За професіоналізмом та досвідом — до Іванівки

Під час відрядження до Одеської області заступник головного редактора Юрій Михайлов зустрівся з головою Іванівської райдержадміністрації Сергієм Форнікою. Сергій Форніка — молодий чоловік, розумний, активний,
як то кажуть, людина на своєму місці, не обтяжена ностальгією за світлим соціалістичним минулим. Розуміє проблеми, розуміє межі свого впливу на можливість вирішення цих проблем і діє відповідно до цього.
Протягом розмови весь час наголошував на тому, що дивиться на речі
не як чиновник, а ставить себе на місце простих людей,
і це є найголовнішим чинником при прийнятті рішень.

Юрій Михайлов. Сергію Євгеновичу, будь ласка, кілька слів про очолюваний вами район, про його досягнення та проблеми.
Сергій Форніка. Іванівський район є передусім сільськогосподарським. Загальна площа ріллі — 88 тис. га. За сорок років свого існування район вісім разів досягав урожаю у 100 тис. т зерна, з них тричі — за роки незалежності України, у тому числі двічі за останні два роки. Це значний результат.
Двадцять відсотків земель у районі використовуються як пари, у розрізі ранніх колосових — це 50 відсотків ріллі. Цього року середня врожайність зернових становила 31 ц/га, а минулого — 42 ц/га. Найбільший вал зерна в районі — 12 тис. т — дало приватне підприємство “Дружба народів” (керівник — Іван Дюльгер), ТОВ “Дружба” — 10 тис. т (керівник — Олександр Іскра). Найбільшу врожайність у районі (40 ц/га) отримало приватне сільськогосподарське підприємство “Україна” (керівник — Володимир Гольдман). Слід також відзначити державне насіннєве підприємство “Пам’ять чекістів” (керівник — Володимир Петренко).
Своєю основною заслугою ми вважаємо збереження цілісних земельних і майнових комплексів після відомого указу Президента України від 3 грудня 1999 року. Свого часу в районі було 20 КСП, тепер — 20 сільськогосподарських підприємств (у вигляді ТОВ і приватних підприємств). Це дає змогу дотримуватися необхідних агротехнологій. Та найголовніше — ми зберігаємо робочі місця, у нас дійовий соціальний захист селян. І водночас у районі не чинилося будь-якого опору тим, хто забажав працювати одноосібно: на території району сільськогосподарським виробництвом займаються 149 фермерів.
Проблеми полягають у недостатньому внесенні добрив і засобів захисту рослин. Недовнесли те, що необхідно, — недоотримуємо врожай, а, звідси, й дохід. Ми не можемо оновити техніку: у районі налічується 129 комбайнів, середній вік комбайна становить 18 років, трактора — 10. Для проведення жнив доводиться залучати ще до 50 комбайнів. Тобто нам вистачило б 70 сучасних потужних комбайнів, і жнива ми провели б швидше та якісніше. Одне з господарств придбало чотири нових комбайни “Кейс”, так вони зібрали врожай з 2000 га за 7 діб. Іншим господарствам знадобилося 14 діб, а це вже втрати, які було добре видно в полі.
Інша проблема — тваринництво. З точки зору здорового глузду ми бачимо парадокс: поголів’я тварин у так званому громадському секторі (великотоварне виробництво) впало, тоді як воно зросло в дрібнотоварному секторі. Раніше в районі було 8 тисяч корів, 3 тисячі корів — на подвір’ях. Сьогодні 10 тисяч корів — на подвір’ях, і 2500 — у господарствах. З одного боку, виробництво тваринницької продукції не зменшилося, ринок функціонує нормально. Проте економіка нам вказує на необхідність повернення саме до великотоварного виробництва.
Юрій Михайлов. А як справи йдуть у районі з приватизацією землі та майна?
Сергій Форніка. На сьогодні ми є лідерами в області щодо видачі державних актів на землю — видано майже 97% актів. Паювання майна є складнішим (наприклад, як поділити трактор на 10 людей); необхідно враховувати різний стаж працюючих і різну їх зарплатню. Але самі люди розуміють, що не можна просто взяти й розтягти майно.
Юрій Михайлов. Мені здається, що люди взагалі не розуміють механізмів реформування КСП у приватні підприємства. Наскільки я пам’ятаю, у кількох районах Одеської області здійснювався проект реформування КСП, який фінансувався Британським фондом “Ноу-хау”. Згідно з цим проектом, власники земельних паїв створювали юридичну особу (земельну компанію), яка здавала землю в оренду від імені всіх землевласників. Орендарям було необхідно укласти угоду не з усіма власниками паїв, а лише з однією юридичною особою. З іншого боку, земельна компанія могла проводити виважену політику здачі землі в оренду на вигідних для землевласників умовах. Цю ідею було просто проігноровано тими, хто очолював проведення реформ.
Далі. Поруч, у Миколаївській області, працювала американська консультаційна компанія “Ронко”, яка пропонувала перетворити КСП на акціонерні товариства. У цьому випадку всі проблеми вирішувалися автоматично — вся земля та техніка входили до статутного фонду. Люди б отримували дивіденди (частину з яких можна було сплачувати за привілейованими акціями). От відповідальний за реформування в Мінагрополітики пан Роман Шмідт переймається, як же людині вийти з такого акціонерного товариства, адже при виході він отримує гроші, а не паї в натурі? А дуже просто — отримав гроші, придбав у цього ж акціонерного товариства землю та техніку. Необхідно було тільки врегулювати ці питання з точки зору оподаткування.
Сергій Форніка. Це тільки теоретично такі питання вирішуються автоматично. Є багато питань при створенні акціонерних товариств, наприклад, виготовлення акцій і ведення реєстру акціонерів, для вирішення яких потрібен високий професійний рівень.
Давайте подумаємо от над чим. Столиця є столицею — там зосереджені найкращі фахівці. На дещо нижчому рівні перебувають обласні центри. А от селище міського типу не можна порівняти ні з Києвом, ні з Одесою. У нас не вистачає професіоналів усіх рівнів, низьким є рівень інформатизації. У багатьох господарствах комп’ютер використовують як друкарську машинку, а не як потужний ринковий інструмент.
Життя змушує людей осмислювати те, що відбувається. Люди починають читати пресу, вивчати закони, прислухатися до аргументів керівників і фахівців. Люди хочуть знати свої права. Ще 5–6 років тому ніхто не цікавився постановами Кабміну, указами Президента, а розпорядження голови райдержадміністрації взагалі для них не існували. Ще 4–5 років тому наша районна газета “Степові зорі” мала наклад у 1000 примірників. Нині він зріс більш ніж удвічі.
Яка сьогодні найбільш проблемна професія на селі? Юрист! Гостро стоїть проблема юридичного обслуговування наших підприємств. Навчальні заклади готують достатню кількість юристів. Проблема полягає в тому, що люди не готові повернутися в село: в містах вистачає роботи, там вищий рівень життя, а це не тільки рівень зарплатні, це й можливість задовольнити культурні запити. Багато молоді з Іванівського району одержує професію юриста, але не поспішає повертатися назад. А це проблема кадрового забезпечення і державних органів — міліція, суди, прокуратура, — і приватних підприємств — нотаріуси, адвокати.
Юрій Михайлов. А яким чином можна заохотити людей повернутися сюди? Може, дати їм відповідну зарплатню?
Сергій Форніка. Безумовно, можна, проте треба ще й врахувати різницю в умовах життя в місті та селі. Сьогодні молоді люди хочуть жити в цивілізованому суспільстві. А в селі таких умов поки що немає. Крім того, фахівцеві потрібно житло, і не просто житло, а житло умебльоване, з певним рівнем комфорту.
Юрій Михайлов. З одного боку, в село важко залучити фахівців, з іншого — інтенсифікація виробництва викликає скорочення зайнятості в сільськогосподарському виробництві. Як ви бачите вирішення проблеми зайнятості населення в сільській місцевості? Переїхати в місто? Але тут у людей їхні помешкання, а будинок не продаси: він нікому не потрібний.
Сергій Форніка. Дехто вирішує цю проблему за рахунок застосування ручної праці в полі. Проте, на мій погляд, — вихід у створенні вторинного виробництва. Залучати капітали. Наприклад, гостро стоїть проблема технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва. Отже, треба створювати МТС — це додаткові робочі місця. В Іванівці одне підприємство збудувало млин і макаронний цех — і це також збільшення кількості робочих місць.
У нас простоює тепличний комбінат площею 6 га. Ми сьогодні підбираємо людей, які зможуть його запустити, — це ще 140 робочих місць. Необхідно відновити роботу РТП з ремонту техніки. В Іванівському районі є цукровий завод (ВАТ АПК “Південний) потужністю 3 тис. т буряків на добу. А ми бачимо падіння виробництва цукрових буряків. А цукровий завод — це 1000 робочих місць.
На території Іванівського району є два лимани — Хаджибейський і Куяльник. Нині ми шукаємо підприємців, які зайнялися б розвитком рибальства.
v v v
Сергій Форніка назвав кілька господарств, як казали раніше, передовиків виробництва. Під час короткого відрядження до Одеської області мені пощастило зустрітися з керівниками двох згаданих господарств — Олександром Іскрою та Володимиром Гольдманом. Цікаво, що це люди, так би мовити, різних вікових категорій: молодість і досвід. Але обом властивий високий професіоналізм, гостре відчуття соціальної справедливості.
Успіхи господарювання Олександра Іскри вражають. Цього року господарство придбало новий зернозбиральний комбайн “Дон-1500” за передоплатою. Основний напрям господарювання — рослинництво: 2500 га — зернові, 900 — соняшник, 40 — овочі. Займається господарство і тваринництвом: 500 голів ВРХ (150 корів), 1000 свиней, 600 овець. Цікаво (з огляду на розташування господарства), що в “Дружбі” займаються вирощуванням цукрових буряків — під ними нині зайнято 200 га ріллі. Урожайність цукрових буряків у господарстві, яке знаходиться в Південній Україні, становить 300–350 ц/га. Добропорядність керівників цукрового заводу в розрахунках заохочує господарства розширювати посівні площі під цією культурою.
Практично такі самі результати має й приватне господарство “Україна”, очолюване Володимиром Гольдманом. Під зерновими — 3000 га; 650 голів ВРХ (150 корів); 100 га під горохом для кормових цілей. Господарство також займається вирощуванням цукрових буряків та нарощує обсяги їх виробництва.
У висловлюваннях обох керівників великих господарств, на яких практично тримається вся соціальна сфера, лунали нарікання на адресу місцевих фермерів. Зайнявши позицію “я плачу фіксований податок — і на цьому мої обов’язки стосовно громади закінчуються”, фермери повністю усунулися від громадського життя. Господарства витрачають гроші на ремонтування автошляхів, освітлення сіл тощо. Від фермерів — жодної допомоги.
Це зовсім не означає, що всі фермери такі, проте Асоціації фермерів України, мабуть, не зайве було б замислитися над, так би мовити, моральним обличчям своїх членів. Перефразовуючи вже класичний вислів, хотілося б мати підстави з гордістю казати: “Україно фермеро — обліко моралес”!

Юрій Михайлов