Захист плодових розсадників у лісостепу України від трубкокрутів і довгоносиків у ранньовесняний період

Захист плодових розсадників у лісостепу України від трубкокрутів і довгоносиків у ранньовесняний період

Яблуневий квіткоїд є постійним видом в агробіоценозі плодового розсадника і завдає значної шкоди саджанцям і підщепам на полях розсадника, маточнику вегетативно розмножуваних підщеп, маточно-живцевим і особливо маточно-насінним насадженням яблуні. У грушевих садах шкідник зустрічався зрідка (не більше 2% від групи всіх садових довгоносиків), на полях вирощування саджанців груші і маточнику вирощування айви був відсутнім.

Встановлено, що біологічний розвиток цього виду становить рік. Зимують жуки в грунті на глибині 2–3 см, а також під опалим листям в садах, лісополосах, поблизу них, або в лісі під дикою яблунею. Появу цього шкідника в кроні дерев ми відмічали разом з букаркою за середньодобової температури повітря близько 6°С, що збігалося з фазою “набрякання бруньок” (кінець березня 1986 р., 1989—1990 рр., 1999–2001 рр.; І–ІІ декадах квітня 1987–1988 рр., 1991–1998 рр.). Масове заселення насаджень у розсаднику спостерігалося пізніше, через 7–10 днів за середньодобової температури повітря 8°С, що збігалося з фазою “зеленого конуса”.
Спостереження свідчать, що спочатку відбувалося заселення і пошкодження бруньок в маточних насаджень, через два-три дні (1986 р., 1989–1991 рр., 1997–1999 рр.) або одночасно (1987–1988 рр., 1991–1996 рр., 1999–2001 рр.) — саджанців, отриманих шляхом зимового щеплення, маточників вегетативно розмножуваних підщеп, насінних і вегетативних підщеп, висаджених у розсадниках восени.
Слід відмітити, що заселення садивно-підщепного матеріалу відбувається дуже швидко, особливо за температури повітря 10...12°С і вище. Шкідник має змогу літати і характеризується надзвичайно високою ненажерливістю.
За відсутності проведення захисних заходів протягом світлового дня (з 10 години ранку до третьої дня) одна самка шкідника знищує 97,9–100% усіх вегетативних бруньок на саджанцях другого року вирощування, що створює цілком реальну загрозу рослинам на полях розсадника.
Встановлено, що шкідник через 1–3 дні залишає рослини на полях розсадника і повертається знову в маточні сади (до 99% щільності популяції), аби знову пошкоджувати бруньки і відкладати яйця в бутони (по одному яйцю).
Спостереження свідчать, що спарювання особин починається одразу після їх появи з наступним відкладанням яєць. Плодючість шкідника порівняно з іншими садовими жуками, є невеликою — 40–70 яєць, рідко — 100. Оптимальна температура для відкладання яєць перебуває в межах 12...16°С. У цьому інтервалі температур самиці максимально реалізують потенційний запас яєць.
Результати спостережень свідчать, що розвиток личинок триває 18–25, стадії лялечок — 6–12 днів (за температури 14...22°С). Масовий вихід молодих жуків спостерігався наприкінці IІІ декади травня — І декади червня (1986 р., 1989–1990 рр., 1999–2001 рр.) і ІІ декади червня (1987–1988 рр., 1991–1998 рр.). Таким чином, весь цикл розвитку яблуневого квіткоїда орієнтовно становить 1–2 місяці. Встановлено, що 97% особин популяції шкідника, закінчивши відкладання яєць, гине. Найбільшої шкоди фітофаг завдає саме в наступні строки свого розвитку: від пробудження та заселення насаджень і до закінчення яйцекладки. Шкодочинність виду полягає як у знищенні брунькової вегетативної маси рослин, особливо прищепно-підщепного матеріалу, так і в зниженні виходу насіння у маточно-насінних садах.
Сірий буряковий довгоносик є постійним шкодочинним видом у шкілках сіянців яблуні та груші.
Встановлено, що зимують жуки в грунті на глибині до 60 см. Генерація комах, як правило, дворічна, личинки за своє життя (13–14 місяців) живуть у грунті і розподіляються так: 0–15 см — 0,1%; 16–30 см — 20,9%; 31–45 см — 29,6%; 46-60 см — 41,6%; 61–70 см — 7,8%, глибше вони не траплялися. Тут вони розвивалися на коренях осоту рожевого та березки польової як найбільш поширених бур’янів у розсаднику, засміченість якими за останні 15 років значно зросла. Навесні, після прогрівання грунту до 3°С жуки, сірого бурякового довгоносика починали підніматися вгору. Масова поява шкідника після перезимівлі спостерігалася наприкінці ІІІ декади квітня (1986 р., 1988–1990 рр., 1993–1995 рр.) або наприкінці І декади травня (1987 р., 1991–1992 рр., 1996–1999 рр.).
На поверхні шкідник ховався під грудочками землі, рослинними рештками, у ямках, залишав їх лише для живлення.
Масове спарювання особин розпочиналося з початку травня, а наприкінці ІІ—ІІІ декад травня відбувалося масове відкладання яєць у грунт. З другої половини червня спостерігалося поступове зниження темпів відкладання яєць, згасання активності жуків та їхня смерть. Найбільшої шкоди в шкілці сіянців жуки завдавали в період своєї найбільшої активності — від середини травня до закінчення І декади червня. Спочатку відбувалося пошкодження сходів дички яблуні, потім (через 7–10 днів) — сходів груші, що пов’язано з біологічними особливостями розвитку цих культур. Пошкоджувалися також і рослини, що були запікірувані. Пікірування проводилося в ІІІ декаді травня у фазі двох справжніх листків.
Жуки не віддавали особливої переваги яблуні чи груші. Харчувалися листочками, об’їдаючи їх з країв, а також пошкоджуючи точку росту рослини. Встановлено, що за чисельності сірого бурякового довгоносика 0,1–0,3 екз./м2 у шкілці сіянців яблуні та груші знищується до 98% вегетуючих рослин.
Відроджені личинки шкідника добиралися до корінців бур’янів, живлячись ними. Навесні вони піднімалися вгору, заляльковувалися. Відродження жуків нового покоління розпочиналося наприкінці липня і закінчувалося наприкінці серпня, залишаючись у грунті до весни наступного року.
Нами вивчалися трофічні зв’язки довгоносика. Для цього в шкілці сіянців яблуні розкладали принади по 100 г кожна з розрахунку: одна принада на 100 м2 площі. Як принади ми використовували зелену масу осоту рожевого, березки польової, полину, амброзії, лопуха, люцерни, еспарцету, пшениці, а також жом, силос, подрібнені коренеплоди (буряк, морква). Їх розкладали ранньої весни в період виходу довгоносиків на поверхню грунту до появи сходів дички яблуні. Результати обліків засвідчили, що на зеленій масі збиралося по 34–42 жуки на одну принаду, а на інших їх було мало чи не було зовсім, хоча останні часто рекомендуються в літературі.
Саме тому для зниження чисельності довгоносиків після висівання насіння зерняткових культур і до появи сходів як принади слід використовувати лише зелену масу рослин, оброблених такими препаратами (з розрахунку на 10 л води): Антіо, 25% к.е. (20,0 мл), Базудин, 60% в.е. (15,0 мл), Маврик 2Ф, 22,3% ФЛО (5,0 мл), Конфідор, 20% в.р.к. (2,5 мл), Каліпсо*, 48% к.с. (2,5 мл), Актара, 25% в.г. (2,0 г), Регент, 80% в.г. (0,2 г).
Ми випробовували нові препарати проти шкідника, обробляючи ними посівний матеріал: Промет 400, 40% мк.с. (2,5–3,0 мл/кг), Гаучо, 70% з.п. (8–10 г/кг) і Круізер, 35% т.к.с. (1,5–2,5 мл/кг). Встановлено, що на третю добу більше половини підсаджених в ентомологічні ізолятори жуків було уражено внаслідок отруєння цими інсектицидами, що свідчить про перспективність цих препаратів і правильність включення їх до національного “Переліку пестицидів і агрохімікатів…”.
Ефективним для зниження чисельності шкідника є застосування хімічних препаратів шляхом наземного обприскування, зокрема: Антіо, 25% к.е. (2,0 л/га), Маврик 2Ф, 22,3% ФЛО (0,5 л/га), Конфідор, 20% в.р.к. (0,25 л/га), Каліпсо*, 48% к.с. (0,25 л/га), Актара, 25% в.г.(0,2 кг/га), Регент, 80% в.г. (0,02 кг/га).

Ю. Яновський,
канд. с.-г. наук, ст. науковий співробітник відділу захисту рослин,
Мліївський інститут садівництва
ім. .Л. П. Симиренка УААН

* Препарат перебуває на стадії
державних випробувань