж потрібні, «то­му що наразі, не зай­ма­ю­чись пи­тан­ням охо­ро­ни ро­дю­чості грунтів, ми, по суті, зни­щуємо про­до­воль­чу без­пе­ку на­ших дітей та онуків на ба­га­то років на­пе­ред. І то­му за­раз кра­ще десь вчи­ни­ти жорсткіше, але все-та­ки збе­рег­ти зе­мель­ний ре­сурс».