За рибу — гроші

За рибу — гроші

Сумщина ніколи не вважалася краєм рибним, а була і є швидше землеробським. Через віддаленість морів, озер і більш-менш великих річок слобожанці не мали змоги попоїсти свіжої рибки досхочу. Не мають вони такої змоги і тепер (проте зовсім з інших причин, про які в цьому матеріалі не йтиметься, бо вони загальновідомі), але нині Сумщина стала одним з найбільших виробників прісноводної риби в Україні:
ВАТ “Сумирибгосп” реалізує щороку близько 2 тисяч тонн товарних коропів, товстолобиків і білих амурів.

“Зарибнення” Сумщини почалося ще у 50-ті роки ХХ століття. Відтоді і до 1975 року у чотирьох районах області — Сумському, Конотопському, Краснопільському та Глухівському — було введено в експлуатацію 960 га водних площ, розводити рибу на яких вирішено було промисловим інтенсивним способом. Треба сказати, що таких рибокомбінатів в Україні збудували майже три десятки, а тепер їх стало ще більше: як почалася приватизація, цехи деяких із них “відбрунькувалися”, перетворившись на окремі рибопідприємства.
У Сумах на приватизацію пішли цілісним майновим комплексом: усе управління зосередили в міцних руках голови правління ВАТ Анатолія Пекарського, окремим же цехам не дали навіть власних банківських рахунків. Як зрештою з’ясувалося, рішення було правильним.
За “історичного матеріалізму” сумський рибокомбінат флагманом галузі не вважався, і стави тут враження чогось індустріального не справляють: на відміну від сусідніх донецьких чи полтавських, дамби тут не в асфальті і не в бетоні, а такі собі грунтові. Однак на сьогодні “Сумирибгосп” залишився єдиним рибопідприємством, яке працює справді інтенсивно. Про це свідчать передусім цифри: якщо середньоукраїнський рибний гектар (промислового вирощування) не дає і 4 т продукції, на сумському вирощують — близько 20. Показники ж колгоспних та фермерських блакитних ланів узагалі незначні, та й технології там не ті.
Отже, комбінат на ногах стоїть міцно (голова правління ВАТ називає цифру рентабельності — 30—35%), кредитів не бере, хоча й має право користуватися пільговими.
Кормова база
Щороку в “Сумирибгоспі” згодовують до 7 тис. т комбікорму, який врешті трансформується у 2 тис. т товарної риби. Перші весняні годівлі починаються наприкінці квітня — на початку травня (апетит у риби прокидається лише в теплій воді), а закінчуються — наприкінці вересня. У літній період щодня згодовують до 100 т комбікорму.
Власних сільгоспугідь сумчани не мають і корми самі не виробляють, бо, як каже Анатолій Пекарський, “я за гроші куплю будь-яке зерно. Розпорошуватися нині не варто: це зовсім інший напрям, тут потрібні зовсім інші фахівці”. Щоправда, останнім часом процес кормозаготівель поскладнішав, тож доводиться “крутитися”. У цьому крутінні напрацювалися контакти з двома-трьома комбікормовими заводами, які виготовляють для сумчан корми за їхніми рецептами; складання рецептур контролює голова правління особисто, виходячи при цьому з власного досвіду, ціни та якості.
Рибні раціони бувають дуже різні — і за ціною, і за поживністю. Зрозуміло, що все залежить від компонентів, адже деякі з них можна придбати лише за кордоном. Скажімо, рибне борошно — чудова кормова добавка. Проте вона являє собою продукт переробки моря й океану і надходить лише за імпортом, а тому ціна на неї здатна “потопити” будь-яку собівартість. Або шроти. Колись сумчани закупляли високобілковий соєвий, але останнім часом обмежуються вітчизняним соняшниковим. Тобто все нині зводиться до ціни, і цим визначається складність заготівель.
Розведення малька
Нерест коропів (якщо бути точним — коропово-сазанового гібриду) та інкубацію малька сумчани проводять самі. Для цього в кожному цеху є відповідні ділянки. Купляти зарибок “на стороні”, вважають у “Сумирибгоспі”, небезпечно, бо разом із ним можна занести чимало “болячок”.
Період нересту починається з перших чисел червня. Щойно нерестова кампанія закінчується, молодь відсаджують до окремого ставу: так починається виробничий цикл під назвою “перший порядок”. Наступного року іде другий порядок, а риба третього порядку є вже товарною і надходить на реалізацію.
Мальків рослинноїдних риб — товстолобика та білого амура — українські рибгоспи не виводять, оскільки для виробництва цього зарибку необхідні специфічні умови. Такі умови є, скажімо, на Зміївській ТЕЦ: у теплих водах її ставів-охолоджувачів і інкубується нове покоління рослинноїдних, яке згодом потрапляє до вирощувальних ставів Сумщини.
За межами традицій
Практично всі українські рибгоспи вирощують три названі вище види риб, через що нашому споживачеві вони так добре знайомі. Але, крім традиційних, в українському рибництві присутні ще й, так би мовити, екзотичні представники іхтіофауни. З-поміж них заслуговують на увагу осетр і веслоніс. Виробляють їх у малих обсягах — ця риба дорога і за собівартістю вирощування, і за ціною реалізації. Проте з огляду на попит з боку “нових” наших співвітчизників доповнення нею ставового асортименту видається доцільним. У “Сумирибгоспі” до останнього часу осетром та веслоносом не займалися, але нинішнього року вирішили спробувати.
Вирощування
У “Сумирибгоспі” рибу розводять за власною — сумською — технологією, базованою на трилітньому циклі вирощування. У ставах риба утримується в полікультурі, тобто види різного напрямку живлення співіснують разом у певній пропорції. Такий метод дає змогу повніше використовувати природну кормову базу — фітопланктон, зоопланктон, зообентос тощо.
Разом із водою у вирощувальні й нагульні стави може потрапляти інша риба — окуні, карасі, плітка та інші, яку рибники називають смітною. Карась, скажімо, нереститися гараздий, а росте погано. Тож рибники зі смітною рибою ведуть серйозну боротьбу. Профілактичні заходи провадять перед весняним зарибненням ставу, у хід іде аміачна вода, яка водночас служить добривом для гідрофлори — корму рослинноїдних риб.
Профілактика хвороб
Коли щільність посадки риби сягає 20—40 тис. особин на 1 га, небезпечність масових захворювань є дуже великою. Тому хвороби ліпше попереджувати, ніж лікувати. Для боротьби з рибними недугами існують відповідні препарати, навіть вітчизняного, Івано-Франківського, виробництва.
Найважливішим профілактичним заходом є підготовка ложа ставу, яка відбувається у період після облову і до початку зарибнення. Але й у процесі вирощування профілактичні заходи тривають. Щотижня риба потрапляє під пильне око іхтіопатолога, і якщо він виявляє бодай якісь відхилення від норми, прояви діяльності збудників, одразу вживають заходів: рибі можна “запропонувати” препарати разом з кормами, або ж “ліки” можуть бути вилиті просто у став — залежно від того, що лікувати.
Ринок
Проблем з реалізацією риби в сумських рибників немає, купляють її і Харків, і Київ — шукати покупця не доводиться. У “Сумирибгоспі” сподіваються, що така тенденція збережеться й надалі — через зниження попиту на м`ясо: ящур, знаєте, коров’ячий сказ...
Інший товар “Сумирибгоспу” — рибопосадковий матеріал. Раніше його реалізовували доволі багато, мальок ішов на зарибнення колгоспних ставів області. Нинішнього року попит на зарибок також був великий, одначе реалізація цього товару продовжує звужуватися. Річ тут у тім, що останніми роками зник такий фактор, як гарантованість реалізації рибопосадкового матеріалу. Цикл вирощування малька дуже тривалий, а як вчасно його не продаси — товар зіпсувався. Тому виробники змушені скорочувати пропозицію до меж, окреслених зробленими заздалегідь замовленнями. Отже, якщо фермер або ж інший охочий до рибництва підприємець бажає навесні зарибити став, замовлення на малька слід давати не пізніше кінця попереднього року.
Є тут, щоправда, й інший нюанс: покупці рибопосадкового матеріалу є потенційними конкурентами рибгоспів, адже нинішній мальок — це майбутня товарна риба. Тож стратегічне міркування має приблизно такий вигляд: не хочеш мати конкурентів — не продавай малька іншим.
Партнерство
Оренду водних площ у “Сумирибгоспі” вважають справою реальною, але дуже складною. На жаль, в Україні дуже мало ставів є придатними для інтенсивного рибництва. Усі наявні водойми потребують обов’язкової реконструкції, вони мають бути спускними, чистими, гідротехнічні споруди — справними, стави повинні надійно охоронятися, до них слід організувати постійне підвезення кормів, техніки та спеціалістів; усе це потребує вкладання значних коштів. Тому сумчани розширятися не поспішають. Як зазначив Анатолій Пекарський, “для нормального існування нам достатньо працювати на тих площах, які маємо нині”.

Павло Коротич